Глава 277 — Месність (Часть 1).
Через кілька днів після відбуття Карульських рівнин Теодор зміг трохи відпочити у своєму наметі.
Як би там не було, ситуація сьогодні була досить непоганою.
Ні, в якійсь мірі вона була навіть хорошою. Армія імперії втратила чотири щити, і тактична магія відіслала на той світ десятки тисяч солдатів. Крім того, Імперія Андрасу не могла так сміливо кидатися вперед, як це робила раніше.
Але що ще важливіше, порівняно з 50,000-ми втратами Андрасу, Мелтор втратив лише 2 000 одиниць. Якби ця тотальна війна тривала, Імперія Андрасу була б назавжди знищена.
Проблема полягала в наслідків битви між абсолютною істотою.
- Тепер це місце більше не можна називати рівнинами.
Поле бою, на якому буяли два найсильніших представники кожної сторони, Вероніка і Крауд фон Рассела, пережило такі зміни, що його первісний вигляд більше не міг бути можливим.
По всьому периметру рівнину утворилися ями з лавою, а над землею виникли скелі, які нагадували айсберги. Це було настільки жахливе видовище, що нікому б і в голову не прийшло назвати це місце рівнинами. На полі бою навіть тисяча людей не могла воювати, нічого й не кажучи про цілу армію.
Головні Командуючі обидві сторони продовжували ще пів дня тримати свої позиції, після чого вирішили відступити. Хоч би як там було, війна на Карульських рівнинах не могла продовжуватись.
Однак на півночі існувало багато інших місць, де могли зіткнутися дві армії. Але оскільки у таких регіонах було декілька, то дві країни мали розробити нову стратегію і реорганізувати свої війська.
- Користувач, - Несподівано проголошувалось Обжерство.
- Що сталося?
- Я хочу дещо тебе запитати.
– Валяй. Ти все одно це зробиш, навіть якщо я відповім "ні".
- Який розумний користувач. Що ж...
Коли Теодор очікував подальших слів обжерливості, він почувався трохи стурбованим. З огляду на те, що його компаньйон був гримуаром, який цікавився лише магічними книжками, Теодор був переконаний, ніби саме це питання стосується нього.
Але цього не сталося.
- Моє питання стосується цієї війни. Чому користувач не використовує всі свої руки?
– Що...?
- Все просто. Прямо зараз у тебе є кілька методів, якими можна спустошити все поле бою. Можливо, Фафніра буде занадто кликати, але ніщо не заважає звернутися за допомогою до високорангового демона. Тобі навіть не потрібно давати йому прямі накази. Досить просто кинути його в центр ворожих форм, і він виконає свою роль.
Це було дуже гостре питання. Не вся сила Теодора була його власною. Навіть якщо Теодор не міг покликати Аквіло без ризику, кількість викликів за допомогою « Бібліїотеки » була нескінченною.
У крайньому разі він міг пожертвувати божественним мечем Клаймом Солайсом, щоб викликати Фафніра. Можливо, стародавній дракон з'явиться лише на дві - три хвилини. Але цього з лігвою вистачить для знищення армії Андраса. Проте Теодор не використав чари призову. З якоїсь причини він несвідомо запечатав цей метод.
Обжерливість хотіла почути причину такого рішення.
- Уф... Я скажу тобі, але тільки не смійся.
- Хрм-м?
– ... Логічної причини немає. Просто передчуття. Моя над чутливість каже мені, що я не повинен цього робити. Я відчуваю, що виклик демону або Фафніра лише погіршує ситуацію.
Теодор відчував занепокоєння, про яке не міг нікому розповісти. Він відклав свій найсильніший козир без будь-яких підстав, і тепер його товариші змушені були страждати, продовжуючи криваву війну ... У зв'язку з цим самому Теодору було ох як не по собі. Якщо б учасники знали про це, то вони обов’язково заперечили б його вагання.
Обжерливість була гримуаром, який покладається на інтелект і розважність, а отже Теодор просто закрив очі, очікуючи шквалу насмішок. Він би навіть не здивувався, якби Обжерство назвали його ідіотом.
– Хо-хо.
А потім Тео почув щось, що викликало його вкрай замішання.
- Ти дійшов такого ж висновку, використовуючи не логіку, а інтуїцію? Хоч би як там було, це правильне рішення.
Замість того, щоб глузувати з Теодора, Обжерство похвалило його.
– Ч-що?
- Повторю ще раз. Інтуїція користувача виявилася вірною. Ти не повинен викликати таких трансцендентних істот, як Фафнір.
- Раз ти так говориш... Чому?
- Я поділюся з тобою своєю гіпотезою.
Гіпотеза передбачала відсутність доказів, а обжерливість ніколи не подобалося говорити про щось, покладаючись лише на здогадки і припущення. Тим не менш...
- Давай зайдемо з іншого боку. Ти ніколи не думав, що північ - дивак?
- Дивний... У чому саме?
- У всьому, - Без вагань оголосили обжерливість, Посуди сам. Минуло 500 років відтоді, як Мелтор і Андрас, два держави - магії та меч були засновані й вперше зустрілися.
