Розділ 393 — Армагеддон (Часть 5)
"Ах-х..."
Його голос не звучало. Його губи не відкривалися. Він не міг рухати пальцями і не відчував потоку мани, що ллється через його серце. Це було незбагненно для чарівника, який завжди покладався на магію і відчував її так само, як свої власні руки. Він нічого не бачив, і жоден звук не доходив до його вух. Його п'ять відчуттів не функціонували, а всередині відчувся цілковитий спокій. Ні, не було навіть його. Нічого не було.
"Ах-х..."
Все було безглуздо. Він продовжував розмиватися, оскільки ця сила просто не могла протистояти. Плоди його 30-літнього життя отримали повну свободу.
Він миттєво забув про всі неіснуючі спогади: обличчя його однокласників з Академії Бергена, про зміст сотень різних книг, інформацію вікон дефектних артефакцій, які він купив у чорного трейдера.
"Ах..."
Але навіть якщо всі ці спогади не мали значення, вони все ще були його частиною. Опари, що підтримують цегляну будівлю під назвою "Теодор Міллер" почали тремтіти. Він забув тих, кого колись знав. Потім він забув пейзажі і дороги, по яких пройшов і які бачив. Він не міг протистояти гумовому ластику, що проходить крізь його голову і стирає абсолютно все. Забуття поширювалося, наче лісова пожежа, яка стирала 30 років його життя від краю до країв.
"Ах".
Тоді Теодор відчув, що забув щось цінне. Миттєве тому він втратив те, чого не повинен був втратити. Він відчував себе так, ніби в його душі робили велику діру і витягли частину її вмісту.
Коли він подумав про це, то зрозумів, що це був спогад про « комусь». Про того, хто його підтримував і навчав... Проте Теодор більше не пам’ятав його. Він хотів кричати, але його рот був закритий. Він навіть не міг вивитися, як жалюгідний земляний хробак.
Потім він відчув, що його життя марне.
«...».
І ось, коли цей гіркий комок піднявся прямо до його умовного горла, Тео зрозумів, що залишився зовсім сам.
Тео---?
Ні, це було не його важке ім'я.
Ті-- ...
Але як тільки він подумав про це, то втратив ще одну частину свого імені.
Т---...
А потім була забута і остання літера.
----. Скільки складів було в його ім'я? Він цього не пам'ятав...
Це був кінець. У світ Акаші Теодор Міллер припинив своє існування. Це був кінець, до якого він готувався.
Сила трансцендентного тут не коштувала ні копійки. Це було не те місце, де могло існувати власне визначення життя. У цьому нескінченному місці кінцівка свідомості просто не розпізнала. Багато людей приходили сюди, але ніхто з них так і не повертався назад.
Це була правда, якій боявся кожен дослідник.
Навіть коли б людина могла випити хоча б одну краплину з цього джерела, в них виникла б побожна мудрість. Якщо порівняти щільність інформації, яка знаходиться тут, то її цілком можна було назвати надновою зіркою, в той час як его життя було всього лише шматком цукру. У випадку таких трансцендентних істот, як Теодор, їх можна було б порахувати айсбергами.
Але їхній кінець все одно невеликий.
Навіть Саймон Магус, наймогутніша постать матеріального світу, не зміг винести навіть частини цієї безмежної мудрості і просто розтопити.
...
Міфи казали, що існує суперглобальна колекція інформації, яка містить абсолютно все про цей Всесвіт. Якби трансцендентний зміг отримати її, то мав би всемогутність, яка не знає різниці між минулим і теперішнім та майбутнім. Акашські записи або « Повний запис» були цілою колекцією інформації, яка була останньою метою тих, хто шукав чогось поза своїми богами. Лише один чоловік досягнув цієї мети.
[... Ні, він не дістався дозу.]
Він просто потонув. Інформація в Акашичних записах про життя Всесвіту придушувала розум кожного дослідника.
Хоч би якими сильними вони були, вони не могли зрозуміти весь всесвіт. Ось чому через свою власну пихатість загинуло так багато трансцендентних людей.
[Це ганьба.]
