Глава 243 - де це я? (Часть 3).
Було б очевидно, що ці люди не йдуть з добрими намірами.
Невже вони вирішили піднятися на цю гору за дівчиною, якій ще й шістнадцяти років не було?
Перед нами стояв лисий чоловік, який мав роздуте відчуття его. Коли Теодор побачив його в хижі, то був готовий посперечатися, що він налаштований не дуже привітно.
« Простіше, вбивати він нікого не збирається. Він прийшов сюди не битися... Не знаю чому, але мета цієї групи - залякати Лі Сюл" -- дивлячись у вікно, визначив Тео. Його проникливість перевищувала усі середні норми, і тому він міг зробити досить точний аналіз, навіть не маючи ситуації.
У цей момент Лі Сюл вибігла назовні і почала про щось сперечатися з чоловіками. Тео подумав, що якщо його висновок виявиться правильним, то йому доведеться вийти на вулицю, щоб допомогти урегулювати ситуацію.
- Ви посміли піднятися в гори Бекун без дозволу гірського бога... Хіба ви не боїтеся його гніву?
Лі Сюл до Теодора Міллера та групи цих людей були як між небом і землею. Її обличчя налилося фарбою, і вона без коливань кричала на чоловіків. Деякі з них, очевидно вражені її бойовим духом, навіть зробили кілька кроків назад.
Але лисий чоловік, який, очевидно, був їхнім лідером, крокнув не назад, а вперед.
- Заспокойся, дівчинко. Вже потомка престижної сім’ї так голосно кричати.
Нормальна дівчинка відразу злякалася б такого зауваження, але Лі Сюл різко огризнулася:
- Якщо ви знаєте, хто я, то чому приховуєте свої імена, наче щури?
- Ху-ху-ху, хочеш почитати мені лекцію про правила поведінки? Дивись, як би ви не шкодували про це, — відповів лисий чоловік, після чого витягнув меч і рубав їм об землю. Це було вражаюче, адже меч був дуже вагою і твердий ґрунт легко розсіявся.
Продемонструвавши свою грізну силу, лисий кричав:
- Я лицар, що відрубав голову лютому тигрові! Мене звуть Дробливий Ніж, сер Ван Хочул!
У відповідь інші члени групи щось голосно захопили, потрясаючи своєю зброєю. У пересічної людини цей акт викликав би невивільний страх, але Лі Сюл лише пощелкала язиком, наче Дробовий Ніж її зовсім не вразив.
- Ага, ага. Отже, ти просто проходив повз сер Ван-Багал?
- Маленька негідникка! Тобі варто бути ввічливішим зі своїми гостями!
- Ти хочеш сказати, що спеціально прийшов до мене? Тоді дозволь дізнатися, навіщо ж?
Ці люди оголосили себе гостями, але як сам Ван - Бал, так і його прибічники прибули сюди зі зброєю. І оскільки так, то була лише одна причина, чому вони могли прийти до Лі Сюл: їх хтось найняв.
- Ні, можеш нічого не відповідати. Вас прислав мій дядько.
Ван Хочул був вражений тим, що особистість його наймача так швидко розкрилася.
- І що? Якщо ти така розумна, то напевно вже знаєш чому ми прийшли.
- Звичайно. Вже кілька років як знаю.
- Тоді наша розмова буде короткою. Дівчинко, мій роботодавець сказав, що заплатить нам п'ять золотих монет, так що тобі краще погодитися і мовчки піти з нами. І тоді тобі не буде боляче, — сказав Ван Туал.
- Я нікуди не піду.
- Що?
- Хіба ти не знаєш, що на цій горі ніщо не може завдати мені шкоди? Тобі варто сто разів подумати, перш ніж підняти на мене руку.
Почувши її слова, кілька людей застикали, але не Ван хотів. Він вже чув від свого роботодавця, що гора Бекун допомагає тим, хто тут живе. Ходили чутки, що якщо він спробує зашкодити Лі Сюл, то на допомогу дівчинці негайно прилетять гірські духи і розорнуть на клочки його самого та всіх підлеглих.
Проте Ван - Багал не вірив у ці байки.
- Маленька нахабка...! Якщо ти не підеш з нами, я рознесу в щіпки твій будинок!
– ... Що?
- Навіть якщо це все правда, духи не стануть захищати твою халупу. Якщо у тебе не буде місця для сну і відпочинку, тобі доведеться спуститися з гори.
