Розділ 364 — Кінцевий плід еволюції (Часть 1).
Гру-ду-гу!
Земля була розорена в клочику, а ударна хвиля розбилася обезпеченням, наче склянка з крихкого скла. Те саме сталося з ворогами, які ховалися в замку. Дехто зміг уникнути прямого влучання, але кількість тих, хто кишить всередині монстрів зменшилась на понад 80%.
Дивовижні створіння, яких було важко вбити навіть за допомогою чарівної магії, відразу залишили свої життя. Усе це нагадувало сильний землетрус, який обрушував будинки і живцем зберігав залишки тих, хто вижив.
- Хмм...
Ще один удар міг легко знищити наступні 20%, але Теодор цього не зробив. Ні, більш точно було сказати, що він не міг цього зробити.
- Отже, мені вдалося об'єднати небесний меч з Абраксасом...
Це справді було видатне досягнення, але втома була у кілька разів вищою ніж після використання кінцівки.
Бу-ду-буду...
Коли Теодор був у небі, земля під його ногами продовжувала ходити ходуном. Причина проста: лезо, яке неслося на замок з висоти найвищої стратосфери, проникло у глибину землі і дійшло до самої мантії.
Отже, всього через кілька хвилин замок Тенджу розвалився на дві частини, наче картковий будиночок. Тим часом навіть порядок ослабленого Теодора не випустили з уваги тих, хто пережив ці жахливі наслідки.
Це були істоти, чиї імпульси не ослабли, а навпаки, посилилися.
« Оновна мета була трохи віддалена. Незважаючи на це, я не думав, що вона зможе пережити цю атаку".
Деякі з них були лише наслідком катастрофи, щоб завдати шкоди навіть ограві. Сам Теодор, мабуть, пережив би цю атаку. Але цей факт був тільки винятком, тому що поєднання Небесного Меча й Абраксса було достатньо для того, щоб зруйнувати сам світ.
Тим не менш, деякі істоти все-таки вижили і тепер змили в небо, сповнені бажання помститися самозваному гостю. Враховуючи їхні крила, наче запозичені у кажанів, і тіла, схожі на тигрові, ці істоти не можна було віднести до якоїсь певної раси. Однак попри спотворений вигляд вони могли подолати сотні метрів за лічені хвилини. Напевно, колись вони були висловами, але тепер ...
Пам'ять.
Але тепер вони були монстрами, яких він повинен був знищити.
Магія льоду: Алмазна Піль.
Магія - це Молеченосний Вихор.
Магія безстіх: Сильна Пушка.
В одну мить було застосовано відразу три типи заклинань. З неба виринули бурі, грози і кулі з чистої енергії.
Спочатку монстри були заморожені. Потім вони впали на землю, уражені блискавками. А потім їхні тіла перетворилися в решіто.
"Іх життєва сила неймовірна, але на цьому все".
Після кількох глибоких вдихів Теодор повільно спустився на руїни замку Тенджу. Він не звертав жодної уваги ні на трупи монстрів, ані на інших істот, які повільно п'яталися назад. Ті, що залишилися живими монстри зрозуміли, ніби цей чоловік був їм не по зубах.
А в наступний момент...
- Ха-ха-хо! Як цікаво! Іноземний шаман! Не достатньо просто розрізати замок Тенджу. Ви повинні виявити куди великі магічні здібності, щоб здивувати нас!
- Вас...?
"Він" відрізнявся від інших монстрів. Теодор звітував у його голосі залишки людяності. З огляду на це, одним кандидатом міг бути лише один.
- Жоден гість замку Тенджу не може нас не знати. Але зараз ми виглядаємо трохи по-іншому.
- Ви використовуєте імператорське "ми".
- Це правильно. Я - правитель цього замку, принц Чжоян.
У його оголених кістках, білосніжній шкірі і лусці, яка покривала обличчя, читалася величезна сила. Але навіть ці численні мутації не могли приховати своєї гідності. Це був чоловік, якому поклонялися десятки тисяч людей і який вже давно правив цими землями від імені імператора.
Принц Чжоян, один з восьми лордів, все так само гордо сів на своєму троні. І нехай божественний меч Теодора зламав цей трон, він все ще виглядав досить велично.
- Ви не втратили почуття власної гідності.
- Думаєш, той, хто носить титул короля, так легко стане чужою маріонеткою ...? Моє мислення залишилося незмінним, але... Все інше мені вже не належить.
