Глава 376 — Сходження демона неба (Чальість 6).
Чва-а-ак!
Прямо з серця демона неба, який отримав хрестоподібний розріз, виризнула кров. Вічність, яка була чорніша від чорнила, миттєво прополохнула по землі навколо себе і відразу почала мутувати траву та бур’яни. Кров демона неба в лічені секунди перетворювала нормальні рослини та тварин у монстрів!
Однак це явище також стало доказом того, що рани були смертельні. Навіть та кров, яка була зосереджена в серці, не могла викликати настільки швидке « забруднення». Іншими словами, у цій місцевості не було навіть вищої регенеративної здатності демонів небес.
- Ты, ты... Ти пошкодуєш про це!
Тіло демона в небі завалилося на землю, викидаючи жахливі прокляття.
Світло повністю зійшло з його очей, а тиск, який може зламати навіть небо, почав поступово зникати.
Так і помер демон небес - вища істота, народжена Похотою.
І разом з цим Теодор Міллер теж закашлював кров'ю.
- Кхах-кха!
Але це була не мертва кров. З його губ виходила червона кров, кров життя.
Перемога над своїм ворогом була чимось незвичайним. Через втрату крові коліна Тео погнулися, і він опустився на камінь, що лежить поруч.
« Я... Я майже помер... Це справжнє самознищення. Це не те, що можна використовувати для забави...».
Великий Хрест — це трансцендентна техніка, яку використовували як останнього козира. Застосувавши її, Теодор вийшов за рамки навіть самого Лі Юнсуна, який передував йому це бойове мистецтво. Це була не просто інша сфера, але сила, яку навіть він не міг винести. Незважаючи на трансцендентність та статус хоронителя світу, дві кінні сили не повинні були використовуватися як одна. Ось чому комбінація цих тварин викликала таку жахливу реакцію.
Дзун-н-нь!
Два позосталих клона Теодора розсипалися на уламки, наче розбите скло, в той час як спричинив їх артеріальний дефект просто тріснув.
Причина цього полягала не в прямому попаді. Такою була реакція великого скарбу на використану техніку. У випадку Небесного мечника, який він використовував безпосередньо в симбіозі з Великим Хрестом, цей чоловік втратив свою стрілу.
– ... Тим не менш...
Він переміг.
- Кругом трохи скриплять, але це терпимо. Мабуть, через місяць вони повстануть або близько того, відчуваючи полегшення і пробурмотів Тео.
Оскільки він був готовий померти разом з небесним демоном, результат виявився справді приголомшливим. Якби Теодор програв у цій битві, то матеріальний світ не мав би майбутнього. Отже, коли Тео повністю усвідомив це, то приготував свою останню пастку. І почалося це з того моменту, як він домовився з Похотью.
- Взаємне знищення.
Було сказано, що цей заклинання було імплантовано в « сім'ю» яка взяла похоть. У разі поразки він мав намір використати « Взаємне знищення» щоб вбити і себе, і демонів небес. Незалежно від того, наскільки великою була життєва сила, не було жодного способу зупинити самогубство, яке закарбувалось у самій душі.
Але в цей момент...
-■73!
Роздалося неприродне ричання, і тіло вмираючого демона неба перетворилося на чорний туман.
- Що?
Теодор підняв щит швидше, ніж туман наздогнав його, але було вже пізно. Чорний туман не був чимось фізичним, що можна було зупинити магічним захистом.
« Це ерозія... Тільки подумати... Повернутися в світ завдяки магії самогубства, яку я ж і залишив ...!."
Це було просто безглуздо. Демон неба повернув своє тіло у фізичній реальності завдяки лазівці, яку було залишено в заклинанні самогубства для його знищення. Фактично, під час цього « розвороту» демон неба втратив 80% своєї сутності. Проте ця ерозія справді загрожувала Теодору.
❖ Пауза!
Після того як Тео застосував « Приказ» швидкість цього впливу значно знизилась, але через високу стійкість демонів небес не припинилася. Якщо вона продовжить діяти, Теодор стане ще одним небесним демоном. Це було неминуче. Отже, прийнявши рішення, Теодор матеріалізував у своїй правій руці Калібр Душі. Він збирався зупинити ерозію, навіть якщо це означало відрізання своєї власної руки.