І ось, перш ніж Лі Сюл встиг хоч якось відреагувати, Ван Баал підняв свій меч і рушив до збишки. Цей дім був уже більше як сто років, отже він навряд чи пережив би кілька ударів величезним дворучним мечем.
А ще, в даний час всередині хижини був її гість!
Лі Сюл з запізненням згадала про Теодора і поспішно закричала:
- Зачекайте!
- Пізно, люба!
Але в той момент, коли Ван хотів розрубати одну з опорних колон ...
Фу-дум!
Лізання про щось вдарилося, і Ван Хочул швидко відчув дещо дивне. Він десятиліттями розмахував мечем і навіть з закритими очима міг розпізнати звук удару об дерево.
Але цього разу щось було не так. Ван Хочул повернув голову і зустрівся поглядом з двома блакитними очима.
— Ви напали на мене, — сказав Теодор, який заблокував клинок відкритою долонею.
– А-а?
- Ви напали на мене, і я просто захищався. Хіба не так?
- Т-так...
Ван Ягал не знав, що ще йому відповісти. Він запитував себе, чому перед ним стоїть вихідець із заходу, голою рукою відбиває його меч. Крім того, я хотіла ще більше дізнатися про те, чому ця західна людина вільно розмовляє китайською.
У розумі Хочула заросталися всі типи питань, і поки він намагався знайти відповіді хоч на деякі з них, наступні слова пройшли повз його свідомість.
- Тоді це самооборона.
А потім з руки Теодора вилетіла спалах.
Тьфу-ух!
Ван - Багал не зміг навіть викрикнути, відлітаючи на кілька метрів. Він був користувачем аури, але цю атаку він навіть не зміг побачити. В цій ситуації він нічим не відрізнявся від торби з кістками, який врізався у інших найманців і повалив їх на землю. І це був ще один доказ величезної сили Теодора.
– У-ух... Хто ти...? - Один із прихистків засипів, ледве зумівши піднятися на ноги.
Проте замість відповіді Теодор підняв свою ліву руку. Водночас навколо неї почали плавати десятки або навіть сотні вогнів, які спотворювали саму атмосферу. Це були Магічні Ракети. Це закляття стосувалося лише одного кола, але в руках такого сильного мага, як Теодор, воно мало величезну руйнівну силу.
Крім того, Тео використовував модифіковану версію Альфреда Беллонтеса, а тому його Магічна Ракета ні в чому не відставала від інших висококласних заклинань. А ще це означало, що такі погані користувачі аури нічого не зможуть йому протиставити.
— Вам ні до чого моє ім'я, — відповів Теодор тремтячим найманцям, - але якщо ви затримаєтеся в горах Бекун ще хоча б на п’ять хвилин, я поставлю вас заплатити ціну за виявлену неповагу до Лі Сюл.
– Ки-хик...!
Детальні пояснення були ні до чого. Люди Ван-Бала всім своїм нутром відчували, що магічні вогні навколо Теодора здатні миттєво зламати їм всі кістки. І ось, підібравши свого лідера, вони відразу скинулися з поля зору.
Можливо, вони й далі переховуються десь в околицях, але якщо знову наздоженуть, то напевно помруть.
Провівши їх поглядом, Тео повернувся до господині вибоїнки.
« Що ж, її реакція цілком обґрунтована»
Нахмурена Лі Сюл дивилася на Теодора, зовсім нічого не розуміючи.
— Спочатку я хотів би дізнатися, що відбувається, — сказав Тео, бажаючи трохи пояснити ситуацію.
Зрештою, в цій справі він був третьою стороною. Лі Сюл розуміла цей факт, а тому просто кивнула. Судячи з усього, сніданок буде відкладений на невизначений термін ...
- Зайдемо всередину.
Теодор пішов за Лі Сюл в аварію. На відміну від минулої ночі, тепер вона сиділа перед Теодором у ввічливій позі, яка більш придатна для нащадків престижної сім'ї.
- Я потомок 14-го покоління танцюристів Фей Лі, сім'ї, яка протягом багатьох століть охороняла гори Бекун. Перш ніж я розповім свою історію, хочу подякувати Вам за допомогу.
- Не варто подяки. Якби цього можна було уникнути, я б навіть не показувався.
- Можливо, вони б не вирішили завдати мені шкоди, але ця хатина була б зруйнованою. З цим місцем пов'язано так багато спогадів... Завдяки Вам, вона залишилася неушкодженою, — сказала Лі Сюл, глибоко вклонившись.
