Розділ 221 — Тотальна війна (Часть 5)
Сім мечників Імперії були єдиними майстрами меча, які могли тут оголоситися.
Мечі, які представляють імперію сім мечників Андрасу... Хайд і Ллойд Поллан загинули, а тому в Імперії з'явилося два вакантних місця. Однак, враховуючи її розміри, заповнити їх праці не становило.
Крім того, залишалося ще п'ять майстрів меча, і тому загородити одного з них на допомогу своєму союзнику Імперія Андрас могла собі дозволити.
Коли Теодор роздумує про це, він намагається все виправити.
« Можна припустити, що цей чоловік справді є одним із Семи мечників Імперії. Але тоді... Хто ж?»
Це питання могло здаватися тривіальним, але насправді воно було серйозною проблемою. За словами старших магів, сім мечників мали силу, яка відповідає їхнім зарядовим рангу. І якщо дотримуватися цієї логіки, 7-й меч Ллойд Поллан і 6-ий Меч Гайд були найтемнішими з них.
Таким чином, Теодор вирішив піти від протилежного.
« Це не номер чотири»
Пан Елліонес був настільки вражаючим, що Теодор ніколи б не сплутав його присутність з кимось ще. Проте, навіть порівняно з Паном Елліонісом, 1-ий і 2ої мечники були набагато славнішими.
У такому випадку, цим майстром меча міг бути хто завгодно за винятком 4-го, 6 і 7-ого.
Тоді Теодор згадав слова Вероніки про мечи Імперії:
- Ах, малюк. Не має значення, що собою представляють 1-ий меч або 2ій. Можливо, вони обидва і є найсильнішими в Андрасі, але тобі нічого їх боятися.
- Чому? - запитав її Теодор.
- Жоден з них не виходить за межі Белфорта, столиці Андрасу. Навіть під час останньої війни вони жодного разу не перетнули кордон без прямого наказу імператора.
- Це було в минулому, так що зараз вони цілком можуть почати діяти...
- Краще, щоб все так і залишалося. Бо якщо це станеться, у тебе будуть великі неприємності. Ти не переживеш зустрічі з ними.
Порада Вероніки була безжалісною і рішучою.
"Хіба вона так холодно це сказала, значить напевно в цьому і справді є сенс"
Він безумовно програє ворога, який знаходиться на одному рівні з нею або з Бланделлом. Теодор зовсім недавно розбудив свої чари, а тому ще був далеко від того, щоб тягатися з такими оппонентами.
Коли справа йшла до битви, вони були справжніми монстрами.
Таким чином, найкращі мечники Андрасу були занадто сильні для справжнього Теодора.
У зв’язку з цим залишилися тільки No3 і 5.
У будь - якому разі, через штучно завите почуття Теодора могли навіть зафіксувати коливання пилу. Він атакує, якщо майстер меча зробить ще один крок вперед. Усе тіло мага обкутало потужною підравлюючої енергії.
Але коли його напруга досягла свого піку, нерозпізнаний майстер меча зробив щось зовсім несподіване.
- Е-е?
Він поклав руки на мечі, що звисають з його пояса, і...
Бдун-Нь!
А потім він без вагань відстібнув ніжні, які з важким металевим звуком впали на землю.
Його наміри були невідомі, але він явно роззброєний.
Навіть якщо це був якийсь трюк, підняття з землі покинутих мечів придумувало абсолютно непотрібні рухи. Такий маг з винятковою мобільністю, як Теодор, міг би завдати кілька ударів, перш ніж майстер меча встигне підібрати свою зброю.
Ось чому обличчя Теодора виглядало дуже приголомшеним.
« Що ж він задумав? »
Однак, на цьому дивні дії мечника не закінчилися. Рицар у чорній броні підняв руку до залізної маски, яка прикривала його обличчя. На своє здивування, Теодор не відчував жодного опору і тому просто спостерігав за тим, як він залишався на певній відстані.
Щелк!
Нарешті, маска була знята.
- Кха! – відразу ж поперхнувся Теодор, побачивши обличчя майстра меча.
У лицаря з'явилася борода, але його обличчя напевно було знайомим.
- Рендольф?
- Давно не бачилися, молодий пан, — з усмішкою потиснув плечима Рендольф, - Я багато хочу тобі розповісти, але, на жаль, не можу собі цього дозволити. Тим не менш, якщо ти не проти, я повинен тобі дещо пояснити.
