Розділ 217 — Тотальна війна (Часть 1).
Поки владу Піріса були зайняті приховуванням прибуваючого з Мелтора, в особняку Герцога Корнуолла, який був головою дворянської фракції, відбувався банкет.
Дивлячись на це, дехто похмуро похитав головою.
Битва за престол була в самому розпалі, але він проводив бенкет? Хоч би якою була його перевага, переможців і переможених можна було б назвати лише тоді, коли бій закінчиться. І Герцог Корнуол був достатньо розумний, щоб це розуміти.
Але найбільшою проблемою було те, що захотів влаштувати цей банкет не він, а його гість.
Хрестоносець з Лайрона сказав, що його звати Рубен і вимагає найбільшої поваги до себе. На цьому його запити не закінчилися, і він захотів молодих благородних красунчиків, розкішних страв та кращого вина зі складу. Звичайно, люди просто розбіглися в усіх напрямках, щоб заблудитися з очей паладина.
Рубен зрозумів це, але його ексцентрична поведінка не закінчилася.
- Все це достаток пов'язано з благословенням Лайрона, і ви не повинні забувати цей факт, ха-ха-га!
Рубен притиснув до себе двох дочок одного з баронів.
Хто б міг подумати, що паладин виявиться настільки безсоромним?
Якби не блискучий меч і обладунки, його можна було б порахувати за бандита з широкої дороги. Спеціальні двориканські дочки не могли і з місця просунутися, відчуваючи на собі дотик до паладину, що супроводжується сильним та вульгарним сміхом, який роздавав по всьому бенкетному залу Корнуолла.
І ось, посеред цього действа, одна людина відчував себе дуже і досить некомфортно.
- Я радий, що вам подобається банкет, Хрестоносець Рубен.
У Королівстві Солдун він був номером два. Амбіціозний Герцог Корнуол - той, чий вплив поступався лише королю і тим, хто прагнув отримати його трон.
І тепер його наважилися так принижувати?
Навіть нинішній Король Солдуна, Елмор IV, не міг дозволити публічно принижувати Корнуолу. Люди, які могли не вклонятися йому, можна було порахувати по пальцях однієї руки.
На жаль, одним з них був хрестоносець.
- О, герцог! Я й не думав, що ви приймете таку гостинність до свого скромного персона!
– ... Дякую за ці слова, — через зуби процідив Герцог Корнуол.
Якщо він виведе Рубена зі свого замку, то обов’язково програє війну. Йому потрібно було лише трохи потерпіти, а потім, отримавши корону Солдуна, зробити все що знадобиться. Принаймні до того часу, поки не буде вирішено питання з принцом Ельсідом, йому потрібно було змиритися із цим становищем справ.
Тим не менш, у Герцога Корнуолла теж була деяка гордість, а тому він не зміг втриматися і з деяким невдоволенням в голосі пробурмотів:
- Я не сумніваюся в гідності сера Рубена, але хіба варто зараз випити? Вам ще доведеться використовувати свій клинок, щоб перерізати горлянку того чоловіка зі сходу.
- Кухо.
Рубен швирннув свій келих на стіл, наче його сильно зачепили ці слова, після чого повернувся до Герцога Корнуоллу і вимовив:
- Ви думаєте, що мене зможе здолати якийсь тубільців?
- Ні, звичайно. Я більш ніж впевнений, що переможе глибокошний Хрестоносець Рубен, меч Лайрона. Я просто хочу, щоб процес пройшов максимально плавно.
- Хм-м-х... Тоді я прощу твоє необдумане зауваження. Дюку, ти просто нічого не знаєш.
Чого він не знав? Відчувши себе незручно, Герцог Корнуолл подивився на Рубена. Проте хрестоносці просто наповнили собі новий келих і більше нічого не пояснювали.
На жаль, атмосфера стала холоднішою. Дворянські дочки мало не закричали, коли Рубен зтиснув свої обійми і потім тиск майстра донісся до решти присутніх у залі. Очі Герцога Корнуолла округли, і він відчув, як йому стало важко дихати.
"Це якесь божевілля..."
Корнуолл обманював тим, що саме він має абсолютну владу тут. Подібний тиск був нестерпним для герцога, який ніколи не вивчав магію і фехтування.
Цього року Корнуоллу виповнилося 60 років. Такий тиск з боку старших людей був небезпечним для життя. Якщо це триватиме протягом однієї хвилини, немає 30 секунд, він помре від серцевого приступу перш ніж навіть побачить королівську корону. І герцог дійсно міг би померти, якби не втрутилася третя сторона.
Фжу-у-вух!
Імпульс, який виробляє хрестоносець, почав резонувати з чимось іншим, в результаті чого тиск зник. Рубен побачив це явище, і він не міг стриматись. Хрестоносці були майстрами, і тому єдиним хто міг би компенсувати його тиск був ще один майстер.
