Розділ 337 — 5 років (Часть 2).
Кілька місяців тому Теодор зрозумів, що вивчав всі види магії у Залі Слави і в Нулевій бібліотеці, включаючи мистецтво Омедо Абє-но Семейма та Кабалу Алістера Кроулі.
Крім того, він отримав вчення багатьох великих людей і витратив на це велике число очок досягнень. Це, а також його власну здатність до навчання показали по-справжньому вражаючий результат.
« Я не думав, що зможу здобути знання вже через п'ять років»
П’ять років протікали, немов води гірської річки, і Теодор зрозумів, що досяг межі смертного.
Кількість заклинань, які можна було використовувати в будь-який момент і також циркулюючий у його тілі магічна сила істотно відрізнялися від того, що відбувалося в минулому.
Тепер його Калібр Душі був досконалий і не потребував допомоги Рейнольдса Спенсера. Теодор став сильним магом, який не мав місця в порівнянні з іншими майстрами Башен. Він добре оволодів магією силою, а також деякими видами особливої та спеціальної магії.
Тепер Теодор міг самотужки панувати над тим Джеремом, якого контролювали кілька майстрів. Він вийшов за межі 8-го кола і був у півкулі від 9-ого.
Це був сучасний статус Теодора, діагностований обжерством.
Він міг зробити останній крок і стати трансцендентним істотою, або може пропустити цю можливість і скинути назад в сферу смертних. На жаль, ця територія не була відома до кінця навіть гримуару, який жив на цьому світі тисячі років.
Стіна, розташована між коломи, була не чим іншим, як межами самої людини. І подолати її, заручившись зовнішньою допомогою, було просто неможливо.
Обжерливість, один з гримуарів Семі гріхів, якось порадила йому: « Ти можеш перестрибнути через цю стіну всього за одну ніч і отримати невелике просвітлення. Правильна відповідь на питання: "Як її подолати?" - просто не існує."
Деякі, в спробах зробити це, закінчували само-розрушенням свого власного серця, тоді як інші підтримували у собі життя протягом багатьох років, але так і не змогли досягти успіху. Так чи інакше, для Теодора це не мало ніякого значення. Йому потрібно було знайти відповідь.
Десять тисяч магів мали десять мільйонів способів досягти цієї мети. У певному розумінні, подолання стіни 9-го Круса було схоже на оволодіння чарами.
Навіть якщо кілька магів навчалися одного і того ж ремесла, кожен з них мав свою власну техніку та виконував те чи інше закляття. Навіть обжерливість, знаючи про природні здібності, талант, особистість та всі інші особливості Теодора Міллера, не могла точно визначити.
«... Це все має сенс, але мені здається, що Обжерство просто немає правильної формули." - подумав Теодор, сідаючи на безпорадність свого союзника.
Тим часом суперечка, яка продовжується в залі суду, вщухла. Обидві сторони визнали компроміс, запропонований Силвією.
Зрештою, було вирішено скоротити експорт у Королівство Остін магічних артефактів і накласти тиск на місцеву владу за допомогою сусідніх королів.
Це було правильне рішення, з яким Теодор мовчки погодився.
Причина, чому він нічого не сказав - це те, що його статус був занадто високим. Його погляд був настільки віським, що більшість інших людей без жодних вагань його дотримувалися. Також існував ще один побічний ефект: палаци використовували його у своїй боротьбі за владу.
« Я знаю, що вони хочуть використати мене у своєму протистоянні з королем... Але невже вони дійсно вважають, що я настільки божевільний, щоб затівати державні перевороти? "
Король Мелтора був далеко від поняття "звичайний корумпований чиновник", а тому не було жодної причини затівати смуту в спокійному і благополучному королівстві.
Таким чином Теодор підтримав запропонований варіант вирішення питання, і зустріч закінчилася саме так, як хотіла Сільвія.
- Тоді на цьому будемо вважати сьогоднішній засідання кінцем. Поверніться до своєї роботи і переконайтеся, що заходи проти Остіна будуть виконані в короткий час та повністю відповідно до прийнятих рішень. Все ясно? — запитав Курт III.
- Так, Ваша Величність!
- Майстер Башен, будьте такі добрі, затримайтеся на хвилинку. Я хотів дещо з вами обговорити. Але, якщо у вас якісь невідкладні справи...
На щастя, магічні вогні, покликані проголошувати про надзвичайні ситуації, як і раніше мерехтіли приємним блакитним світлом, а тому розмова навряд чи повинен був досягти щось екстрене.
- Звичайно, Ваша Величносте.
