Розділ 295 — Відродження міфів (Чаття 3).
На деякий час будь-яке коливання повітря зупинилися, а все навколишнє простір заповнив вакуум абсолютного спокою. Світло, яке неможливо бачити очима смертних — світло короля богів Нуади Аертлама розповсюдилося по цілому світі.
Але незабаром світло мало згаснути.
Небо, яке було достатньо яскравим, щоб люди не могли навіть підняти голови, відновило свій колір. Водночас Клайм Солайс втратив свою форму сонця і повернувся в руки Нуади.
– ... Це... - Пробурмотів Нуада, дивлячись на те, що прокололо його наскрізь — Фрагарах, меч бога Мананна Мак Ліра.
Коли сонце опустилося на голову Зависті, її клинок просувався крізь яскраве світло і встромився у серце Нуади. Це був синій-чорний короткий меч, схожий на кинджал. Цей клинок не можна було заблокувати жодними доспехами або щитами. Він ніколи не промахувався. Це був священний меч, з яким король ельфів минулого не хотів розставатися навіть попри незліченну кількість інших скарбів.
Фрагари можна було використовувати для атаки, але його справжню цінність була в контратаках.
- Е-ех, можливо я був занадто поспішним?
Фрагарах був дуже відомим мечем, але його метою був сам король богів. Це був далеко не той противник, якого можна було перемогти лише потужною зброєю.
Але Нуада допустився помилки, яка і зітхнула вирішальне значення в цій поєдинці.
Фрагарах був контр-зброю, яка поглинає силу атаки противника і повертає її з ще більшою силою. Його функція « зворотного удару», підпорована могутнім ударом Клайма Солайса, зосереджувала в собі занадто багато енергії для покликаного Нуади.
Однак фізична оболонка одного з Семи гріхів також зазнала шкоди. У той момент, коли на нього обрушилося псевдо-сонце, тіло гримуара перетворилося в вугільну масу людської форми. Навіть здатність Фрагараха не могла вносити всю силу Нуади. Якби король богів перебував у своїй здоровій формі, це могло б бути катастрофічним.
- Врешті-решт, все це лише виправдання.
Після цього поєдинку було скасовано, а отже Нуада прийняв свою поразку. Як би там не було, коли його серце проколов Фрагарах, час перебування Нуади Аертлама в людському світі підійшло до кінця. Він був тут лише гостем і тепер повинен був піти.
Потім тіло Нуади почало повільно розчинятися. Король богів торкнувся Фрагараха, який застряг у його грудях і з гіркою посмішкою пробурмотів:
- Ти можеш тільки захищатися, боягуз. Це важка доля.
Фжу-у-ву!
Як і у відповідь на слова Нуади, Фрагарах простоал і перетворився на пил, після чого король богів гордо подивився на людину, яку він ненавидів всією своєю душею.
- Перш за все, прийми мої вітання, загарбник. Це твоя перемога.
– ... И-счезни уже!
- Ну, не поспішай так. Наостанок я залишу тобі одне пророцтво.
Але те, що було далі, радше прокляттям, а не пророцтвом.
- Це остання перемога, якою ти зможеш насолоджуватися.
***
У цей момент...
– Нуада. Він програв...?
Теодор відразу зрозумів, як тільки Нуада зник з матеріального світу. Свічення, яке було витіснене магічним колом, розвіялось і віддача миттєво паралізувала його круги. Потребується не менше 5 секунд, щоб його магічна сила знову стабілізувалася.
Обидва майстри почули слова Теодора і відразу ж зайняли бойові позиції, дивлячись в сторону вибуху. Навіть тепер вони не знали, що буде далі.
- Ви, нікчемні істоти.
Але їхня рішучість не мала жодного значення перед цим противником.
Рендольф з машинально відповів на його наближення, але був відбитий разом зі своїми двома мечами. Лише від одного удару його руки зігнулися під неприродними кутами, а ребра виявились зламаними. Ця атака була смертельною навіть при потраплянні в блок.
Хоч би як там було, різниця в силі була занадто велика.
