Розділ 399 - Hapty End (Часть 2).
Теодор хотів побути з дружиною і дитиною, але Сильвія втомилася навіть тоді, коли випила чай із листка світового дерева. Врешті-решт, тут не могли допомогти жодні ліки і магія. Він поцілував лоб Сильвії і сплячої Аделлії, після чого вийшов з палати.
Скр-р-рип.
Перейшовши поріг, Тео побачив Вероніку, очі якої здавалося були готові вистрибнути з орбіт. Що ж такого вона побачила?
І ось майстер Червоної Вежі простягнула руку і доторкнулась щоки Теодора. Того місця, де залишилися сліди його висохлих сліз...
– ... Тео, ти плакав?
Теодор тільки зараз зрозумів, що забув витерти їх, а тому злегка кивнув. Потім він відкрив рот, але слова просто відмовлялися виходити назовні. Однак Вероніка не стала насміхатися з нього. Натомість вона лагідно поклала свою руку на голову йому і повільно погладила його. І це заспокоїло їх обох.
— Ех, я ревную, — з слабкою посмішкою на обличчі врізала Вероніка. Навіть її сильне серце було зворушене від вигляду безпомічної дитини. Не дивно, що вона відчувала деяку заздрість. Але це була добра заздрість. Кохання Вероніки до Теодора, який дійсно цінував її, і справді була приголомшливою.
- Якщо ти не заплатиш, коли прийде моя черга, тобі буде дуже, дуже боляче. Зрозумів? - Ігриво вчепившись носом у його обличчя, вимовила Майстер Червоної Вежі.
- Звичайно, — без вагань відповів Теодор. Це була радість, до якої він не зміг би звикнути, скільки б разів її відчував. Це було відчуття, яке могли знати тільки батьки. І хоча це накладало і додаткову відповідальність, Теодор не відмовлявся від неї.
- Ви всі мої скарби. Я не збираюся змінювати цей пріоритет, навіть якщо весь світ опиниться під загрозою знищення.
Саме тому він відмовився від Акашичних записів і трону всемогутності. Тягар, покладений на нього Кліпеусом, був досить легким у порівнянні з цим.
І ось, від цих слів Вероніка почервоніла, ставши незвично милою і ніжною.
- Може, наступного разу я зможу побачити дитину Нікі? - прямо на вухо прошепотів їй Теодор.
– Я... Я не знаю! — Зітхнувши, вигукнула Вероніка, — і до речі, сьогодні моя черга, так що нікуди не йди!
- Я знаю. Ось чому я це і сказав, - з ухмилкою відповів Тео.
- Ти справжня тварина!
- Невже? Тоді хто ти?
Обличчя Вероніки стало червоним, як хурма, і дівчина поспішно відвернулася. Після цього Теодор припинив дражнити її і ніжно проговорив:
- Не залишайся тут занадто довго. Сильвія втомилася.
Нічого не сказавши, Вероніка кивнула. Їй здавалося, що чим більше вона буде дивитися на дитину, тим більше урона отримає. Отже, трохи погладивши яскраво-рижке волосся Вероніки, Теодор розвернувся і помчав геть.
Коли Тео залишив вежу, то трохи заспокоївся і вирішив присвятити своє життя. А потім він дещо зрозумів...
- Світ виглядає по-іншому...
Скрип вхідних дверей здавався йому надзвичайно приємним, і навіть сонце світило якось занадто м'яко. Його слух зачаровувався шерстю квітів, а очі — пушистими хмарами, що пливуть по небу. Мабуть, саме так виглядала справжня краса цього світу? Вона не мала жодної вартості і багатства.
– Эх...
Деякий час Теодор продовжував радіти сьогодні, після чого повернувся і вимовив:
- Що трапилося, Парагранум?
Це була блондинка з очима, які нагадували собою рубіни та м’якої шоколадної шкіри. Вона була дуже гарною дівчиною, наче зійшла з картини видатного художника, а її наближення Тео відчув задовго до того, як вона підійшла.
- Ти дійсно цікавий чоловік, Теодор Міллер, з картинною посмішкою на устах вимовив гримуар, який був Майстром Жовтою Вежі. Незважаючи на трансцендентність, ти залишився вірний людським емоціям. Крім того, я не очікував, що ти переможеш і гнів, і обжерство.
