Розділ 229 — Дари Ельсіда (Часть 1).
Незважаючи на вік, війни ніколи не обдурювали нічого доброго. Вони споживали ресурси, а переможена сторона завжди чекала сумну долю.
Лідерам переможців доводилось знаходити виправдання тому, що вони не брали участі в збройному конфлікті і пояснювали людям, чому проливали кров. Гнів і образи простих людей не зникали лише тому, що все скінчилося.
Громадянські війни пожирали все, що можна було пожрати...
Вони вбивали всіх, кого тільки можна було вбити...
І знищили все, що можна було знищити.
Люди зазнали страждань від втрат і хотіли використати насилля у відповідь. Емоції взяли над ними верх, але вони вже не могли повернути те, що було втрачено на війні. Але навіть якщо тих, хто загинув, не можна було воскресити і їхні спалені будинки вже більше не були готові до відновлення, вони повинні принаймні помститися.
Люди добре розуміли, що таким чином вони ставали на шлях нескінченного ланцюга помсти, але вже було запізно відступати.
На щастя, до громадянської війни в Королівстві Солдун це не мало ніякого відношення.
- Ця війна... Краще б її і зовсім не було.
- Я теж так вважаю, Ваша Величносте.
Лідери, які перемогли сторони Ельсід та його найближчий радник Маркіз Піріс, дуже зітхнули.
Краще, доля підготувала б їх до звичайної війни з зовнішнім противником. У такому разі переможець мав би право на землі переможеного і заповнив використані ресурси, які були потрібні під час конфлікту.
Але це було неможливо у випадку громадянської війни. Палац також був частиною Королівству Солдун, а солдати були його звичайними громадянами. Ельсід міг позбавити голови лідера двоянської фракції, але експлуатація всіх інших вельмож зрештою привела б його на край прірви.
- Ті двореяни, які добровільно приєдналися до герцога, будуть покарані, але застосовувати санкції для тих, хто мав лише часткову військову підтримку або в економічному плані буде нелегко, — сумно подивившись на документи у своїх руках, сказав Ельсід.
- Можливо, таким чином вони показали своє небажання служити під керівництвом герцога.
- Так, але їм не вистачило мужності оголосити нейтралітет або прямо відмовитися від вимог герцога. Їх не можна назвати невинними, але ... Ми теж не можемо їх виправдати.
Це була доля слабких, про які ми говорили. Дворяни, які були у сфері впливу Герцога Корнуолла, не змогли отримати захист принца Ельсіда і не мали іншого вибору, крім як поставляти війська та ресурси. Якби вони відмовилися співпрацювати з герцогом, його перемога таким дворям не обіцяла нічого доброго.
Але якщо їх стратити, то це викликало б і в цьому бурхливому королівстві нову хвилю незадоволення.
- Конфіскуйте 80% активів і накладіть заборону на виїзд за межі їх помість на протяжність наступних трьох років. Якщо у них з'явиться крайня необхідність перетнути кордони власних володінь, нехай подають офіційний запит і в залежності від обставин я видам дозвіл на подорож.
Для цих другорядних бунтівників такі санкції були мало чим відрізняються від неофіційного виправдання. Радники Ельсіда були здивовані, але їм нічого не залишалося, крім того, що альтернативних варіантів просто немає. Було щось набагато важливіше, ніж ці дрібні сошки, і мова йшла зовсім не про Герцога Корнуолле, чия страта вже була висунена.
– Маркиз Фергана. Проблема в тому, що робити з ним.
Втрата магу 7-го Круга була болісною в багатьох відношеннях, адже він був одним з двох майстрів Королівства Солдун. Мабуть, Фергана і зовсім не брав би участі в діяльності повстанців, якби Герцог Корнуол не був його зятем. Можливо, Корнуолл передбачав цю ситуацію і спланував свій шлюб саме з цієї причини.
Хоч би як там було, тепер принцу потрібно було діяти відповідно до обставин.
- Вбивати його — це занадто, але й дозволяти йому жити колишнім життям ми не можемо.
