Розділ 105 — Екзотичні гості (Часть 3).
Протягом наступних кількох днів делегація мирно проводила час у ельфійському королівстві. Деякі маги вирушали до лісу, щоб зібрати зразки ґрунту і рослинності, тоді як інші облюбували струмки й озера.
Тим часом, багато хто вирішив залишитися в місті щоб поспілкуватися з самими ельфами. Тепер були не ті часи, коли ельфи вільно блукали вулицями людських міст. Завдяки цьому навіть спілкування з ними могло стати цінним джерелом інформації.
З кімнат не виходили лише два чоловіки. Це були представники Мелтора, Майстра Білої Вежі Орта і Теодор Міллер.
- Сьогодні вже четвертий день?
Можливо через те, що вони приїхали занадто рано, Ельфхайм ще не був готовий провести офіційну зустріч їх делегації. Ельфи сказали, що направлять до них провідника, як тільки все буде готово, так що делегації просто потрібно було трохи почекати. До того ж, сприйняття часу ельфів було в кілька разів повільніше ніж у людей.
Тео подивився на ліс за вікном і пробурмотів назву легендарного предмета:
- Лівайн...
Це був гримуар вогню, який тисячі років тому поклав кінець епохе міфології. Згідно з Обжерством, його полум’я спалило всі світові дерева і знищило Арв. Якщо все так і було, то « Левітайн» був практично катастрофою для ельфів, і безсумнівно завдав би Ельфхайму величезної шкоди.
"Неважливо, що саме станеться, але просто так все це явно не закінчиться."
Гримуар прагнув поглинути світське дерево. Це була зовсім не та ситуація, де можна було говорити про співіснування. Обидві сторони будуть битися, поки все не зникне у вогні. Теодор був готовий зберегти свою силу в таємниці, поки не з'являться перші ознаки. Не було нічого дурніше, крім як розкрити свої козирі і втратити можливість використовувати їх в найважливіший момент.
У цей момент хтось постукав у його двері.
- Вибачте. Теодор, Ви в кімнаті?
– Да.
Тео відкрив двері, і йому ввічливо вклонився ельф середнього віку. Судячи з одягу та аксесуарів, цей ельф був високим. Він назвався провідником Тео, нарешті повідомивши про новини, які делегація чекала кілька днів.
- Будь ласка, скажіть, коли будете готові. Танцюристи чекають на Вас.
***
Члени делегації, які розібралися по всіх околицях, зібралися майже миттєво. Звичайно, у них було багато запитань, але вони вирішили не докучати своєму провіднику на випадок, якщо це може бути пораховано за грубість. За таких обставин саме лідер делегації мав обов’язок йти і вирішувати будь - які питання.
Теодор поставив запитання провіднику:
- Ми просто підемо пішки?
- Так, все вірно.
– І пункт призначення знаходиться в декількох десятках кілометрів звідси?
- Так.
Це були ті питання, які хотіли поставити члени делегації. Чому ж кількість запитань лише зростала, а не скорочувалась? Крім того, з якого статі гостям треба було пройти дюжину кілометрів?
Але коли провідник побачив їхні спантеличені обличчя, його єдиною відповіддю була значна усмішка. Отже, десять хвилин вони просто йшли вперед, нічого не розуміючи. При цьому Теодор і Орта йшли на кілька кроків попереду інших.
Потім провідник раптово зупинився.
Перед ними стояло дерево, посередині якого було досить широке дупло, щоб в нього не схилялося зайти ельф. Як не дивно, всередині дупла було настільки темно, що його внутрішню частину не підсвіжували навіть сонячні промені.
- Прості двері...! Це спадщина минулої епохи, і я навіть не думав, що коли-небудь побачу її - захоплено пробурмотів Орта.
- Майстер Білої Вежі?
Але Орта, нікого не слухаючи, вже обмацував кашку дупла. Реакція Орти на цей об'єкт здавалася майже пристрасною. Спираючись на свою назву, просторові двері повинні були кудись вести. Коли Орта доторкнулася до неї, то поспішно зробив крок вперед, і його білий одяг зникла в темряві.
- Майстер Вежі!
- Неймовірно...!
- О-о...!
Це були три емоції: подив, захоплення і страх.
« Так, це значить, що так як» — не менш захоплений Теодор без вагань пішов за Ортою.
Дупло було пов'язано з іншим простором, і як тільки Тео увійшов в нього, він відчув своє своєрідне запаморочення. Це відчуття було подібне до морської хвороби, яка з’явилася від подорожі дешевими возами в Бергені.
На щастя, дискомфорт почав падати відразу ж після того, як він зробив наступний крок.
- Це місце...
У повітрі витікав унікальний деревний аромат, який надає відчуття чистого повітря і придушує потік мани. Едвін сказав, що маг не має принаймні п'яти кіл і більше нічого б не контролював за своєю магічною силою.
Але це не мало особливого відношення до Теодора, який вже досяг межі 5-го кола. З безтурботним виразом обличчя він швидко заспокоїв свою магічну силу.
А потім він побачив їх. Четверо вищих ельфів сиділи за столом і чекали його.
- Елленя.
- Ласкаво просимо, Теодор.
Коли Тео привітав Елленю, у залі з’явилися інші члени делегації. У цій ситуації маги не могли дозволити собі неформальне спілкування, аж поки не будуть сповнені всяких формальностей. Члени делегації нахмурилися від дискомфорту, викликаного просторовим переміщенням, але ротів не розкривали. Саме в цей момент вони зустрічалися з легендами цього світу, вищими ельфами.
