Як же, мабуть, здивувалася Інко, коли після цієї сцени я запропонував приготувати вечерю. Бідна жінка почала хапати ротом повітря, не в змозі вимовити ні слова. Я встав і підхопив її на руки. Але не як завжди, а повільно і акуратно, додаючи трохи вільно погладити її ніжки. Сьогодні наші стосунки змінилися, це точно, але ще не всім зрозуміло, до чого спрямовані ці зміни. Тому саме зараз мені потрібно показати матері, що такі дурниці не розділять нас.
Коли я поклав Інко на кухню, то відразу посадив її за стіл і почав готувати інгредієнти. Так, я все ще був у формі академії, але мені не хотілося залишати матір одну, а переодягнутися можна і пізніше. Поки я грів посудом і шурхав у ящиках, вона почала приходити в себе, заспокоюючись побутовою нормністю.
- Т-ти щось рано сьогодні, І візуку... - Дрознющим голосом пробурмотіла жінка.
Звичайно, хороша спроба, але ...
- Хочеш зробити вигляд, що нічого не було. - Підморгую їй.
- Це не те... - Намагалася виправдати вона, але після того сором знову позбавив її дару мови.
- Та годі, я ж не засуджую. Це цілком нормально, ти молода жінка і в тебе є свої потреби. Я б навіть зробив вигляд, що нічого не помітив якби ти раптом не заговорила про свої фантазії. Мені було приємно.
Лопатка для жарки крутиться між моїх пальців. Мій показ спритності заскочить, і я без жодних проблем починаю вироблятися, перетворюючи процес приміщення котлеток на сковороду в цілу картину.
- И-и-изуку...
- Да?
- Давай не будемо про це... Це.
- Як скажеш.
Навіть не наїжся, я буду тебе підколювати! Просто не зараз, заспокойся трохи, звися з думкою, що я тебе спіймав в такий пікантний момент, коли ти кричала моє ім'я під час мастурбації. А потім я вже з тобою пограю, мамо.
- До речі, до нашого марафону приєднаються ще Асуі-сан.
- А... Що?
- Кіномарафон. - Нагадав я. - На вихідних. Пам'ятаєш? Ми з друзями вирішили зібратися біля Ашідо-сан будинку для перегляду старих жахів. Так що, тепер нас четверо, Ашідо, Урарака, Аса і я.
Головне, вона ще не знає, що всі троє - дівчатка.
- П-значно. И ты... Всі вихідні?
- Можливо. - Кивнув я. - Вернуся або в неділю ввечері, або у понеділок після занять, як звичайно. Ти не проти?
- Добре.
У голосі Інко все ще відчуваються ноти злякатися. Здається, що тепер вона мені нічого не відмовляє.
- А ще нам сьогодні оголосили про швидкісне введення фестивальної вистави ЮЕЙ.
- Це той самий... Так?
- Ага. Будеш боліти за мене?
- Звичайно! Ти ж... Я... За тебе...
- Ха, я тебе зрозумів.
Деякий час пройшло в тиші. Мама тонула у своїх думках, дивлячись на стіл пустим поглядом, а я продовжував готувати. Давши їй трохи часу подумати, я не збирався залишати її в такому стані надовго. Мало чого вона могла прийти на розум. Ще додумається до якихось дурниць, наприклад, що інтимні стосунки між нами неприпустимі. Мені воно треба? Мені воно не потрібно!
- Мам, щоб ти знала, я все ще тебе люблю, і ти не зробила нічого поганого. Так що не веди себе так, ніби в чомусь виннася, ти хороша.
Моя уява чомусь намалювала картину, як я обмазаю напівобдана медом. До чого б це?
- Я... Дякую Ісуку... - Зітхнула вона.
- Зараз буде готово. - Попереджаю.
У результаті завдання нагодувати маму було трохи складніше і цікавішим. Я якось не подумав, що її апетит впаде. Я вже з'їв половину своєї порції, поки вона в’язала свою. Треба було терміново щось придумувати.
- Ізуку? - Поспішала Інко, коли я свертав з її тарілки трохи гарніра.
- Ммм?
Поки вона зрозуміла це, я ще трохи поцупив. І мама, озираючись назад, поспішила перехопити мою наступну атаку, поки я ще не забрав у неї котлетку. Правда, є вона все одно не стала ...
- Ну ладно, скажи а-а... - Протягнув я, вирішив нагодувати її сам.
