Розділ 347 — Задум Прометея (Часть) 1).
10,000 років тому, в Епоху міфів, континент був занадто небезпечним для людства. Це був час, коли по землі блукали небезпечні монстри, здатні одним своїм диханням перетворювати на попіл цілі міста. Люди не мали тієї сили, якою були наділені Арви та інші види, що дало їм статус « нижчої раси».
З огляду на це, люди мали лише два варіанти боротьби з природним відбіром. Люди повинні були або схилитися перед однією з вищих рас, попросивши її про захист чи стати чиїмось рабом.
Світильник Епохи міфів не приніс нічого доброго людям. Як би вони не намагалися вижити, їх популяція не зростала, а тривалість життя була надзвичайно низькою. Але потім з'явилася одна істота, яка визнала право нижчих рас на рівносильне співіснування і віддали за них своє власне життя.
Це був Прометей, один з богів Олімпу.
Бог, якого Зевс шанував більше, ніж будь-кого іншого, наважився вчинити бунт. Він передав смертне знання про те, як використовувати силу матеріального світу, що згодом і стало назвою « перший вогонь людства».
Він поділився з людьми тим, що має здатність відчувати присутність оригінального фізичного світу і керувати ним.
...
– Прометей! Ти порушив великі статути Олімпу і приніс у матеріальний світ хаос! Якщо ти будеш покараний, то не матимеш спокою доти, доки не усунеш цю помилку власними руками! День за днем ти відчуватимеш біль і страждання, а твоя печінка буде пожрана твоїм же самовдоволенням!
...
Коли Зевс, правитель Олімпу, дізнався про це, він був дуже розлючений і прокляв Прометея. Проте Прометей зовсім не шкодував за скоєним. Фактично, він від самого початку знав, що все так і буде.
Навіть передбачивши, яким буде його покарання, Прометей був задоволений можливістю побачити майбутнє процвітання людства.
З цього і почалася історія людства. Звичайно, в перший час ніяких серйозних змін не сталося. Люди погано розуміли концепцію мани. Вони не вміли генерувати її у своїх тілах і погано йшли з нею. Для них це було так само важко, як розтопка вогнища без деревини.
Боги, які боялися несподіваних наслідків, були раді бачити, що люди майже нічого не можуть зробити. Але час минув, і людство мало-помалу почало освоїти свої знання.
Люди зрозуміли, що при високій концентрації мана має властивість стискатися, і тоді її назвали аурою. Пойняття "Аурі" придумав справжній геній, чиє ім'я було вже давно забуто. Він присвятив ціле своє життя вивченню стисненої мани і зрештою досягнув певних результатів.
Його вміння були дуже грубими і недосконалими в порівнянні з тим, що створили наступні покоління, але саме цей крок можна було назвати вихідним. Дні, коли люди зазнавали труднощів навіть з переслідуванням диких тварин, поступово почали кануть у забуття.
Спочатку найбільш обдаровані люди мали лише деяку імітацію божественної сили. І ця імітація стала називатися "магією".
Зрозумівши, що магія може розвинутись до такої міри, яка гарантує існування бога в одному рівні з богами, астрологія зацікавилася жерцями. Вони систематично досліджували структуру матеріального світу і намагалися визначити напрямок мана. Зараз про це можна було прочитати в найпростіших підручниках про магію, але для людей давнини це просвітлення і справді було схоже на відкриття способу видобутку вогню.
Після цього пройшла рівно тисяча років.
Два першовідкривачі розповсюдили свої знання по всьому континенту, і людство нарешті позбулося рабських кайданів. Для людей цей період був величезним, а для Арв — лише половину тривалості їхнього життя. Ось чому людство розвивалося з неймовірною швидкістю в порівнянні з іншими расами.
— Невдовзі після цього з’явилися перші трансцендентні люди, які проголошували Мирдаль, — у ті часи були більш духовні, ніж тепер, а концентрація мани була в десятки разів більша.
Оскільки на чолі людства стали трансцендентні люди, незабаром було створено так звану «систему єдиної нації ». На відміну від вищої раси, кожен представник якої сам по собі був могутнім створінням, люди добре знали про свої слабкі місця і тому тісно співпрацювали одні з одними.
Не існувало жодної класової системи, тому не було різниці між багатими і бідними. Щоб протистояти нав'язливій волі богів, нагальності демонів та тиску інших рас, людство волею-неволів об"єдналося в один кулак. Так почався перший золотий вік людства.
Через кілька поколінь у світі почали народжуватися сотні трансцендентних людей. Людство стало спроможним розмовляти з іншими расами та самими богами. Це була розпачлива ситуація для богів, які не йшли з демонами. На щастя, люди не забули про даровану їм Прометею благодаті. Вони об’єдналися з богами й почали вести довгу битву проти демонів, які вторглися в їхній матеріальний світ.