Невдовзі присутні в залі засідань пішли один за одним. Першими залишили зал чиновники та міністри, а потім пішли ті, хто сидів найближче до Курту III. Звичайно, останньою була Майстер Синей Вежі.
- Сильвія.
Вона підійшла до Теодора, який оглянув її і почула досить дивне запитання.
- У тебе все добре?
Теодор Міллер не міг просто не турбуватися про Сильвію, навіть коли та досягла 7-го Круса. Тео був єдиною людиною, яку вона назвала своїм другом, а Бланделл пожертвував заради нього власним життям. І ось, посміхнувшись, Сильвія спокійно відповіла:
- Так, я трохи зайнята, але все гаразд. Я чула, що останнім часом ви з Веронікою добре ласуєте? Мої вітання.
- Кхм, дякую.
- Його Величність чекає тебе, так що давай поговоримо пізніше. Добре?
– ... Да.
Тепер Сильвія була набагато сильнішою, ніж раніше, але разом з цим і її емоції були куди стабільнішими. Тим не менш, те, що трапилося, до певної міри порушив встановлений між ними зв'язок, і тепер з цим вже нічого не можна було зробити.
Таким чином, провівши погляд віддальної Сильвії, Теодор Міллер підійшов до Курта, який все ще сидів за столом.
- Ви звали, Ваша Величносте? - Теодор запитав, чому його попросили залишитися.
- Так, Майстер Башен. Я подумав, що нам краще поговорити про це з очей на очі, не виносячися на публічне обговорення, де знову почалися б суперечки та схибки. Прости.
- Нічого. Я готовий присвятити Вам стільки часу, скільки знадобиться.
У відповідь Курт III кивнув і м'яким тоном вимовив:
- Про « важливе дослідження », про яке ми говорили з тобою приблизно тиждень тому.
Південна частина материка була сумновідомою болотистою місцевістю, а також районами, де не було жодне цивілізоване суспільство. За їхніми словами, матеріальний світ у тих місцевостях був по - різному обмежений, а більшість шукачів пригод не змогли просунутися вглиб навіть на кілька кілометрів або й взагалі повернутися.
Але попри це Теодор все одно планував провести дослідження цих земель.
- Я знаю, що твої здібності значно зросли. Більшість змін, які відбулися в Мелторі протягом останніх років, пов'язані саме з вашими навичками - сказав Курт, щиро задоволені досягненнями Теодора, — але південний континент ще небезпечніший за нього. Так, у болоті можна побачити дуже цінні ресурси, але в них немає жодної держави. Південний континент став причиною загибелі найпрогресивніших і добре збережених експедицій.
- Я знаю про це, Ваша Величносте.
- Я не можу змусити тебе відмовитися від цієї ідеї. Якщо ти дійсно хочеш піти, я не можу тебе зупинити. Але знай, що я категорично проти цього.
До цих пір стосунки між королівською родиною і Вежею Магії залишалися на доброму рівні з тієї причини, що вони ставилися один до одного із розумінням. Вежі Магії не втручалися в державні справи, тоді як королівська сім’я продовжувала займатися магією і навіть заохочувала до магічних досліджень. Іншими словами, існувало негласне табу для втручання в справи один одного.
І так було в Мелторі до сьогодні.
Ось чому Курт III у певному розумінні порушував закони, які формувались.
Якби Курт III вирішив перешкодити йому з політичних причин, Теодор міг би зовсім відвернутися від Мелтора, позбавляючи його одного зі своїх головних стовпів. Проте лише одна емоція, яка була стурбована королям, зачарувала його.
- Звичайно, Ваша Величносте. Вам не варто хвилюватися. Я не збираюся йти туди один.
- Хм м-м? Зараз такий час...
- Я не планую брати когось з Башен Магії. Майстер Синей Вежі, майстер Червоної вежі та Майстра Білого Башта мають свої справи. Я не можу використовувати їх для особистого дослідження.
Отже, Теодор Міллер вирішив взяти декого за межами Башен Магії.
- Яким би топким не було болото, воно все ще є частиною природи. Також є одна людина, яка зараз має достатньо вільного робочого графіку.
- Тільки не кажи мені, що ти хочеш взяти...
- Так, Ваша Величність абсолютно правий.
Після закінчення війни майстер меча Рендольф отримав у Королівстві Мелтор двоянський титул і деякий час займався тренуваннями нових користувачів аури. Наїмники, які були під його командуванням, стали лицарями і зажили чесне життя, завдяки чому в королівстві стало значно менше бандитів та розбійників.
І ось, як тільки Теодор озвучив свою пропозицію, Рендольф негайно прийняв його.