Алукард, темний ельф з вражаючою темною шкірою, встав і привітав гостей:
- Гості з магічного королівства Мелтор! Ми, Ельфхайм, щиро вітаємо вас, що пройшли такий довгий шлях. Я сподіваюся, що після цієї зустрічі ми будемо не тільки сусідами, але й друзями.
- Дякую за слова, нащадки Арви. Якщо ми залишимось тут, то будемо зобов’язані дотримуватися законів лісу і сподіватися, що станемо достойними друзями та нерозлучними сусідами.
Це були церемонійні слова. Орта майстер відповів на старе вітання, і Алукард знову сів, склавши відповідь задовільним. Теодор і Майстер Білої Вежі сиділи відносно близько до вищих ельфів, в той час як інші були засічені трохи поодаль.
Невдовзі почалася і сама розмова.
- Перш за все, я хотів би поговорити про взаємне збільшення товарообладнання.
Алхіміки Жовтої Вежі були чудовими майстрами своєї справи, але навіть вони не могли відтворити спеціальні товари з похідних продуктів Іггдрасіля. Однак Ельфхайм зазвичай продавав лише невелику кількість своїх товарів іншим країнам. Ця політика ніколи не змінилася, але сьогодні все було інакше.
Алукард кивнув, бо вони вже заздалегідь порадилися.
- Ми відчуваємо ту саму потребу. Артефакти, створені в Мелторі, корисні для Ельфхайму. Якщо ви збільшите кількість поставок, ми покажемо таку ж доброту.
- Якщо це можливо, замість ми хочемо збільшити кількість сировини для ліків і...
- Що ви думаєте про утроєння існуючих об'ємів?
- Чудово.
Майстер Білої Вежі справді брав участь у переговорах з такими високими дипломатичними знаннями та красномовством, яких Тео не було. Теодору, якому не дуже подобався соціум, просто неможливо було обговорювати існуючий контракт і його деталі з торговим партнером. Курт III послав Теодора не для переговорів, а як дипломата.
Тим часом Теодор відчув дивне невідповідність.
"Ах, ось в чому справа"
Одного високого ельфа не було. Це був той самий володар балакучого голосу в Рататоскрі. Ця ельфійка була дуже допитлива відносини між Тео та Елленєю.
Хоча Тео запитував себе, чому її не було, зустріч між двома країнами пройшла гладко. Мелтор не хотів втрачати шанс зблизитися з Ельфхаймом, а також сам Елфахейм був оптимістично налаштований. Ось чому діалог без ексцесів.
- Отже, якщо ми не будемо зосереджені на якійсь одній галузі, то чи можемо сподіватися на створення лісозаготівельних робіт?
- Це прийнятно, поки не порушує баланс лісу.
- Я розумію. Ми обов'язково повідомимо вас, перш ніж приступати до будь-якої роботи по лісозаготівлі. У випадку, якщо дерева будуть фруктово-ягодними, зібрані плоди і ягоди поділятимуться у співвідношенні 50:50.
Коли питання про лісозаготівельні роботи, стосовно яких існували мовчазне табу, дійшло до кінця, атмосфера в залі стала набагато розслабленішою. Тепер все, що залишалося, так це питання взаємного ненападання і екстреної військової підтримки. Такі справи неможливо було врегулювати всього за один-дві дні, так що представники обох держав, Орта і Алукард були цілком задоволені та нинішнім прогресом у переговорах.
Але, як тільки вони зібралися поїхати на бенкет...
Вжу-ух... Вж-Ж-ч-х!
Висші ельфи мали більш чутливий слух, ніж люди, а тому вони першими почули шум. Вони напружилися і почали озиратися по сторонах, в той час як повітря над столом почав вібрувати. Потім, звідки не візьмись, з'явилася хвиля світла.
Алукард, сором'язливий і зараз же вигукнув:
- Цей шлях... Це королева друїд! Що, чорт візьми, сталося? Ви увійшли в Рататоскр без нашого дозволу!
Десь вдалеці почули крики, а фон навколо суб'єкта втручання почервонів. Тео зрозумів, що відбувається.
Невдовзі після того, як Алукард закінчив кричати, пролунав чийсь розчарований голос:
- Ах, вибачте мене, будь ласка, але ...! Но...!
- Що сталося? Після цього я уважно досліджую причини вашої поведінки!
За словами темного ельфа, зображення в повітрі змінилося. До вух їх донеслися жахливі крики, а очі постали друзями та ентами, поглинуті полум’ям. Крім того, всі присутні побачили і сам джерело трагедії.
– Вогняний... Великан? - Хтось пробурмотів, побачивши, як величезний велетень без розбору спалює ліс.
З кожним кроком все навколо покривалом полум'я, а його вогненний меч спалював ентів і друїд, наче ті були гнилим листям. Сцена, де його ноги перетворили землю на магму, сама по собі була справжнім жахом.
« Це він...»
Теодор подивився на ситуацію, тоді як Майстер Білої Вежі залишався мовчазним.
Згідно з обжорством, Леветайн був автономним гримуаром, а вогняний велетень — його друга форма. Якщо буде знято ще дві печатки, він перетвориться на монстра майстерського рівня, з яким вони не могли дозволити зіткнутися.