– Почекай.
І якби Сеймей не втрутився, він би зробив це.
– Сэймей? Коли ти повернувся?
- Недавно. Моя душа, виведена з Восьми Нефритових Магатам, належить гримуару. Отже, я повернувся до тебе відразу ж після того, як залишив тіло Сузукі.
- Ні, це зараз не важливо! Чому ти мене зупиняєш? - Теодор, відчуваючи, що кожна секунда на рахунку.
- Ну, я бачу, що ти рішуче. Але оскільки ти виконав моє бажання, я видам тобі відповідну нагороду- З посмішкою проговорив омьодзі.
- Про що ти ...?
- Не йдеться, щоб переможець залишився без руки, - таким же легким тоном відповів Сеймей, ніби йшла про якийсь жарт.
Об'єкт Абэ-но Семей" доручив Вам Квест.
Виготовляється збір даних про умови призначення та оточення...
Заява об'єкта схвалена.
Підтвердження виконання Квеста...
Початок Трансмісії з об'єктом "Абэ-но Семей" - змінено.
Перевірка певної винагороди...
Перевірку завершено.
Об'єкту Абэ-но Семей" надається повна свобода дій.
Знайшовши компроміс з гримуаром, Сеймей пояснив:
- Ти вже повинен це знати, навіть твоє тіло не витримає ще одну трансцендентну силу. Отже, я дам тобі її іншим шляхом.
Потім душа Сеймея почала розсіюватися. Вроджена сила Омьодзі не мала нічого спільного з магією, бо в першу чергу вона стосувалася душі.
Отже, розбившись на дрібні частинки, душа Сеймея вступила у взаємодію з астральним ладом. Кінцеве закляття трансформувало душу Сеймея в ланцюг, який обернувся навколо почорнілу лівої руки Теодора. І в наступній миті Тео відчув, що ерозія зупинилася і до його руки повернулися відчуття.
- Час попрощатися. - Донісся віддалений голос омьодзі, — Я проведу свого молодшого брата в інший світ. Я думаю, це матиме вплив на тебе, але ти впораєшся. Живи довго і щасливо. А коли-небудь ми знову зустрінемося, але вже з ту сторону.
– Сэймей! Почекай! Ти теж йдеш? Чому всі великі люди, як ти, залишають мене ...?
- Ха-ха-хо! За життя я чув багато різних речей, але таке вперше.
Незважаючи на чимраз нечіткіший голос, Сеймей знайшов у собі сили розсміятися.
Абэ-но Сэймей... Таким був кінець Майстра-уммедзі, народжений від лякана і гримуара Семи блузків. А перед тим, як його душа остаточно розчинилася, він залишив своє останнє повідомлення: « Коли настане день і ти станеш на переговорі... Пам'ятай, хто ти є."
Перш ніж Теодор встиг запитати, що мав на увазі Сеймей, він зрозумів, ніби душа Омоджі вже зникла.
- Ц-ц-ць... Ще побачимося, Сэймей... - Прокрутивши його останні слова у своїй голові, пробурмотів Тео.
Якщо загробне життя дійсно існує, то колись вони зустрінуться. Отже, Теодор Міллер змінив свою ліву руку. Від плече до ліктя його шкіра й кістки постраждали від ерозії, але свідомість демона неба більше не відчувалася.
А потім Теодор виявив, чому Сеймей сказав, що він зазнає певних впливів.
– ... 30%, ні, 20 відсотків?
У відповідь на його збентеження відразу пролунав знайомий голос:
- Якщо точніше, то 18%. Це частина бази даних небесного фонової служби, яку було імплантовано користувачеві.
- Обжерливість.
- На жаль, серйозні навантаження пошкодили б твоєму тілу.
Тим не менш, це все ще була величезна прибуток. Тео може використовувати деякі з його технік. Сила, яка поглинає душі інших, підняла незрілого демона неба до рівня короля демонів і навіть Обжерство напевно буде пускати слини на можливість її отримання. Однак Теодор більше не говорив про свою руку. Йому треба було покінчити з тим, що все ще залишалося.
- Ти ж знаєш де це.
- Знаю.