- Так, так. Ще раз так! Коли ми рухаємося? У принципі, я готовий і зараз!
Тео й досі не забув того, хто збудив свого партнера на одному місці.
Другим членом їхньої маленької групи була найвища ельфійка, яка заключила контракт зі стародавнім духом і мала наставників людини, який колись також займався вивченням південного континенту.
Насправді ж саме цю ельфійку слід було назвати головним членом їхньої експедиційної групи, оскільки вона була призначена Мірдалам « заспокоїти південь».
Це була Титанія, мисливиця, родом з Великого лісу.
***
- Ось, значить, як, — вимовила Вероніка, розрізавши перед нею стейк і зробивши дуже чіткий вираз обличчя. Теодору було не важко здогадатися, чому така поведінка. Це був невиявлений протест про те, що він збирався поїхати на південний континент.
І нехай очі Вероніки залишалися все такими-ж милі, саме її, а не когось іншого, називали "хідним руйнуванням". Таким чином, Теодор простяг руку і тихенько взяв Вероніку за руку.
- Ніко, я вірю в твої навички, але я не хочу тягти тебе з собою на брудне болото.
- З тобою будуть Титанія і Рендольф?
- Титанія хоче потрапити туди з власної причини, а Рендольф — найманець, який провів усе життя на полі бою.
Почувши це, Вероніка надулася. Вона теж побувала на полях битв, тому болота її нічим не стримували.
- Ти вважаєш мене однією з тих благородних дівчат? Я не якась там принцеса, за який постійно потрібен око да очей.
- Ти для мене набагато більше, ніж це.
– Э...
Чи був хоч один чоловік, який так з нею поводився? Вона б порядком розсердилася, якби це був хтось інший, а не Теодор. Але оскільки це був саме він, обличчя Вероніки не могло не почервонити. Ось чому вона, злегка змущаючись, взяла його за руку і прошепотіла:
- Я чекатиму на тебе.
Вероніки мусили залишатися в Мелторі. Крім того, її вогонь міг зіграти злу жарт з прогнилі болотами, переповненими токсичних газів. Проте Тео знав, що замість логічних пояснень було ефективніше викликати її емоційний бік. Крім того, він мав ще одну особисту причину для такого рішення. Хоч би якою сильною була Вероніка, він не міг повністю зосередитися на можливому бою і постійно відволікався б, перевіряючи себе.
Він все ще пам'ятав паніку, яка охопила його серце Вероніки зупинилося. Її очі, завжди наповнені силою і пристрастю, потьмяніли, а голос затих. Це був справжній кошмар. Теодор хотів захистити її від будь-якої потенційної небезпеки.
Коли Теодор думав про це, він навмисно стиснув руки і зітхнула на що Вероніка:
– ... А-а, я розумію. Я залишуся в Мелторі.
– Ника.
- Це твоє рішення, а значить тому є вагома причина. Коли ви збираєтеся йти? І коли ви повертаєтеся?
- Щоб закінчити підготовку потрібно ще два тижні. Крайній термін нашого повернення... Ну, думаю, не більше місяця.
– Хрм-м, - пробурмотала Вероніка, знову прийнявши якесь дивне вираз обличчя. Їй не хотілося, щоб у неї забирала Теодора на цілий місяць, так що вона не могла відчути гіркоту і біль.
Однак Вероніка, на відміну від своїх сумних думок, запропонувала йому угоду.
- Які у тебе сьогодні плани на вечір?
– А-а? Начебто, ніяких.
У той момент Теодор відчув, як його руку щось погладило. Це були білі і тонкі пальці, що вимальовують на його шкірі акуратні кола. Він подивився на Вероніку, яка зовсім не збиралася приховувати своїх намірів. Її вогняне-рижке волосся ніжно світилися, а золоті очі наповнилися явним бажанням. По спині Теодора пробіг холодок, який не мав нічого спільного зі страхом.
- Два тижні, а потім ще цілий місяць...
Губи Вероніки іскривилися, очі загрозливі блищать, а її мова провів косу лінію по красивих червоним губам.
Теодор сковтнув, як від спраги, на що Вероніка досить посміхнулася.
- Тоді ти повинен зробити так, щоб я не відчувала себе самотньою весь цей час, — сказала вона, після чого встала зі свого місця і, обнявши його, додала: - Хе-хе, ми підемо до твоєї кімнати? Або сьогодні ти хочеш в мою?
Коли розігріте тіло Вероніки наповнило його обійми, Теодор зрозумів, що рада Обжерства була вірною. Є питання, на які є кілька варіантів правильних відповідей.