- Давай обійдемося без лестощів, — невиразно подивившись на пару, відповів Теодор.
- Щоб зробити регулярну доповідь.
– ... Хм-м.
Без жодних жестів або слів активації, пару і Теодора відразу ж окутав бар'єр непроникної тиші. Усвідомлюючи це, Парагранума злегка розкрилася ротом, але сам чарівник так і не вдосувався пояснити те, як саме зробив цей трюк.
- Починай.
— Як недружньо, — проворчав Парагранум, після чого потиснув плечима і почав пояснювати — більше половини креслярів вже готові. Це буде початком наріжного каменя для цивілізації, який об'єднує науку і магію. Першим етапом буде відкриття по всьому Мелтору спеціалізованих шкіл, де будуть навчати дані дисципліни. Однак для цього потрібно не менше десяти років.
- Десять років тільки для того, щоб почати ... Це довгий шлях.
- Ну, тут нічого не поробиш. Ця держава дуже прив'язана до магічної системи. Якщо ви хочете змінити фундамент, вам потрібно або набратися терпіння, або взагалі нічого не затівати.
Тим не менш, був ще і третій шлях. Якби Теодор Міллер вибрав найбільш радикальні методи, то прогрес був би втричі швидшим. Але в такому випадку людська цивілізація повністю опинилася б у ладонах Теодора. Внаслідок цього людство не могло б стати незалежним, у зв’язку з чим виникла би велика проблема. Саме тому він вирішив провести поступову реформу. І креслення шкіл були лише легким поштовхом для нового порядку, зосередженого навколо Мелтора.
« Ще стільки справ...».
На жаль, він не мав часу навіть на народження Аделлії. Саме це було другою причиною, чому Теодор Міллер не вибрав радикальний шлях. Він не хотів мати ані багатства, ані влади. Він також не мав наміру перетворювати цей світ у свій втопічний рай. Люди, які жили в теперішній час, повинні були пройти цей шлях самі.
- Проте, я вважаю магічну техніку забавою. Як тільки твій намір буде втілений у реальність, світ стане зовсім іншим. Тисяча років... Ні, на це доведеться як мінімум півтори тисячі років.
- Думаю, так, — погодився Теодор і після чого запитав у Парагранума: Скажи мені: чи є щось, що тобі не подобається?
– А-а? Ні, зі мною все гаразд. Так, головною метою мого існування є « створення людини». Але алхімія — це перехідний етап між наукою та магією.
- Що ж, добре, якщо так.
Рівень мани був помітний лише через сотні років. Проте в певних галузях ефективність магічної інженерії була краще, ніж гола магія. Ось чому алхімічний гримуар, Парагранума, повинен був показати куди більшу синергію з наукою, ніж будь-хто інший. У майбутньому, коли всі ремісники зникнуть, Теодор залишиться єдиним фактором Парагранума.
Тим часом сама пара доклала ще кількох речей, після чого зробила два кроки назад і подивилась прямо в душу Теодора Міллера, сказала:
- На цьому моя доповідь закінчена. Майбутній світ дійсно цікавий, але мені також цікаво і твоє майбутнє. Незважаючи на те, що ти вмієш правити, тобі краще не робити цього. Ти також не хочеш покидати цей світ. Це ж так?
- І що з того?
- Теодор Міллер, останній трансцендентний чоловік цього світу, як довго ти зможеш дотримуватися такого життя? Я буду з цікавістю спостерігати за тобою.
А потім Парагранум розвернувся і пішов геть.
- До тих пір, поки... - Пробурмотів Тео, пильно дивлячись слідом видаляєтьсяючої блондинки. Хоч би якою була мета, Тео не вважав, що Парагранума буде чинити йому опір. Це була чиста цікавість і не більше того. А ще, можливо, ці слова залишаться з ним протягом усього його життя.
– ... Настав час іти, пробурмотів чарівник і попрямував до центральної вежі.
***
Через два місяці після того, як Сильвія народила Аделлію, її стан значно покращився. Крім того, після шести місяців переговорів остаточно закінчилися розподіл території грішного Лайрона. У цьому процесі виникла сильна протидія з боку Королівства Остін, але після відвідин Теодор Міллер вони були змушені закрити рот.
