Розділ 125 — Час життя (Часть 1).
"І що це означає?"
Тео трохи почекав, але вже не було реакції. Йому було трохи цікаво, чому двері просто відкрилися, а назустріч до нього ніхто не вийшов, але існувало щось більш важливе, ніж такі тривіальні питання.
Попереду було так темно, що зі своєї позиції він абсолютно нічого не бачив. Деякі люди не хотіли б ступати в цю темряву, але Тео без вагань рушив їй назустріч.
Шурх, шурха.
Його чисті підошви ботинок ступали по піску, видаючи шурхіт. Ні, можливо пісок тут і був саме для цієї мети.
Тео посміхнувся, слухаючи звуки своїх кроків.
А ще він почув, як з вузьких проходів справа і зліва доноситься тихе дихання. Річ не в тому, що пристали люди погано сховалися, просто почуття Теодора і здатність виявлення Мітри були наголову вище. Його вміння було достатнім, щоб визначити кількість і силу тих, хто переховувався.
« Людина, серед якої є користувач аури. Не впевнений щодо його здібностей у ближній бою, але її прихованість еквівалентна звичайному лицарю."
Так само як жителі темного краю міста, атмосфера в цьому місці була підступною і слизькою. Для тих, хто жив у тіні, лобове зіткнення було наймасштабнішим засобом, і тому бойові навики не вважалися предметом першої необхідності. Інакше кажучи, люди такого типу були куди досвідченіше в завданні ударів зі спини, ніж спереду.
Однак Тео продовжував спокійно рухатися вперед. Відчуття огиди не було для нього проблемою, але розслабитися він теж не міг. Теодор міг багато чого знайти їх смішними, але втратити пильність було просто нерозумно.
Таким чином, крокуючи далі, він начепив на обличчя самий холодний вираз, на який тільки був здатний. Потім, точно через сто кроків Теодор встав перед гілками, перебуваючи при цьому приблизно на 20 метрів нижче рівня землі.
"Тут повинно бути Сіпотське відділення інформаційної Гільдії..."
Простір за дверима виявилося неприродно відкритим, і по його центру стояв надзвичайно старомодний стіл. Гострі очі Тео відразу помітили добру якість дерева і те, що воно було оброблене майстром.
Теодор подивився на чоловіка, який сидів за столом. Навіть у такому тьмяному освітленні можна було зрозуміти, що це дуже примітна фігура. Незважаючи на загорілу шкіру і карі очі мешканців пустелі, чоловік був досить великим, щоб сидіти на одному рівні очей з Тео.
Крім того, атмосфера навколо нього була схожа на туман.
"Вихика досвідчений"
Тео не думав, що цей чоловік був сильніший за нього, але ось схопити такої людини, якби той надумав втекти, було б нелегко. У результаті інформаційна Гільдія піднялась в його очах ще на два етапи. Чоловік, який сидів за столом, спокійно подивився на Тео і сказав:
– ... Давно я не приймав тих, кого називали.
- Незв'язаних?
Чи це означає, що інструкції Каніс виявилися невірними?
Але наступні висловлювання чоловіка дали йому відповідь на це запитання:
- Ви не є гостем, якого привів хтось з моїх дітей або хтось із тих, хто працює з ними. Спираючись на вашу мову і одяг, Ви нещодавно прибули з півночі, а якщо точніше, з Мелтора.
- Звідки Ви це знаєте?
- Є багато різних нюансів. Те, як ви зав'язуєте шнурки, колір вашої шкіри, бруд на підошві одягу і так далі. Є багато речей, які неможливо приховати, якщо тільки Ви не добре навчений секретний агент.
Теодор міг лише привернути увагу свого співрозмовника до деталей. Минуло менше трьох хвилин відтоді, як Тео увійшов всередину. Однак він не мав жодних труднощів, тому з’ясував звідки Тео і коли прибув до Сіпото.
Якщо вся гільдія діє на такому рівні, Теодору можна було не сумніватися у їх компетентності.
Тео сів у крісло навпроти і проговорив:
- Як і очікувалось від найвидатніших інформаційних даних у центральному континенті.
- Так, і хто ж познайомив Вас з цим місцем?
- Чорний трейдер на ім'я Каніс.
Брови чоловіки злегка поповзли вгору.
- Каніс? Цей малюк досі живий. Правда, останнім часом повідомлення з Мелтора не було...
- Ви знайомі?
- Ми кілька разів вели справи. Його навики погані, але його спосіб мислення надто тісний. Мабуть, він знайшов непогану щурячу нору — пробурмотів інформатор і потім простягнув вперед свою товсту руку. На передпліччі можна було побачити татуювання двоголової змії.
Потиснувши руку Тео, чоловік усміхнувся і представився:
— Я начальник Сипотського філіалу, Гібра.
- Тео.
Після привітання Гібра відразу перейшов до справи.
- Отже, навіщо Ви нас шукали?
Теодор відчув полегшення. Питання про зміст завдання було вгодне взяти його за себе. Раніше він дуже турбувався про те, що був ніким у очах цієї організації, але, за словами Каніс, інформаційна Гільдія не ділила своїх гостей по категоріях і статусу.
Єдине, що для них було дійсно важливо, чи клієнт може заплатити ціну виконавця.
« Це мине швидко», — з дивною посмішкою подумав Тео.
Перед тим як залишити Мелтор, він перевів усі свої витрати в навиворіт і сховав її у інвентар. З огляду на те, що вони отримали нагороду і результати своїх досягнень у Ельфхаймі, це була величезна сума. Плата за книжки чи комісіони навіть поруч не стояла в порівнянні з нею.
