Розділ 397 — Прощай, мій друг (Часть 3)
Тихий голос Обжерства оголосив про кінець бою.
Теодор відступив і побачив, що гримуар повністю прикутий до землі. Обжерство було спіймано кількома пастками, які запечатували час і простір. Він втратив свою техніку поглинання і не міг підняти навіть палець.
Хоча Теодор боявся, що зможе протистояти тиску, штучне тіло обжерливості вже почало розсіюватися.
Те, що сталося лише хвилину тому, просто приголомшило уяву. Битва між двома трансцендентними істотами змусила землю тремтіти, що призвело до землетрусу. В якомусь сенсі було дуже добре, що все закінчилося саме зараз. Якби Теодор не поклав край наступу Обжерства і продовжував протистояти йому за допомогою адміністративних прав матеріального світу, північна частина півкулі була б просто знесена.
Отже, Теодор на мить закрив очі і глибоко зітхнув.
« Поранено половину відновленої атмосфери знову здуло. Льодовик розтанув, а рівень моря піднявся на кілька метрів. За кілька секунд все це не відновити".
Зрештою, він не мав права нарікати. Отже, відклавши ці проблеми на потім, він повернувся до обжерливості.
Кінець вже близько.
Вони обидва це знали, хоч і не вимовляли вголос.
Так пройшло якийсь час, що супроводжується вимкаючим землетрусом і покаяним небом. Врешті-решт, все навколо заспокоїлося і Обжерство нарешті заговорило:
- Хрм-м. Ти сильний, користувач. Ти перевершив мої очікування.
– ... Справді?
– Да. Ти легко мене підставив навіть без моїх сил...
Нинішній Теодор Міллер і його героями з Епохи міфів вже не було майже ніякої різниці. Але навіть вони не були противниками обжерства, якщо тільки не з'являлися кимось на зразок Саймона Магуса або Соломона.
І це було зовсім не перебільшення. Клон Теодора, створений Обжерством, був сильнішим від початкового Тео. Від магічної сили та обчислювальної потужності, до величезного обсягу знань і нейронних зв'язків, які здатні виробляти вищу магію за лічені секунди, клон Теодор був практично універсальним чарівником.
Серед усіх героїв епохи міфів лише деякі могли скласти йому конкурацію.
- Тепер ти зможеш вбити навіть Нідхьоґґа, якщо він вирішить з'явитися в матеріальному світі. Звичайно, потрібні деякі приготування, але на цій планеті ви можете цілком переродитися новим богом.
- Я не хочу бути богом.
- Я знаю. Якщо ти навіть не хочеш скинути Акашу і зайняти його трон всемогутності ... Просто ти така людина, Теодор Міллер.
Тео нічого було на це відповісти. Від самого початку до кінця їхні стосунки були дивними, але саме обжерливість була тим, хто найкраще розумів його. Краще, ніж його батьки, друзі і навіть любі.
Гримуар був його частиною. До певної міри він був ближче до нього, ніж будь-яка людина. Обжерливість знала про нього абсолютно все. Це була друга душа і компаньйон Теодора. Той, хто простягнув йому руку спасіння, коли він перебував у безодні своєї неповноцінності.
– Дерьмо!
Таким чином Теодор просто не міг вагатися. Він витратив кілька хвилин на ворога, з яким міг покінчити всього одним заклинанням.
Однак хоч би якими потужними були обжерливі засоби, вони не могли вічно сковувати гримуар. І це означало, що часу майже не залишилося.
А в наступний момент...
- Не вагайтеся., - проговорило Обжерство до сумнівного Теодора, - Чому ти такий схвильований? Чому ти сумніваєшся? Ти думаєш, що я зміню своє мислення? Ні. Це неможливо. Як тільки зв'язок ослабне, я знову атакую.
- Я знаю...
- Ти зробив свій вибір. Ти не хотів знати правду і вирішив залишитися у світі. Так продовжуй же йти цим шляхом до кінця і не озирайся назад. Така відповідальність переможця.
