Розділ 128 — Підпільний аукціон Карґасу (Часть 1).
На центральному континенті захід сонця наступав на один-два години пізніше, ніж на півдні і півночі, де сонце починало заходити о шостій вечора.
Тому вночі в Каргасі були короткими, але насиченими. Ніхто не міг заперечити, що такі географічні умови лише посприяли поширенню торговельного королівства. Поки сонце світило, міста кипіли і як тільки з’являлося місяць, Карґас давав більше розваг, ніж будь - яка інша країна.
Торгове королівство Карґас можна було назвати дволичним. Так само, як за день тут вирішувалися сережкі торгові питання, вночі на його околицях можна було втілити свої найбільш приховані бажання.
Атмосфера великого прикордонного міста Сіпото, що проходив через величезну кількість людей, також не була винятком. Ні, насправді ночі тут були жвавими прямо пропорційно до днів. Крім того, як тільки сонце опускається, відкривалися місця, в які при світлі дня було закрито.
Ну і звичайно ж зустрічалися дами, які кидали спокусливі усмішки тим, хто проходив повз.
- Гей, симпатичний хлопець! У тебе є шанс відвідати гарячу дівчинку з півдня за 1 золото!
- Не слухай їх! Наш салон наповнений красивими дівчатами з півночі! А ще у нас найкращий сервіс!
Навіть у цій сфері не обходилися без конкуренції і торгу.
- Прекрасна красуня-полільфійка чекає своїх сучасних господарів! Лише перші чотири! П'ять золотих за годину!
- Що за дурість? Чому це п'ять за годину? Хіба це не за ніч?
Звичайно, деколи ця метушня напружувала. Однак мешканці Сіпото усміхалися, а не хмурилися. Серед них були п’яниці, які буяли біля таверн, а також кишенькові крамнички. Іншими словами, це було звичайне хаотичне життя центральної вулиці.
Тим не менш, сьогодні атмосфера в центрі міста була трохи іншою.
Дзинь! Дзинь! Дзинь!
Декілька добре озброєних лицарів прокладали шлях крізь натовп. За ними повільно йшов старий у незвичному вбранні. Це було схоже на ескорт, що розчищав шлях лорду.
Але все було інакше.
- Розійтися! Звільнити дорогу агенту Компанії Оркус!
Після ешкортої дороги до міста котилась карета, запряжена кіньми і проїжджала крізь натовп людей, які не встигли розійтися.
На одній із сторін цієї розкішної карети був герб з яструбом, який представляв компанію Оркус. Вона вважалася однією з трьох провідних компаній на центральному континенті! Вони казали, що сума грошей компанії була еквівалентною до стану будь-якої королівської родини. Навіть вартові не наважувалися затримати її, оскільки вона була для всіх очевидною.
Крім того, у місті з’явилося багато інших шин. Багатий чоловік, вигнанець з Королівства Остін, лідер найманців, який очолював рядових наймителів, знати, що прибув із сусідніх країн... Усі вони були відомими діячами у своїх галузях.
Ці люди пройшли довгий шлях для участі в підпільних аукціонах Каргаса.
- Ну і видовище, — з холодною посмішкою посміхнувся над ними Теодор, – Весті карети через центр міста. Агенту серйозної компанії не варто діяти так тупо.
- Кхм-кхум...
Від різких слів Тео хтось закаштувався. Теодору не сподобалася ця реакція, а тому він озирнувся і запитав:
- Ви боїтеся, що хтось послухає? Ви ж начальник філіалу інформаційної Гільдії.
Так все і було. Прямо зараз Теодора супроводжував Король Миша, який був головою Сіпотського відділення. Але зовнішній вигляд Гібри відрізнявся від того, що Тео бачив під землею. Тео не знав, як саме інформатор це робить, але тепер його ріст був аналогічним до Теодорового, а кольором шкіри він нічим не відрізнявся від усіх інших.
Це неможливо було зробити всього лише за допомогою перевдягання, але Гібра був дійсно в чомусь унікальний.
Звичайний чоловік середніх років, Гібра, з скорою в голосі відповів:
- "Нанімач", компанія Оркус, не просто організація, яка заробляє гроші. Ви повинні бути обережні з будь-якими заявами, які ви чуєте вголос.
- І що це означає? Будьте ласкаві, поясніть.
– Э-э... Ця інформація не входить в умови угоди...
— Говоріть вже, — посміхнувся Теодор і виграв золотою монетою. Він так поводився з одним золотим, наче той був простим камінцем.
Ґібра швидко взяв його і, переконавшись, що це чисте золото, заговорив. Таким чином було використано п’ять золотих, але Тео був задоволений тим, що Гібра давав йому цінну і дійсно корисну інформацію.