Його покарання мало відрізнятися від того, хто брав участь у війні. Врешті-решт, які б родинні зв'язки їх не пов"язували, Маркіс Фергана мав достатньо сили, щоб противитися Герцогу Корнуоллу. Отже, його вчинки не були виправдані.
Ельсід не міг так легко пробачити Маркіза Фергана, а тому звернувся за порадою до магів Мелтора:
- Чи є чари, які можуть скувати життя і волю мага 7-го кола? Так, щоб він повністю підкорився?
Це звучало безглуздо, але чоловік у білій масці стверджував. Хоча він був чужинцем, ніхто не піддав сумніву його права брати участь у цій зустрічі, адже саме він є головним командиром армії Мелтора, Майстра Білої Вежі, Ортою.
- Це не неможливо.
- Будь ласка, поясните краще.
- Є одне заклинання, яке називається клятвою Покорення.
У далекому минулому ця магія використовувалася правителями, які не вірили у вірність своїм підлеглим.
Хоч би якою була сила особи: ауре чи магія, у її серці вирізалося клеймо цілковитої слухняності. Крім того, ця магічна угода не допускала жодного втручання і після її ув’язнення друк не знімався аж до смерті.
Цей метод використовувався в ряді країн близько трьох століть тому, і тепер його практично не застосовували. Однак це не було причиною гуманізму. Просто кількість вищих чарівників, які могли використовувати клятву Покориття, зменшилась.
Ельсід слухав Орту, після чого тихо проговорив:
- Цей процес... Чи можу я попросити Вас про це?
Він зрозумів, наскільки жахливими є ці технології, навіть не отримавши пояснення до кінця. Проте Ельсіда не мала іншого вибору.
Він не міг втратити Маркіза Фергану. І нехай Королівство Мелтор допомогло йому зійти на престол, загроза з боку Лайрона нікуди не дінеться. Ельсид перестав вагатися в таких питаннях ще з тих пір, коли запросив майстра зі сходу. І тепер, будучи Королем, він повинен був зробити пріоритет на майбутнє Королівства Солдун, навіть якщо це передбачало часткову втрату своєї гідності.
– Добре. Тоді дозвольте мені піти, щоб я міг провести всі необхідні приготування.
- Звичайно. І знайте... Я дуже вдячний Вам.
Орта кивнув Ельсіду, після чого розгорнувся і подався до виходу. Кланятися Майстер Білої Вежі не став. У нього вже був свій король.
Невдовзі після цього зібрання було завершено. Командири повстанської армії, включаючи Герцога Корнуолла, були засуджені на смертну кару, а Маркіс Ферган отримав особливе покарання. Вторинні дворини, які мимовільно приєдналися до бунтівників, відділилися легкими обмеженнями, а ті, хто зловив Герцога Корнуолла, отримали нагороду.
- Насправді нас усіх чекає ще довгий шлях, спостерігаючи за цими процесами, сказав принц Ельсід.
Перебудова в Королівстві Солдун щойно почалася.
***
З того часу цей день було офіційно позначено в календарі як дату закінчення «Гражданської війни Ельсіди ».
Герцог Корнуол і тридцять два палаци, які підняли повстання відразу ж після смерті короля, один за іншим були страчені. Деякі з них плакали, тимчасом як інші мовчали, ніби вони вже впокорилися.
Герцог Корнуол був єдиним, чия реакція відрізнялася від інших. З кандалами на зап’ястях і щиколотках він стояв на колінах і гордо дивився на Ельсіда.
– ... Ви дійсно вважаєте, що гідні цього трону? Без родини Корнуоллів не було б і Солдуна! Я - справжній нащадок короля! - Він оголосив Корнуолл.
- Триклий наглець! - Він негайно зреагував і вдарив герцога по обличчю.
Проте Корнуолл не перестав говорити, навіть незважаючи на крововиливу рану.
- Можете називати мене зрадником! Але Ви не уповноважені стратити мене! Ви також переймали силу іншого королівства!
– ... Ну, твої слова вірні лише частково.