– ... Будь якнайменший.
Теодор не сумнівався у щирості Рендольфа і відпустив свою магічну силу. Його надзвичайно гострі почуття говорили йому, що Рендольф налаштований мирно. Крім того, вони довго подорожували разом, а тому Тео міг сказати, коли Рендольф брехав і коли ні.
- Що ж, з чого б почати...
Рендольф присів поруч з деревом і нахмурився, підбираючи слова. Потім він глибоко зітхнув і почав розповідати:
- Мабуть, я почну з того дня, коли ми розпрощалися в порожнечі.
Невдовзі після того, як Теодор поїхав у Пустоші Сіпото, Рендольф перетнув кордон з Андрасом. Рівень прикордонних вартових удосконалювався, але солдатам і далі не вдавалося виявити меча.
Таким чином, він успішно прибув до Андрасу і дістався столиці Белфорта, де зіткнувся з перешкодою — 4-им мечом Імперії, Паном Елліонесом.
- Я повинен був таємно викрасти свою сестру... Але цей старий хрич надто чутливий. Як його учениця, вона завжди була поряд з ним і без бою забрати її було просто неможливо.
Рендольф був змушений вибирати. Або викликати метушню і спробувати витягнути свою сестру, або ж чекати відповідної можливості, яка могла представитися лише у довгостроковій перспективі. Весь цей час він таємно переховувався на даху лицарського кварталу і, зрештою, був змушений прийняти рішення.
- Я бачив 2-го меча Імперії, Зеста Шпійтема...
При згадці цього імені голос Рендольфа мимовільно дригнув. Він бачив Зеста лише здалека. Але перш ніж Рендольф почав кліпати, меч Зеста вже був приставлений до його шиї.
Якби поруч не було Ребекки, яка підтвердила його особистість, цей день став би останнім для Рендольфа. Між їхніми навичками була справжня безнадія. Вони були в центрі мегаполісу, але він би помер незважаючи ні на що.
- Отже, я вирішив почекати. Я став лицарем Андраса і чекав можливості втекти разом з Ребеккою. Це був єдиний спосіб, який доступний мені у цій ситуації.
– ... Несладко тобі довелося.
- Що ж, я не думав, що ця можливість стане мені так скоро!
Почувши, як пригнічений голос найманця раптово став веселим, Теодор порядку змутився.
– А-а? Можливість?
- Я знову зустрів молодого пана! Я хотів цього, але навіть не думав, що ми дійсно зустрінемося - вимовив Рендольф, а потім, перш ніж Теодор встиг щось сказати, продовжив говорити, — послухай мене, я не єдиний, кого послали з Андрасу. Мене супроводжує Пан Елліонес, який перевіряє мою відданість. Також його супроводжує Ребекка.
- Серйозно? Це через те, що вона його учениця?
- Думаю, що так. Одному мені це не під силу. Але все буде інакше, якщо ми будемо діяти спільно.
Вони отримали наказ, який був простий: втрутитися у громадянську війну Солдуна і не допустити втручання Мелтора. Рендольф був дуже пасивним.
Але що, якщо з'явиться змінна, яка змусить Пана Елліона активізуватися? Хрестоносця і Рендольфа має бути достатньо для допомоги Герцогу Корнуоллу, але що, якщо ситуація виявиться гірше, ніж здавалося?
"Тоді Елліонесу доведеться особисто втрутитися у конфлікт."
Прикази імператора несли в собі найвищий пріоритет, а тому Пан Елліонес буде змушений поставити втручання у громадянську війну Солдуна вище спостереження за Ребеккою. Тим часом Рендольф скористається цим шансом і звільнить свою сестру з лап імперії.
Теодор прокрутив у голові план цієї нехитрої операції і кивнув.
- Можливо, це спрацює. У тебе є якісь засоби повідомлення?
– Нет...
- Візьми це.
Теодор кинув Рендольфу серьгу, зачаровану комунікаційним закляттям.
- Не обов'язково надівати її. Можна просто тримати в долоні.
- О, правда? Це не може бути неприємним... Сподіваюся, наступного разу ми поговоримо більш реалістично.
З цими словами Рендольф попрощався і знову одягнув свою маску. Він підняв мечі і знову став виглядати як справжній лицар. А потім Рендольф побіг у протилежному напрямку. Чорні обладунки швидко з’явилися, і Теодор глибоко зітхнув.
