Глава 202 - Піщаний дракон пустиніо (Часть 2).
Позазапнені слова піщаного дракона просто шокували Теодора.
– ... Ви прийшли через мене?
- Верно.
Те, що пустиніо це підтвердив, звучало ще більш дивовижно.
Це був дракон, що знаходиться по інший бік історії. Він бачив захід сонця і світанок навіть давно минулої ери міфів. Отже, чого він хотів від Теодора Міллера? Його поява явно відрізнялася від Аквіло, яка зацікавилася Теодором через свої обставини. Тисячу років життя виробляла в ньому спосіб мислення, незбагненне простими смертними.
Веки Теодора почали нервово потрудитися. Мабуть, це було через небезпеку, яку створювало присутність піскового дракона для всієї дослідницької групи. Отже, Теодор просто не міг відчувати за собою вини.
Однак, наступні слова Пустиніо були сказані досить м'яким тоном:
- Не варто хвилюватися, молодий маг. Я прийшов не для того, щоб завдати тобі шкоди.
Теодор відчув, що його сприйняття не є сигналом попередження. Незалежно від того, говорив пустиніо правду чи ні Теодор був змушений повірити йому. Ця розмова була останнім рятівним колом перед тим, як його групі винесено смертний вирок.
– ... Можу я запитати, в чому причина вашого візиту?
Можливість вести розмову в обох напрямках була б хорошим знаком. Отже, Теодор зібрав в кулак свою мужність і запитав у чому справа.
- Хм-м, я поясню., – спокійно відповів Пустиніо, - Але перш ніж я почну, дозволь тебе запитати. Ти чув щось про репродукцію драконів?
– Редукції?
- Це те, що відбувається, коли життя дракона наближається до свого кінця або закінчується.
Зрештою Теодор зрозумів мету питання пустиніо і згадав розмову, яка мала місце з обжерством під час перетину ними пустощі.
« Не варто трактувати мої слова так однобоко. Пустині спричиняє посуху не тому, що він злий. Дракон, який прожив майже мільйон років, вже ближчий до духу, ніж до живої істоти. Тому він просто впливає на навколишнє середовище навколо себе."
Саме існування дракона впливало на навколишнє середовище. Обжерливість твердила, що саме через це почалася « зрив », який призвів до падіння драконячого роду. Усі найбільш сильні представники різних рас, включаючи людство, об'єднали свої сили для полювання на драконів.
У певному розумінні феномен, названий « посередництвом », був цілком природним для пустинио.
- Ви хочете сказати, що це якось пов'язано з посухою? - Поміркувавши, акуратно запитав Теодор.
- Ну, про це було неважко здогадатися. Все вірно, - Пустині відповів, після чого додав: Якщо ти вже про це знаєш, історія піде швидше. Створення пустелі Маас і поява посухи спричинені старінням цього тіла. А це у свою чергу свідчить, що воно вже недалеко від смерті. І я хочу, щоб ти допоміг з його подальшою опрацюванням.
- Помогти...
- Ну, якщо точніше, я хотів би, щоб ти доніс моє повідомлення морському дракону, який пов'язаний з тобою.
Перед очима Теодора промайнуло обличчя Аквіло. Він давно її не бачив, але його враження про неї досі сяяло яскравими фарбами. Теодор не міг забути її красу, яка була привабливішою, ніж у більшості жінок, яких він бачив. Що стосується його зв'язку з Аквіло, це був один із наймогутніших козирів Теодора, які у нього були, а тому він волів би не використовувати його. Крім того, у нього не було впевненості в тому, що вона взагалі захоче мати справу з чимось подібним.
"Вона явно не та, кого слід кудись тягнути."
Можливо, все було б по-іншому, якби Тео на порядок сильніше за Аквіло, але цю можливість навіть не слід обговорювати, оскільки зараз він перебував всього лише 7-им Колом. У зв'язку з цим, він не міг не відчувати визначене занепокоєння.
Почувши, що Теодор Міллер замовк, Пустиніо продовжив говорити:
- Це прохання засноване на дисципліні драконів. Якщо ти вислухаєш мене, я проявляю еквівалентну люб'язність.
- Тоді, будь ласка, поясните в чому справа.
- Все дуже просто. Колись дракони використовували « посередукцію » для знищення територій інших рас. Але з урахуванням гіркого минулого, наші лідери переробили її; пізніше вона отримала назву Церемонії Ресукції.
Церемонія Ревукції.
