Розділ 181 — Спадщина Парацельса (Чакість 1).
Ці слова наче грім з ясного неба.
Майстер Жовтої Вежі, один з символів Королівства Мелтор, насправді був гримуаром!
Однак Парагранум не здивувався, що його особистість викрито обжерством. Теодор, який спостерігав за цим битовим нервом між двома гримуарами, був просто шокований. Той факт, що він зіткнувся з наступним гримуаром, та ще й у такій ситуації... Це просто виходило за рамки його уяви, і Тео ледве зберегла своє самовладання.
« Що, чорт візьми, відбувається? » — стиснувши зуби і запитав він у своєї лівої руки. Однак обжерливість пильно дивилася на те, що стояло перед ним у формі дівчини.
Дівчина сама по собі не робила надзвичайно страшної присутності. Проте проблема полягала в тому, що він не міг здогадатися, чи всередині неї. Чому вона захотіла зблизитися з Теодором через вступ до « Кватро», і як вона дізналася про присутність обжерливості?
Крім того, Тео зовсім не розумів, що обжерство мало на увазі під словом « фабу». Він хотів краще розпитати його про це, але саме зараз його гримуар перебував в безпрецедентно захопленому психічному стані.
А ще йому було незрозуміло: навіщо Майстер Жовтої Вежі перетворився на дівчину?
- Ну, знову наше знайомство проходить не в найуспішній атмосфері. Пам'ятається, останнього разу мене перервала Вероніка...
На відміну від свого люб’язного обличчя, Пара усміхнулась і простягнула руку.
- Що ж, радий познайомитися. Я — майстер Залізної Вежі Норден і гримуар Парагранум, останній буклет з великим алхіміком Парацельсом. Ця твоя мова явно насторожена, але моє тіло в 10 разів слабше за твоє, тому не варто особливо хвилюватися...
– ...
- Ну, ти був би ідіотом, якби просто повірив мені на слово. Проте, нам є про що поговорити.
Це був натяк на те, що їм слід змінити поточне місце розташування. Цей перехресний простір був зовсім невідповідним місцем для розголошення таємниць, оскільки тут постійно ходили люди.
«Чорт, я точно повинен йому вірити? » — подумав Тео. Проте, аналізуючи ситуацію, Норден зрозумів, що йому не здається, ніби він має до неї ворожі почуття.
Поточний дискомфорт був викликаний раптовим страхом розкриття його таємниці, але ось сенсорне сприйняття Теодора за весь цей час не надійшло ще жодного попереджувального сигналу.
Теодор добре розумів, що небезпечно покладатися лише на свої почуття. Вони не завжди могли врятувати, як наприклад у випадку з атакою Аквіло. Врешті-решт, його сенсорне сприйняття було просто індикатором, компасом. Воно було таким же надійним, як і ненадійним.
Врешті-решт, Теодор вирішив, що його секрет вже розгорнутий, так що втратити більше нічого. Єдине, через що він продовжував нервувати - це через невимушений зв'язок Майстра Жовтої вежі.
– ... Добре. І де Ви пропонуєте продовжити розмову? - Теодор запитав, що він робить в Парі.
- Якщо не заперечуєш, то як щодо моєї лабораторії? - Посміхнулася Пара, показуючи в бік верхньої частини жовтої вежі.
У це місце десятиліттями, а можливо навіть століттями не ступала нога інших магів. У певному розумінні саме через цього Майстра Жовтої Вежі почув справжню легенду Мана-віля.
Грімуар, Парагранум, переховувався під виглядом людини понад п’ятсот років. Він перестав з'являтися на очі іншим принаймні після закінчення будівництва Башен Магії. І ось, тепер він йшов разом з Теодором Міллером до своєї лабораторії.
***
"Обжорство".
Тео вирішив використати момент, щоб поставити кілька запитань своєму гримуару: « Так що ти маєш на Майстра Жовтої Вежі? Поясни мені, що ти мав на увазі під словом "табу" і що таке Парагранум?
– Грм-м, ладно.