- Ми можемо поговорити?
- Почни від цих покидьків. Я не можу зосередитися, коли вони повзають всюди.
Почувши слова принца, монстри відразу забігли.
- Угор-р...
- Гру-ху!
З їх жахливо спотвореними обличчями і м'язистими тілами, вони виглядали досить вражаючо. Ці істоти відрізнялися від тих, хто не знав як боротися.
- Якуші? Шкода, що працівники правоохоронних органів, які засуджують зло самі в нього й перетворилися, зрозуміли причину і пробурмотів Теодор.
Якші, відповідальні за покарання грішників, мали недюжинні бойові інстинкти. На відміну від інших, позбавлених раціонального мислення, їхні інстинкти все ще були живі. Вони розуміли людську мову і могли реагувати на неї. І нехай тепер вони стали потворними тварями, їх явно не тішила доля постанов микроонів Похоті.
- Угор-р-ор!
- Їхня смерть буде безболісна.
Оскільки їм вдалося уникнути атаки Божим мечем, їхня швидкість мала перевищувати швидкість звуку. Крім того, кожен з них мав достатньо сильне тіло, щоб погрожувати навіть майстереві. Зустрітися майстер меча з десяток таких якакші, ймовірність його перемоги склала б менше половини. Непросто було завдати їм шкоди і за допомогою магії.
Ось чому Теодор витягнув обидві долоні. Він ніколи раніше не використовував це на практиці, але тепер розумів, що все має закінчитися успішно.
Магія вогню: Інферно.
Магія льоду: В’юга.
Магія вітру: Торнадо
Магія землі: гравітаційні узи.
З його обох рук виникли чотири природні заклинання. Людина була б охрестила найбільшого мага, який міг би викликати навіть одне з них, не кажучи вже про чотири. Це було дивовижне видовище, але лише з погляду чарівника, який керувався здоровим глуздом. Більшість магів були дурнями, які не розуміли справжнього взаємозв'язку між стихією.
« Настав час вийти за межі здорового глузду»
І ось, перед тим як чотири заклинання вдерлися один в одного, Теодор додав ще дещо.
У гармонії не було гармонійного співіснування, яке посилювало силу і примусову гармонію.
Абраксас, щоб позбутися якші, був порожній тратою магічної сили, а тому Теодор придумав інший вихід — стихійний кластер!
Як би суперечливими вони один одному не були, хвиля жару, холодний вітер, буря і гравітація почали діяти незалежно одне від одного в тому ж просторі.
Він заморожував, розривав і руйнував. Це було так само абсурдно, як айсберг, що плавав у жерлі вулкана.
Це було явище, яке ніколи не могло відбутися через звичайні закони фізики.
- ■ Казахстан
— ■ Донован Казахстан
І якші не могли піти проти зміни самої природи. Їх кінцівки розірвало на частини, а самі монстри стали нагадувати собою деревне вугілля. Але Теодор вже знав, що саме так все і закінчиться.
Фьу-ух.
А фінальним штрихом стали Калібр Душі в правій руці і небесний меч у лівій, змахуючи їх літерою « Х ».
– ... Ух-х...
Це був кінець. Останній раз дихаючи, якші безжиттєво осіли на землю. Вони відродилися недосконалими істотами і загинули, кинувши виклик трансцендентному...
- Фантастика! - Погрозивши в долоні, сказав Чжоян, — два меча — це справжня романтика кожного чоловіка. Багато хто вважає, що це поступається техніці одного меча, але я так не думаю.
- Врешті-решт, це можливості користувача, а не зброя.
- Ха-ха-хо! Ти абсолютно правий. Тепер ми готові поговорити. У нас мало часу, — розсміявшись, виніс Чжоян. Оскільки розмова з Теодором була цікавою, він встав зі свого місця. Трон був зламаний, але їм обом це було абсолютно байдуже, оскільки в майбутньому він більше не буде використовуватися.
А потім Чжоян стёр з обличчя всю свою веселість і оголосив:
- Я народився з великою кров'ю і старався правильно вести своїх людей.
Можливо, його сухий тон був спробою приховати те, що насправді лежало у нього на серці ...
- Я своїми руками вбив своїх вірних слуг і людей, перетворивши їх на здобич для монстрів. Я кілька разів намагався зупинитися, але так нічого і не зміг з собою вдіяти. Моє тіло було проклято, і я втратив над ним контроль.