- Ізуку. - Награно нахмурилася Інко.
Мило. Вона вже достатньо відволікалася, щоб її голос не звучав жалобно або налякано.
- Давай, я ж намагався.
Сердитий погляд протримався недовго, риси Інко розслабилися і, визнавши поразку, вона тяжко зітхнув і відкрила рот. Ось коли я її нагодував з рук, вона оцінила смак кошенят і рису, після чого апетит миттєво повернувся до жінки. Просто краса, я диявольський маніпулятор.
Поступово все поверталося в звичайне русло.
Після вечері ми до ночі дивилися серіали разом. Щоправда, зазвичай ми цього не робимо. Просто я хотів простежити, щоб мама не занурилась надовго на шкідливі роздуми. Так само, цього разу повелися без масажу. Та й не кожен день я його роблю. Просто, тут я боявся, що вона злякається і закриється в собі, якщо я буду занадто наполегливим. А пропонувати, що б почути відмову або відмовки, ні, краще не треба.
- На добраніч, я люблю тебе. - Не забув я знову повторити про кохання перед сном.
- Так, на добраніч...
Зазвичай вона теж каже, що любить мене, але тепер їй було дуже соромно вимовляти ці слова. Адже тепер вони мають новий зміст.
І, не знаю як мама, а я ще довго не міг заснути.
Я все думав про те, що сталося. Як мені поводитися з Інко? Зрештою я заснув тільки тоді, коли остаточно визначив свою мету. Без жодних відхилень, я зваблю її. І всі мої подальші дії будуть походити з цієї задачі. У мене є перевага, але зараз важливий момент. І цей кіномарофон, як не дивно, мені навіть допоможе. А ще, потрібно якось невпізнай згадати про моїх дівчат, щоб зіграти на материнській ревнивості. Або не обов'язково моїх. Можна згадати, що я став старостою, а мій заступник - це спекана красуня. Ну, не такими словами, пом'якше, але в даному ключі.
Напевно, через такий склад розуму мені приснився сон в дусі шпигунського боєприпасу, правда, за лічені хвилини після пробудження весь сюжет вивітривався з голови. Не дивно, що там щось цікаве відбувалося, потасовки, загони, жінки, все було.
- Ізуку...
Мама вже не спала, а готувала сніданок для мене, але будити не поспішала. Все ще почувається ніяково і уникає, приходить самому йти на контакт.
- Доброго ранку, мамо.
- Так, з добрим.
Перед тим як сісти за стіл, я подивився час на своєму смартфоні. Крім того, він повірив у календар. Сьогодні визначний день. Початок кіномарафону з можливою шаленою оргією, на яку я дуже розраховую.
- До речі, я вже казав, що мене обрали старостою класу?
- Да? - Слегка здивувала Інко.
У доброму розумінні вона була вражена.
- Ага. А мій заступник Яорозу-сан, у неї така фігура... - Мріяно простяг я.
- Яорозу?
- Так, однокласниця, зробила це за рекомендацією, так що ми не зустрічалися на екзамені. Вона досить серйозна і хоч виглядає на всі вісімнадцять, насправді вона наша одинка.
- На вісімнадцять?
Так, дуже вражаюче твердження.
- Верно. Багато хлопців у групі на неї заглядаються, а я їй командую, хе-ха-х.
- Але ж ти її не ображаєш?
- Що? Звичайно, що ні! - Щиро обурився я. – У нас ральні ділові відносини. Але вона все одно класна.
На цьому наша ранкова розмова підійшла до кінця. Я закинув гачок ...
І, сподіваюся, я не зіпсував цей посилок своєю підколкою. Коли настав час, я пішов до академії перед відходом я обняв Інко на прощання. Сьогодні обійми були трохи іншими. Точніше, обійми ті ж самі, але відчуття інші, відчувається, що ми стали одночасно близько один до одного і, в той же час, далі.
- До речі, мамо, я теж використовую тебе у своїх еротичних фантазіях! Так що тепер ми квити.
Інко розкрила рот у шокі від моєї заяви.
І поки вона не прийшла в себе, я втік.
Сьогодні я не зустрів Міно і Очако, але зіткнувся з Камінарі. Ага, так собі зміна компанії. Хлопець-молодіння махнув мені рукою і додав крок, щоб наздогнати мене.
- Привіт, як справи? - З деяким хвилюванням запитав він.
