Розділ 237 - 2 (Часть 1).
Наступного дня після прибуття до Сіпото Теодор поснідав і попрощався з Генріхом.
Старий книжковий маніяк не зміг приховати свого замішання, подумавши, що викликав якусь проблему, але Теодор просто посміхнувся і похитав головою. Теодор міг поговорити з Генріхом про різницю в їхньому віці як зі своїм добрим другом.
Якби не пророцтво Хіткліффа, Теодор залишився б у нього на три-чотири дні. Тож Генріх, прочитавши на обличчі Теодора свою рішучість, міг лише зітхнути від розчарування. Йому подобалося розмовляти з Теодором і обговорювати інші книжки, але він не міг насильно утримувати молодого чоловіка.
- Ха, якби я знав, що ти залишишся лише на одну ніч, то не став би лягати спати.
- Я був би тільки за, але моє тіло вже не слухалася мене. Боюся, нам доведеться відкласти це наступного разу.
- Тоді обов'язково приноси нові книги! — Дуже весело розсміявшись, сказав Генріх.
Теодор зрозумів, що в жартів книжкового маніяка є своя частка правди.
- Ха, ха-ха! Без сумніву! Сер Генріх, ваша пристрасть позаздрив би будь-який чарівник!
- О-хо, боюся, від таких компліментів з уст героя Мелтора мої старі легені можуть не витримувати, ха-ха!
Іншого разу вони переконались, що знайшли спільну мову і встали зі своїх місць.
Слуги почали прибирати зі столу, а Генріх і Теодор попрямували до центрального входу.
Старому книжковому маніяку довелося познайомитися з молодим героєм, який може залишити своє ім'я в таблицях історії... Але що ще цікавіше, цей герой цікавився знаннями.
Вони вийшли з особняка і опинилися на вулиці.
Теодор подивився на головну браму карети, а потім зупинився і повернувся до Генріха.
- Що ж, сер Генріх, візьміть це.
- Хм-м-му?
Це був металевий жетон з виграваними на ньому двома кіньми. Жетон був виковований з високоякісного заліза з невеликою кількістю домішок. Очевидно, цей жетон був зовсім не простим.
Однак Генріх прожив щонайменше двадцять років у Каргасі, тому він ідентифікував його з першого погляду.
- Це ж розпізнавальний знак компанії Полонелль.
- Так, все вірно.
- Але чому ви віддаєте його мені?
- Я знаю, що не можна купити цю річ за гроші, бо вона свідчить про добропорядність власника. Якщо після вчорашнього Віконт Брамс або хтось інший буде проявляти надмірну активність, будь ласка, навідуйте Медвєль з компанії Полонелл і назвіть йому моє ім'я. Він допоможе вам, — коротко пояснив Тео.
– ... Ви надто зрілий молодий чоловік як для свого віку. Незважаючи на мою відмову, я приму Ваш дар.
Генріх з глибокими емоціями прийняв жетон торгової компанії. Було легко перемогти і змішати інших із брудом за допомогою сили. Але рідко хто звертав увагу на наслідки, які могли б статися після цього. У цей бурхливий вік Теодор справді був героєм.
Генріх, відчуваючи повагу до Теодора Міллера, знову вклонився і подякував йому за виявлену добру волю.
Після цього Теодор заліз у свою карету і наказав:
- Поїхали.
Рицарі, що стоять сидіння кучера, легко гойдав вожками. Його дії не вміщали у себе використання якоїсь складної техніки, але цього виявилося достатньо, щоб коні тронулися з місця.
- Ігор-го-ґо!
Два коні побігли вперед, і незабаром екіпаж покинув резиденцію Генріха. Пограничне місто могло похвалитися добре вимощеними дорогами, тому швидкість руху карети майже не зменшилась.
Коли Теодор пішов у карету, що покалічила його, то попрощався з гостинним Генріхом і почав задумуватися над загрозою.
« Невідомий ворог... Коли саме він нападе?»
Після численних сутичок Теодор знав про важливість першого удару. Тому він не міг хвилюватися. Якщо він хоч на мить втратить контроль над довкіллям, це може стати для нього кінцем.