Потім вона підняла голову і продовжувала розповідь:
- Здається, ці люди були наняті моїм дядьком по матері.
- Але навіщо йому це...
- Щоб Ви це зрозуміли, я повинна почати з передисторії.
Настала найважливіша частина розповіді, і Теодор разом з Лі Юнсуном звернувся до свого вуха.
Семейство Танцуючих Фей Лі...
Вони охороняли гори Бекун задовго до того, як народився Лі Юнсейн.
І те, що він почув, виявилося дійсно шокуючим.
***
Історія почалася з того, як понад сотні років тому в гори Бекун повернувся чоловік, раніше вигнаний із сім’ї.
Незважаючи на те, що він був прямим потомком сім'ї Лі, його вигнали через вроджену ваду. Тим не менш, йому вдалося освоїти техніку його сім'ї на надзвичайно високому рівні за допомогою деяких інших методів. Він носив ім’я Лі і насміхався з тих, хто колись висміював його самого. Цього чоловіка навіть викликали на поєдинок, але він переміг.
Саме цей інцидент довів до справжнього розколу в родині Танцуючих Фей Лі.
- Один з моїх предків запитав: « Невже невдаха, яка колись повзає на колінах, повинен очолити нашу сім'ю?
Це звинувачення, в якомусь сенсі, звучало абсолютно абсурдно. У той час голова сім’ї мав найвищий рівень сили. Не було нічого поганого в тому, щоб він встав і проявив свою силу.
Але глава 6-го покоління Лі Інван програла. Він не витримав цієї наруги і залишив постити голову родини.
Цей акт безпорадності і призвів до найбільшої проблеми.
- Поліномочності були складені неправильно, а отже лінія претенденти порушувалася. Кандидати, які мали право бути головою сім’ї, перегризли одне одному горлянки, і родина Лі розділилася на кілька фракцій.
- Отже, твій дядько по материнській лінії...
— Так, сьогодні він очолює найбільшу францугу в розділеній родині Танцуючих Фей Лі. Тягари Феї Лі беруть свої коріння в горах Бекун, і мій дядько хоче відняти цей титул або шляхом переговорів, або силою.
Лі Сюл більше нічого не пояснила. Проте Теодор мав спогади Лі Юнсуна, тому він знав, що таке "охоронець". Він забезпечував збереження гори і був посередником між людиною та духами.
А ще, цей тягар не повинен було потрапити в руки когось жадібного. Навіть якщо дядько Лі Сюл отримає знак "охоронця", духи гори можуть не прийняти його кваліфікацію, що згодом призведе до війни між родиною Танцуючих Фей Лі та самими духами.
На жаль, Лі Сюл виявилася більш талановитою ніж її ровесники і переживала про майбутнє свого роду. Хоча їй було всього 16 років, вона спеціально перебралася в гори, щоб запобігти війні. Дівчинка не хотіла, щоб її клан загинув остаточно.
- Це єдине пояснення, яке я можу Вам надати. Це питання стосується лише моєї сім'ї, і в його рішенні не можуть брати участь чужинці.
- Іноземнець?
– Да. Я бачу, що ваші мотиви чисті, але я не хочу, щоб Ви втручалися в це, — щиро заявила Лі Сул.
Цей гість прибув з далекої країни, і речі, які він розповідав, були дуже цікавими. Присутність Теодора для Лі Сюл була наче ковпачка свіжого повітря. Його історії торкнулися і далеких моря, і безмежні пустелі... Слухаючи його, вона уявляла собі сцени, які не можна було побачити в жодній книжці...
Тому вона хотіла, щоб Теодор залишився ще на кілька днів.
« Якщо мій дядько дізнається про існування чужинця... Він обов'язково щось зробить. Ось чому цей молодий чоловік повинен покинути гори Бекун до того, як це станеться» - вирішила Лі Сюл, подавши свою спрагу.
Лі Сюл не хотіла, щоб її пожадливо повелися з іншими. Доброта — ось те, що вона дізналася від гірських духів, які тут живуть.
— Я не іноземець, — несподівано сказав Теодор Міллер.
– А-а-А?
- Ходімо назовні.
Після відповіді Теодор вийшов з хатини, і Лі Сюл здивувалась. Він не був чужинцем...? Від кольору його волосся до місця народження Теодор не мав нічого спільного з Лі Сюл. Вони обидва були людьми, але ґрунтувалися лише на цьому було просто безглуздо.
