Глава 157 - Рік потому (Часть) 3).
Група Ельсіда теж хотіла розібратися в цій складній ситуації, тому вони не стали заперечувати і прийняли пропозицію Теодора. Проте, на відміну від Бек Чонмуна та його двох дітей, які продовжували оглядати особняки, Ельсід і Маркіз Піріс були зацікавлені в обдумуванні ситуації.
Їм потрібно було щось придумати, тому що їхній план більше не був життєдайним.
« Що ж мені тепер робити? »
Гості пройшли через вхідні двері і пішли в прийомний особняк, все ще відчуваючи напруження.
За наказом Теодора Ельсід сів на запропоноване місце і далі хвилювався, що́ йому сказати. Він хотів з’ясувати, ким були ці двоє людей і потім викупити їх у власність. Однак його опоненти були набагато серйозніші, ніж він собі уявляв. Один з них був старшим чарівником, якого похвалив майстер меча, тоді як другий сам виявився майстром меча.
Але Маркізу Пірісу вдалося заспокоїти свій розум.
« Ні, це не має значення навіть тоді, коли вони набагато серйозніші за мене. Піріс - наша земля. Незалежно від того, який у них статус, вони сидять перед наслідованим принцом, а тому зобов'язані підкоритися!"
Маркіз не знав, чому ці люди ховаються тут, але це не мало ніякого відношення до його завдання. І ось, з цією думкою він почав розмову з двома людьми від імені наслідкового принца, про особу якого власник особняка все ще не знав.
- Перш за все, я хотів би вибачитися за такий несподіваний візит, пане Тед.
- Що Ви, Маркіз Піріс. Ця територія знаходиться під вашою юрисдикцією. Ми тут - всього лише гості, а тому не повинні зневажати її господаря.
— Я ціную ваше розуміння, — відповів Маркіс Піріс, блищачи очима, - Але перш ніж я перейду до суті справи, я хотів би, щоб Ви ідентифікували себе. Раз я господар цих земель, як Ви самі щойно сказали, хіба я не маю права знати хто ви?
— Це справедливі слова, — ввічливо кивнув Теодор.
- К-кхек!
Відповідь була різкою. На початку розмови співрозмовник Маркіза був втіленням ввічливості, але тепер відпустив в його сторону по-справжньому саркастичне зауваження.
Маркіз Піріс з пофарбованим обличчям кілька разів кашляв, після чого продовжив:
- Будь ласка, зрозумійте, що з того часу багато чого змінилося. Я б не погодився на угоду, якби знав, що Ваш компаньйон є майстром меча.
- М-м-х.
- Але сьогодні розмова присвячена не мені. Цей чоловік, що сидить перед вами... - Після чого зробив маленький паузу. Ельсид кивнув, даючи йому дозвіл, і Маркіз відразу ж продовжив:
- Це наступний король Королівства Солдун, принц Ельсід.
Якщо Маркіз Піріс думав, що ці слова викличуть паніку у його співрозмовників, то він помилявся. Лица Теодора і Рендольфа залишалися такими ж спокійними, як на початку розмови.
- Що ж, раді бачити Вас, Ваше Високість.
– ... Приємно познайомитися, невідомі гості.
Привітання Ельсіда підкреслювало, що він хоче, аби вони розкрили свої особистості, але дует продовжував мовчати. Це означало, що вони не збиралися цього робити навіть якщо перед ними сидів сам коронований принц.
Ельсид зрозумів значення їхнього мовчання і насупився. Тим не менш, на цьому етапі їх було важко змусити щось зробити. Вони були не тими противниками, яких він міг змусити до чогось силою. Разом з цим слід було пам'ятати, що через внутрішні розпилювачі його національний вплив був розділений навпіл. Спадкоємець не міг дозволити собі збільшувати і без того велику кількість ворогів.
Теодор зрозумів його почуття і змінив тему:
- І що Вас привело в таке скромне місце, шанований наслідний принц?
— Це довга історія, але якщо говорити про природу справи, ми хочемо викупити цей особняк, — відповів Маркіз від імені Ельсіда.
- Цей палац?
- Верно. Важко знайти в Пірісі більш відповідне місце для проживання майстра Бека. На жаль, цей особняок є єдиним гідним варіантом.
По правді кажучи, він не хотів повертати золоті речі за особняком, але в цій ситуації у нього просто не було вибору. Поки Маркізи присягнувся собі хоч якось зменшити збитки, Теодор зробив дивний вираз обличчя і вимовив:
- І скільки Ви хотіли запропонувати?
- Такої ж кількості золота, як ви спочатку заплатили.
- Тоді я не бачу в цьому жодної користі.
У Теодора залишалося ще багато золота, тому він збирався отримати користь з цієї угоди не в золоті, а у чомусь іншому. Тео збирався попросити у них щось таке, що принесло б йому користь. Або ж вони можуть зробити так, щоб він залишився дуже зобов’язаним у тому випадку, якщо б не зміг виконати його прохання.