Теодор не мав жодної причини вагатися, оскільки він володів як багатством, так і силою.
Отже, Тео сказав:
- Є речі, які я хочу купити в Каргасі.
Гібра загруз у слух.
- Я хочу знати, де всі оригінальні книги Каргаса та їхні власники. Я дозволю Вам діяти в якості свого агента з метою їх подальшої покупки. Товар мене влаштовує тільки в тому випадку, якщо він є оригіналом. Якщо товар буде куплений за розумну ціну, то ви отримаєте ще один гонорар — продовжує Тео.
- Оригінальні книги? Ви маєте на увазі оригінали магічних книг? Ну, щоб скупити все що є в Каргасі, потрібна немала сума.
- Скільки Ви хочете?
- 30 золотих як депозита, плюс потрібен час на збирання інформації... Ах, упс.
Тоді як Тео почав ламати собі голову, що це означає, Гібра збентежено почухав затилок і пояснив:
- Вибачте, але я не можу взятися за цю роботу. Не можу.
- Як так? Якщо це лише питання вартості...
- Ні, справа не в цьому. Чесно кажучи, гроші хороші, але час є зовсім невідповідним.
- Час? - Невибагливо перепитав Тео.
- Точно, Ви ж північянин, а значить нічого не чули про знаменитий атракціон Каргаса.
Королівство Карґас було географічним і торговим центром континенту. Саме в Каргасі збирались усі товари з півночі, півдня та центру. Потім вони роз’їжджалися по інших частинах континенту. У цьому королівстві іноземців бувало більше, ніж корінних жителів, а культури перемішалися у щось посередне. Отже, дивно було чути про наявність в Каргасі чогось унікального.
Але, так чи інакше, дещо в ньому було. У цьому місці, де збирались гроші з цілого світу, існувала справжня безодня річ, яка могла їх поглинути — підпільні аукціонні будинки.
- Щороку протягом кількох тижнів проходить великий аукціон. Місце його проведення тримається в таємниці. Кажуть, що товари, які там використовують молоток, перевищують річний бюджет кількох королів.
- Як це пов'язано з моєю пропозицією?
- Аукціон є місцем, де продавці можуть отримати за свої товари кращі пропозиції. Оригінальні книги — це не виняток.
Побачивши, що його співрозмовник почав розуміти суть проблеми, Ґібра продовжив:
- Схоже, ви зрозуміли. Аукціон приваблює більше, ніж продаж їхнього добра невідомому покупця. Таку роботу вам слід запропонувати лише через кілька місяців після закінчення аукціону. Ось чому я не можу прийняти Ваш запит.
Теодор зрозумів, що пояснення цілком розсудливе.
Аукціонний будинок, де збирались покупці зі всього світу, був дійсно привабливішим, ніж можливість торгуватися з одним покупцем. Звичайно, можливість переконати власника продати ту чи іншу книжку до аукціону також зберігалася. Але більшість людей воліли б відкрити її для себе.
Як і сказав Гібра, Тео вибрав найбільш невідповідний час.
«... Існує ще один спосіб."
Теодор раптово підняв голову і подивився на Гібру.
- Як щодо участі в аукціоні безпосередньо?
- Звичайно, цей варіант найкращий. Аукціонний будинок призначений не тільки для продавців, але й покупців, які можуть купити їхні товари за розумними цінами, — відповів Гібра. Як я вже згадував, через нього проходить річний бюджет кількох королів. Гільдія не береться за проведення незнайомих людей всередину. Якщо нас спіймають - проблем не оберешся. Ліпше зачекати кілька місяців.
- Це справедливо, тільки якщо я дійсно не названий гість.
- Хм?
Цього разу настала черга Гібри, яка не могла дивитися на свого співрозмовника. Теодор посміхнувся і поклав руку собі на груди. Все вибудовувалося так, як треба, а тому Тео здавалося, що самі небеса допомагають йому. Ще навіть дня не пройшло, як він отримав жетон від Медвейл.
І ось, на його долоні тьмяно засяяв маленький предмет. Вираз обличчя Гібри змінився на шоковане, коли він побачив, що являє собою той жетон.
- Полонелль?
- Отже, Ви знаєте її.
- Мені не варто було б жити на цьому світі, якби я не знав емблеми однієї з трьох провідних торгових компаній півночі. Між іншим, Ви ще не розповідали, як отримали той жетон.
- Вибачте, але цього я вам сказати не можу, — недбало потиснув плечима Теодор.
Гібри, Судячи з реакції, цей жетон дозволяв ввійти в аукціонний будинок. Хто ж міг сподіватися, що те що сталося з ним під час перетину може призвести до таких наслідків? Теодор, здавалося, відчував навколо себе невідомий потік долі.
Гібра заспокоївся і погладив свій підборіддя. Вираз в його очах відрізнявся від попереднього, і навіть туманна атмосфера навколо нього стала більш чіткою.
- Так, ви дійсно маєте право брати участь в аукціоні якщо у вас є знак компанії Полонель. Але перед цим я хочу поставити Вам одне питання. Гість з Мелтора, Ви плануєте серйозно брати участь в аукціоні Сіпото?
Від Гібри походить надзвичайно жахлива атмосфера, але її противником був Теодор, власник гримуара. Тео не прогнувся б перед ніким, хто не був майстром. Але перш за все, Тео не мав часу. Кілька місяців можуть мати вирішальне значення, адже з кожним днем йому залишалось все менше і менш.
З серйозним виразом Теодор кивнув, і Гібра сказав:
- Добре, тоді з цього моменту я буду називати Вас своїм наймачем.