— Ха-ха, - гірко посміхнувся Тео, почувши слова, які зовсім не очікував почути, — підбадьорюєш мене, щоб я не вагався...
Обжерливість завжди була права, і це було неприємно. Отже, Теодор не збирався приховувати те, що лежало у нього на серці, і саркастично запитав:
- Чому ти говориш це, замість того щоб попросити про компроміс? Чому б тобі не попросити мене запечатати тебе або щось в цьому роді?
- А ти зробиш це, якщо я попрошу?
- Ні.
- Результат очевидний, тому й сенсу немає. Навряд чи мій колишній користувач захоче дивитися на мене.
Цих слів Теодор закусив губу. Якби він цього не зробив, то з його уст майже напевно прозвучало б образливе ставлення.
- Отже, я теж зробив щось несподіване, а тому наш рахунок 1:1, вірно?
— Як смішно, — усміхнувся Теодор і зрозумів, що в нього на серці стало легше.
Затягнута любов між ними підходила до кінця, в той час як кайдани, що стримували обжерливість, ставали дедалі розмитішими.
- Так, давай закінчимо з цим.
Ті, хто був разом, тепер мали розійтися. Теодор зрозумів, що це неминуче і підняв долоні. Він більше не міг тягнути. І ось, коли його дев'ять кіл почали обертатися, а магічна сила всмокталася у півметри від нього рук створилась складний магію.
Це була магія, яку він вже бачив у виконанні іншої людини.
- Просте вигнання? Достойний спосіб.
Гримуар Семі гріхів не міг зникнути з цього матеріального світу, аж поки його природа буде знищена. Таким чином, щоб боротися з гримуаром Теодору потрібно було або використовувати вогняну силу, як у випадку Гордининів, або вигнати його із вимірювань, наприклад, на Лені.
Вшу-ух...
Отже, незабаром простір почав вібрувати. Це було очевидним доказом того, що навколо обжерливості виникає діра у вимірі. А ще Теодор був дуже здивований, оскільки швидкість утворення діри виявилася вищою, ніж очікувалося. Однак невдовзі чарівник зрозумів, чому це відбувається.
« Ясно. Здається, завдяки досвіду перебування в Акашичних записах я навчився краще керуватися з просторовими кордонами...».
Теодор активував цю магію вдвічі швидше, ніж Саймон Магус, якому для її активації потрібно було витратити десять хвилин. Але це не означало, що Теодор превзявився Саймон. Просто Акашські записи були центром найглибшого виміру простору і, занурившись в нього, Теодор просто досяг нового рівня розуміння просторової магії.
- Ум-м...-Явно заговорило до сих пір мовчазне обжерство, - У мене є що сказати... Але я не можу згадати. Ні, я не знаю як це сказати.
– ...
- Це перший раз, коли у мене був такий підрядчик... Мені шкода, що я упустив такий хороший шанс. Я думав, що розумів людські емоції, але мені потрібно проаналізувати все з самого початку...
Голос гримуара відрізнявся від звичайного. У ньому явно відчувалися якісь емоції, але при цьому він звучав не як скарга, а як прощання. Теодор міг ще міцніше закусити губу, і це призвело до невеликої кровотечі, а також зосередитися на магічному колі. Він не хотів здатися слабким в момент їх прощання.
І ось, незабаром магічний коло просторового вигнання був закінчений без будь-яких помилок.
- Призначити ціль.
З цими словами простір навколо обжерливості спотворено. Ні, це сталося не з простором, а із самим виміром. Прохід, який веде до зовнішнього виміру, відкрив свою пащу, підготувавшись пожерти все, що в ньому було. Залишалося лише натиснути пальцями, і заклинання почало б свою жорстоку роботу.
І ось, перш ніж його розум знову почне вагатися, Тео клацнув пальцями. Як і порадив його друг, він не озирався назад.
- Активація!
Фшу-у-Ух!
Магічне коло почало відтворювати над-вібрацію, яка була передумовою до розриву кордонів вимірювання.