Однак, мозок Маркіза Піріс був не настільки хорошим, як думав Теодор.
– ... Ніякої користі... Хіба Ви можете так говорити? – запитав маркиз.
- Що ви маєте на увазі?
- Я ще не знаю ваших особистостей, але хіба ви не провели в Пірісі цілий рік у тиші і спокою?
За невелику кількість золота Маркіз погодився не докучати анонімним покупцям протягом року і не зажадав їх особисті дані при купівлі особняка.
Маркіз Піріс змушений був віддати 1000 золотих назад і, можливо, відступив би, оскільки не міг використовувати в цій ситуації примусові засоби, але він не збирався терпіти ще великі збитки. Тож Маркіз вирішив не поступатися.
Теодор все це чудово розумів, а тому злегка розсміявся. Він з самого початку не збирався вимагати у Марка Піріса і принца Ельсіда ще більше золота.
- Що ж, слова Марка Піріса зрозумілі, — вимовив Тео.
- Отже...
- Але у мене є кілька умов.
І перш ніж Маркіз встиг запростірувати, Теодор повернувся до Бек Чонмуну і сказав:
- Ці умови стосуються того, хто стане власником особняка, а не принца з маркою.
- Хм-м-му? Мене?
- Так, я хотів би попросити у Вас три прості речі.
У той же самий час Теодор підняв три пальці вгору і почав перелічити умови. Звичайно, увага переключилася на Теодора і Бек Чонмуна, тоді як маркиз та принц стали лише глядачами. Насправді, Теодор взагалі не дивився на них.
- Перш за все я хочу, щоб Ви дозволили нам залишитися тут ще на якийсь час. Ми не змушуємо Вас чекати, але все ж.
- Це не проблема. Натомість я тільки радий мати добрі стосунки з іноземними вихідцями.
- Дякую.
Теодор хвилювався, що принц або марказ будуть проти, але вони, як і очікувалося, мовчки сиділи на своїх місцях. Вони напевно хотіли, щоб Теодор разом зі своїм товаришем якомога швидше покинули їх королівство, але наступним на черзі найкращим варіантом була можливість не спускати з гостей очей.
Якщо Тед і Адольф будуть залишатися в особняку разом з Беком Чонмюн, майстром меча, який був їм рівним, то принцу та маркизу буде набагато легше стежити за ними. Усім було добре відомо, що якщо хтось не може керувати, то потрібно помістити його на видному місці і просто спостерігати за ним.
Ця умова була « штучною», яку Тед придумав спеціально для того, щоб зменшити тривогу влади.
І ось, Бек Чонмюн, який спокійно прийняв першу умову, попросив Теодора сказати, чого ж він хоче ще.
- Ну, пане Тед. Будьте ласкаві, назвіть вашу другу умову!
- Друге, про що я хочу Вас попросити...
Після промови з уст Теодора всі присутні в кімнаті дивувались на нього. Лише Рендольф, який був з Теодором протягом року, зрозумівся.
Бет Чонюн прийняв і другу дивну умову.
***
- Хо-хо, ти ховав таке чудове місце!
Бек Чонюн милувався околицями. На рівнині під пагорбом була пуста площа радіуса в сто метрів.
Крім того, за її кордонами були розвішані активні закляття, покликані придушити будь-який шум або інше вплив, а також приховані від сторонніх очей те, що відбувалося всередині насправді. Ось чому Маркіс Піріз не ідентифікував їх здібності, хоча весь цей час стежив за ними.
Бек Чонмун стояв на краю цього майданчика, одягнений у зручне вбрання, яке не заважало його рухам і мечом на поясі. У будь - який момент він був готовий перейти на другу стадію — етап бою.
– Хм... До речі, ти дійсно хочеш зробити це посеред пустиря? - Подивившись на Теодора, запитав Бек Чонмін.
— Так, — без вагань відповів Теодор.
- Але це місце... Як би я не думав про це, моє положення занадто вигідне. Я не хочу применшувати твої навички, але хіба магу не буде занадто важко мати справу з воїном в такому вузькому просторі?
Друга умова, висунута Теодором, була спарінгом з Бек Чонмюном. Це викликало велике здивування, бо майстер меча кинув виклик навіть не лицарів, а просто магам. Як вони знали, маги не могли протистояти майструванню меча.
... Однак, це стосується тільки звичайних чарівників.
- Майстер Бек, — сказав Тео, дуже байдужий до турбот Чонмуна, - Ви обізнані про магію, але все ще не знаєте, що таке "мага". Я ціную Вашу турботу, але Ви не повинні ставитися до мене так легковажно.
Минулого року Теодор з усіх сил намагався вирватися за свої межі. Щоб розвинути магічні та фізичні здібності, він часто спарінгався з Рендольфом, який також був майстром меча. Теодор не міг тягатися в рукопашному бою зі швидкістю аури, але чомусь все-таки навчився.