Було сказано, що 6,700 зірок потрібно було помножити на 3,000 разів, щоб сформувати всього один світ. Множення цього світу в 3,000 разів сформувало б ширший світ, тоді як його множення створило б космос. Але навіть космос був просто пилюкою, оскільки його можна було вирахувати за допомогою цифр. Отже, якщо комусь вдалося досягти цієї нескінченності, він просто не міг зберегти своє его. Ось чому хтось назвав цю нескінченність нірваною.
[Сьогодні я збільшився на « один»], — сухо пробурмотів Акаша, що представляє собою суму всієї інформації зібраної у всесвіті, - Що ти сподівався тут знайти? Сублімацію? Влада? Чи ви сповняєте свої бажання? Дуже добре. Що б ти не збирався зробити, це безглуздо. Сильні, горді, смиренні та зарозумілі — усі вони є лише частиною спільної інформації.
Ніхто не знав, що таке Акаша. Це був незалежний « я» що записує початок і кінець всесвіту. Озираючись назад, це було незвично, тому що він був чимось на зразок книги, яка містила всю світову мудрість. Але було б набагато незвичніше, якби ця істота не мала волі. Біле тіло Акаші було подібне до духовного, але його не можна було побачити в жодному вимірі.
І зараз його форма схожа на себе Теодора Міллера, оскільки саме він був останнім дослідником.
[А тепер я подивлюся на тебе.)
Усе, чого хотів Акаша, втілення всезнальства могло бути миттєво досягнуто. І ось, перебуваючи в резиденції, якою була чорна діра серед всесвіту, він вирішив подивитися на людину, яка стала його частиною. Але так бувало з усіма дослідниками, які до нього дійшли.
[Теодор Міллер.]
Як тільки Акаша зробив це невідоме ім'я, він подолав три мільярди світлових років і опинився на відповідній планеті.
Через п’ять секунд після того, як Теодор скинув з себе гнів. Трихкілометрова сфера з спеціального металу продовжувала падати, і всі попередні дії чарівника виявилися абсолютно марними, оскільки гнів наближався до Землі зі швидкістю 10 кілометрів за секунду.
Акаша подумав про те, яким буде результат і відразу побачив його.
У той момент, коли металева сфера вдарилася об землю, було миттєво знищено 98,128% її населення. Цивілізація зникла, а зруйнована екосистема потребувала б не менше 200,000 років щоб відновити свій початковий стан.
[Це - цілком звичайна річ.]
Так він зреагував на те, що відбувається. Акаша мовчазно спостерігав, як невдовзі цей світ буде знищений. «Сім гріха», автономна дослідницька група створена зовнішніми дослідниками... У цю ж секунду вони винищували десятки різних цивілізацій і зірок, розкиданих по цілому всесвіті.
І от, щоб віддати належне кінці дослідника на ім'я Теодор Міллер, Акаша продовжив спостерігати.
[Я той, хто записує кінець всього сущого. Вага життя і смерті однакова. Все живе колись народжується і гине. І я не можу втручатися в це.)
Акаша нічого б не зробив, навіть якби міг. Саме таким був всемогутній втілення цього Всесвіту.
Тільки під’їхавши до свого мізинця, воно могло встромити фізичні закони Всесвіту і знищити всі живі істоти та воскресити мертвих. Однак ця дія була неефективною. Акаштичні записи не відчували потреби в цьому.
[Хм.]
Тому він продовжував дивитися на занепад світу лише з поваги до дослідника.
Він зосередив свою увагу на планеті, якою колись жив Теодор Міллер.
Люди, ельфи, дракони та духи, захватіли... Коли всі форми життя в цьому економічному світі стали йому відомі, Акаша проникла у інформацію про Землю.
І всередині нього він знайшов ім'я "Теодор Міллер".
- Де ж, Тео? Де ти зараз? Невже...
Сільвія Адрункус, яка недавно завагітніла, трималася за свій живіт і думала про Теодора.
Гнів був уже достатньо близько, щоб його можна було бачити з поверхні Землі. Почервоне небо... Тільки це дало можливість усім живим істотам зрозуміти, що кінець уже близько.
– ... Чоловіку, хіба ти не повинен безпечно повернутися? В іншому випадку я буду злитися.