Він не міг завдати ворожого удару будь - якому ворогові, тому мусив підготувати певні контрмережі. Якщо у цього чоловіка буде така ж руйнівна сила, як і в Пана Елліонаса, Теодор використає атаки далекого бою. Якщо ж його супротивник покладається виключно на раптові атаки, як у випадку з Гайдом, Теодору доведеться покладатися на свою чутливість.
Поки Тео роздумував над всіма можливими варіантами опору, карета продовжувала рухатися на північ за Сіпото, прокладаючи шлях через безлюдну пустку. А потім Тео відчув, як його шию починає поступово зковувати холод і сигналізує про неминучу загрозу. Він уже зазнав чогось подібного, але цього разу це було справді жахливим.
– ... Це справді вірна смерть.
Те, що він відчував зараз, було схоже на їхнє перше зібрання з Гордовинею, коли позаду незрілого Теодора стояла перелякана Елленя. Ця бійка була абсолютною і неминучою смертю, яку не можна було відвернути навіть тоді, коли б він вийшов за межі своїх володінь.
Якщо принаймні одна десята відсотка була на перемозі, навіть миша могла вбити лева. Але насправді це правило не працювало. Перед таким гнітючим розривом усі зусилля слабкої сторони були просто марними.
Слабкий буде розтоптаний і убитий.
Отже, умовою для перемоги Теодора в майбутній сватці було просто виживання. Він мусив перестрибнути через могутню силу ворога. Отже, він присвятив усю вчорашню підготовку.
- Я чекаю.
З яскраво сяючими блакитними очима, він приготувався перестрибнути через будь - які лиха і напасти.
***
Незважаючи на ретельну підготовку Теодора Міллера, котрий з’явився перед екіпажем пряміком і навіть не намагався організувати засідку.
Бж-ч-Ж-ж...
У той момент, коли кучер натягнув привід і карета зупинилася, Теодор вже вискочив назовні. Його чутливість попереджала про те, що ворог прийде.
До того часу, як він зістрибнув на землю, його кола вже були готові до бою.
Тим не менш, реакція Теодора все одно виявилася занадто запізнювальною.
- Привіт, — почувся сонний голос Теодор Міллер?
У нападника були темно-каштанове волосся і напівзакриті очі. Його плямиста борода злегка вигоріла під сонцем. Якби не меч на поясі, він і зовсім зійшов би за бездомного. Одяг, який він носив, був дуже скромним.
– ... Навіть якщо так, то хто ти такий? - запитав Тео, не втрачаючи пильності.
— Номер два, — сказав безглуздий відповідь на це запитання до жаху: — Зест Шпійм.
Почувши це, Теодор застиг на місці. Якщо Вероніка і Бланделл були втіленням могутності Мелтора, то 1-ий та 2-й мечі - це сила Андррасу. Більшість людей навіть не здогадувалася, як вони виглядають, а їх стилі ведення бою все ще залишалися справжньою загадкою, оскільки ті, з ким вони стикалися, зазвичай помирали.
І ось, Зест Шпійтем — людина, яка з першого удару зашкодила Рендольфа, тепер стояв перед Теодором.
« Да уж...»
Зовнішній вигляд Зеста не мав жодного значення. І холод, який Тео відчував у своїй шкірі, був незаперечним доказом цього. Навіть якщо цей чоловік не був 2-им мечником, він мав подібні навички з ним.
- Кхе-кхе.
"Демонічний меч" Зест подивився на Теодора абсолютно невиразним поглядом, а потім, коли його погляд впав на стоячий поруч лицаря, він видав якийсь дивний звук, що нагадував сміх. І ще через мить вітер зупинився, ніби врізався у суцільну стіну. Таке явище було неможливо зрозуміти за допомогою здорового глузду, але воно явно відбулося.
« Хто зупиняє вітер своєю силою волі...? Він справді монстр."
Тео занервував ще більше.
А потім Зест раптово кивнув в сторону лицаря і запитав:
- Гей, а хто цей хлопець? Він здається мені смутно знайомим.
– ... З якої причини мені відповідати?
— Що ж, це неважливо, — відповів Зест і м'яко дістав свій меч.
Фь-у-оух.
Внутрішній вираз Зеста зник, а його голос став набагато яснішим:
- Завдяки тобі я зміг вибратися на прогулянку. Мені навіть трохи шкода вбивати тебе. Итак...
Дихання Теодора прискорилося, а його тіло напружувалося, наче натягнута гумка.
Бу-ду-дум!