- Це не твій гріх.
- Неважливо, хто за це відповідає. На мене покладено титул правителя. І оскільки я не зміг запобігти цій трагедії, то цей гріх лежить на мені.
Теодор бачив, що погляд Чжояна наповнений одночасно і вином, і ненавистю, та бажанням помсти.
На спині принца був панцир, який мав череп. Його голова нагадувала дракону. Мало де можна було знайти істоту з такими характерними характеристиками, але завдяки Сеймею Теодор знав, як виглядають найсильніші раси східного континенту. Духовна черепаха є одною з чотирьох священних тварин, які символізують довголітнє життя.
- Будь ласка... Після того, як я тобі все розповім, допоможи мені знайти спокій - проговорив принц, придушуючи свою гордість.
І Теодор відповів на це прохання:
- Звичайно.
***
Гру-ду-угу!
Через деякий час у небі над руїнами Тенджу пролунав приглушений звук грому. Але це не було чаклунством. Природа сама привела сюди грозові хмари, вирішивши обмити залиту кров'ю землю.
Піднявши голову, Тео відчув, як йому на обличчя падають самотні дощові краплі, після чого знову подивився прямо перед собою.
– Кхро...
Черепашний панцир, що перевершує навіть луску дракона, був просто зруйнований. Сам же принц опустився на коліна, випускаючи з своєї драконячої голови невеликі струмені крові.
В кінці свого життя він нарешті зміг повернути свою свободу.
– За імператорською сім'єю стоїть... Чудо, яке діє за лаштунками... Воно говорило... - Пробурмотів Чжоян слабким, вже напрочивши непотрібним ненависті голосом — що ми... Просто поживні речовини і повинні слухняно служити їй... І померти як низькі форми життя. И ты... Кілька слів було і про тебе.
- Розкажи мені.
– Що ти... Останній трансцендентний... Цього світу... І ще... Можливо, за тобою стежили... З того моменту, як я побачив тебе...
Теодор вже знав про це. "Вона" дивилася на нього з відстані, яку не можна було виміряти. Її спостереження з'явилося відтоді, як він атакував замок Тенджу. Можливо, Похоча його атаку. Або ж, можливо, змогла зафіксувати його наближення. Так чи інакше, тепер це було вже неважливо.
- Будь ласка... Будь обережний. Ты... Мушу зупинити... Це породження зла...
Принц Чжоян до самого останнього подиху не переставав думати про свій народ. Те, що він міг говорити як спалений і розбитий, було справжнім досягненням. І це стало можливим лише тому, що він зміг еволюціонувати у більшому расі.
- Покойся зі світом. Ти виконав свій обов'язок.
І хоча його вигляд був жахливим, Теодор не відвертався від нього і до самого кінця спостерігав за принцом. А потім чарівник шевельнув пальцями, і Чжояна рівним шаром оточила землю, створивши щось на зразок могили. Він не міг організувати принцу відповідні похорони, але і не хотів, щоб тіло Принца Чжояна використовували як корм для монстрів Похоті.
І ось, коли Теодор збирався злетіти вгору ...
– Кху...
Він відчув запаморочення, а його ноги затремтіли.
« Я витратив набагато більше енергії, ніж планував... Я не думав, що з'явиться така видатна істота, і до того ж бій зайняв значно більше часу ніж очікувалося, оскільки я не хотів його вбивати."
Що сталося з іншими принцами було невідомо, але Чжоян еволюціонував в істоту, схоже на божественність.
Таким чином, Теодор мусив використовувати кінцеву магію та небесний меч. Серед японських військ тільки Сютен-додзі, Цутігумо і дайтенгу могли бути достатньо сильні, щоб перемогти когось подібного.
« Нічого не поробиш. Доведеться відпочити і тільки потім йти далі." - вирішив Теодор, після чого звернувся до Обжерства:
- Обжерливість.
- Я знаю, про що хоче запитати користувач.
– Да. Що мав на увазі Чжоян під словом « розвиток»?
Це було досить зрозуміло. У кращому випадку, похоті мав народитися сильний мутант. Це і думав Теодор. Але обжерливість не відповідала якийсь час, ніби вона про щось розмірковувала.
– ... У чому справа?
Теодор відчув тягар цього мовчання і збирався було повторити питання, як гримуар зітхнув і відповів:
- Усунення демона — ось відправна точка катастрофи.