Невже обжерливість все-таки вважала, що цю інформацію потрібно знати і Теодору?
І ось пожадливий гримуар дав йому навіть більше інформації, ніж очікував сам Тео.
- Парагранум був створений великим алхіміком Філіпом Парацельсом. Жоден алхімік не міг перевершити його в Епоху міфів, і навіть вулканці - пращури дварфові вважали його справжнім мудрецем. Навіть найвеличніший коваль Вулканус вважав його напівбогом.
«... Творець гримуара".
Коли справа стосувалася хитрості та естетики, то дварфи значно переважали людських ремісників. А що сказати про їхніх предків? Висихі ельфи успадкували лише малу частину від Арв і могли викликати справжні чудеса. Дотримуючись цієї логіки, чистокровні вищі раси справді були втіленням цих чудес.
Проте алхімік, згаданий як Парацельс, був звичайною людиною, яку шанували навіть найбільш талановиті представники вищих рас. Зрозуміло, що йому вдалося вийти далеко за рамки смертної істоти. Він був тим, хто зумів створити гримуар.
- Парагранум — це гримуар, створений Парацельсом.
З часів Епохи міфів вивчення і розвитку алхімії пішло на спад, тому в наші часи їй майже не приділяли уваги. Тим не менш, саме вона стала основою для будівництва Башен Магії Мелтора, і вона все ще вивчалася.
Оскільки кожен гримуар виходив за рамки здорового глузду, то його ожорення налякало Теодора. Парагранум посприяв створенню Мелтора, яка брала свої корені в подіях шестисотлітньої давності. А будівництво Башен Магії було частиною дослідницької бази.
Звичайно, Парагранума мала ще й іншу причину. Однак після того, як Тео побачив дії гримуара, він зрозумів, що його умозаключення було близько до правильного.
«Тоді що означає "нашкодити табу».
– Грм-м.
Це питання трохи наглухло, так що Обжерство, і без того потоками виливаючу інформацію, на мить пристановилося. Але потім він знову сказав:
- У кожного гримуара є своя «цель існування» закладена його творцем. Я збираю магію, Гординя збирає гени і так далі. Усі наші дії призначені для виконання конкретної мети. Це зрозуміло?
"Так".
- Таким чином, для досягнення мети існування гримуар використовує методи, які йому доступні. Автономний рух, поглинання і ручне керування... Усі вони ґрунтуються на власних принципах. У випадку Парагранума - це тип, який вимагає користувача. Але зараз Парагранума немає користувача. Він створив своє власне тіло і прикидається людиною. Це виходить за межі його функціонального призначення. А інструменти, які вже не використовуються за призначенням, більше не є інструментами. Вони ухиляються від своєї « мети існування». Це табу для гримуарів, – голосно проголосило Обжерство, - Прості зміни своїх принципів дії не завдають жодної шкоди. Але книжки, які порушують свою ціль, стають нестабільними і можуть здичати.
Відхилення від своєї долі є гріхом інструмента. Це жахливий злочин, який так само обіцяв трагічний кінець. Його его рухне, і він зникне, не досягнувши мети свого існування.
Теодор розумів це не тільки через свій власний досвід взаємодії з обжерством, але й завдяки співпадінню з Гордовинею, яка підкреслено про досягнення своєї мети. Отже, така поведінка не була прийнятною для гримуарів.
У цей момент Теодор поставив запитання: « О, ні? Тоді чому Майстер Жовтої Вежі виглядає так добре? Минуло 600 років відтоді, як табу було порушено."
- Мені теж цікава ця причина.
«... Це небезпечно?»
- Є приказка, що прокинувшись вранці, ти вже ввечері можеш померти.
"Це не відповідь!"
Коли Тео і Обжорство розмовляли, дівчина привела їх на вершину жовтої вежі й раптово запитала:
- Може, це була захоплива історія?
- ...!
Очі Теодора полізли на лоб, від чого пара посміхнулася.
- Думаю, ти запитав його про мене. Раз ти майстер, то повинен був вже відкрити як мінімум четверту печатку. Таким чином, ти дізнався практично про все і задався питанням чому я досі в хорошому стані як для того, щоб порушити табу.