Усі присутні повертались до нього. Там, притулившись до стіни бенкетного залу, стояв лицар у повному обмундируванні. Його обличчя було приховано під капюшоном, і до цих пір він не сказав ні слова. Він зупинив дії Рубена, але не збирався робити інші речі.
– ... Що тобі тут треба, імперська швачка?
— Краще бути імперською, ніж церковною, ти стурбований ублюдок, — відповів нерозпізнаний лицар.
— Ха, ха, — награно розсміявся хрестоносець.
Вшу-у-о!
Потім у повітрі з’явилися два звуки, які викликали порив вітру. Герцог Корнуолл не міг навіть думати про те, щоб спробувати їх зупинити, в той час як дві красуні, що знаходяться по обидва боки від Рубена, відразу ж збледіли.
Якщо два майстри задумуються зіткнутися в такому вузькому просторі, то жертви напевно не уникнути. Але ось, через мить, повітря в бенкетному залі Герцога Корнуолла зупинився.
– ...
– ...
На щастя, чи ні, обидва майстри знизили темп. Все було б по-іншому, якби один з них зміг перевершити іншого, але їх навички були приблизно рівними. Вони зрозуміли, що один з них напевно помре, якщо будуть щиро боротися.
- Твоє щастя, імперська швачка.
– ...
Однак, на відміну від розгніваного Рубена, імперський лицар був абсолютно спокійний і просто відвернувся, так нічого й не відповівши. Тепер він повністю ігнорував хрестоносців.
Герцог Корнуоллу було приємно побачити, як з Рубеном поводяться не найкориснішим чином, але, з іншого боку, ця ситуація була дуже і неприємною. Саме герцог став її причиною, але при цьому він не міг контролювати ні хрестоносців, ані мечника.
« Ні, незабаром це приниження закінчиться»
Ельмор IV вже лежав на смертному ложі і скоро повинен був відійти в світ інший. Герцог Корнуол підтримується Імперією Андрас і Королівством Лайрон, а тому принц зарившись на допомогу східної сім'ї, буде всього лише сходинкою, яку він переступить.
Він і його предки занадто довго стояли на колінах перед королівською сім'єю, але тепер Герцог Корнуол був всього лише в одному крокі від своєї мрії. Незабаром королівська родина матиме нове ім’я. Фамилию Корнуоллов.
- Залишилося небагато, і корона буде в моїх руках, — тихо пробурмотів герцог, дивлячись на майстрів поглядом з темряви.
***
Через чотири дні...
Минуло рівно три роки з того часу, як Елмор IV сльог від серйозної хвороби. Його хвороба не була пов'язана з отрутами або діями асасинів. Крім того, ніхто не знайшов в тілі короля жодних слідів магічного втручання.
Хоч би як там було, Елмор IV помер на світанку. Намагалася натовп, але лікар лише важко похитав головою.
На ознаменування смерті короля над вершиною палацу було піднято чорний прапор. А потім всі, починаючи від двірян і закінчуючи простолюдинами, почали панікувати.
Королівська сім'я і двірня фракція... Малі палаци, які не належали до жодної сторони, швидко зрозуміли, що потрібно відбиратися подалі.
Дві ворожі сили відразу почали рухатися, а десятки шпигунів, розкиданих по містах, негайно повідомили про цю та інших новин своїм наймачам.
- Його Величність помер! Моє джерело в королівському палаці підтвердив, що сьогодні вранці він помер від хвороби!
- За повідомленням, Граф Халсун і ще 12 палаців повернулися у свої маєток!
- Герцог Корнуол покинув замок!
Ельмор IV помер. Дворянська фракція відразу ж активізувалася, а прихильники принца приєдналися до Бек Чонмуна. Інформація про їхній рух була суворо загальмована, але в даній ситуації вона виливалася як потоп.
У якому напрямку рухався ворог, і які контрміри слід було зробити?
У цій частині принц Ельсід був на крок попереду палаців. Королівська фракція, очолювана Маркісом Пірісом, швидко просувалася згідно з планом на стратегічній зустрічі кілька днів тому.
Це частково завдяки тому, що командири Мелтора мали багатий практичний досвід. І одне з бойових підрозділів магічного королівства прибуло на кордоні Першості будь-кого.
***
- Підрозділ Вінса Хайделя, 332 людини. Наближаємось до помести Графа Халсуна.
- Підрозділ Борса Картера, 332 людини. Наближаємось до Віконта Керуна.
Дивлячись на магічну кулю, за допомогою якої були отримані повідомлення від двох інших командирів Орта задоволена кивнув.
– Добре. Магічні солдати, щоб приготуватися до використання своєї магічної сили — наказав майстер Білій Вежі двом сотням воїнів у напрямку горизонту своїм холодним поглядом.
Граф Халсун на заході.
Маркіс Рейста посередині.
Виконт Керун на сході.