– ... Беги... Тео... - Пробурмотів він, зрозумівши жорстоку реальність, після чого втратив свідомість.
Але якщо порівнювати з Веронікою, його стан був ще досить непоганим.
- Ух... Кху... Акх...
Її плечі і бедра були покриті глибокими ранами. Її тіло і м'язи були розділені, голивши нерви та кістки. Крім того, Зависть тримала безпомічну Вероніку за шию.
Імператор підсилив бич до такої міри, що на його руці виходила вена. Вероніка намагалася зібрати всі свої крихти магічної сили, однак... Вона більше не була в своєму драконоподібному стані, а тому її відчайдушних спроб ледве вистачало, щоб не дати зламати собі шейні хребці.
Це було абсолютне домінування.
Коли Тео видужав від паралічу, то не міг стриматися і дивився на те, як його супутники були просто розтоптані Завією.
- На цьому твоєму втручання кінець, Обжерство!
Тео навіть перестав дихати, дивлячись на обличчя Зависті.
«... Жахливо."
Її обличчя було наполовину розплавлене, а обладунки перетворилися на безформну чорну масу. Заздрість досі не відійшла від боротьби з Нуадою. На основі його вигляду у гримуара залишилося лише кілька відсотків своєї початкової сили. Тим не менш, навіть ця кількість була абсолютною. Щоразу, коли Зависть скреготіла зубами від люті, простір навколо неї скручувався, перериваючи зв'язок між коломи і маною.
Цей монстр все ще був трансцендентним! Теодор навіть рухатися не міг, дивлячись на обеззброєну Вероніку жалібним і сумним поглядом.
– Ху-ху, зрозуміло, - пролунав отруйний голос Зависті, — здається цей гібрид важливий для твого користувача.
– ... Почекай!
- Це буде покаранням за те, що він перешкодив моєму тілу. Нехай смак відчаю задовольнить вас.
Це сталося перш, ніж Теодор хоч якось встиг зреагувати.
Фщух!
Меч Зависті проколов серце Вероніки.
- А-а-А!
- Вероніка!
Струшивши зі свого клинка краплі крові, Зависть відкинула від себе тіло Майстра Червоної Вежі, ніби воно було якимось сміттям. Теодор відразу ж підхопив Вероніку, але її очі вже почали затуманюватися. З рани в грудях, рівно як і з рота текла кров, але Вероніка все одно м'яко подивилася на Теодора і тихо прошепотіла:
– ... Ах... Малюк...
- Мовчіть! Ви важко поранені!
Теодор відразу забув про присутність Зависті і почав дослідження місця поранення. Але справа була зовсім не в пробитій грудній клітці... Серце Вероніки та інші кровоносні судини були розорвані, наче ганчірки. А ще через кілька секунд виллється занадто велика кількість крові, яка буде несумісною з життям. Навіть трьом кардиналам не вдалося б вилікувати таку рану.
« У мене немає жодної чари зцілення! Якщо так все і триватиме..."
Тим часом Заздрість просто спостерігала за тим, що відбувалося. Вони не могли втекти від неї, навіть якщо Теодор якимось чудом зуміє поставити Вероніку на ноги.
А потім Тео згадав, що у нього є еліксир.
— Вероніка, відкрий рот, — сказав він, простягнувши вперед свою руку.
- Ух... Ум...!
Тіо обережно нахилив край бульбашка. Це була смертельна рана, тому він повинен був бути максимально обережним, щоб не промахнутися.
Це був еліксир, легендарний засіб, за одну краплю якого можна було купити цілий замок. Тим не менш, Теодор без найменших коливань влив у рот Вероніки весь вміст бульбашка. Він розумів переваги і недоліки цього вчинку, але просто не міг залишити її помирати. Цікаво, що про це рішення подумав Обжерство? Що Теодор наївний і дурний?
Але Теодор Міллер все одно.
– ... Хм-м...
– Ах.
На очах у Вероніки почали рости рочки. Кров, що вилилася з отвору в грудях, повернулася, а її розірване серце відновило свою оригінальну форму.