Спочатку йому було важко протриматися навіть десять хвилин, незважаючи на застосування усіх своїх навиків, у тому числі й Умббру. Однак ця тривалість поступово зростала. Десять хвилин збільшилися до двадцяти, двадцять перетворились на тридцять і так далі. Потім він почав обмежувати себе певними умовами.
Ці умови варіювалися залежно від ситуації, яка могла виникнути на полі бою: починаючи від невикористання сили Умбри і друкування магії певним стихіям, закінчуючи відмовою від здібностей Обжерства. За цей суворий рік шанси Теодора перемогти майстра меча зросли майже до 45%. Це означало, що коли аури були запечатані, то навіть майстер меча не міг бути впевненим у перемозі.
- Будь ласка, вітайте один одного! - Обвівши поглядом суперників, вигукнув Ельсід, який завдяки своєму статусу був призначений як рефері.
- Майстер Бек, Ви не можете використовувати свою здатність аури.
- Так, я знаю про це.
- Пане Тед, ви не можете використовувати широкомасштабну магію, радіус дії якої перевищує половину цього простору.
- Так, я знаю.
Чарівник з заходу і воїн зі сходу дивилися один на одного. Звичайно, масова магія могла подолати мобільність аури. Однак обидві сторони пішли на компроміс, оскільки це був просто дружній спарінг.
Незважаючи на попередження Теодора, Бек Чонмюн все одно не виявляв пильності.
« Він нічого не зможе зробити на такій відстані... Найкраще бути поміркованим."
Стереотипи, які існували на східному континенті, не могли бути усунені всього кількома словами. Якщо маги могли атакувати лише здалека, це означало, що в ближній битві добрий воїн не давав чарівнику навіть шанса активізувати якесь заклинання.
Коли рука Бек Чонмуна потягнулася до меча на його поясі, пролунав ясний голос Ельсіда:
- Починаємо!
Але в цей момент...
Почувши останній склад, пальці Теодора рушили вперед.
- Гм!
Це була синя спалах. Брови Бек Чонмюна автоматично поповзли вгору, коли він побачив спалах світла, що рухається пряміком до його лоба. Його почуття, що переважали будь-які людські стандарти, інстинктивно закричали що ця атака несе в собі крайню небезпеку.
Вона була не просто швидкою. Якби це заклинання потрапило в тіло Бек Чонмун, воно б нанесло йому велику шкоду!
Фу-жух!
Тим не менш, Бек Чонмюн був майстром меча і зміг розсіти магічну кулю на дві частини. У той момент, коли він розрубав спалах світла, його клинок засяяв.
Тим не менш, він відразу зрозумів, що його противник був дуже сильним. Віддача, яку він відчув через долоню, виявилася досить сильною навіть попри величезну кількість аури, котру він використовував для відбити постріл.
Проте це не була єдина проблема.
"Кхек, мене зловили!"
Незважаючи на непередбачуваний характер цієї атаки, Теодор відразу ж випустив ще кілька магічних куль. Сині спалахи світла падали вперед, наче метеоритний потік, і Бек Чонмюн на мигновені навіть затамував подих, подумавши про те, яким же може бути результат їх попадання.
Проте Бек Чонюн не був би майстром, якби програв всього лише кілька подібних атак. Меч Бек Чонмуна з жахливою швидкістю вдивнувся у небо, створюючи справжню бурю, націлену на наближення до нього магічні кулі.
Фу-жух! Фжух! Фу-жу-жах!
Магічні кулі були відбиті в бік землі та дерев, створюючи у них величезні діри. П'ять пострілів на секунду - ні, десять разів ... Або, можливо, й того більше. Це було видовище, від якого будь-хто міг здригнутися, але Теодор просто нарощувати оберти:
« Спогади. Відкрити всі шари. Шестикратний Раскат Гріма. Прискорення заклинання: Кераунос".
Гру-нуру-ру!
Ще до того, як громів Бек Чонмуна, який в ту саму секунду був зосереджений на відобразенні Магічних Ракет, вразила жахлива блискавка. Подібний удар блискавки був здатний миттєво перетворити дерево в кучку вугілля, і він був вдвічі сильнішим, ніж той, який використовувався для того щоб зупинити Гордовиню у битві річної давності.
Земля розтанулася від удару, і люди, які спостерігали за поєдинком, сковтнулись.
А потім пролунав голос:
– ... Слова пана Теда були правдивими.
Бек Чонюн вийшов з епіцентру атаки. Його одяг став ганчіркою, але на його тілі не було жодних ран. Теодор сподівався, що так і буде. Він вже використав подібну атаку проти Рендольфа кілька разів і знав, що її недостатньо для того, щоб придушити ремісник меча.
- Можливо, я дійсно не знав, що таке "мага". Тільки що ти представив мені великий урок, - з гірким виразом обличчя посміхнувся Бек Чонмюн, після чого підняв свій меч.
Його злегка перекошене обличчя було доказом того, що він визнав Теодора справжнім « ворогом» а не просто "спарінг-партнером".
- А тепер дозволь мені показати тобі, що таке "війін".