Очевидно, у цьому не було нічого секретного, але тому пустиніо продовжував говорити голосом, який чули й інші.
Коли помирав дракон, відбувалося сильне випливання сили. Якщо б це сталося з Пустиніо, то виникла б велика буря, яка пронеслася б по всьому центральному континенту.
Ось чому лідери драконів створили Церемонію Ревукції. Це був ритуал, який дозволяв дракону з протилежним атрибутом умертвити наслідки. Для піщаного дракона, який має силу ерозії, найкращим вибором був змій, що контролював воду.
- Нас залишилося мало і багато хто вже давно забули про цю церемонію, але я хочу виконати волю наших лідерів. Дозволь мені закінчити своє життя, використовуючи твій зв'язок.
– Гм...
- Зачекайте! Гей, пустий дракон, мені є, що Вам сказати! - Раптом втрутився Муджак.
- Але мені тобі сказати нічого.
- Чорт, вислухай мене! - Заволав Муджак.
Можливо, це було пов'язано з делікатним відношенням Пустиніо, або, може бути, з тим, що гнів, який росте в грудях Муджака, нарешті дійшов до точки кипіння...
Але, як би там не було, Муджак зовсім забув про те, ким був його противник, і з червоним від люті обличчям кричав:
- Візьміть на себе відповідальність за посуху! Ви повинні вибачитися перед народом нашого королівства, а не просити цього молодого чоловіка про послугу! Ви знаєте, скільки людей померло через вас?
Церемонія Редукції вважалася священним ритуалом для драконів, але це була національна катастрофа. У багатьох відношеннях це розсудливе почуття до того, хто завдавав їм шкоди протягом століть.
- Це людська логіка, - безстрашно відповів Пустиніо.
Цей дракон дійсно був трансцендентним істотою, яка дивилася на інших зверху вниз.
— Чи ж ви пам’ятаєте й сумуєте за мурашками, що роздали вам протягом свого життя?
На мить всі замерли на своїх місцях. Порівняння людей з мурашками явно показало різницю між людиною і драконом. Теодор знову напружиться. Пустині зовсім не турбували людей. Він хотів задовольнити бажання своїх лідерів, але зовсім не цікавився тими, хто помер.
« Чорт, я не в тій ситуації, щоб торгуватися! Мені доведеться погодитися."
Хоча Пустиніо досить скромно, Теодор не мав іншого вибору. Усвідомлюючи це, Теодор швидко відкрив рот. Він повинен був покласти край цій розмові перш, ніж Муджак остаточно все зіпсує.
- Пустиня! Я зроблю те, про що Ви просите!
***
Після цього події розгортаються досить швидко. Для того щоб активувати заклинання призову, каталізатори поклали на столі в лабораторії. Хоч би як там було, коли Теодор здобув знання Сатомера, він став найліпшим промовцем у наш час.
З аквамарином, сапфіром, серцем блакитного дрейка і витієвим магічним колом — це була найкраща робота Теодора на цій кампанії.
- Уф, ніби готово, — зітхнувши, вимовив Тео.
Під його ногами блисники сині обриси магічного кола, рівень складності якого внушив би повагу будь-кому, хто хоч якось розбирався у магії. Однак тепер біля Теодора також було кілька представників цієї професії.
- Ого, хіба це чарівне коло не приголомшливе? Це відрізняється від принципів, записаних у магічних книгах. Як тобі це вдалося?
- Тео чудовий. Це новий підхід до магії заклику...
Вероніка виглядала не дуже приємною, як Сільвія та Вільям. Неважко здогадатися, чому Теодор усміхнувся і підійшов до неї.
- Майстер Вежі.
- Хоч мені це й не подобається, я знаю, що іншого вибору у нас немає, — сердито проворчала Вероніка.
У її тілі текла кров червоного дракона, а тому вона найменше хотіла бачитися з морським змієм. Вероніка виглядала дуже роздратованою, хоча ніколи не бачила Аквіло. Було б не дивно, якби вони кинулися один на одного під час першої зустрічі.
- Добре, я буду дивитися тільки на тебе і намагатися не думати про неї.
- Дякую.
- Але ти повинен пам'ятати дещо малюк, — вимовила Вероніка, торкаючись вказівним пальцем носа Тео, - якщо тільки вона дозволить собі зайвих...
– ... Будь ласка, будьте поблажливі.
Це було єдине, що він міг їй сказати.