Тео зробив крок вперед, отримавши обжерливість просторових координат. У той же час спалахнуло світло, і там, де кілька хвилин тому кипіла битва, більше нічого не залишилося.
***
Гру-ду-гу...
Криза гірського хребта, що почалась через зіткнення двох трансцендентних істот, все ще продовжувалася.
Десятки гірських вершин падали, а земля розкололася, просідала і тремтіла. У повітря піднімалися купи пилу і попелу, які, здавалося б, досягають місяця та зірок.
– ... Хох.
І посеред цього пекельного пейзажу сиділа нереальна красуня.
Її нижня половина була розорвана на дві частини, а обворожена зовнішністю - виказана потворними опіками. Проте, навіть з врахуванням цього, жодна людина не могла б протистояти їй. Це був Гримуар Семі громів, Похоть. І на відміну від свого передсмертного стану, її голос був досить живим:
- Ти все-таки вбила цю дитину, Обжерливість.
Відповідь на її слова була справді вражаючими кроками, джерелом яких був Теодор.
Незважаючи на смерть демона неба, її обличчя не було ні найменшого ознак жалоби. І причина цього була очевидною. материнські емоції не мали меж. Її діти народжувалися виключно для того, щоб виконати ціль її існування. Для похоті діти були лише повторними спробами і невдачами... Вони були наріжними каменями кінцевої істоти, яка мала коли-небудь народитися. І жахливий демон неба також не був винятком.
- Твоя рука... Ось, значить, як це сталося. Интересно. Я отримала задовільні дані. Хіба не так, Обжерство?
- Стули пельку, - відразу ж зреагував Теодор. Ввів у її сторону один зі своїх пальців.
Фьух!
Але попри те, що живіт похоті проколола потужну Магічну Ракета, вона продовжувала дивитися на Теодора, навіть не поворухнувши бровю.
- Чому ти сердишся? Але це вже не має значення. Мій головний термінал скоро загине, навіть якщо ти нічого не зробиш. Мені знадобиться 10,000 років, щоб знову з'явитися в цьому світі, так що ти більше ніколи не побачиш мене.
– ...
– Ах, да. Може перед тим, як я зникну, мені варто принести тобі свої вітання? Тепер же цій планеті нічого не загрожує.
Все було так, як вона і сказала. Після того як демона небес було переможено, у цьому економічному світі не залишилось нічого, що могло б загрожувати Теодору. Стародавній дракон? Тепер він міг самотужки воювати з ними три. Старший демон? За винятком Короля Демони, він міг односторонній знищити будь - якого з них. Крім того, вигнання Лені затвердило стіни цього вимірювання. А оскільки ця істота, що була на рівні короля Демони, не могла більше стати у цей матеріальний світ. У ньому не було і не могло бути нікого сильніше, ніж Теодор Міллер.
- Но?
Але Теодор відчував...
- Що ти хочеш цим сказати?
... У відповідь Похоть лише посміхнулася і, сексуально облизнувши губи, сказала:
- Чому я повинна щось розповідати тобі, коли мій час у цьому світі вже прийшов до кінця? Після того, як я піду, запитай про це обжерливість.
- Що?
Проте похоть проігнорувала питання Теодора і, зловісно усміхнувшись, додала:
- Що ж, я буду сумувати про майбутнє знищення...
Це були її останні слова.
Фшу-ух...
Шкіра Похоті стала сухою, як штукатурка. А в наступній миті вона просто розсипалася на частини. На відміну від інших Семи гріхів, у неї не було бойових здібностей, а тому і її кінець був невідворотним.
І ось, стоячи перед залишками похоті, Теодор відкрив рот і вимовив:
– Обж...
– ... Тео!
Але перш ніж він зміг поставити своє запитання, здалеку почувся голос.
– Эх...
Для сьогоднішнього дня було багато подій, а отже Теодор перестав думати і повернувся подивитися на руїну гірського хребта. Він упокоїв страшного монстра і знищив його джерело. А раз так, про іншим можна було подумати і завтра.
Коли Теодор прийшов до цього рішення, він обернув свою ліву руку плащем і повернувся в бік своїх товаришів.
Це було тріумфальне повернення після запобігання жахливої катастрофи.