Глава 152 разом з драконом (Часть 5)
Плюх!
У той момент, коли Гордовиня відчула, що з цим противником їй не запанувати, вона без найменшого вагання вирішила відступити.
Гординя була частиною комплекту Семи гріхів, і вона хотіла стати кульмінацією всього живого. Для неї "виживання" було абсолютно необхідною потребою. Для цього навіть горда жінка могла відмовитися від своєї гордості.
Як сказав один мудрець, бажання вижити завжди було перш за все.
Поки Супербія носилася вглиб моря, вона бормотувала собі під ніс і заспокоювала свою поранену гордість:
- Не думаю, що цього достатньо, щоб перемогти мене, мавпа Обжерство! Ваші здібності обмежені, тому ця істота не може перебувати в цьому світі протягом тривалого часу. Як тільки дракон зникне, я розірву тебе на частини!
Дивно, але прогноз Гордіні був правильним. Супербію не могла підвести її власну інтуїцію, оскільки вона існувала протягом десятків тисяч років і пройшла через незліченні битви з іншими гримуарами, лицарями та магами.
Тому така поведінка була звичайною Гордовиною. Без спеціальної жертви у вигляді "Ожерель Шарлотти" Теодор не зміг би викликати Фафніра навіть на одну секунду. Ожелель, в якому тримали душі давно пведеного королівства, дозволив привести первісного монстра рівно на сім секунд.
І ось, тепер позосталий час перебування Фафніра в цьому світі становило вже чотири секунди.
- Ку-ху-ху, подивимося, чи зловить мене ця величезна туша!
Швидкість Гордіні, яка швидко трансформувалась у деякі з характеристик багатьох морських істот, була вражаючою і лише за декілька секунд їй вдалося подолати сотні метрів.
Фафнір подивився вниз, на поверхню води, і просто-напросто посміхнувся.
Швидкість і стратегія... Це було безглуздо перед « сімом».
— Іскореніє, — сказав вогненний дракон і глибоко зітхнув.
На те, щоб зібрати нескінченну кількість спеки потрібно було ще однієї секунди. Після цього потрібно було одну секунду, щоб створити тепло у форму променя. Нарешті, одна секунда пішла на підтвердження стану мети і взяття її на приціл.
Саме це дихання в Епоху міфів було тим, що спалило первісні світові дерева. Навіть більше волів не мати з ним нічого спільного. Світло схоже на "лазер", який ніби намагається викоренити сам світ.
Фафнір, втілення Мусельгейма, використав найсильнішу атаку, яка йому тільки була доступна.
- ------...-- ...--!
Це було не виверження полум'я, а поява маленької наднової зірки. Вона подолала опір повітря і пробивала морську поверхню швидше, ніж блискавка.
Морська вода випарувалася ще до того, як її досягло промені, а сусідні тонни води вибухнули від сплетіння жару і спричинили невеликі цунамі. І це було всього лише вторинним ефектом катастрофи...
Сам удар був розрахований лише на одну істоту.
- Н-ні...! Ця атака...!
Коли Гординю в одне мигнове розщепило на сотні, ні, тисячі частин, її почуття крикнули про абсолютну смерть.
Гординя назбирала незліченну кількість життів і енергії, але цей промінь був за межами будь - яких норм. Швидкість розщеплення перевищувала швидкість регенерації, а сила, що руйнує її, знизила енергію.
Гордіня зрозуміла, що не зможе вижити і закричала:
- Я! Як якась мавпа змогла зробити це зі мною?
Вона витримка, а потім промінь стирає її з лиця землі.
– Ку-а-А... И-и-і! А-а! Х-х-Х...
Через одну чи дві секунди, жахлива сила регенерації Гордині досягла своєї межі. Вся енергія, що зберігається в її комірках була вичерпана. А як тільки ця функція припинила працювати, нічого не залишалось.
Гру-ду-ду-гу-нуди-сух!
