Глава 255 - Гори Бекун (Часть 4).
Тьху-тух!
Щоразу, коли ноги Теодора Міллера торкалися землі, його тіло тягнулося десятки метрів. Він рухався набагато швидше, ніж з Лі Сюл на спині, залишаючи позаду себе тільки свист вітру і падаючі листя.
Однак духи не відставали ні на крок.
Незважаючи на свої великі розміри, вони могли відштовхуватися від великих гілок і скелястих форм, щоб прискорюватись ще більше. Вони були звірями, які набагато знайомі з цими горами, ніж люди.
– Эх... - Зітхнув Тео, перебуваючи трохи попереду них. З його голови ніяк не виходило обличчя дівчини, з якою він нещодавно розпрощався.
- Добре Тео, я повернуся...
Три місяці були як довгим, так і коротким терміном, але Теодор був упевнений, що ніколи не забуде її. Зв'язок між Лі Юнсуном і Лі Сюл, яка призвела до об"єднання родини Танцячих Фей Лі... Теодор ставився до неї як до молодшого брата, якого тут не було.
Але тепер вона житиме у світі дорослих. Будучи наступним головою Танцуючих Фей Лі, вона збудує своє власне життя, де Теодора Міллера вже не буде.
- Бережи себе, і нехай тобі скрізь сплутає удача.
Незважаючи на швидке прощення, Тео бачив, що обличчя Лі Сюл переповнене жалем і сумом.
« У неї було таке самотнього обличчя...», — подумав Тео, як раптом почув голос Цар-Тігра.
- Гей.
- Що таке?
- Не турбуйся про це. Мої діти проведуть дівчинку в безпечне місце. До речі, я не думаю, що є жінки, яким не подобаються чоловічі залицяння.
- Це...
Теодор тимчасово втратив дар мови і закрив рот.
Він не говорив про це ззовні, але вони все-таки не змогли втекти від Царя-Тігра.
Навіть якщо вона була схожа на людину, її сутність все одно була звірною. А тварини, зрештою, могли відчувати навіть течія крові під шкірою.
Інакше кажучи, людині було важко « шанувати інших людей » з дикою звіриною.
– ... Ты права. Я повинен зосередитися на поточній ситуації, — зітхнув Теодор і відкинувши інші турботи. Мабуть, кілька місяців перебування в Горах Бекун зробили його серце м’якшим.
Лі Сюл була під опікою двох надісностей: Царя-Тегра і Білого Медведя, а тому навряд чи щось у цих горах могло б напасти на неї. У зв'язку з цим, на даний момент він повинен думати не про безпечне повернення дівчини, а про грізну над регіоном загрозі. Про шамана, який почав використовувати драконячу вену для власних цілей...
"Готів посперечатися, що з цим шаманом буде куди важче, ніж із Маркісом Ферганою".
На відміну від магів, які регулярно піднімали свої здібності, шамани не мали чіткої системи навчання. Деякі шамани казали, що А - це правда, а Б — брехня. Інші були вірні лише Б, тоді як С категорично відкидали. Дехто навіть вважав А, Б і С вигадкою, поклоняючись виключно одному вірному Дню.
Ось чому шаманізм не був місцем таких фундаментальних установ, як Вежі Магії. Кожен шаман стверджував, що тільки він був правий, а інші — єретики. Саме це й було причиною відсутності єдності. Навіть шамани, які належать до однієї і тої ж секти, використовували різні методи здобуття сили.
Але, як уже згадував Семей, не було ніякого сенсу будувати здогадки і намагатися зрозуміти шамана за допомогою логіки. Теодор нічого не дізнається, поки сам це не побачить. А поки що йому слід було згадати про якусь спільну слабкість шаманів.
Коли Теодор подумав про це, то почав копатися у знанні Сеймея. Об'єм інформації був масивним, і більшість ділянок шаманізму суперечили магії, але Тео зміг використати ці знання для того, щоб знайти якийсь ефективний спосіб проти шамана.
« Отже... Це технологія "Розробки" і "Дев'яті Печатка".
Тоді як Теодор обмірковував можливість застосування двох технік, обидва духу одночасно припинили рух. І це сталося, хоча перед ними стояв звичайний гірський схил.
– ... Щось тут не так.
- У мене теж з'явилося якесь неприємне відчуття. Навіть у нижній частині живота захворів.
Духи, які мали більшу чутливість, ніж люди низько заричали. Вони відчували щось зловісне, але не знали що саме. Теодор відчував те саме.
Це було схоже на відчуття нестерпного дискомфорту. Холод, який пробіг по його спині, ніби хотів зняти з нього шкіру і розрізати тіло. Це відчуття могло відчути лише духовні істоти, які покладались не тільки на п'ять людських почуттів.
А в наступний момент...
- Хо-о-нь!
Мітра вискочила з-під землі тут-же рвана вперед, розмахуючи руками. Троє з них, у тому числі Теодора, пішли за нею. Після кількох кроків Мітра раптово зупинилася, піднявши маленький камінець на землі.