Все сталося так швидко, що він навіть не встиг відпочити після випробування.
- Ох, щось я сьогодні втомився.
Але це ще не кінець. Тепер Теодорові треба було прибути в маєток Атрона і переговорити з принцем. Коли Тео зітхнув, то знову полетів до всади.
Це був важкий і дуже виснажливий день.
***
- О, пане Тед! Тобто, пане Теодоре!
- Ці дерева – Ваших рук справа? Від імені королівської сім'ї виношу Вам свою вдячність.
Атрона Теодор, який прибув у маєток, був тепло зустрінувся з Беком Чонмюном і принцем Ельсідом. Але вони не здивувалися, оскільки Маркіз Піріс зв’язався з ними. Здавалося, їх більше цікавило те, як раптово з’явилися такі дерева, ніж поява Теодора Міллера.
Однак, погляд принца Ельсіда дуже відрізнявся від попереднього. Можливо, це було пов'язано з тим, що тепер особистість Теодора була всім зрозумілою. На відміну від того, що його вважали непрошеним гостю, тепер усі виявляли дружню турботу.
- Пане Теодоре, я б хотів поставити Вам одне питання, але він може здаватися трохи неввічливим.
- Говоріть.
- Існує безліч стратегій, які можна розробити за наявності створеного вами лісу. Але яка ж межа цієї сили?
- Важко сказати точно, але ... - Пробурмотів Теодор, після чого задумався і дав напівправильний відповідь — за винятком дерев, які відповідають екосистемі тутшнього грунту, всі інші скоро зникнуть. Сьогодні мій елемент дуже багато енергії, і тому деякий час я не зможу використовувати цей самий метод.
У принципі, те що він сказав не було брехнею. Хоч би якою була висока божественність Мітри, у неї були свої межі по керуванню життєвою силою. Ліс, який виріс серед поля бою, був лише тимчасовою мірою і може простояти не більше кількох днів. Крім того, Мітра заснула, та й магічна сила Теодора була досить виснажена. З огляду на те, що можна протистояти одному з Семи мечників Імперії, було дуже ризиковано використовувати цей трюк знову.
- Ех-х, це дуже погано, — сумно відповів Ельсід, почувши рішучу відповідь Тео.
- Мені шкода, що я не можу виправдати ваших очікувань, Ваше Високість. До слова, як ваша травма, Маркиз Бек?
Бек Чонмун похмуро подивився на свою перев’язану ліву руку і зітхнув.
- Це... Хіба тут потрібно щось говорити?
- Я розумію, вибачте.
Теодор швидко зрозумів значення важкого тону Бек Чонмуна. Крім того, не варто було говорити про це перед військовими військами. Майстер меча був силою, яка контролювала бойовий дух цілої армії. І якщо він був серйозно поранений, мораль одразу опускається на саме дно.
Але насправді, рана під пов'язкою була жахливою.
«... Все серйозно."
Було поламано кілька кісток, а також порвані зв’язки та м’язи, тоді як нервові закінчення були на порозі некроза. Ця рана, здавалося, була викликана молотом огра, а не мечем людини. Належне лікування з використанням досвідченого мага мало тривати не менше місяця, і все одно залишилися б різні наслідки.
Звичайно, Бек Чонюн все ще міг битися, але ось проти Рубена в такому стані він не протримався б і 10 хвилин. Усвідомлюючи це, Тео з затисненим обличчям дивився на руку майстра меча. Тим часом Бек Чонмюн зітхнув і сказав:
- Це моя вина, Ваше Високість. Я знав, що мій опонент є експертом у фехтування, але ...
- Не вините себе, маркиз. Це було моє рішення послати Вас туди, а тому і тягар лежить на мені.
- Ваше Високість...!
Два чоловіки виглядали дуже мелодраматично, але Теодору подібні обставини були зовсім не до душі, а тому він крадькома подивився на руку своєї власної лівої руки. Він бачив, що принц і маркиз не звертають на нього уваги, а тому дещо зробив.
"Оцінка"
+16 Нове відновлювальне зілля.
Це новий зразок зілля, створений руками алхіміка Парацельса. Вони мають властивості з’єднувати розоровані тканини і оживляти нервову систему, яка проходить через некроз.
Зельє відновлює всі типи поранень, окрім пошкоджень мозку та центральної нервової системи.
Зараз не існує способів його відтворення.
* Клас предмета: скарб.