Проте лазер, який спалив Гордовиню, на цьому не зупинився. Інтенсирні промені світла прорвалися через тиск води, і вони кинулися до дну моря. Він розбудив підводний вулкан, розбудивши сейсмічні хвилі і порушуючи екосистему океану. Це був принцип падаючих доміношки.
Чудовий дракон покінчив з метою всього однієї атаки і млявим голосом оголосив:
- Використано. Повернення.
Він зник так само швидко, як і з'явився. Після того, як семисекундний виступ Фафніра закінчився, темрява, що втікала за горизонтом, повернулася до свого початкового становища. Снаружі вилізло повітря, заспокоєно розігріте середовище.
- Ти зробив це, наставник.
Створіння над поверхнею води, Теодор втомився подивитися в небо. Ні, бо душа Сатомера стала частиною його власної. Тео мало занепокоїлося, думаючи про це з такого боку.
Як тільки він зрозумів, що все скінчено, свідомість Теодора обірвалася, немов підрізана мотузка.
Вшу-у-о...
Магічні сили на утримання заклинання левітації більше не залишилося, а тому молодий чоловік почав падати.
І через кілька секунд переможець цієї великої битви був спійманий надзвичайно рідкісним дотиком морського дракона Аквіло.
– ... ти зробив дещо зовсім безглузде - пробурмотала вона слабким і водночас з цим здивованим голосом.
Аквіло остудила навколишній район, використовуючи силу морського дракона, але їй потрібно ще кілька днів, щоб повернути все до нормальної температури. Крім того, потрібно було відновити стан води, яка стала занадто солоною через швидке випаровування і напрям руху океанських течій, які через сейсмічні хвилі прийшли в повний безлад.
« Марчику, ти ж приготував цю магію для битви зі мною...? » — подумала Аквіло, дивлячись на Теодора. При цьому на її чолі виступила іспанка.
Він не міг так швидко підготувати такий складний і одноразовий заклинання. Аквіло подумала про те, щоб перерізати Теодору горлянку, але через секунду просто зітхнула.
Незалежно від обставин, ці двоє людей врятували її і вона була перед ними в боргу. Дракони були гордими створіннями, і тому вона не могла б жити з таким боягузливим вчинком. Зрештою, Аквіло розсміялася, дивлячись на яскраві вогні горизонту.
- Хіба це не означає, що я майже двічі за цей день померла? Це був цікавий день. Більш того, найзаповітнішим за останні тисячу років мого нудного існування.
Ця битва навіть включала в себе істоту з "Епохи міфів", що відійшла із цього світу задовго до її народження. Сучасний бій запам’ятався навіть для дракона, який прожив понад тисячу років. Аквіло, правителька морів і океанів, задоволена посміхнулася і розвернулась.
Під променями сонця можна було побачити три тіні, які пливли до берега.
***
Прокинувшись від глибокого сну, Теодор полегшено зітхнув.
Він знав, що дракони — це несправні істоти і тому вважав можливість вбити Аквіло під час сну. На щастя, вона вирішила залишити його живим.
«... Що це за місце?»
Він просто не міг стриматися від сонливості. Він все ще не відновив свої сили, а тому зараз же захотів знову заснути. Але спершу Теодор хотів дещо дізнатися.
- Обжерливість.
- Ти прокинувся, користувач, як і завжди привітав його грубий голос.
- Давай без зайвих церемоній. Скажи мені, що сталося з Гордовинею?
Тео бачив, як її знищили через почуття Фафніра, але він не знав, яка доля наздогнала Гордовиню. У гримуара Семи громігрів були незвичайні і химерні здібності, а тому Супербія цілком могла якимось чином уцілити навіть після потрапляння лазера Фафніра.
Однак обжерливість розвіяла всі тривоги Теодора.
- Повністю знищено.
- Ти впевнений?
- Не залишилося жодної комірки. Все було розплавлено. Для того, щоб Гординя знову з'явилася в цьому світі, потрібно принаймні 1000 років.
Тео був упорядкований цими словами.
- У цьому світі? Стоп, якщо Горда була знищена, то як вона може з'явитися знову?