Раптом у повітрі з’явився сноп іскри, спричинений зіткненням двох клинок.
- Кхек!
Під впливом ударної хвилі Теодор поспішно відступив назад. Він кілька разів кашлянув, але так і не зміг приховати свого подиву.
« Зникає... Я нічого не бачив... Ні, це явно не можна вимірювати такими категоріями як « швидко» або « уповільнено» — відразу зрозумів Тео. Цю атаку неможливо було охарактеризувати за допомогою швидкості. Можливо, саме ця техніка змусила Рендольфа негайно здатися.
Атака Зеста була зроблена швидше, ніж Тео встиг хоч якось ідентифікувати її. Якби не лицар-кучер, Теодор уже втратив би свою голову.
Тим не менш, 2-ий меч теж перебував у щирому замішанні.
- Е-е? Мій меч зупинився? Як?
Звичайно, Теодор знав відповідь. Чоловік, якого все життя називали Ллойдом Полланом і який мав надзвичайну здатність « пошук шляху» був перетворений на напівживу машину для вбивства.
Завдяки своїй здатності аури можна було бачити правильний шлях. Але замість того, щоб радіти відразу ворожої атаки, Теодор з великим подивом зрозумів ще один факт.
« Удар був заблокований, але це не зайнявся ровним рахункам жодного тимчасового проміжку!»
У будь - якому протистоянні кожен переможець завжди буде тим, хто зможе передбачити кроки свого противника для виконання правильної охорони та подальшої атаки. З огляду на це, « пошук шляхів» був надзвичайно потужним. Якщо дії ворога будуть відомі на один або два удари вперед, то цього буде достатньо для того, щоб завдати йому перших ушкоджень. Фактично саме таким способом Ллойд Поллан зміг здолати кілька майстрів меча.
Але навіть він ледь заблокував цю атаку!
Тим не менш, Зест і справді був заінтригований.
– Весела іграшка. І скільки разів він зможе так зробити?
Другий меч дізнався, що його противник не був людиною і підняв свій клинок.
« Я не повинен втрачати цей час! »
Коли меч знову зник, Теодор максимально зосередився.
Бу-ду-дум!
І ось, наступний удар відразити вже не вдалося. Ніщо не передувало його нанесенню, і клинок Зейста Шпітема врізався пряміком у праве зап'ястя Гладіо. Тіло автоматону відрізнялося від людського, але після перетворення половина його функціональності була втраченою.
Вжу-ух!
Другий удар виявився пронизуючим, але Теодор не побачив і його. Ґладіо намагався захиститися, але його відстрелили величезною силою, що призвело до серйозних втрат внутрішніх органів.
Гру-ду-угу!
Третій удар був нанесений по діагональному траєкторії. Меч Зеста рухався з такою швидкістю, яку просто не міг зрозуміти людське розуміння. Навіть майстер меча не міг би сказати, що сталося.
Ґладіо спробував заблокувати його, виставивши перед собою свою ліву руку, і миттєво втратив її половину.
Це був кінець.
У такому стані навіть автоматон не міг зберегти свої бойові здібності. Час, який Ґладіо виграв, становило лише дві секунди. Оскільки різниця між живим і мертвим Ллойдом Полланом була не дуже великою, то лише дві секунди на ліквідацію одного з семи мечів у Зеста Шпейтма пішло.
Другий меч мав величезну силу, але переміг за допомогою чистої майстерності.
- Обернений виклик! - Він прокричав Теодор поспішно, і Ґладіо повернувся назад на браслет. Для повного відновлення від отриманих ран знадобиться багато часу і ресурсів, так що найближчим часом доведеться утриматися від використання автоматону.
Але завдяки Ґладіо Теодор все ж таки зміг купити трохи часу.
« Я не зрозумів, в чому полягає його сила. Сваритися з таким противником у ближній бою - справжнє самогубство."
Збираючи сили, навколо Теодора Міллера почали провертатися, в той час як Сесті просто посміхнувся. Його обличчя було донезя розслабленим, ніби він міг убити Теодора в будь-який час.
- Це досить хороша іграшка, але вона не більш ніж забава. Мені цікаво, чи зможе її власник показати мені щось більше?
Злякавшись від жаху, Тео стиснув кулаки і через зуби процідив:
- Ти пошкодуєш, що не вбив мене відразу.