Спочатку я навіть напружився трохи, але потім згадав, що я дуже відомий у в'язких колах, а цей хлопець один з моїх фанатів. Ну, може не фанат, але мене він безумовно сприймає як щось на зразок знаменитості.
- Нормально. Ну що, готуєшся всіх вразити на фестивалі?
- А-ага. - Кивнув він.
- Ну що, Грім і ... - Протягнув я, виставивши кулак.
- Блискавка! - Закінчив завулистий хлопець, стукнувши по моєму кулаку своїм.
- Хах, смішний каламбур вийшов.
- Так, круто. До речі, це правда, що ти з Ашідо-сан і... з Урарою...
- Все вірно. Тсую-тян тоді правильно здогадалася. - Підтверджую.
- Охр... Ну і як це все?
- Знаєш, це кілька особистих.
- Зрозумів. Ніяких питань. - Знімав руки Денкі.
Загалом-то, до самої академії ми базікали про будь-яке. З Камінарі було взагалі легко розмовляти, хлопець він компанейський. І його пієт перед моєю « відомою » швидко пройшов. До того ж, це кумедне поєднання мого прізвисько та його примхи дійсно круто. Я навіть мало не запросив його на наш кіномарофон. Але, ей, це мій квітник! Марафон, це тільки для уваги - товариські справи, а на ділі...
Навіть у академії нас помітила Іцукі Кендоу, яка йшла з подругою. Але друга дівчина, це була не брунетка Юї, а зелена незнайомка. Цікаво, що її волосся більше схоже на сплетені шипасті листани або навіть не схожі, а вони це і є.
- Ицуки-тян, привіт!
Зеленовласка так красномовно подивилася на Кендоу, що бойовій дівчині стало явно ніяково.
- Так, привіт, Ізуку...
- Ха, а ви знайомі, так? Я Денки Камінари! - Зраджувався хлопець-молінія.
- Ібара Шиозаки. - Вона відповіла у свою чергу кущоголова.
Ми з Іцукі також представилися.
Але, все одно, розмови як такого не вийшло. Ми з різних класів і скоро починаєтьсямо пари. Тільки Денкі видав кілька кумедних фраз.
- А хто це взагалі був?
- Дівчата з 1-В. – Пояснёл я.
- І ця Кендоу-сан, вона теж твоя...
- Ні, ми навіть не друзі, загалом-то просто знайомі.
- Ясно. - Судячи з тону, він мені точно не повірив.
Далі ми нарешті добралися до нашого класу. Я зустрівся зі своїми дівчатами, почався урок, і потекло час занять, як піщинки часу, що стікають, немов пісок крізь пальці.
Урок іноземної мови. На ньому не поспиш. Міку, який так голосно розмовляє, а якщо він ще й розбудити когось захоче, то тут вже Мінета буде довго з оксамитовим видом сидіти, ніби його контузит. Літературу у нас взагалі веде великий антропоморний паралельєпед з цементу. А математика, ну, Ектоплазм як учитель досить жахливий персонаж. А ось уроки у Каяма-сенсеї просто чудові, якщо не боїшся отримати плетію за помилки. Ну, правда, на жаль, вона не б'є учнів хлистом, але як чуттєво їм розмахує.
Наприкінці-кінців, уроки, здавалося, закінчилися сьогодні дуже швидко.
- Оу... - Застиг біля входу Оджіро.
На виході з класу в коридорі нас чекала юрба студентів. Тут навіть не вибратися, ну, без використання суперсил. Для мене це не проблема. До речі, мій натренований очей відразу помітив у натовпі кілька симпатичних дівчат. Зокрема, була одна мишка з котячими вушками...
- Ну і натовп, що вони всі тут забули? - Зітхнув Мінору.
- Почву прощупають, долбодятель. - Відповів йому, як не дивно, Кацукі. - Хоч і дивляться на тих, хто пережив засідку злочинців. Вони оцінюють нас перед майбутнім сечілом.
Хмм, ну, взагалі, можливо він правий. Бакугоу, незважаючи на всі його недоліки, зовсім не дурний. Так само і погляди учнів з цієї групи лише підтверджували слова бомбиста.
- Вам все одно нічого не світить, придурки, розсипайтеся! - Рявкнув блондин на натовп.
- Эй! Не можна називати людей, яких навіть не знаєш, "придурками"! - Змутився Єгояда, замахавши руками.
- Та насрати! – Огризнувся Кацуки.