- Поганий камінь! - Прокричала дівчинка і штовхнула його в сторону.
– ... Мітра?
- Почекай!
Перш ніж Теодор встиг запитати, що сталося, Мітра кинулася шукати наступний камінь. Вона підняла його, відштовхнула в сторону, а потім повторила цю ж процедуру ще кілька разів. І ось, перебуваючи під спустошеними поглядами двох володарів духів, Мітра нарешті з урочистим виразом обличчя оголосила:
- Цей останній!
У той момент, коли камінь полетів у вільний політ...
Вшу-у-ву-Ух!
На них з’явилася стіна темряви, яка відкинула навіть саме сонце.
Два духи, що були в шоці, відразу відбилися назад.
- Що це?
- Хр-м-му, яка страшна стіна.
Проте, на відміну від духів, Теодор пильно подивився на стіну темряви і обережно простягнув вперед свою руку.
- Можливо, це...
З його кінчиків пальців вилетіла багатошарове пошукове закляття. Виявлені Мани, Проникновення і Укриття магії... Магія 7-го кола переспалася з таємничою темрявою. Навіть закляття родом з Епохи міфів не змогли б залишитися розкриті.
Приховування Магії, на відміну від расреювання, не деактивувало заклинання, а розкріпляло їх. Це була особлива магія, яку Теодор випадково знайшов в одній з книг, причому досить рідкісне, щоб про нього ніхто і нічого не знав.
Можливо, структура шаманізму і відрізнялася від магії, але коріння були однаковими, а тому він міг їх розшифрувати.
— Як і очікувалось, - оголосив Теодор про поверховий аналіз темної стіни. І дуже високорівневий. Можливо, саме він якось пов'язаний з тим, що висмоктує енергію з драконячої вени.
- Ти можеш позбутися його?
- Можу. Сам по собі це не так вже й складно. Це може статись і для вас, хоч би що ви робили протягом певного часу, — сказав Тео, після чого додав ще похмуріший тон. — Проблема полягає в цьому бар’єрі. Він був побудований з використанням драконячої вени в якості джерела і, здається щось за собою приховує ...
Теодор дійшов висновку, що це була якась печатка, знищення якої може звільнити щось ... Те, що в стародавніх міфах називали « Пандорою». Те, що йому не слід було вивільнити. Спроба відновити святе дерево могла призвести до їхнього знищення.
Але відповідь на всі ці запитання прийшла з несподіваного місця.
- Хо-хо, прямо в яблучко.
Ці слова належали Теодору, ні Царю-Тіґру і навіть Білому Ведмедеві. Їхнім джерелом був четвертий голос, який звучав згори.
- Ти!
Тож Білий Ведмідь, визнавши положення невідомої людини, видав рів, що нагадував грім. Ні, цей рів був набагато ближче до звукової хвилі, знищивши на своєму шляху величезні валуни і камені.
Проте незнайомець, який завис у повітрі, просто перелетів через звукову хвилю. Це був чоловік, чиє обличчя лося за чорною маскою. Однак його одяг був і в інших барвах. Інтуїція Теодора підказала йому, що саме цей чоловік є винуватцем цієї ситуації.
Вибігши реву Білого Медвед, чоловік у чорному подивився на Теодора і сказав:
- Як же це несподівано. Подумати тільки, щоб якась істота могла пройти через мій обезпечений.
– Пройти...?
Теодор на мить був здивований, але потім зрозумів, що незнайомець говорить про ті камені, які виявила Мітра.
Очевидно, вони були об’єктивними і спотвореними довколишнім простором. Володарі духів відчули зміну в матеріальному світі, тому не уникнули цього і від Мітри, яка була втіленням природи.
- Якщо ти вважаєш себе невинним, назвися! - крокуючи вперед, зажадав Теодор.
- А якщо я не хочу? - Посміхнувшись, відповів питанням в чорному чоловік, — чому б мені відповідати?
- Тоді...
Теодор не збирався розводити словесну дискусію, а тому я блиснув своїми блакитними очима і відразу поклав обидві руки на тебе!
Місце для діалогу все ще залишалось, але Теодор відмовився від переговорів в той момент, коли тільки побачив цього чоловіка. Його поспішні дії були спричинені не лише підозрілим одягом чоловіка чи його егоїстичною поведінкою.
Розташовуючи погляд Мітрої, Тео проникла в злобу, якої не могла приховати жодна маска. Ця злоба була чорною, як смола на дні пекла.
"Примушувати гармонізацію".
Сім кіл Теодора відтворювали відразу два атакуючих закляття: Вихор Молній і Огняний Шторм. На завершення: Вулканічний Разряд.
Цей удар був спрямований виключно на руйнівну силу. Вогонь і блискавка були найсильнішими атрибутами, а тому один лише вид їхньої взаємодії був захоплюючим.
