Розділ 343 — Небесні землі (Часть 4).
« Обет? Трансцендентний? Крім того, вхід в це болото - підлеглий...?»
Намагаючись зрозуміти незрозумілі слова Теодора, він розглядав силу дракона у своїй уяві. Перевага в силі була великою змінною у будь-якій ситуації, особливо в переговорах.
Проте невдовзі Теодор зрозумів: « Чорт, ще один монстр. Він в буквальному розумінні цього слова перебуває на іншому рівні у порівнянні з нами.
Навіть на перший погляд було очевидно, що цей дракон був набагато сильніший за гідру. Можливо, він поступався пустиніо, але хоч би як там було, його також слід віднести до розряду « старих». Ця істота зупинила Абраксас одним своїм словом. Якби воно хотіло завдати їм болю, то просто-напросто запечатало б магію Теодора і нанесло удар.
Але дракон не зробив цього, а тому Теодор добровільно деактивував практично завершений заклинання. Він вважав, що можна вирішити проблему словами.
- Грм-м? Я відчуваю щось дивне. Почекай, - раптом пробурмотів дракон, широко розкривати очі, — Ти не трансцендентний? Здається, ти стоїш на кордоні... Як цікаво, враховуючи те, що в тобі є трансцендентальний дух.
Червоний дракон не вимагав відповідей, оскільки сам все бачив. Зрозумівши справжні здібності Теодора, на обличчі червоного дракона з'явився якийсь дивний вираз, після чого він закрив очі, про щось задумуючи. Тим не менш, незабаром його мовчання було порушено.
- Гру-а-ак-ах! Вам кінець! Я розірву вас на клочки!
Зрештою гідрі позбувся смертельної бої брудних рук, і монстри з грозною сривкою безжально повалилися на брудні руки. Це була сама неуцтво. І от, коли група Теодора відновила свою пильність, червоний дракон відкрив рот і тихо вимовив:
- Гей.
Буйлева гідра відразу застигла на місці.
– ... Да?
- Заткнись, поки я не розсердився.
- Н-но Брасматі...!
- Я двічі не повторюватиму.
Брасмати відразу замовкла, коли він загнав червоного змія. Між ними, безсумнівно, існувала парна ієрархія. А з огляду на величезну різницю між драконом і тим, хто отримав попередження від тварин, висновок сам по собі був таким: червоний змій та гідра були одним боком баррікаду.
"Навіть якщо так, це мало що змінює"
На даний момент існували набагато серйозніші проблеми, ніж зв'язок дракона і гідри. Коли Брасматі сподівався знову змову, Теодор вирішив поставити пріоритети у своєму розумі. Рендольф і Титанія також розпізнали особу свого противника, тому тихо стояли й затамували подих.
- А, через якийсь час Брасматі зробив, — я тільки зрозумів що це був ти. Аквіло згадувала, що вона має кровний контракт з людським магом.
- Так?
- А я думав, чому запах твого тіла мені здається таким знайомим. Правда, він змішується з запахом когось іншого ..., кого я не знаю.
Теодор згадав обличчя своєї коханої. Чи можливо, що Вероніка, яка успадкувала кров червоного дракона була якось пов'язана з Брасматі? Проте Теодор вирішив не вимовляти цієї думки.
Навіть якщо дракон, який стояв перед ним, був насправді у зв'язках з Веронікою, Теодор мав про нього знати. А ще він добре знав, що Вероніка мала нещасливе дитинство, бо її дідусь, дракон, не вдосувався подбати про неї.
«... Що ж, дракони - це раса, яку мало турбує кровне споріднення."
Теодор знав про це, але не міг стримати свого погляду від встановлення набагато холоднішого. Якщо цей дракон був одним з тих, через яких була змушена страждати Вероніка, то між ними виникла б невпевнена ворожість.
У зв'язку з цим, набагато краще було прикидатися, що нічого не знаєш.
- Гаразд. Ти не повинен був давати обітницю, бо не є трансцендентним, — сказав Брасматі, зовсім звертаючи увагу на того, хто помер Теодором. У тебе два варіанти. Якби ти був стороннім, я б тебе вже вигнав. Але в тобі тече кров Аквіло, а це означає, що ти більше не сторонній.
- І що ж це за варіанти?