Голова філіалу передавав йому інформацію за допомогою аури, яку використовували солдати Сходу. Вона називалась "звуковий Трансмісій".
- Не відповідайте і просто слухайте. Ця інформація не стосується категорій тієї, в якій я впевнений. Інакше вона б коштувала щонайменше 10 золотих.
Тео кинув.
- Компанія Оркус була заснована лише 27 років тому, а отже вона як і раніше молода. Разом з цим, у неї не було солідної стартової підтримки чи якоїсь особливої ділової боїв.
– ...
- Але менш ніж за 30 років вона стала однією з трьох провідних компаній центрального континенту. Навіть якщо б вони постійно веслували, такий поступ був би занадто здоровим. Отже, наша гільдія вирішила відправити елітних членів для накопичення інформації.
Гібрські слова були певною логікою. Звичайна компанія виросла, ставши однією з трьох найкращих на центральному континенті менше ніж за 30 років...? Це було неможливо, якщо тільки у них в центральному офісі не оселився сам бог успіху.
Коли Теодор дізнався про те, що зробила інформаційна Гільдія, він подумав: « Чи не поставити йому більше запитань? » Можливо, вона планувала розширити свій вплив, розкриваючи секрет Оркуса.
Але обличчя Гібри похитнулося, і він продовжив говорити:
- Але ніхто з них не повернувся. Вони всі були професіоналами, і навіть якби вони зіткнулися з майстернею, то могли б втекти. Після цього ми не приймаємо жодних запитів від Компанії Оркус.
– ... Ви вирішили здатися?
- Ми відмовилися від прямих пошуків. Але непрямі дослідження продовжилися. І ми зрозуміли один дивовижний факт.
Хоча Тео не міг цього відчути, він зрозумів, що Гібра злегка спітнів.
- Усі люди, які переслідували Компанію Оркус або стояли на їхньому шляху — мертві. Це не від рук убивць. Вони померли через несподівані хвороби, нещасні випадки або зраду інших їх людей. У той же час компанія Оркус легко отримувала те, що хотіла.
– А докази цього є?
- Тільки непрямі, як і саме наше розслідування. Якби докази були, хіба ми могли б залишити це просто так? Вони заплатили б нам за всіх загиблих товаришів.
У цьому світі вірність повинна була бути абсолютною. Ті чи інші члени, які не були вірними до своєї організації, довго в ній залишалися.
Така вірність мала різні мотиви. Логічно, що мова йшла не про добро і зло, а про те, як люди отримували за неї взамін. Те саме можна сказати і про стосунки з партнерами. Інформаційна Гільдія поводилась відносно помірковано, але сама не змогла уникнути проблем. Крім того, Гібра заявив, що відплата неможлива.
«... Ми повинні запам'ятати Оркус".
Можливо, це все і було безпідставно, але Теодор відчув дивне відчуття тривоги.
Люди, яких кинули друзі і сім'ї, а також ті, хто раптово захворів або потрапив у якусь подію... На перший погляд все це могло здатися ніяким не пов'язаним, але Теодор знав про одну річ, яка цілком могла бути цією причиною.
Тисячі випадкових хвороб або підвищена ймовірність того, що трапиться нещастя, як - от удар блискавки чи різке огида в особі інших людей. Все це було тим, на що Магічне повідомлення вже давно проголосило табу...
"Чорна магія"
Ця магічна система майже зникла після того, як кілька століть тому було знищено некрополь чорнокнижників.
Типово, якщо Тео запідозрив інформацію про можливе існування чорної магії, то він повинен був повідомити Магічному товариству і організувати слідчу групу. Але нинішній Теодор був людиною-невидимкою, що таємно приховується в далекій країні. Він не міг ні спілкуватися з Магічною службою, ані вести наслідок.
Тео міг тільки сподіватися, що його передчуття хибне.
***
Після того, як історія Гібри про Компанії Оркус підійшов до кінця, двоє компаньонів мовчки йшли містом. Деякі люди відчували, що ці двоє чоловіків дуже непрохані і старанно уникали їх. Непристойна тиша продовжувалася доти, доки вони не прийшли до грального будинку в якому лежав один з північних аукціонів.
Коли вони почали підходити до входу, до групи приєднався ще один чоловік, при цьому ввічливо привітавшись.
– Ага, ти вже тут, — вимовив Гібра.
На відміну від Теодора, який не знав, хто цей чоловік, Гібра явно був з ним знайомий.
– Ти вчасно, Акан.
– Так, босе.
Потім Гібра повернувся до Тео і сказав:
– Дозвольте я представлю свого колегу. Цього хлопця звуть Акан, він член Сіпотського відділення.
– Ах, да. Радий знайомству.
Знав Акан чи ні, що Теодор - наймач, але він вклонився Тео так само ввічливо, як і Ґібре.