Тоді і відбувся поворотний момент в Епохі міфів.
– ... Що сталося далі, я пояснювати не буду. Це вже інша історія. Ухм-м... - Після довгого подиху закінчив свою розповідь Мірдаль. Тільки після цього Тео згадав, що забув дихати. Навіть він, Теодор Міллер, який знав більше секретів ніж будь-який інший маг континенту був просто уражений тим потоком інформації, що вилився на нього за останні десять хвилин.
Найглибші таємниці людства вийшли всі і відразу.
« Значить, що відправлення людства стало бунтом одного з богів. І він весь цей час був тут, на континенті, спостерігаючи за нами.
Це все пояснювало. Решта історії була не менш вартісною, але прямо зараз її слід було відкласти на другий план.
Студіятизувавши в своїй голові отриману інформацію, Теодор подивився на Мірдаля який, здавалося, чогось чекав. Історія, яку він розповів, була не довгою, але Тео міг з упевненістю сказати, що цей старий безсумнівно був схожий на обжерливість. Світдаль не соромився відповідати на питання, яке б цікавило його.
- Що означає « гасити вогонь»? Ви плануєте позбавити людей здатності контролювати ману?
- Верно. Тепер люди можуть жити, не покладаючись на ману. Для цього я став тимчасовим користувачем Лені і протягом кількох тисяч років висмоктував ману з континентів, кивнув Мирдаль.
– ... Ману з континентів... Тільки не кажіть мені, що...!
- Обжерливість вже давно зауважила, що відбувається щось незвичайне. Регулярна діяльність у матеріальному світі поступово занепадає. Дракони більше не народжуватимуться, а голки між вимірюваннями скоро будуть закриті остаточно. Все менше магів і користувачів аури стають трансцендентними.
Почувши, що в світі більше не народиться жоден дракон, Брасматі зробив грізний вираз обличчя, але Мірдаль нічого на це не звернув.
- Хіба це не ідеальний план? Доки людство не матиме достатньо сил та ресурсів, щоб досліджувати світ поза своєю планетою, воно процвітатиме без страху перед знищенням. Ні боги, ні демони, ані дракони... Ніщо не зможе погрожувати їм. Це план, який я, Прометей, довів до кінця.
Теодор та інші не змогли витиснути з себе ні слова, коли почули цю абсурдну історію. Тільки Кліпеус з гіркотою пробурмотів:
– До кінця...
- Ти як ніхто інший повинен це розуміти. У той момент, коли ти з'явився в цій формі я зрозумів, що світ прийняв мій план.
– ... Да. Я б не з'явився у формі дитини, якби повинен був зупинити тебе. Матеріальний світ все-таки вважав, що моя раса прожила в ньому вже достатньо часу.
Як вже згадувалося раніше, лорд-дракон був захисним механізмом матеріального світу. Якби Прометея планував знищити матеріальний світ, Клепеус з’явився би у формі стародавнього дракона і продемонстрував силу, яка могла б навіть зруйнувати Лен.
Але матеріальний світ надав йому форму дитинчати. Він не міг перешкодити наміру Прометея. Світ віддав перевагу виживанню драконів план Прометея.
- Це наша остання гра, високомірний дракон. Але я віддаю належну пошану тим, хто зберігав матеріальний мир протягом усіх цих років. Отже, виконуй свій обов’язок до кінця.
- Що б ти не казав, я і так зроблю це,— З пригніченим виразом обличчя відповів Клепеус.
Потім Мірдаль змінив погляд на Титанію, яка все ще не розуміла, що відбувається. Весь цей час Мірдаль Герсейм залишався в цьому світі як аватар Прометея з метою виконати свій намір. Він відвідав Башту Магії Мелтера, залишив у них частину своїх знань і приховав пам’ять в усесвітньому дереві Ельфхайму. Але все це не мало нічого спільного з причиною, по якій він зробив цю дівчину своєю ученицею.
- Титанія.
Мирдаль прожив кілька тисяч років і настільки звик прикидатися людиною, що взяв деякі з її рис у людей. Наприклад, прив’язаність.
- Я знаю, що у тебе на серці, але іншого шляху не було. Старик, якого ви зараз бачите перед собою — це всього лиш маріонетка, що рухається волею Прометея. Я не був достатньо хоробрим, щоб нести на себе відповідальність за твою смерть. У мене навіть не вистачило сміливості залишити тебе, поки ти не стала дорослою.
- У-вчитель?