Просто чудово. Зрозуміло, що всі люди Кацукі відразу почали дивитися на весь наш клас дуже погано. Однак у натовпі з’явилися люди, які не боялися розмови.
- Я дійсно прийшов дізнатися, з чого ви зроблені. - Вийшов вперед високий хлопець з розтріпаними темно-синим волоссям.
Однак брати участь у словесному пікировці або просто спостерігати за нею мені було дуже не цікаво.
- Ходімо? - Питаю своїх дівчат.
- Ну, якщо ти їх розженеш... - З сумнівом простягнула Ашідо.
- Тоді за мною!
І, малюючи з себе криголам, я просто пішов на натовп.
- Вибачте, але ви загородили прохід. - Ввічливо повідомляю учням.
Вони навіть не думають про нас, але це вже їхні проблеми. Я просто йду вперед, відтапуючи людям ноги і розсуваючи учнів. А слідом за мною пішли й інші. Жива барикада просто розпалась, правда, тепер вони просто йшли за нами...
- Не очікував, що ви всі будете такими пихатими. Невже на факультет героїв тільки таких наймають? Яке розчарування. - Я взяв слово, але той самий високий хлопець.
- Эй! А ти щось занадто принизливий для освіченого! - Знущався хтось з натовпу.
Це був не наш однограпник, але схоже теж з геройського факультету. У хлопця були сталевого кольору волосся і того ж самого кольору нарости навколо очей.
- О, так ти теж майбутній герой? Знаєш, за результатами спортивного фестивалю учні з інших факультетів можуть перейти на геройський курс. Второпав? Якщо хтось може перейти на факультет героїв, можливо і зворотній перехід.
- Думаєш, ми слабаки?
- Так, саме так я і думаю. Вважай це оголошенням війни. Не тільки тобі, але всьому геройському факультету.
Тим часом Бакугоу ніяк не реагував на ці понучки. І не схоже, що він стримується або повільно закипає. Йому було просто байдуже.
- І ти нічого не скажеш? - Я запитав Кацукі рудий Ейджіро.
- Не має сенсу. - Байдужо відповів Бакугоу. - Ми все одно будемо найкращими.
- Ха! Те, що ви зіткнулися зі злочинами, ще нічого не означає! Ми вас відокремимо на фестивалі, але тільки посмійтеся зганьбити наш факультет і програти державному або підтримці! - Він одразу ж зреагував на нього зі сталевим волоссям.
На черговому повороті я підхопив своїх дівчат і забрав їх убік від натовпу.
- Знаєте, після нашого марафону я збираюся тренуватися. - Заявила Очако.
- Ты права. – Кивнула Ашидо. - Незабаром фестиваль і нам потрібно використовувати позосталий час для підготовки.
- Ну, Ізоку, напевно і готуватися особливо не потрібно. - З толкою заздрості простягнула Урака.
- Хах, але це не означає, що я буду відпочивати поки ви трудитесь. - Вирішив я підбадьорити дівчат. - Я буду тренуватися з вами.
- Тобі не обов'язково...
- Я просто хочу проводити з вами більше часу. А ще підтримати.
- Добре, але зараз, давайте, відірвемося як слід!
- Ага, тільки потрібно ще Тсу-чан виловити.
- Може без неї?
- Ми вже домовилися. Вона образиться. Ти хочеш образити милу жабу?
- Ну, ні, напевно ...
- Ось!
У результаті ми попросили Асуї затриматися біля воріт академії, де ми всі зустрілися. Прохали через електронну пошту, звичайно ж. І вже звідти ми всієї чесної компанії попрямували прямо в дев'яту барлогу. Мене переповнювало відчуття очікування. Звичайно, є ймовірність що нічого не вийде і мені доведеться обломатися. Но! Все ж, варто вірити в найкраще і сподіватися на приголомшливу групу.
- Може, замовимо піцу? - Ашідо на півтори.
- Але я можу сам приготувати що-небудь смачне...
- Так, нам подобається як ти готуєш!
- Як ви не розумієте? Домашня їжа це добре, але для таких зустрічей потрібно щось інше, більш атмосферне ...
- Ясно, ну, я не проти.
- Ква. - Згідно з кивнула Асуі.
У Ашідо на мить блиснули очі. Схоже, не тільки я вважаю такі витівки жаби дуже милими. Загалом, піцу ми купили по дорозі. Довелося десять хвилин зачекати в піцерії, поки наше замовлення приготують і далі ми йшли вже з коробкою, від якої було пряне аромат.