Теодор підійшов до написаного ним кола і знову глибоко зітхнув.
- Гаразд, почнемо.
Виклик дракона був досить складним процесом, але Теодор не мав з ним особливих проблем. Найважче було піти на компроміс із покликаним істотою. Але Аквіло сказала, що він може розраховувати на її одноразову безмовну допомогу, і тому навряд чи вона почала б відмовлятися від його виклику.
Після семи кіл Теодор почав заклинання.
Зазвичай для цього потрібно було б великогомасштабного ритуалу, але йому просто треба було максимально зосередитися на своєму зв’язку з Аквіло.
- Правиця океану, господиня хвиль. Я волаю до тебе, використовуючи твоє ім'я і кров.
Коли заклинання було вимовлено, магічне коло спалахнуло синім світлом. Кров морського дракона Аквіло почала реагувати на те, що відбувається, охолоджуючи і знижюючи температуру тіла Теодора до степеня не властивої людині.
Обличчя Теодора поблещено, а через мить він почув голос.
- Що? А, це ти, хлопчик.
Її сонний голос, змішаний з чарівністю, звучав дійсно дивно. Теодор був радий почути її, а тому відразу ж відповів:
"Аквіло".
- Ти ж викликав мене не просто для того, щоб вимовити моє ім'я? А-а?
« Звичайно, що ні. Є дещо більш неприємне ...».
- Ну, часу у нас багато, так що уважно слухаю.
Як сказала Аквіло, у неї було багато часу. Використання магії призову було справою не смішною, але завдяки їх зв'язку, Аквіло і Теодор змогли провести досить довгу розмову. Після 30 - хвилинної розмови Аквіло охоче прийняла його заклик.
- Гаразд, я розумію. Якби не моя з тобою зв'язок, цього б не було.
« Чи ти прийдеш, коли все буде готово?»
- Ні, це мене порядок дратує, тому я прийду прямо зараз.
« Що? Почекай ...!»
Магічне коло знову спалахнуло, і Теодор поспішно відступив назад.
Фу-жу-буть!
А через мить з'явилися її сапфіроподібне синє волосся і два грюкуваті люмінесцентні очі. Як і завжди, Аквіло була одягнена в одяг, через яку на неї було важко дивитися. Весь її одяг складався з кількох смуг тонкої матерії, яка прикривала лише найважливіші частини, чого було достатньо, щоб похитнути серце будь-якого чоловіка.
– ... Чому ти завжди голою ходиш? — запитав Теодор, відводячи погляд.
- А тобі що, не подобається? Ви ж, чоловіки, всі однакові, — з озорою посмішкою пробурмотіла Аквіло, дивлячись на саму себе.
- К-кхек.
- Не люблю я пустелю. Повітря тут надто брудне. Ніколи б сюди не прийшла, якби не ця подія — вийшовши з магічного кола і оглянувшись навколо, проворчала морський дракон.
Потім вона раптово зупинилася і, повернувшись, підійшла до Вероніки. Те, що вони відчували один до одного, було не просто суперництвом. Червоний дракон і синій змій... У самій їхній крові була виграна ворожість до протилежного роду.
Коли Вероніка уважно ознайомилась з нею, то першою вирішила відкрити рот саме Аквіло.
- Хто це тут у нас? Червоний клан, відомий своєю жорстокістю? - З яскравою усмішкою сказала вона, що Теодор міг розглядатися як щось на зразок привітання.
Вероніка нахмурилась, а потім відповіла з не менш широкою посмішкою:
- Я хоча б з піратами не накочувалась, на відміну від деяких.
На цей раз брови билися у Аквіло.
- Ти всього лише на чверть дракона і при цьому смієш дерзити чистокровному Дракону?
- Що ж, одного дракона я вже вбила. К слову, хіба морські дракони не стають хіленькими, коли виповзають з води?
– ... Ха, ха-ха.
- А, я потрапила в яблуко? Прости.
Вероніка зробила вираз обличчя, показуючи, що вона зовсім не шкодує про свої слова, в той час як губи Аквіло нервово сміялись. Від двох красунчик почав виходити кривавий намір.
Це була атмосфера, при якій за будь-яку секунду могла розпалитися буря. Тому всі люди, що зібралися навколо нас, звичайно, кинулися до однієї людини, яка могла хоч якось цьому запобігти.
"Чорт"!
Теодор думав, що так все і буде, а тому, зітхаючи, зробив крок вперед і встав між ними.