Акану не було навіть 30 років, але оскільки він був членом інформаційної Гільдії, немає сенсу намагатися зрозуміти його особистість по одній лише зовнішності. Таким чином пара перетворилася на Трійцю, яка вирушила до входу в Ігорний будинок.
- Вибачте. Сьогодні ми проводимо спеціальне зібрання і не приймаємо тих, хто не запрошений до нас, відразу ж зупинив їх.
Акан без коливань вийшов вперед і заявив.
- Ха, та ти знаєш хто я?
- Е-е? Вы...
- Нічого, нічого. Не може простий охоронець всіх згадати. Що ж, хоч мій час і дорогий, доведеться провести індивідуальне пояснення.
Його промова була настільки гордою, що він виходив за всі межі зарозумілості! Ввічливий член інформаційної Гільдії перетворився на голого і самовдоволеного хлопця.
Він вів себе так, ніби дійсно був важливим представником якоїсь серйозної організації. Охоронець занервував, дивлячись на розчавлені і грубі рухи Акана, який сам по собі був досить великим.
Теодор захоплювався змінами в Акані, який виявився справжнім актором.
« Інформаційна Гільдія»
Акан був першокласним шахраєм, який міг негайно реінкарнувати і вводити інших в оману. Якби Теодор був вартовим, то вже напевно пропустив би його всередину.
Акан просто майстерно грав свою роль.
Потім актор витягнув якийсь предмет. Це був заздалегідь отриманий від Теодора жетон, на якому значилася компанія Полінелл.
- А тепер, якщо у вас є очі, відкрийте їх поширіше! Ну що, тепер ще будете сумніватися в моїй кваліфікації?
– К-компанія Полонелл?
- Ха, ти робиш ще одну помилку.
– А-а? Якусь помилку?
Охоронець знову затряс. Йому явно було не по собі.
- Незважаючи на те, що ти вже переконався у моєму статусі, ти все ще нехтуєш мені шлях. Мені ставитися до цього як офіційну претензію Компанії Полонелль?
- Ах, ні! Це не так!
Охоронець швидко втік з дороги, кланяючись під кутом 90 градусів.
- Мої найглибші вибачення! Добре Вам провести час.
- Ц-ц, наступного разу будь більш оглянуте.
- Так! Я обов'язково запам’ятаю це!
Теодора і Гібру, які стояли позаду Акану, перевірити не сталі, і вони пішли за « шановною людиною ». Охоронці, які стояли далі по коридору, стали невільними свідками мук свого колеги. Тому вони більше ніхто не наважувався зупиняти цю Трійцю.
Коли вони перетнули поріг північного аукціонного будинку, Гібра хіхкнув і, вказавши рукою до охоронців, спитав:
- Як воно, наймач? Хіба це не смішно?
– ... Безумовно. Ви добре виконуєте свою роботу.
- Ху-ху, це ще не кінець. Ви будете вражені тим, як закінчиться аукціон — вимовив Гібра і знову посміхнувся.
Шурх, шурха.
Коли троє чоловіків дійшли до кінця просторого залу, вони пройшли повз охоронців і спустилися сходами в підземну зону.
Там виявилося настільки великий простір, що здивований Теодор мимовільно порахував його площу. Під ігровим будинком розміщувалися тисячі людей.
Але на цьому вигляд, неймовірна уява, не закінчувався. Це було особливе місце в Королівстві Карґас — підпальний аукціонний будинок. Знизу на кілька десятків метрів три люди відкрили справжній обличчя аукціонного будинку.
– ... Ха.
Теодор замер на місці, тупо втупившись перед собою.
Він навіть не здогадувався, що в місті, яке ще не було столицею, буде заховане таке... Заведення.
"Ні, я здогадувався, але не думав, що воно настільки..."
Бачити це на власні очі було зовсім інакше, ніж чути зі слів Гібри. Під стелею висіли десятки барвистих люстр, і все, починаючи від підлоги, закінчуючи колонами, прямо же блискестло.
Здавалося, що усі розкоші та розбещення міста були вливатися саме сюди.
Аукціонний будинок був наче живий. Він дихав.
Чоловік у масці, чоловік в мантії, жінка в платтях, людина в доспеках, хлопець, що потягає з келиха вино...
Перед магом спалахнула вихор людських бажань. Це були бажання, зовсім відмінні від магів, які ціле своє життя шукали правду і причини певних процесів.
У Тео навіть трохи закрутилася голова.
- Эй, найматор. Що з Вами?
– ... Нічого.
Теодор зробив рішучий крок уперед у своєму першому досвіді людських бажань. Той, хто спричинив люту бурю у Мелторі, тепер увійшов до цієї заможної країни.
- Ходімо.
А потім прийшов черга піднятися завісу першого дня підпільних аукціонів Каргаса.