Перший - припинити рух вперед і в доброму здоров'ї повернутися назад. Перестаньте шукати ділянки, яких ви ще не досягли, — відповів Брасматі з абсолютно спокійними очима. У його погляді не було злого задуму, але жоден з товаришів цей погляд не подобався. Це був навскісований заціпеніння погляд, який ясно дає зрозуміти: дракону все одно, помруть вони чи ні.
Потім Брасматі потиснув плечима і так само спокійно попередив їх:
- Немає жодних причин забороняти смертне перебування на болоті, але я не можу дозволити вам діяти як змінна. Якщо ви вирішите продовжити шлях вперед, я зупиню вас своєю власною силою.
– ... Який другий варіант?
- Хе-хе, ти мудрий.
Теодор не думав, що помре. Але їхні шанси у цьому протистоянні були незначними. Дракони були поза рамкою смертних істот і практично співпадали з богами. Товариші потрапили в ситуацію, коли у 70% випадків вони були б побиті, 20 відсотків - знищені і 10 відсотків загинули на місці. І з огляду на те, що навіть перемога над драконом їм нічого б не принесла, такий ризик був безпідставно безглуздим і абсолютно непотрібним.
- Другий варіант — піти зі мною до центру болота і співпрацювати в нашій роботі. Якщо ви це зробите, я дозволю вам вільно пересуватися по цих землях і представлю винагороду, еквівалентну вашим заслугам.
– ... Чи можу я перед цим дізнатися, про що йде мова?
- Ні. Якби ти був іншою людиною, я б відправив тебе назад незалежно від твоїх можливостей. А тепер зроби свій вибір.
Теодор замовк. Здається, Брасматі не потребував послуг мага 8-го кола. Йому потрібна була «компетентна людина, пов'язана з Аквіло».
Згідно з інформацією, яку він зібрав, перш ніж відправитися на болото, тут було зібрано не менше п'яти драконів. Якщо припустити, що принаймні два або три з них були на тому ж рівні, як Брасмати, навіть Теодор не зміг би залишитися живим. І що ж це за проблема, про яку він не хотів говорити, хоча при цьому і просив співпрацювати?
« Коли дракони зібралися, ситуація досить серйозна. Окрім того, все що відбувається тримається в таємниці від інших рас."
Навіть без великої чутливості Теодор міг з точністю сказати, що в залежності від свого вибору майбутнє зміниться. Відступати, не отримавши нічого або ризикнути, прийнявши пропозицію дракона... Найбільший чарівник сучасності стояв перед вибором, очевидним для кожного мага.
***
- По-перше, дозвольте мені розповісти про « об'єкт» зв"язаний з болотом.
Як тільки вони почали рухатися, червоний дракон Брасматі почав розповідати історію, про яку товариші ніколи раніше не чули.
Це сталося тисячі років тому.
Хоча дві частини міфів не були схожі на її « золотий вік », тоді світ також заселяв багато рас, а по всьому континенту простягалися величезні супердержави. У ті часи болото не відбивалося цивілізації, як це було зараз, і жодних мутованих істот там відроджувалося. Колись південна частина континенту була квітучим туристичним місцем, популярним серед різних видів.
А потім, в один прекрасний день, почалося руйнування.
- В один день загинуло тринадцять трансцендентних людей на південному континенті. Причини смерті: серцевий приступ, відмова функціонування мозку, зупинка дихання... Люди, які могли б вижити навіть у космосі, були знищені одним махом. Спочатку ми подумали, що король демонів спустився на землю.
– ... Виявилось, що це не так?
- Ні, якби хтось покликав Короля Демони, з ним би справилися досить легко.
Почувши ці слова про короля демонів, якого можна було назвати безжалісним хижаком з іншого виміру, навіть Теодор ненавмисно здригнувся.
Врешті-решт, Нідхьоґ, з яким йому не так давно довелося зіткнутися, якраз і перебував у цій категорії. Він був трансцендентною істотою, яка одним змахом своїх крил могла перевернути з ніг на голову саму землю і однією командою викликати довічну ніч. Однак навіть Королі демонів не могли вільно розгулювати на цьому матеріалістичному світі. Протягом століть вони приходили, і сили певних істот скидалися назад у свої виміри.