- Ви тут живете? - Зацікавлена Тсую.
Ми якраз підійшли до будинку дівчат.
- Ага.
- Ми ділимо одну квартиру разом, так легше в грошовому питанні.
- Всі троє? - Принизила голову жаба.
- Ні. - Потрясла рукою Ашідо на знак протесту. - Тільки я і Очако. Хоча, буде непогано, якщо Ізоку теж до нас переїде.
- І тоді буде зовсім тісно. - Хмикнув я. - Але, правда, дівчата, я теж хотів би проводити з вами більше часу. Жити разом було б класно, але якщо я переїду, моя мама залишиться сама. У неї крім мене нікого немає.
Якщо я думав про переїзд, то тепер, коли у нас з Інко виникло таке, мм, взаєморозуміння, залишити його мені ще більше не хочеться.
- Зрозуміло.
- Це так мило. – Заулыбалась Урака.
Нарешті, ми дісталися до святині - маленький куточок, прекрасний сад, квартиру двох милих птахів...
- Я включу домашній кінотеатр. – Сходу заявила Очако.
- У вас є? - Здивована Асуі.
- Це мій, привезла з дому. - Похвалювалася шатенка.
- Залишила батьків без телевізора? - Усміхнулася демонетка.
- У них ще один є.
Я тільки хмикнув, ось люди живуть, два домашніх кінотеатри. Хоча, у нас є два комп'ютери, один мій і мамин ноутбук. До того ж, здається, батьки трохи розбавляли Очако. Тобто, вона напевно звикла до високого рівня комфорту, дорогої техніки. Ми повинні взяти це до уваги.
- А взагалі, почекай... - Зупинила подругу Міно.
- Що?
- У нас ще повно часу. А наш марафон краще почати ввечері, коли темніти почне. Тоді атмосфера буде більш відповідною...
- Можна вікна шторами закрити.
- Хмм, думаю, це може спрацювати.
Потім ми деякий час їздили, готуючи кімнату до нашого марафону. Завісили штори, пересунули пару табуреток, поклавши на них якусь дошку, перетворивши цю конструкцію в своєрідний кавовий столик, на який була поміщена піца. Світло вимкнули, але перед початком фільму великий екран освітлював кімнату заставкою з теками із флешки. А потім...
- Вау. - Я натурально поспішав.
Ашідо поставила на наш імпровізований столик пляшку шампанського і чотири маленьких келихи. Для мене стало очевидним, що дівчата спочатку були зовсім не просто друзями. Але навіть тепер, коли вже якось дістали алкоголь, вирішили його дістати.
- Нам ж не можна, так? - З сумнівом простягнула Асуї.
- Ну, батьків тут немає. - Потискала плечима хитро посміхаючись Міно.
Смішно. Цього недостатньо, щоб вони перетворилися на інфузорій. Але достатньо, щоб дівчата посперечалися, ставши набагато розкутнішими. Чи може бути, що Ашідо має такі ж плани як у мене? На жаль, алкоголь не діє на мене. З моїми характеристиками отрути практично миттєво вивітрюються з організму.
- Якщо тільки небагато. - Невинно погодилася Очако, взявши один з келихів.
Настільки безневинно, що я відразу запідозрив підвох. Але, як не відчинила пляшка, тож вони навряд чи підмішали щось у шампанське. І, мабуть, алкоголь — це найважливіша справа. Тільки, якщо Ашідо я ще можу запідозрити в бажанні спокусити Асуї, то точно не Очако. Шатенку можна підозрювати, хіба що в бажанні перетворити жабу на спорожнілу колоду, яка у принципі не зможе брати участь в оргії.
- Ну що ж, пора починати... - Протягнув я.
Ми розсілися перед телевізором. Діван мало не був розрахований на чотирьох, але ми дещо помістилися, хоча і було трохи тісно. Але це не так вже й погано, бо завдяки цьому Міно і Очако палалися до мене з двох сторін.
- Один з моїх улюблених фільмів. - Ашідо, коли ми запустили перший фільм.
- А улюблений, ква?
- Друга частина!
- Ха-ха, зрозуміло.
Так, найцікавіше, звичайно, почнеться не відразу. І якщо у нас тут алкоголь, можна почекати поки дівчата повісять. Так і з піцою потрібно розібратися. Думаю, як мінімум перший фільм ми встигнемо подивитися в товариській обстановці.