– ... Ви вмієте читати думки?
- Можливо. Алхімія не дає таких здібностей, але у мене свій стиль.
Якщо так, то Парагранума мала жахливу інтуїцію. Він здогадався, що Теодор звернувся до Обжерства і отримав лише частину відповідей на свої запитання. Тіо нічого навіть думати про те, щоб щось утаїти від такого противника.
— 35 літрів води, — подивившись на напруженого Теодора, несподівано виступила пара.
– А-а? - Перепитав Тео.
Пара не пояснює йому нічого, вона продовжувала перелічити:
- 20 кілограмів вуглецю, 4 літра амміак, 1,5 кілограма оксиду кальцію, 800 грамів фосфору, 250 грама солі, 100 гл. калію, 80 грамів сірки, 7,5 грамів фтора, 5 грамів заліза, 3 грами кремнію...
Дещо з цього перечування Теодор знав, а про дещо чув вперше. Всі ці назви були з сфери науки, яка тільки-тільки зародилась і повинна була зробити свій перший серйозний крок лише в далекому майбутньому.
Таким чином, Теодор не розумів ні сенсу, ані значення цього монолога.
Але, схоже, що обжерливість знала про що йде мова.
- Це складова однієї середнього дорослого людини?
Пара зуміла, і вона скинула мантію. Теодор бачив багато красивих жінок, але все одно був вражений тілом Пари, у якої були ідеальні пропорції.
— Звичайно, при створенні цієї дівчини я використав меншу кількість складників, провівши руками по вигинах свого тіла і вимовила Пара.
- Ти зробив це тіло без людських ресурсів.
- Так, бо тільки я можу створити щось з нічого. Використовувати існуюче життя для створення іншого життя — це вже щось з області хімер.
Теодор слухав розмову між гримуарами, не приховуючи свого замішання.
- Чийсь тіло? Ви створили людське тіло з нічого?
- Якщо точніше, я створив гомункул. Те, що ви бачите - це просто наслідувати людське тіло і до смерті йому залишається не більше десяти років. Інакше кажучи, ця спроба є невдалою.
– ... Чому?
Чому Парагранум намагався створити людину? Чому він створював гомункулів? Чому гримуар робив це? І чому він жив під маскою Майстра Жовтої Вежі?
У голові Теодора вилилося безліч різних речей. Відраза, цікавість як чарівник; непримирення смерті — бажання створити життя...
Тео не міг здогадатися, що саме стояло за всіма цими "чому".
Однак у Парагранума, який довгий час спостерігав за багатьма магами, були відповіді на всі запитання Теодора.
- Все це пов'язано з моєю ціллю, — посміхнувшись, вимовив гримуар, який перебував у формі красиї дівчини.
Великий алхімік Філіп Парацельс поставив собі за мету створити людину. І ця людина не повинна була бути в чомусь краще або гірше інших, звичайних людей.
Таким чином, і мета самого Парагранума полягала в створенні справжньої людини. Доти, доки немає життя, не має значення і ким ця людина стане — героєм чи вбогим.
Це була доля, яку залишила Парагранума. Такою була мета його існування. Таким був справжній шлях, яким алхімік, досягнувши свого піку в Епоху міфів, йшов до самого кінця.
- Завдяки цьому я зміг переписати свою сутність, щоб виключити будь-яких користувачів і діяти виключно в одному. Немає такого ж ефективного дослідження, як безпосереднє наслідування людей.
Одне запитання було знайдене, але Теодор відразу ж почав нове.
- Чому Парацельс намагався створити людину?
- Згідно зі записами мого творця, люди є « співсвідками можливості » і "семіна хаосу". Якщо точніше, люди є істотами, які не можуть бути нічим іншим, крім хаосу. Якщо я зможу зробити це власними руками, це допоможе мені з’ясувати правду.
- Яку правду? Крім того, це ... Це ж просто гіпотеза.
- Невже? Ні, ця дискусія не має жодного сенсу. Права я чи ні, я все одно повинен спробувати.