Це була прелюдія до епохи Великого Світу.
Смерть Зависті розв’язала тривалий конфлікт на півночі континенту, а землі Лайрона, які могли спричинити новий розбрат, були поділені між державами без найменшого збройного конфлікту. Наступні 20 років люди повинні бути надто зайняті очищенням землі, щоб дивитися на інші місця.
Тим часом південне болото продовжувало відступати, відкриваючи все більше і більше порожнього простору. Однак його було важче заїхати, оскільки там мешкало багато монстрів. А самі південні королівства не мали достатньо великих збройних сил, щоб швидко вирішити цю проблему.
Отже, баланс повинен був стати гарантом принаймні одного-двох століть абсолютного світу.
І, наче вирішив підкреслити наступ цієї безпрецедентної золотої епохи, Курт III оголосив всьому світу:
- Від імені Королівства Мелтор, я оголослю...! З цього дня Мелтор більше не є королівством! Ми, як більшість чарівників, тепер - Магічна Імперія Мелтор!
Магічна імперія... Після поразки у війні Андрас був понижений до статусу « королеві ». Рухнула і Серединана Імперія східного континенту.
Жодна нація не заперечувала вимог Мелтора визнати її імперією. Отже, сьогодні на центральній площі Мана-віля стояв уже імператор Курт III, який вітає людей.
- Зачекайте! На цьому добрі новини не закінчуються!
Очі присутніх на площі людей наповнилися сподіванням. Те, що Мелтор відновив імперію, вже саме по собі було дивовижною подією. Але тепер їх чекало щось ще?
Курт III взяв невелику паузу, піднявши тим самим напругу до ще більшого рівня, після чого перевернув погляд на декого, що стояв подалі від нього.
- Старший Майстер Башен, що піклується все Королівство Мелтор і найкращий чарівник імперії!
Теодор повільно вийшов вперед і встав перед Куртом III.
- Герой, що добився незліченних досягнень! Той, хто поклав край війні з Андррасом і той, чия репутація охоплює навіть східний континент! Я хочу надати Старому Майстра Башен, Теодору Міллеру, посаду!
У цій сцені десятки тисяч людей просто забули, як дихати. Це був день, який буде записано в історії Мелтора, і той самий день вони ніколи не забудуть. Саме сьогодні в Мелторі з'явився перший імператор, і...
- Теодор Міллер.
Почувши своє ім'я, Теодор злегка вклонився. Будучи магом 9-го кола, він не повинен був опускатися навіть на одне коліно.
— Чи ти покажеш свою мудрість Мелторові? Чи ви будете його втіхою?
– Да.
- Чи готовий ти стати компаньйоном Мелтору і розділити з ним своє майбутнє?
- Так, Ваша Величносте.
У відповідь Курт III посміхнувся і дещо витягнув.
- Тоді нехай всі присутні тут люди стануть свідками! Якщо у вас є очі, дивіться! Якщо у вас є вуха, слухайте! Я, перший імператор Імперії Мелтор, хочу видати свій перший указ!
Курт тримав у руках розкішний предмет з коштовним самоцвітом, що світиться в кінці. Його довжина була приблизно півметра, а магічна сила з’явилася із його поверхні чітко і переконливо свідчила про величезну цінність. Це був жезл. І саме цей жезл, відомий як спеціальна зброя магів разом з палицями та сферами, був національним скарбом у володінні прямо най королівській, а тепер уже імператорською сім'ї.
- З цього моменту ти будеш розглядатися як глава імператорського двору, наставник і хоронитель. Ти зможеш видавати будь-який наказ, який за своєю силою буде рівним імператору в усіх внутрішніх і зовнішніх питаннях. Лідер всіх чарівників, старший Майстер Башен, Теодор Міллер! Я, Курт III, призначаю тебе Імператорським охоронцем!
Це була посада, яку було підготовлено виключно для Теодора.
— Це велика честь, Ваша Величносте, — ввічливо відповів Теодор.
А потім, відчуваючи себе кілька неприємно, він слабо посміхнувся і підняв вгору свою ліву руку. І натовп не змусило себе чекати, оголосивши все навколо привітанням:
- Ура-а-А- а-е!