Ці регіони стануть найжорстокішими полями боїв, де дві ворожі сили — королівська і дворикічна фракції. Усе це добре розуміли, а тому ретельно стягували війська до даних позицій. Перш ніж напасти, вони повинні були посилити свій захист. Це був фундаментальний закон центрального континенту, в якому всі були зосереджені на збереженні того, що у них було, а не на використанні миттєвої вибухівки.
« На півночі цієї тактики давно вважають застарілою»
Найліпше це відображалося у розмезі військ. На відміну від центрального континенту, де більшість армій складали регулярні солдати, північні держави мали кілька елітних підрозділів, як - от магічні воїни. Їхня залізна сила не могла зупинити ані високі стіни, ані міцні ворота. Отже, північна тактика полягала в тому, що найкращий захист - це напад.
Дворян не можна було звинуватити в неосвіченості. На відміну від Імперії Андррас, яка часто бачила на собі божевільну мобільність магів, двори Солдуна звикли до темпу звичайних армій. Вони і уявити собі не могли, щоб проста піхота рухалася швидше кавалерії або щоб всього сотня солдатів могла зрівняти із землею замок.
Ці люди докладали великих зусиль, але необґрунтовані оборонні кордони були дуже вразливими.
– ... Все готово.
Орта обгорнув поглядом своїх чарівних солдатів і підняв руку.
- Йдіть за мною. Основним пріоритетом є ліквідація лицарів і командирів.
Незважаючи на його тихий голос, не було жодного, хто б не почув озвучені інструкції. Солдати, стогнувши по грудях, почали провертати свої кола.
Кожен з них мав від одного до трьох кіл. Називати їх магами було занадто поспішно, оскільки вони володіли всього лише кількома магічними заклинаннями і в основному були воїнами.
Однак миттєвий виплин магічної сили змусив землю тремтіти.
Гру-ду-гу!
Над поверхнею землі піднялися пил, дим і вогонь. Їх наближення відразу зафіксували, але вже було надто пізно. Намагаючись здобути цілковиту і незаперечну перемогу, Мелторові війська були недостатньо слабкими, щоб перемогти простих солдатів.
- Вперед, — скоманкав маг в білій мантії, після чого злетів у повітря.
Вшу-у-вух.
Його метою було маєток Маркіза Рейсти. Вид самотнього мага, який прямував до форту здавався безумним, але солдати, наступні за ним, знали, що це не так.
Перед тим як він став майстром Білої Вежі, і ще до того, як Курт III зійшов на трон, його кар'єра вже була легендарною.
Орта вбив одного з Семи мечників Імперії, будучи секретним агентом і вбивцею, який ще ніколи не провалив жодного завдання. Він також не мав нічого спільного з облогою твердинь.
- Ліквідаційна Сфера.
У повітрі відразу запала величезна кількість магічної сили, і навколо Орти з'явилося кілька чорних сфер. Один з них здавався зловісним і кожен, хто перебував поруч, міг би впевнено сказати: ці сфери втягують у себе сонячне світло.
Деякі магічні солдати не знали призначення цієї магії. Однак ветерани останньої війни відразу зрозуміли, що́ вони робили.
- Е-це...!
- Без жодних сумнівів! Це Насіння Руйнувань!
Насіння Руйнації...? Коли інші солдати перебували в замішанні, Орта запустив чорні сфери пряміком у напрямку помести.
Що це було? Вибухова магія? Чи, може, заклинання, яке б могло пробити навіть сталь?
Сотні очей наповнилися сподіванням, і вісім сфер нарешті врізались у стіни помети.
А потім зависла тиша.
– ... А-а?
- Що? І це все?
- Невже його закляття провалилося?
- Та ні ж, ідіоти! Це...!
Але в наступний момент...
– Розповсюдження.
Орта рівномірно розподілив сфери навколо воріт, а потім пошевелив пальцями. Це був простий жест, ніби він щось стискав у руці.
---- -----....
І ворота просто зникли.
Ні, якщо бути точнішим, певні ділянки, що впливають на ворота та інші об'єкти були « вдалині». Ворота помети, виковані з високоякісного чугуна і сталі, а також стіни збудовані із твердих порід... І на додачу солдати, які тягли свої луки, зникли безслідно. Частина помети Рейсти просто була стирта з лиця землі.
Така була сила магії 7-го кола, « Очищення простору».
- А-а-ах! Ах-х!
- Ува-а-ак!
- Що це?
- Д-демон! На нас напав демон!
І таке припущення було цілком обґрунтованим для кожного, хто бачив це видовище. Магія Орти була нереалістною і породила страх, який виріс за рамки здорового глузду. Командир і солдати відразу кинулися в розсипну, штовхаючи та скидаючи своїх союзників зі стін.
Усередині помети прийшов пекло.
Коли Орта знепритомнів на ім'я Маркіза Рейсти, він безстрашно заявив:
- Вогонь.