- І залишений тобі Герос, і послання для цього молодого чоловіка... Все це було заплановано. Но... Нехай я всього лише інструмент, який виконували команди згори, я завжди хотів, щоб ти була щаслива.
Прометей шлях був зовсім не найпростішим. Для зменшення концентрації мани достатньо було спалити всі світові дерева, що призвело б до загибелі більшої частини ельфів. І якби Прометей захотів це зробити, йому потрібно було б лише кілька днів. Але він на це не пішов. Він збунтувався проти своїх успадкованих інстинктів і розробив ідеальний план.
— Теодор Міллер, — проговорив Мірдаль і змінив свій погляд на чарівника.
Саме цей молодий чоловік став ключовою фігурою в плані Прометея. Цей благородний і талановитий маг не переставав рухатися вперед незважаючи ні на що. Навіть Прометей міг без будь-яких перебільшень сказати, що якщо в цю епоху і призначено було комусь стати трансцендентною людиною, то такою особою був Теодор Міллер. Ні, насправді він міг досягти ще вищого рівня.
Тож хіба можна було сказати, що Прометей прогадав зі своїм вибором?
- Залишилося лише п'ять хвилин. Я звільню Клеть Хроноса. Потім ти повинен буде вигнати Лень з цього світу і захистити майбутнє людства.
Обсукати що-небудь або сперечатися вже було безглуздо. Зібравши всі свої сили, Мирдаль підняв долоню. Він не міг втручатися в звичайний простір, але у цьому місці він був схожий на правдивого бога. І ось в той момент, коли Теодор відкрив рот, щоб відповісти, усіх чотирьох відвідувачів Кліті Хроноса окутала просторна магія Прометея.
– ... Все-таки грі кінець? Не думав, що від цього мені буде так сумно... - На прощання пробурмотів старий.
Настав час завершити довгу історію Мірдаля Герсейма.
***
Вушах!
Група з двох драконів, ельфа і людини раптово виникла посеред болотастого лісу. Тим не менш, ніхто з них не був здивований чи вражений. Теодор, Титанія, Брасматі і Кліпеус зрозуміли, що їх повернули на місце відправки поблизу місця, де починалася Клейта Хроноса.
- Теодор?
- Хлопчик!
- Ох, лорде! Ви цілі!
Один за одним роздалися голоси Рендольфа, Аквіло і Ерукуса. Незважаючи на короткий час, вони щиро раділи возз’єднанням. На жаль, Теодор не міг дозволити собі втішитися навіть на кілька секунд. Якщо слова Мирдаля були правдивими, вони мали менше п’яти хвилин. І за цей час треба було знайти спосіб вигнати з матеріального світу один із найсильніших гримуарів Семи гріхів, Лень.
- Теодор Міллер.
Кліпеус дійшов такого ж висновку і подивився на Теодора.
- Чи є якийсь спосіб вигнати Лень? Я не думаю, що як тільки один з Семи гріхів буде звільнений, він просто залишиться стояти на своєму місці. З найбільшою ймовірністю, він відразу ж перейде в атаку.
– Хм... Я теж так думаю.
- Скажи, будь ласка, що тобі потрібно. Іменем лорда-дракону я гарантую будь-яку підтримку.
Жоден маг 8-го кола не міг вигнати з цього світу такий гримуар, як "Лень". Але це було цілком можливо, якщо б він використав функцію 6-ої стадії, про яку раніше згадувалося Обжерливість. Теодор знав, що якщо він скористається цією здатністю, то зможе показати силу схожу на міфічний рівень. Можливо, цього буде достатньо, щоб знищити Клейта Хроноса і вигнати Лень.
Але була одна проблема.
- Ти знаєш, що в тебе лише 1,280 балів досягнень? Для використання цієї функції недостатньо.
Щоб зробити те, що він планував, потрібно було просто астрономічно кількість очок досягнень. І, згадавши про це, Теодор з абсолютно серйозним виразом обличчя подивився на драконів. Саме ця раса мала могутній вроджений інстинкт — збирати гори скарбів. Навіть молодий дракон, як Аквіло, мав цілу печеру з артефактами та золотом.
А раз так, який був стан старих драконів?
У звичайній ситуації таке прохання було б сприйняти як оголошення війни, але жоден дракон не міг послухатися наказу свого лорда. Ось чому Теодор трохи пом’якшив, і він попросив про допомогу.
- Це не для мене. Це для Обжерства.
- Що ти маєш на увазі?
Почувши невинне запитання Кліпеуса, Теодор видав довгий подих і відповів:
- Принесіть сюди всі ці магічні артефакти і скарби, які тільки у вас є. І так, вони повинні бути як мінімум рідкісними.
Сказати, що дракони були приголомшені — нічого не сказати.