Спочатку вогонь і блискавка просто б знищили один одного, але завдяки чарам Теодора все було інакше. Те, що народилося на світ, було справжньою вогняною блискавкою.
Гру-ду-ду-гу!
Буря руйнівної сили поглинула людину в чорному, який був високо у повітрі. У нього не було можливості уникнути цієї атаки. Велика вогняна міць поєднувала неймовірну швидкість, і тому не було жодного сумніву в тому, що два заклинання підвищили синьо-ехнічний ефект. Ця руйнівна сила могла завдати шкоди навіть дорослим драконам.
– ... Кхек! Ця сила...
Проте противник Теодора не помер. Після того як залишки заклинання розчинилися, чоловік подивився на Теодора з тієї ж місцевості, де і парував.
« Ні, йому не вдалося повністю блокувати мою атаку»
Ліва рука людини повністю зникла, але той просто-напросто потиснув плечима так, ніби йому було все одно. На його покритому маскою обличчі виднілося кілька крапель крові, і не було... Рівним рахунком ніяких емоцій. Це була справді дивовижна реакція, особливо якщо взяти до уваги те, що одна з його рук була знищена.
- Західна магія... Ти не той противник, з яким я можу конкурувати, коли справа доходить до сили. Я зосередився на захисті, але ... Не думав, що твоя чаклунство настільки сильна. Але, я з самого початку не збирався битися.
– ... Ні? - Перепитав здивований Тео, а потім його очі і зовсім полізли на лоб. Ліва рука чоловіка, яка була майже зовсім знищена, почала рости. Спочатку сформувалася кісткова каркасна система, а потім з’явилася нервова системи зв'язана із кровоносними судинами. І, нарешті, рука покрилася м'язами та шкірою.
Теодор вже бачив таке і раніше.
« Сприємність до регенерації вищого класу»
Навіть якщо ця людина не була на рівні, що й Гординя, така регенеративна сила означала, ніби її неможливо вбити до тих пір, поки мозок не буде знищений. Можливо, Теодору і взагалі потрібно було спалити всього цього чоловіка за раз.
Тео відразу піднісся на кілька етапів пильності і приготувався до другого раунду. Але нерозпізнаний шаман без вагань відвернувся від нього і сказав:
- Що ж, залишу це місце вам. Так чи інакше, від цього сміття і так мало проку.
- Ти збираєшся втекти? — Догаючись про його наміри, вигукнув Теодор.
- А хіба не логічно втекти від ворога, якого не можеш перемогти? Ми все ще зустрінемося.
- Що?
- Гаразд, я і так досить сказав. Щасливо залишатися.
Теодор і два духу не встигли відреагувати. Шаман витягнув з одягу дивний амулет і роздер його на дві частини своїми ловцями пальцями. Одночасно з цим простір навколо нього повернулося, і людина зник.
– ... Це якийсь телепортаційний предмет?
Такі предмети, як Артефакти, телепорти та інші, були на східному континенті рідкістю. Це був талісман, який міг створити тільки шаман екстра-класу, а тому ця людина була як мінімум майстерного рівня.
Тео зрозумів, наскільки небезпечним був цей чоловік.
- Схоже, його більше тут немає. Що плануєте робити далі?
- Звичайно, ми повинні знищити цю жахливу стіну! Правда, Ведмідь?
Звичайно, відповідь на це прийшла від розгніваного Царя-Тігра. Очевидно, її кров вже встигла скиглити від погляду на короткий сутичку між шаманом і Теодором, оскільки кулаки духу були стиснуті сильніше, ніж зазвичай.
– ... Ми повинні пройти крізь неї. Моя інтуїція каже мені, що це місце дуже зле, але іншого шляху немає — після недовгих роздумів Білий Ведмідь заявив.
– Добре. Тоді давайте спробуємо її розкрити.
Таким чином, було вирішено, що стіну все-таки необхідно знищити.
« Удар зворотної сили», — виставивши руки перед собою, наказав Тео.
Це була технологія, яка втілювала в собі суть шаманізму, описаного у гримуарі Баопу-цзи. Вона підвищила силу шаманізму, а також повернула назад дію віддачі.
"Ця техніка підтримує недостатньої сили шаманізму"
Щойно Тео зосередився, в повітрі захиталося напруження.
Два духа були здивовані тиском, який напав і відступили назад. А потім з уст Теодора вирвався невивільний крик:
- Кха-а!
Стіна темряви роздяглася, а посеред неї утворилась тріщина, яка нагадувала собою дверної проми. Цей отвір був сформований силою Теодора і незабаром мав закритися.
Підійшовши до тріщини, триця застила на місці. Запах, що виходив з темряви, кожному з них був добре знайомий.
- Запах крові. А ще там дуже темно...
Теодор був переконаний, що за їхнім твердим переконанням відкриється не найкраще видовище.
- Що ж, поїхали, — зітхнувши, заявив Тео і почав рухатися вперед.