Коли Теодор почув слова Пари, то зрозумів, наскільки безглуздими є гримуари. Ця істота мала глибоку мудрість, яку люди не могли собі уявити. Воно було наділене найвищим інтелектом, але в той же час у нього був інстинкт переслідування своєї мети в незалежності від того, чи вона реальна взагалі.
- Не впадай у відчай. Не здавайся. Не йди на компроміс. Забудь про те, можливо це або неможливо.
Пара говорила як людина, але її сутність все одно не змінилася.
- На цьому моя історія закінчена, власник Обжерства. Тобі цікаво, чому я привів тебе сюди і довірив свою таємницю? - Поцікавив майстер Залізної Вежі і відкрив вхідні двері.
Зсередини почала поволі витікати темрява, немов поглинаючи прохолодне повітря коридору. Теодор ніяк не може стриматися, оскільки це явище було поза межами його розуміння.
- Думаю, Ви хочете про щось мене запитати, — важко подавши свою стурбованість, відповів Теодор.
- Верно.
Майстер Жовтої Вежі, Парагранум, подивився на свого супутника з задоволеним виразом обличчя, після чого простягнув вперед ліву руку, щось натрапив на стіну і потягнув.
Лязг.
З темряви пролунав механічний звук.
Невдовзі темрява розсіялася, і перед очима Тео з’явилося неймовірне видовище.
- Кхек! - Немово вирвалося у здивованого мага.
- Ласкаво просимо до моєї лабораторії.
Першим, що він побачив, було щось у вигляді сильного молодого чоловіка. Потім щось на зразок старшої людини. Після цього його погляду з'явився милий маленький хлопчик...
І остання виявилася фігура красивої дівчини.
Люди різного виду і статі плавали в прозорих скляних контейнерах. Ні, це були не люди. Всі вони були гомункулами. Людські оболонки, позбавлені свого власного его.
– ... Скільки людей знає про це? - Під помазковий голосом запитав Тео.
- Ніхто. Якщо б ти не був власником гримуара, то теж не знав би.
- Чому Ви мене сюди привели?
- Як ти вже зрозумів, я не можу покинути місто. Я можу переміщатися на дуже обмеженому відстані. Отже, тепер у нас з тобою є загальна таємниця і ти володієш достатніми навичками, я хочу запропонувати тобі угоду - сівши на стілець посеред цієї химерної кімнати та глянувши на все ще приголомшеного Теодора, вимовила Пара.
- Сделку? - Здивований перепитав Теодор, думаючи, що з нього знущаються. Гримуар хвалився своєю силою тільки для того, щоб укласти угоду? Але Парагранум кивнув і з серйозним виразом обличчя сказав:
- Хіба через обжерливість тобі не доводиться багато всього приховувати? Я можу допомогти тобі, коли справа дійде до цього.
Слова Парагранума звучали досить привабливо. Теодор зміг викрутитися після ситуації з Великим Лісом, але він не міг постійно приховувати існування обжерливості. Той факт, що він нещодавно переміг Хайда, одного з Семи мечників Імперії, все ще не був розкритий широкому загалу.
– ... Продовжуйте, — кивнувши, вимовив Тео.
- Мені потрібно, щоб хтось діяв від мого імені. За допомогою своїх таємних навиків ти зможеш отримати певну вигоду. Хіба це не безпрограшна ситуація?
- Яку саме вигоду?
- Я чекав, що ти запитаєш!
Тіо просто не міг запитати, що йому пропонують взамін. І ось, пара щось витягла, ніби тільки цього і чекала.
Це була карта. Вона була порядком пошарпана, але Тео відразу ж зрозумів, що вона представляла. Карта захопила регіон пустелі Маас, що знаходиться поза Королівством Остін.
Пара показала червону крапку на карті і сказала:
- Це місце, де прихована лабораторія мого творця, Парацельса. Якщо ти поїдеш туди з моїм гомункулом, я віддам тобі весь спадок, який він залишив, за винятком потрібних мені матеріалів.