* Уживанні ваш організм одужає від майже будь - якого тяжкого ушкодження.
* Коли тканину застосовують на пошкодженій ділянці, вона швидко заживе.
Щоб створити таку зілля, потрібно володіти умінням Альхімії (найкраще) і « Дослідницькою лабораторією Парацельсу».
Парацельс створив зелень. Воно було дуже поширеним в Епоху міфів, але за наших часів його не можна було розпізнати. Однак зілля вважалося « скарбом », і тому його можна було поставити в один ряд із еліксирами.
Тим не менш, Теодор без найменших вагання вручив його Бек Чонмуну.
- Півовину випийте, а другу половину обробіть рану. Вже через хвилину повинен бути ефект.
– ... Це явно не звичайна зілля!
Як майстер меча, Бек Чонмюн одразу зрозумів цінність рідини Теодора Міллера і поставив цілком обґрунтоване питання: чи має він право її випити? Проте Теодор був у інвентарі, і він мав запас подібних зелень. І тому просто замахав руками, ніби це були крихітні речі.
Зараз наявність здорового майстра меча було набагато важливіше, ніж володіння зіллям.
- Ви зможете подякувати мені пізніше, а зараз нам усім потрібна Ваша сила, майстер Бек.
- Що ж, мені буде незручно продовжувати відмовляти. Дякую Вам, пане Теодоре.
Бек Чонюн відпив половину флакону, після чого почав обробляти свою ліву руку, в той час як принц Ельсід і Теодор продовжували обговорювати хід війни. Перед тим як залишити Піріс, Теодор дізнався про подальші плани Орти. Метою Тео було передати цю інформацію в маєток Атрона і захистити принца Ельсіда.
- Після захоплення трьох ключових помість Майстер Білої башти планує діяти далі, що нанесе відчутний урон військам Герцога Корнуолла. До цих пір Атрус просто повинен протриматися, розповів їм Теодор.
- Думаєте, сили герцога відступляться від свого плану по захопленню маєтку? - Питав скептично збудований Ельсід. Він краще за всіх розумів свою власну цінність. Будучи королем цієї шахової партії, його полоніння покладе край усій громадянській війні. Отже, герцог ні за що не відмовиться від можливості розібратися з ним прямо тут, навіть якщо в цьому процесі його війська понесуть серйозні втрати. Інакше в нього більше не було причин тягти так велике військо до Атрута.
У звичайній ситуації Теодор також дійшов би такого ж висновку, але цього разу все було інакше.
- Його війська обов'язково відступлять.
- Чому Ви так впевнені? Мені навіть стало цікаво.
- Зачекайте ще кілька днів і самі все побачите. Так чи інакше, поки дерева не зникнуть, армія герцога не зможе наблизитися до помести.
Теодор розумів сумніви Ельсіда, але продовжував говорити з упевненістю у своїй правоті, тому що дещо зрозумів. Після пробудження своїх чар Теодор зрозумів, що інші недооцінюють можливості Майстра Білої Вежі щонайменше вдвічі.
***
На сьомий день передбачення Теодора повністю справдились. Коли ліс зник, сили Герцога Корнуолла отримали можливість підійти до помести. Однак вони несподівано відступили. У Атроні з полегшенням зітхали, адже Герцог Корнуолл упустив чудовий шанс і поніс величезні втрати. Це не був особистий союз його армії, а величезний внесок у логіку такого великого війська.
Корнуолл думав, що одним ходом поставить і шах, і мат, але отримав тільки шахи.
Минуло рівно шість днів. Протягом цього періоду було взято одинадцять місць навколо трьох перших. Орта і його магічні війська нанесли точні удари в уразливі місця кожного незалежного гарнізону, знищивши всіх присутніх там лицарів.
Орта, використовуючи свою чудову мобільність, атакував наступну ціль ще перед тим, як брати участь у перехопленні колишньої команди противника. Потім він залишав позаду частину війська, щоб створити оборонний кордон, і продовжував рухатися далі, повторюючи все знову й знов.
Це був унікальний військовий стиль Орти.
Зрештою розлючений герцог був змушений відступити в маєток Маркіза Фергани. Перед жирним котом, кієм були палаци, з'явилися дві прискіпливі миші, одна з яких крала їжу пряміком з його миски.
Після цих подій у двох ворожих таборах запанував певний спокій. Після кількох сюрпризів від королівської фракції, перша повномасштабна битва за Королівство Солдун стала короткою.