Загалом, це було природно. Однак це не означало, що обжерливість буде понищена.
Хоч би яким був політичний клімат, подібних до крайніх випадків, як ці дві північної держави, просто не існувало. У Мелторі було розроблено Вежі Магії, відкинувши мистецтво володіння мечем, тоді як Андрас воював з магією ще відтоді, коли став державою, одразу ж повідомивши про те, що Королівство Мелтор — їхній ворог. У будь-якому випадку, обидва ці країни були незвичними.
Також дивним був той факт, що за всі п'ять століть війни результат так і не схилився в чиюсь користь. Хоча сторони кілька разів ставали фаворитами, аутсайдерами, ніхто не здобув остаточної перемоги. Після того як Мелтор і Андрас обезкровлювали один одного, вони укладали угоду про перемир’я та розходилися.
Будь-хто, хто вирішив копнути історію північної війни глибше, вважав би цей факт вельми і дуже дивним.
Чому ця війна на виснаження ніяк не підходила до кінця? Чому кожних декілька поколінь починалися нові витоки протистояння, і дві держави продовжували споживати астрономічну кількість ресурсів? Чому вони так і не змогли вирішити цю проблему мирно?
- Але справжнім серцем невідповідності є Імперія Андрасу. Яка б не була перевага, вона завжди робила кроки, що сприяли « процвітанню війни ». Коли Мелтор виходить на видихання, вони відступають і знову оголошують війну, коли він починає оживати. Згідно з реальними фактами, Андрасу декілька разів випадав шанс об’єднати північ і заключити до Мелтора перемир'я. Дивно, з якого боку на це не подивися.
– ... Іншими словами, - пробурмотів Теодор, намагаючись організувати в своїй голові те, що сказав Обжерство, — Віковічна війна на північному континенті є лише наслідком волі когось іншого, хто знаходиться на боці Андрасу?
- Я так думаю.
- Андррас і Мелтор... Значить, якийсь виродок впливає на історію відразу двох народів?
- Верно.
– ... Та це ж просто якась маячня!
Тео настільки розлютився, що якби він вчасно не заглушив у наметі всі звуки, то солдати подумали б, ніби він вижив з розуму.
Ще ніколи в житті він не почувався таким злим.
Скільки людей загинуло за весь цей час? З початку заснування двох держав, народи постійно воювали між собою. Неначе свічки, загинуло щонайменше десять мільйонів людей. При цьому всі вони віддали своє життя не за свої домівки і батьківщину, а вип'ючи під дудку якогось невідомого чоловіка?
- Так не повинно бути. Це неправильно, — скрипнувши зубами, вимовив ледь заспокоєний Теодор.
Це була лише гіпотеза. Так, все це могло виявитися необгрунтованим припущенням.
– Що ж... Отже, якщо припустити, що цей « проекто» дійсно існує, то заклик Фафніра лише вибачає його до відповідальності? - Привівши в порядок своє дихання, запитав Тео.
- Звичайно. Крім того, користувач все ще не готовий знищувати мільйони життів.
- Ху-у-о... - Простоал Теодор.
- Я тебе не звинувачую. Ясний розум - це чудова риса для будь-якого чарівника. Це в сто разів краще, ніж бути сп'янілим злою силою, як апостоли чорної магії - Додали Обжерство, намагаючись трохи заспокоїти Тео.
- Обнадіює... - Пробурмотів Теодор, після чого прийшов до дуже логічного висновку, — що ж, раз так, пізніше я запитаю про це декого хто як ніхто інший добре знає історію цього протистояння.
- Справді.
– Да.
"Цей" чоловік, який був тут з перших днів заснування королівства. Який краще за інших знав історію півночі і міг підтвердити правдивість цієї гіпотези...
Теодор і Обжерство одночасно прийшли до однієї й тієї ж думки.
Вони подумали про те, хто збудував у Мелторі Вежі Магії і присвятив себе його добробуту. На перший погляд здавалося, що всі його дії були спрямовані на відродження Мелтора, але не можна було виключати з « придурок » — те, чим він став тепер: місцем нескінченних війн та битв.
Гримуар Парагранум... Прийшов час запитати його.
***
— О, ти прийшов, — з усмішкою на обличчі привітався Теодор Бенедикт, коли той увійшов до штабної казарми. Чи його змінене ставлення було зумовлене тим, що голова Магічного товариства визнав лідерські здібності Теодора? Чи причиною цього був його безпосередній внесок у битву?
Невдовзі після того, як Орта приєднався до групи Теодора, він відкрив свою присутність і переїхав у штаб. Можливо, йому слід і далі діяти таємно, але було б надто марно не використовувати його здібності як розділи інформаційної мережі.
"Що ж, інгредієнти були витрачені не даремно."
Він швидко відновився, і Курт дав йому дозвіл на програму Теодора Міллера. Крім того, під час останньої операції не було виявлено присутності Майстра Білої Вежі. Важко було помітити існування Орти, оскільки телепортація відбувалася під землею. Це означало, що він все ще міг бути мобілізований в якості козира.