Проте Ельсід навіть не повів бирову бруньку, коли побачив розлюченого вигляду герцога. Він зимно дивився на людину, яка до кінця не розуміла своєї глупоти.
Герцог Корнуол все ще не розумів, чому не зміг перемогти.
- Як би там не було, Ви програли. У вас немає ні належного родоводу, ні легальності, і Ви навіть не знали, що Вас використовували як маріонетку.
– Ч-що?
- Ви позбавлені успіху, мудрості і навіть сміливості взяти на себе відповідальність за свої помилки. Така людина не заслуговує на трон.
Отже, на цьому герцогу повинен був прийти кінець. Ельсід підняв ліву руку, подавши сигнал палачу.
Герцог Корнуол відкрив було рот, але руки палача виявилися швидше. Спроба довести, що герцога було відібрано в прямому розумінні цього слова. Гострий клинок сокира виконав свою місію так само прекрасно, як і завжди.
Гордке життя Герцога Корнуолла підійшла до кінця, а його голова з застиглим виразом обличчя, покотилася по ешафоту.
- Вітаю Вас з остаточним отриманням Корони, Ваша Величність.
Почувши голос позаду себе, Ельсід повернув голову. Він був джерелом людини в білій масці і мантії, майстер Білої вежі Орта. Однак він спостерігав за процесом не тільки. Разом з ним стояли Вінс Гайдель, Віконт Картер і Теодор Міллер.
– ... Поздоровляти мене тільки після смерті герцога? Елсід відповів, що ви добре продумана людина, пане Орта.
- Поки останній куточок не загаситься, немає гарантій, що не трапиться нової пожежі.
- Це правда. Навіть у надмірній обережності немає нічого поганого. Тепер володіння Корнуоллів повернуться короні.
Коли розмова плавно перейшла в обговорення земельних питань, Ельсід спустився з трону. Страта герцога Корнуолла була останньою в черзі, а тому Ельсіду більше ні до чого було залишатися.
Сьогоднішній вирок був остаточним у громадянській війні. І нехай коронація ще не відбулася, Ельсід вже був королем.
- А так, ви ж казали, що в недалекому майбутньому збираєтеся виїхати? - крокуючи вперед, сказав Ельсід.
- На жаль, ми недостатньо вільні, щоб залишатися тут надовго.
- Справді... Тоді не могли б ви затриматися хоча б на сьогоднішній вечір?
- Вам щось потрібно?
Це питання могло здатися досить грубим, але Орта озвучував його без найменших коливань. Ельсід виграв громадянську війну, але Королівство Солдун було далеко не в тому становищі, щоб висувати Мелторові вимоги.
Орта попросив його не звертати уваги на їхню присутність, тому пропозиція взяти участь у святковому бенкеті явно не надихнула Майстра Белою Вежі.
Ельсид зрозумів це і поспішно пояснив:
- Ні, ні. Мабуть, ви не так мене зрозуміли. Зараз занадто багато справ, щоб влаштовувати світські раути.
Їм потрібно було відновити зруйновані доми під час облоги, а також видати компенсацію сім’ям загиблих солдатів. Ельсид зійшов на трон, тому саме він ніс відповідальність за все це тягар і зобов'язаний був негайно стабілізувати суспільний настрій. За таких обставин ні про які банкети навіть не йшла мова.
Орта прочитав по обличчі Ельсіда, що той не бреше і з цікавістю подивився йому в очі. Майстер Білої Вежі вважав, що Ельсідом більше нічого обговорювати, але все одно погодився з його проханням.
– ... Добре. Ми затримаємося в Солдуні ще ненадовго.
- Дякую за розуміння. Я не підведу вас, — з яскравою посмішкою на обличчі відповів Ельсід.
Не підведе? На обличчях магів з'явився цікавий вираз. З контексту Ельсід приготував для них винагороду.
Теодор також дійшов такого висновку і невдовзі побачив, як сам Ельсіда дивиться на це. Новий король явно не просто так дивився на нього.
« Що?»
Водночас у його лівій руці защемився язик.
Обжерливість відчула запах скарбів.