- Грм-м, замок був відкритий. Я спробую пояснити зрозумілою мовою.
Обжерство видало якийсь невиразний звук, після чого пояснив:
- По-перше, треба знати, що гримуари не існують у цьому світі. І моє, і Гордіні - наші тіла не існують в цьому нижчому вимірі. Щоб потрапити сюди, нам потрібен блок управління, який мінімізує наші функції і розмір.
– Итак... У вас є окремі тіла?
- Верно.
Місцями з'являлися якісь незрозумілі терміни, але Теодор зосередився на основних фактах, які він зрозумів зі пояснення.
Згідно з Обжерством, тіла Семи гріхів були поза цим виміром у місці, де не було життя. Вони скеровували свої тіла в ряд інших вимірів. Обжерливість цього світу була лише одним з багатьох інших, що розпорошились по цілому світі.
Потім в голові Теодора раптово постало питання.
- Але чому тисяча років, щоб повернутися? Адже вона може просто відправити інше тіло.
- Все просто. Існує кінцеве число окремих тіл. Сімома гріхами, невизначеними і безмежною кількістю відісланих тіл. У таких рідкісних випадках, як зараз, коли окреме тіло зникає, потрібно близько 1000 років, щоб відновити його.
- Отже, неможливо запобігти впливу з вашого виміру? - Зимно запитав Теодор.
- Неможливо, — без найменших коливань підтвердили обжерливість, - тіло, яке живе у зовнішньому вимірі, є божественною суттю 7-ої стадії, яка витягує інформацію і силу з невичергованого вимірювання.
- Отже, це явно не та сфера, в яку я можу залізти.
- Верно. Він добре себе зарекомендував як мешканець цього світу. На даний момент тобі варто зосередитися на собі самого.
Теодор похитав головою від такої неймовірної похвали, але потім відчув, як хтось наближається. На відміну від різкої атмосфери довкола Рендольфа, це було схоже на зловісну велич цунамі.
Не ставши стукати у двері, Аквіло голосно запитала:
- Хлопчик, ти прокинувся?
- Леді Аквіло.
Поспішна реакція Теодора була досить веселою.
- Останній раз ти кликав мене на ім'я, але тепер ... Чому ти сказав "леді"? - Посміхнувшись, помітила це Аквіло.
– ... Аквіло.
- Так, хіба таке ставлення не здається більш дружнім?
Теодор відчув, як напруження змінюється сором'язливістю, але Аквіло була задоволена.
- До речі, хлопчику, як твій живіт? - Вона запитала, як і завжди посмоктуючи трубку.
- Живіт? А до чого ти...
- Знаєш, ти проспав три дні.
Бр-рд-р.
Шлунок Теодора миттєво підтвердив це. Роздався звук був достатньо гучним, щоб його можна було почути за дверима.
Пофарбувавши, Тео опустив очі.
- Аха-ха! Тут нічого соромитися. Чи ж це не природно для людей? — Розсміявшись, сказала Аквіло. А перед тим, як сховатися у дверному променях, вона сказала ще кілька слів — твій супутник теж прокинувся. Приведи його в обідній зал. Скажи йому, щоб він належно одягнувся.
– ... Добре.
- Хі-хі-хи.
Коли сміх Аквіло зник десь далеко, Теодор знову з полегшенням зітхнув. Рендольф також був цілий, і морський дракон не відчував до нього жодної ворожості.
Лише тепер Тео повністю зрозумів, наскільки серйозною була його криза.
Він переміг Гордовиню.
- Я помстився вашому противнику, старші.
Пригадавши членів конвою з башт магії, які пожертвували собою, щоб він і Елленя змогли піти, Теодор закрив очі та провів хвилину мовчання.
Шрами, залишені на його тілі, і пульсація його кіл були частиною данини, відданої їм.
Потім минув час мовчання, і Тео встав.
- Ну що, поїхали.
Тепер настав час на власні очі відчути сердечну доброзичливість дракона, про яку можна було лише згадати в легендах та історіях персонажів.