- Ти прийшов, добродійник!
– ... Доброго ранку.
З правого боку столу сиділи два ельфа. Одним з них був Едвін, який вже служив у Мелторі як посланець, а іншою — Еллаїм, котрий воював проти Леветайна.
Приславши на допомогу Мелтору двох своїх хоронителів, Ельфхайм довів, що він серйозно ставиться до справи. А крім двох майстрів у якості підкріплення прибуло ще 100 ельфів-винів.
100 ельфійських воїнів, у число яких входили елементісти і лучники, були справді могутньою силою. Вони могли тягтися в бою один на один з найкращими бойовими магами і елітними лицарями Імперії Андррас. Те, що Ельфхайм зняв із захисту Великого Лісу відразу ж сотні першокласних воїнів, повністю показало його вірність до Мелтора.
Крім того, протягом наступних кількох днів мав бути другий ешелон підкріплення, що складається з 1000 воїнів, які рухалися трохи повільніше.
- Гаразд, значить все на місці — зайшовши в штаб і проголосила Вероніка. На перший погляд її яскраве-рижке волосся і жар, що виходить від тіла, залишалися все ті ж. Але Теодор відразу відчув дещо.
« Ця магічна сила є меншою, ніж звичайно... Схоже, вона витратила багато енергії в битві проти 1-го мечника."
Інші люди навряд чи могли б відчути цю різницю, але Теодор неодноразово стикався з монстром Веронікою. Нехай він був наймолодшим з присутніх, але кожен мав свій власний досвід.
І не дивно, що Вероніка відразу розкрила цей факт:
- Перш за все я мушу повідомити, що на якийсь час мені доведеться залишити поле бою.
Найсильніший козир Мелтора, маг 8-го Колоу, був еквівалентний двом арміям. Отже, на мить в штабі запанував хаос, і багато людей, збліднувши, тут же почали щось бурмотіти собі під ніс.
Однак Вероніка чекала на це.
- Так, на даний момент я не в найкращій формі. Я витратила близько 40 відсотків своєї магічної сили і лише подряпала цього хлопця один або два рази. Для утримання 1-го меча під контролем скоро прибуде Бланделл. Він телепортується сюди вже завтра.
- Хмм... Ясно.
- Не дивно. Особливих проблем це не викличе, оскільки я не залучена в командну систему. Орта видужала швидше, ніж очікувалося.
У тотальній війні на Карульських рівнинах Мелтор отримав невелику перевагу. Але ось що стосується результату, який можна було б досягнути завдяки цьому привілею... Це було вже головним болем присутніх тут лідерів і магів.
З огляду на два новоприбулих оборонців і Орту, у них було п’ять майстрів. Як же їм ефективно використовувати цю владу, щоб перемогти Андрас? Але перед тим як обговорити це питання, Вероніка повернулася до Теодора і сказала:
- Протягом наступних кількох днів твоя роль буде найважливішою.
– ... Да, я знаю.
Перший меч і Вероніка були змушені відступити назад, так що на полі бою не залишилося абсолютних істот. Однак такий висновок не був остаточним. Оскільки армія базувалася ближче до Імперії Андрас, ніж на Мелторі, то Семи мечників мусили зробити лише один крок, щоб вступити в бій.
А оскільки тепер вони мали цілющу силу Лайрона, майстри меча могли швидко відновлюватися. Таким чином, не було б нічого дивного в тому, якби вже завтра 1-ий меч знову з'явився на полі бою. Крім того, все вже про це забули, але Імперія Андрас тримала ще однією абсолютною силою.
- Цей виродковий Зест прийде за тобою.
Зест Шпійтем, 2-ий меч Імперії, мав здатність розрубувати простір. Іншими словами, він міг долати сам простір, атакуючи в самий невідповідний час і у найбільш несподіваному місці.
До цього часу Зест Шпійтим ще ніколи не промахувався, а це означало, що він просто не міг залишити Теодора Міллера живим доказом своєї невдачі.
- Як думаєш, впораєшся? — запитала Вероніка, поклавши обидві руки на плечі Теодора.
Чи Теодор Міллер зможе впоратися з 2-им мечом Імперії Андрас? Мабуть, це питання не мало на увазі « перемогу ». Можливість вижити сама по собі була хорошим результатом. Ні, якщо взяти до уваги вік і здібності Теодора, то результат був би просто неперевершеним.
Проте Теодора це не влаштовувало.
- Одного разу мені вже вистачило.
Тіо поклявся, що коли наступного разу вони зустрінуться, то він воюватиме до самого кінця.
- На цей раз я від нього і мокрого місця не залишу.
- Чудово! Ти мій малюк!
Мелтора на пікі Королівства, таємнича чарівниця захиталася і з’їсила чорне волосся Теодора Міллера.
Її амбіції щодо цього мага, до того молодого чоловіка, продовжували рости. І вона була рада цьому факту.
- А тепер, приступити до реорганізації війська! - Піднявши голос, проголосила Вероніка, з гордістю дивлячись на підросте покоління, яке вона деякий час не буде бачити.