Через шум, який пізніше лунав голос Обжерства був майже нечутливим, але Тео ніколи не забув його слова.
– ... Ах, точно... Мабуть, саме це почуття люди називають « каяттям...»? Давно я не відчував нічого подібного. Ні, цього ніколи не було, оскільки воно таке сильне.
Теодор не відповів.
- Зустріч з новими людьми... Розмови з ними... Битва... Гра в сон... Ті, хто залишив найглибше враження... Більшість з них тепер лише займають свій кут у просторі для зберігання...
Теодор знову не відповів.
– Нет... Це не те, що я хотів сказати. Теодор Міллер... Ти найзагадковіший з усіх чарівників, з якими я коли-небудь укладав контракт, і ... Найбільший з них. Подорожувати разом з тобою... Для мене це був особливий досвід...
– ...
Голоси обжерливості були майже нечутливими. Однак Тео продовжував мовчки стояти на місці, і приглушив стук навіть свого серця, тихо слухав його друга... Друг, якого він більше ніколи не побачить.
Фжу-ух...
Кінцевий етап космічного вигнання був завершений, а координати, позначені магічним колом, були відкинуті і виведені з цього світу. Тепер обжерливість була спотворена і більше нагадувала собою низькочастотну вібрацію.
– ... Час, який ми разом провели... Це... Було... Весело... Користувач...
А потім просторове вигнання було завершено остаточно.
Фжух.
Виділене місце зникло, а на його місці утворилась яма, ніби хтось вирішив щось викопати. Ніхто б не зрозумів, що тут сталося лише хвилину тому. Єдиною винятком був Теодор.
– Так...
Слова, які він не зміг придушити, нарешті з'явилися з його уст.
- Це було весело...
Лише завдяки обжерству він зміг дійти до цього кроку. Він здобув силу, славу і людей, які його любили. Він врятував світ і заслужив повагу...
Отже, Теодор стояв перед ямою і дивився в небо, яке після битви було вкрите дивними кольоровими хвилями, наче північне сяйво.
- Скільки ж минуло часу... Ні, це було недовго... - Пробурмотів маг, проливши в голові свою подорож. Обжерливість радила Теодору не оглядатися назад, але це не означало, що той чарівник не міг шкодувати про те, як він повівся.
Отже, він просто задумався про все, що дозволило йому досягти того місця, де був.
Він зустрівся з гримуаром у бібліотеці.
Він зустрів хорошого вчителя, який побачив у невдахі особливий талант.
Він подолав свій комплекс неповноцінності і врятував дім від небезпеки, яка загрожувала йому.
Він познайомився з ельфами, про яких читав лише в казках, і пережив зіткнення з монстром.
Він врятував світове дерево, завів нових друзів і навіть зустрівся зі злим драконом.
Він убив монстра, перестрибнув через стіну і успадкував силу інших людей.
Він створив дружні стосунки з людьми інших країн і став героєм свого власного королівства.
Він знищив монстра, який стояв за лаштунками Імперії Андррас.
Він відобразив вторгнення загарбника з іншого світу і став захисником світового дерева.
Він пережив лихо на далекому континенті і вцілів у всьому світі.
Він знищив падіння комети, відкинувши справжню мудрість...
И... Він відіслав геть свого друга.
« Чи я прожив своє життя? » — запитав Теодор. Він пам'ятав той день, коли вони зустрілися і все, що сталося потім. Він зустрів багатьох людей, які були як хорошими, так і поганими, він торгував, бився, розмовляв, захищав свої цінності та знову говорив.
Теодор розвинув стосунки з багатьма людьми.
« Будуть усі вони покинути мене. Але не зараз".
Відкинувши всемогутність, він вирішив, що ліпше бути щасливим від життя сьогодні. Як сказав його друг, він зробив свій вибір і тому мав нести відповідальність переможця. Теодор пообіцяв, що буде дотримуватися цих слів.
– Так... Ми повинні жити саме так, бо пробурмотів Тео з очима вдалий зір.
Завтрашній день повинен був стати таким же, як завжди.