"Хіба є щось більш небезпечне і страшне, ніж Король демонів? Може, якийсь Великий Король демонів?» - подумки пробурмотів Теодор. А в наступний момент Брасматі зупинився і, повернувшись голову в бік мага, вимовив:
– Гримуар.
– ... А?
– Гримуар. Один з гримуарів наприкінці міфів помер понад десятка трансцендентних істот. Коли ми дізналися про його існування, нам довелося пожертвувати понад сорока своїми зібраними для друку.
На обличчі Тео з'явився спустошений вираз. Він був добре поінформований про можливості гримуарів, але він ніколи не чув про грімуар, який за раз зміг знищити десяток трансцендентних людей. Ось чому він не міг не запитати:
- Якщо трансцендентні істоти дійсно померли таким чином, хіба це не справжня катастрофа для всього континенту? Чому про це лихо ніде не згадується?
- Є три основні причини, — зробив Брасмати навколо гарячого і одночасно з вологим повітрям, - По-перше, жертви були тільки серед трансцендентних істот. Не серед смертних. Це був рейд виключно на тих, хто досяг царства трансцендентності... Хоча слово "рейд" трохи недоречне. Правильніше сказати "перехід".
- Перехід...?
- По-друге, ми самі сховали це. Якби комусь дістався гримуар, здатний погрожувати трансцендентним істотам, це поставило б під загрозу весь світ. Гідра - це охоронець. Трансцендентні створіння не заходять у болото, а смертні стикаються з нездоланною перешкодою в обличчя гідри.
Почувши цю істину, троє з тих поблудилих осіб переглянулися між собою.
Невідоме південне болото, яке не піддавалося вивченню ось уже кілька тисяч років, колись було квітучою ділянкою і перетворилася на насквонісну та небезпечну землю через гримуара. Усі історики, які б це почули, просто збожеволіли.
- Тоді чому у цієї гідри так мало бойового досвіду?
- Рідко коли сюди заходять настільки сильні люди, щоб представити для неї загрозу. Більшість з них можуть бути повалені одним лише її отрутою або чистою силою, і тому вона не відчувала необхідності відточувати свої бойові навички.
- А що сказати про третю причину?
Брасматі якийсь час замовк, після чого, не озираючись назад, кинув:
- Все просто.
Тому лише дракони могли взаємодіяти з цією печаткою.
- Гримуар не може бути описаний жодними засобами, крім « спогадів».
Сенс його слів був розпливчастим, але Брасматі більше не пояснював нічого. Ні, перш ніж він встиг що-небудь додати, група прибула до місця призначення.
– На цьому все. Решта я розповім вам після загального введення.
Коли Брасмати промовив ці слова, Теодор побачив тінь по його обличчю. Зверху щось наближається. Ця істота не була ворожою, а тому швидкість реакції Теодора трохи уповільнилась. І ось, ледь він встиг підняти голову, як на нього накинулися щось біло-блакитне.
- Хлопчик!
Голова Теодора була схоплена і в щось уткнута.
- Ти прийшов забрати мене? Я думала, що ти забудеш про мене після того, як я кілька разів не змогла відповісти на твій поклик.
- А-Аквіло?
- Е-е, мені здається, або ти сильно виріс з тих пір, як я востаннє бачила тебе? Твій голос виходить з моєї грудей, а не із розуму.
- Уф-фу, відпусти мене, вуфе!
Містеру вдалося вирватися з обіймів стрункої красені і, почервонівши обличчям, відступити на два кроки назад.
Кілька років для дракона, який жив у цьому світі, було дуже довго і досить довгим періодом. Але його прийом виявився набагато емоційним, ніж думав Теодор. Аквіло схопила його за шию і уткнула обличчя в свою грудь.
Але почервоніння його обличчя було викликане тим, що йому було важко дихати, а зовсім не запахом або дотиком до шкіри Аквіло... Напевно...
- Давно не бачилися. Не думав, що зустріч тебе саме тут.
- Справді? Я знала, що ти прийдеш, — усміхнувся серйозному тону Теодора, вимовила Аквіло.
- Що це означає?
- Скоро ти все дізнаєшся. Наш останній лорд чекає на тебе.
– ... Лорд?
Подивившись на витримані очі Теодора, морський дракон розсміявся і сказав:
- Так, лорде-дракон. Ти ніколи про нього не чув?
Аквіло була права. Про нього неможливо було не знати.