Еліксір і справді був чудесним ліком, здатний вилікувати будь-яку травму, поки тіло було здатне хоч на ще один подих. І ось, коли Теодор відчув глибоке полегшення, побачивши, як Вероніки починають повертатися рум'янець, він почув голос.
– Хо-хо, еліксир. Тобі вдалося отримати справжню рідкісну річ.
- Що ти збираєшся зробити?
- Що? - Зависть розгулювалася, ніби почула щось смішне. Хіба я не збирався піддати тобі урок? Я ж сказав, що ти здовольишся смаком відчаю.
– ... Що?
І ось, поки Теодор перебував у замішанні...
Пу-фах!
З рани Вероніки знову бризнула кров. Її тіло склилося від болівного шоку, і Теодор відразу ж опустив погляд, намагаючись з'ясувати, що сталося.
Серце, відновлене еліксиром, знову розірвалося.
- Завиток був спеціально відрізані здатністю аури « Принизити», — знущатися сказала Еліксир. — Це чудовий засіб, але його цілюща сила обмежена фізичними пошкодженнями. Як тільки душа буде знищена, тіло вже не зможе допомогти. Зараз ти розумієш своє становище?
– Ты... Ти, сучий син!
- Ну, що ти відчуваєш, коли не можеш ні врятувати вмираючу жінку, ані навіть помститися за неї? Сумував? Безнадійність? Ти знаєш, наскільки безглуздим мені здається люди в такі моменти? Але це добре. Це покарання за те, що ти забув про своє місце.
Зрозумівши справжню природу Зависті, до горла Теодора підкатив кошок.
Краще вже вчинити самогубство, ніж просити в цього монстра прощення. Вероніки мали подібне відношення. Еліксір все ще діяв, а тому раз за разом рана продовжувала рости. Однак ця знахідка тривала лише десять хвилин.
Спочатку, через невідкладність ситуації Теодор цього не помітив, але зараз він зрозумів, що ця рана була точно такою ж як у Зеста Шпійтема. Урон, завданий силою знищення душі... Щоб зцілити її, потрібно було принаймні чарівник 9-го кола.
«... Обжерливість, будь ласка."
- Ти серйозно? - Нарешті заговорило до сих пір мовчазне Обжерство.
« Ти знаєш, що це єдиний спосіб»
Обжерливість більше не заговорила. Натомість воно почало готуватися до запланованого наперед плану. Теодор Міллер збирався поставити на кон все, що у нього було, в тому числі своє життя.
«... Ех, серичка напевно розсердиться, якщо дізнається."
Теодор погладив її обличчя, яке злегка перекосилося від болю, і остаточно все вирішив.
Щоб врятувати Вероніку і Рендольфа ... Щоб знищити покидька, що стоїть перед ним... За Бланделла, який віддав своє життя щоб виграти їм всього кілька секунд, і за магів, які загинули жахливою смертю...
Цього разу прийшов третій з самого Теодора Міллера.
- Ти чого тихий? Вже здався?
Найбільшою помилкою, яку допустила Зависть, було проведення часу Теодора, бо вона хотіла завдати йому якомога більше болю. Можливо, це було збігом, а може бути неминучістю. Як і говорив раніше Нуада Аертлам, корінням усіх бід Зависті була її власна природа.
Теодор продовжував мовчати, в той час як на долоні його лівої руки з'явився рот:
- Нерозумна людина.
- О, ти нарешті вирішив заговорити, мій брат? Але вже надто пізно. Навіть якщо ти попросиш мене пощадити твого користувача...
- Подумай про те, що тебе чекає, мій дурний брат.
Якою мала бути відповідь Зависті? І ось, в той момент, коли він збирався щось сказати ...
Ви поглинули "Похиття смерті".
Душа Джерема розбудилась.
Психічне пригнічення зазнало невдачі. Фізичне тіло користувача перейшло під повний контроль об'єкта на ім'я "Джем".
Розуміння магії і контроль мани значно зросли.
Після того як Тео проковтнув Похиття Смерті, яке завжди пилилося в кутку його інвентаря, з його тіла хлинула чорна туманність.