Вероніка інстинктивно шукала його місцезнаходження.
- Ах, Теодор ...! Ось, значить, про що ти так турбувався...
Еллена з запізненням зрозуміла, чому Теодор так нервував і тремтячими очима подивилася на червоний метеорит.
Багато людей у цей момент думали про Теодора — героя північного континенту і найбільшого чарівника сучасності. Незважаючи на те, що це було просто безглуздо, вони вірили, ніби він щось зробить.
- Будь ласка, просто зумій вижити... - Закривши очі, що пробурмотів на терасі свого особняка Деніс Міллер.
– ... Ех, якби я знав, що сьогодні прийде кінець, то не спав би минулої ночі, — зітхнувши, поскаржився Майстер Білої Вежі, Орта.
– Чёрт! Чорт! Чорт! А я досі не одружився! - Рендольф закричав, розмахуючи своїми парними мечами.
Акаша, переглянувши свій погляд від знайомих Теодора Міллера на гнів.
Найпоширеніші катастрофи у Всесвіті були одним з найпоширеніших. І як тільки ця срібна сфера, діаметром за три кілометри, впала б на землю, то Земля перетворилася б у щось подібне до пошкодженого яйця.
Зникли б кордони, що розділяли суху, морську та океани. Магма під землею вибухнула б і вислизнулася би справжнім фонтаном, а голубе небо стало б червоним, як на картинах пекельних пейзажів.
Незважаючи на все це, Акаша не втручався. Ні, він знав, що не повинен зупиняти це. Це була лише катастрофа, яка сталася з однією із багатьох цивілізацій.
Бу-жу-у-ву-о-У-хух...
За секунду до повного знищення ударні хвилі прорвалися крізь небо. Хмари зникли, а небо покрила темрява.
І вчені, і маги, та звичайні селяни... Усі вони розуміли, що ця ознака передує з’яві, про яке згадувалось у будь - якій релігії.
Це був кінець світу.
А в останню мить мізинець Акаші слабо шевельнувся.
***
- ------...!
Метеорит був знищений. Його срібна поверхня була розбита, наче ясна шкаралупа. А сутність під назвою "Охотник на планеті" просто зникла. Сотні, а можливо й тисячі фрагментів розлетілися по всіх сторонах. Але перш ніж ці фрагменти досягли Землі, вони зазнали незвичайного згоряння і зникли.
Таким був кінець гніву, останньої зброї Семи гріхів.
[... Хм-м-му?]
Акаша був здивований тим, що знищив гнів. Нехай його обличчя і залишилося все таким же невиразливим, але ось його тон піднявся як мінімум на один крок вище. Це був неймовірний рівень руйнування. Подумати тільки: він прибув на віддалену планету, щоб знищити метеорит? Крім того, він врятував Землю від уламків і відновив розоровану атмосферу?
[Чому?]
Те, що мало статися, було звичайною справою. Це була лише одна планета. Про одну цивілізацію. У цей момент він міг спостерігати за десяткам таких місць. Чи це був результат одного з дослідників? Ні, Акаша відразу відкинув це припущення.
І ось, коли він намагався зрозуміти свої власні дії, всемогутня свідомість дала йому відповідь.
[... Дивно.]
Акаша дійсно був здивований. Незважаючи на емоції, що існують в ньому, він був близький до неживого об'єкту. Але в цьому випадку він не міг почуватися приголомшеним.
Теодор Міллер...
Так, саме так звали цього чоловіка.
[Відповісти мені. Як ти вижив всередині мене? » — з цікавістю запитав Акаша, дивлячись на відокремленого від нього чоловіка.
Теодор Міллер стояв перед ним абсолютно голий, але при цьому цілий і неушкоджений.
- Я не вижив. Я помер і зник... Але потім мене відновили. Це сталося не через мою силу. Люди допомогли мені, — з гіркою посмішкою відповів Тео.
[Хох], - пробурмотів щиро зацікавлений Акаша, — я і сам можу легко дізнатися все, але хочу почути це від тебе. Можеш розповісти мені, як це сталося?)
– Да. Для мене велика честь навчити чогось Акашичного.
Це був подвиг, який ніколи не існував за всю історію всесвіту.