Ігноруючи збентеження дівчини, Тео вдихнув свіже повітря.
Настав черга Теодора Міллера поступитися місцем комусь іншому.
« Старший. Покажіть своєму потомку хороше шоу."
– Да.
Настав час проявити себе Лі Юнсуну, чоловікові, який був тавром в історії сім’ї Танцуючих Фей Лі. Йому не потрібно було робити перепис. Тіло Теодора вже було втіленням Пісні Боя, і він мав великий досвід у бойових мистецтвах. У зв'язку з цим те, що мало статися, було лише слабким і короткочасним перехід свідомості.
Через сто років Лі Юнсун знову ступив на землю свого дому.
Бу-дум!
Кожен його крок був втіленням могутності, залишаючи на землі глибокі сліди.
- Ах! - Неспокійно вирвалося у Лі Сюл, очі якої за округли від подиву.
І ще кожен його крок викликав тиск на навколишній простір. Це був той самий тиск, який вона відчувала від свого батька, але водночас більш інтенсивний і досконалий. Це була техніка, яка існувала в бойових мистецтвах родини Танцуючих Фей Лі. Це була основа їхніх бойових мистецтв.
– ... За цей час твоє тіло стало досить добре підготовленим. Цього повинно вистачити.
Теодор, ні, Лі Юнсун захоплювався тілом свого наступника. Магу було дуже і досить важко мати такі фізичні здібності. Якщо в крові людини не текла кров, як у випадку Вероніки, то щось подібне було б неможливим без щоденних тренувань.
Тьфу-ух.
Його рука рушила вперед. Вона немов ігнорувала опір повітря, протікаючись по ньому як листок, відомий вітром. Найреалістичнішим було б назвати це танцем, а не бойовим мистецтвом.
Стоячи на носках, маг сформував кулак і провів по повітря своїй долонею. На початку і кінцях руху Юнсуна не могли зрозуміти, що́ робить рух « Південь » загадковим.
« Він не розподіляє рухи на атаку, захист і ухилення...», — зрозумів Теодор з глибини своєї свідомості.
Потім Тео зосередив свої почуття. Навіть якщо Лі Юнсун зможе опанувати половину навичок, які він демонстрував, його вміння збільшиться щонайменше вдвічі. Хоча Тео був глибоко неосвіченим, він не настільки дурний, щоб пити воду в озері.
Можливо, пройшов цілу годину або ж лише кілька хвилин. Це уявлення, при якому тіло Теодора пройшло через століття бойового досвіду змусило його забути про час.
У той час в очах Лі Сюл почали скаплюватися сльози. Це було бойове мистецтво, про яке її сім'я давно забула, і її серце не було готово побачити кульмінацію майстерності Танцуючих Фей Лі. Як воїн, вона просто не могла бути вражена цим.
- Ху-у-нунь...
Коли Теодор стабілізував своє дихання, Лі Сюл не вагаючись встала перед ним на коліна і глибоко йому поклонилася.
- Я, Лі Сюл, нащадок 14-го покоління сім'ї Танцуючих Фей Лі, приношу свої вибачення за виявлену дурість.
- Підніми голову.
– Да.
Лі Сюл слухняно підняла голову і подивилася на Теодора.
- То ти виконуєш роль хоронителя? - запитав її Лі Юнсун.
- Я все ще недостатньо компетентна.
- Я не намагаюся тебе в чомусь увиразнити, а навпаки, хочу похвалити. Я дійсно вражений твоєю відданістю ролі охоронця, незважаючи на такий молодий вік, а також твоїми діями, спрямованими на запобігання гніву гірських духів по відношенню до нашої сім'ї.
Він хотів погладити її з голови, але це тіло належало Теодору. Лі Юнсун вже давно передав усі свої надії. Він думав, що коли знову побачить свою сім'ю, то залишиться все таким-ж розчарованим в ній, але завдяки цій дівчині він зміг позбутися свого обурення.
Незважаючи на те, що його батько відмовився від нього, а сам Лі Юнсун був змушений поїхати в далекі королівства, краса гір Бекун і його прив'язаність до цієї землі, так і залишилися жити в його серці.
- Ти вже знаєш моє ім'я, але тепер настав час представитися повністю, — сказав Теодор.
А потім, кивнувши Лі Юнсуну подумки, він твердо додав:
- Я Теодор Міллер, безпосередній наступник Лі Юнсуна з сім'ї Танцячих Фей Лі. І я покладу кінець цій боротьбі.