Теодор Міллер отримав силу смерті, щоб знищити все живе.
Зрозуміла Зависть потяглася за своїм мечем, але чорний туман вже поглинав і забруднив весь простір навколо Теодора. Темрява, що росте по землі була чорною. Це була "обитель смерті", на яку навіть Зависті не слід було ступати, оскільки вона все ще залежала від фізичної оболонки людського тіла.
Це була магія домінування 8-го кола, Еребос. І ось, стоячи в центрі цього туману, Теодор відкрив очі.
– ... Гу-гха-га-Ха.
Неприємно розсміявшись і сплюнувши мокру землю, він здавався справжнім злим духом.
А ще через мить сині очі Теодора налились кров'ю.
Дві сили, кров Аквіло і Перстень Муспельгейма все ще циркулювали в його серці. Однак на відміну від попереднього стану, у нього тепер було вісім кіл. Прийнявши душу мага 9-го кола, Джерема, ця стіна була просто зламана.
Тіло Теодора декілька разів встромилося, і Джерем висловив своє щире захоплення:
- Гу-гха-хаха! Нарешті ти звільнив мене! Це я! Володар кінця! Що ж, чудово. Я, Джерем, зіграю твоє останнє бажання!
Для Джерема це був найкращий варіант розвитку ситуації. Через кілька століть він був цілком відновлений, і це тіло було справжнім делікатесом, справді гідним для перетворення на неживе. Божественні сили, кров дракона, Умбра і два гримуара...!
За допомогою цього тіла Джерем зможе відновити свою повну силу вже через місяць. На відміну від Теодора, який часто використовував не свої сили, а запозичені, Джерем був трансцендентним магом 9-го Коло.
- Прийдіть, мої вірні слуги! - За наказом чаклуна, а з тіні на землю пішли чотири фігури.
Це були Вершники Апокаліпсиса.
Чотири лицарі: вродлива дівчина в білих одязі, молодий чоловік у червоних доспехах, старий, що спирається на палицю, і монстр, чиє тіло було замотано в бинти, — повністю проігнорували присутність Зависті та впали на коліна перед Джеремом.
- Білий Лицар, Гіпатія вітає правителя.
- Червоний Рицар Елохім вітає правителя.
- Чорний Рицар, Делос, вітає правителя.
– ... Бледный Рицарь вітає повелителя.
Джерем прийняв вітання чотирьох вершників, і його очі сяяли божевіллям.
А потім він без найменшого страху перейняв погляд на свого ворога, Заздрість.
Кілька років тому те саме сталося на території Міллерів. Щоб здобути повну владу над тілом, найшвидшим і найефективнішим способом було звільнення від усіх незадоволення, які залишилися у попереднього власника цього тіла. Теодор хотів врятувати своїх двох супутників і знищити Зависть, а тому ...
- Зробіть так, щоб цей зухвалий хлопець схилив коліна переді мною!
Коли Джерем це сказав, чотири вершники підняли свої голови.
– Наказ володаря - закон!
У той самий час чотири вершники відновили свою оригінальну силу, яку протягом багатьох століть було запечатано.
- Ку-хі-а- а-А!
- Ву-ха-хо!
– У... Ху... Ху... Ху...
Тіло Білого Рицаря, прекрасної Гіпатію, стало напівпрозорим і вона видала жахливий крик. Її голос міг зруйнувати психіку тисяч людей, а ремісників мечем перетворити на ляльок. Навіть у Зависті від цього крику пробігли мурашки по шкірі.
Гіпатія була не єдиною, хто змінився. Червоний Лицар Елохім перетворився на лорда-вампіра, а Чорний Рицар Справас став архилічем. Всі вони стали старшою неживою, що становить загрозу навіть для магів 8-го кола. Зовнішній вигляд Блудного Вершника не змінився, але зла енергія, яка походить від нього, зросла відразу в кілька разів.
- Вбити його.
Цими словами найгірший чаклун цього матеріального світу засудив Заздрість до смерті.