Розділ 103 — Екзотичні гості (Часть 1).
У центрі королівства ельфів, Ельфхайм, росло велетенське дерево, що сягала аж до самого неба. Бувши останнім, що залишився світовим деревом в епоху, коли справжня сила природи стала переданням легенд і міфів, Іггдрерасіль був справді величний.
300 років тому чотири найвищі ельфи зібрали всі свої сили, щоб створити це світове дерево, і воно все ще було "недоношеною дитиною". Звичайні люди переставали дихати, як тільки наближалися до нього, і навіть старші магі ледве могли протистояти такому тиску мана. Проте Іггдрерасіль мав лише одну десяту від первісних природних здібностей прадавніх дерев.
Тим не менш, весь навколишній район був оточений туманом з мани, долати який було важко навіть для ельфів.
У це місце могли потрапити тільки «садники» світового дерева, найвищі ельфи, в яких текла кров Арви.
Це було найзагадковіше місце в Ельфхаймі, яке лежало на вершині світового дерева. Мало ельфів знали про нього, і навіть на цю місцевість було написано табу. Це була маленька дерев’яна споруда, яка носить назву « Сердце Лісу ».
- Вони вже прибули? Ах, я повинна зустріти їх! - вигукнула Аліса, вищий ельф з яскравим світлим волоссям, як сонце. Очі Аліси були як море, але найбільш унікальною рисою дівчини була її надмірна гравітація.
Серед усіх присутніх тут вищих ельфів вона виглядала наймолодшою, але, як би не було дивно, вона була найстаршою. Це був голос, який вперше тремтів Теодора.
- Тобі не можна. Якщо ми відправимо тебе, то імідж вищих ельфів, а заодно й всіх ельфійців, буде розчавлений, наче суха листя!
- О, який чудовий комплімент!
- Це не комплімент! - стукнув по столі ельф з сердитим голосом.
Темна шкіра і сріблясте волосся вказували на його схожість з давно вимерлою на континенті расою, а широкі плечі та кутове тіло говорили про те, що він чоловік.
Алукард, темний ельф, який читав більше місяця ніж сонце, нервово посміхнувся і сказав:
- Ти не повинна бути найстаршою. Чому з роками ти стаєш все більше подібною до дитини?
- Ти що, не любиш дітей?
- Тьху! Та йди ти до біса!
Зрештою, вищий ельф не витримав і вульгарно зрубався.
Речення продовжувалися, покупка не втрутився ще один вищий ельф.
Це була вражаюча жінка з каштановим волоссям і ніжними очима, як у лані.
- Ви обоє, заспокойтеся. Про що тут сперечатися? Ми повинні поговорити про тих, хто пройшов довгий шлях та інші проблеми, які недавно виникли.
– ... Добре.
- Вибачте, вибачте.
Відповідь Аліси все ще була ігримою, але вона нарешті замовкла. Принаймні вона не повинна була втручатися в хід збору.
Потім, підібравши найбільш вдалий час, заговорила Елленоя з закритими очима, оскільки половина її свідомості все ще була пов'язана із клоном.
– ... Я на місці. Я відведу їх у свої покої, а потім відправлю Едвіна туди, де йому належить бути. Я збираюся попросити кількох ельфів виступити в якості провідників для наших гостей. Як ви вважаєте?
- Згоден.
- Я теж згодна.
- Я теж!
Один голос не відповів, а тому вони, природно, подивилися в його напрямку.
З густим волоссям і напіввідкритими очима, в яких читалася сонливість, найвищий ельф хмуро подивився на них, після чого пробурмотів так, ніби говорив сам з собою:
– ... Соглава...сен.
Рішення було прийнято одностайно. Елленоя зосередилась на своєму клоні, щоб довести делегацію до своїх спокійних дій і викликати кількох ельфів. Вона все ще була недосвідчена у стосунках з Рататоскром, а тому не могла маніпулювати клоном одночасно піклуючись і про своє власне тіло.
Потім найвищі ельфи перейшли до наступного порядку дня.
- До нас пішов друзяд. Останнім часом у східній частині лісу постраждало багато дерев. Вони хочуть знати, чи можна цьому якось допомогти. Що ж сказати про це?
- Хм, друади. А хіба вони не перебувають під захистом ентів, з якими уклали угоду? Хіба цього не достатньо, щоб їхні землі були в безпеці?
Алукард був першим, хто виступив проти. Дреяди — це казкові створіння, які паразитували на деревах. Вони мали здатність збивати з пантелику і вистежувати тих, хто шкодив лісі. Таким чином, у них були дружні стосунки з деревами, які допомагали їм захищати їхні фізичні тіла.
Життя тварин у Великому Лесі було в багато разів більшим, ніж серед людей з інших регіонів. Таким чином, навіть старші монстри уникали конфлікту з ними.
Але вираз обличчя Люмії потемніло, і вона похитала головою.
- Так, але урон надто великий. Дві східні області вже перетворилися на попіл, що дає підстави припускати існування сильного монстра, який використовує вогонь.
– ... Згоден. Думаю, буде достатньо відправити одного зберігача.
- Едвіну потрібно відпочити, так що вибирайте іншого!
– ... Один... Ельф... Згоден...
Якщо це можливо, то вони завжди намагалися зробити однолосне рішення. Але якщо воно не виходило, вищі ельфи діяли згідно з більшістю голосів.
Елленя нічого не відповіла, але інші найвищі ельфи, включаючи Люмію, погодилися. Вони вирішили відправити одного охоронця до східного лісу, оскільки той міг розв’язати навіть найбільш серйозні проблеми.
Наступне питання, яке поставало на порядку дня, стосувалося деяких рас, які викликали головний біль.
- Прибув вождь Племені Кам'яного Лева, Орландо. Він каже, що в його районі нещодавно з'явився хтось дуже підозрілий. Я не змогла знайти жодного підтвердження його слів і думаю, що це може бути черговий жарт з боку фей. Отже, він прийшов, щоб подати запит.
- Шефе Племені Кам'яного Лева, знову цей дурний.
- А, це той ідіот, який вб'є людину, а потім скаже, що він впав і вдарився головою? Просто проігноруйте його, - відреагувала Аліса.
— Судити по собі не дуже добра звичка, — з роздратуванням сказав Алукард. Щоправда, йому також не подобалося мати справу з неосвіченим керівником. Якщо б Орландо не представляв тварин Великого Лісу, то вже був би відісланий куди далі.
– ... Ми можемо відреагувати без особливої ревності. Я пошлю кількох слідчих, і якщо вони не знайдуть ніяких слідів, то вождь буде відправлений назад.
- Ех, не впевнена, це не допоможе.
- ...Согла...сен.
- Тоді я відправлю слідчу групу.
Обговорення третього питання призвело до того, що атмосфера в залі стала не найприємнішою. Після закінчення четверо вищих ельфів стали чекати на Елленю. Їм були дуже цікаві гості, які щойно прибули в столицю.
У той момент Аліса закричала, ніби їй в макушку вдарила блискавка:
– А-а-А!
Інші троє здивувалися, побачивши її.
- Зачекайте! Я що згадала! Шефе Племені Кам'яного Лева! Він же там!
- Там...?
- Е-е?
На відміну від Люмії, яка все ще перебувала в замішанні, Алукард глибоко зітхнув.
Нерозумний вождь тварин, який міг говорити лише силою... Орландо з Племені Кам’яного Лева був саме там, де мала перебувати делегатка Мелтора. А ельфи знали, що за часів полювання на рабів представники « довірливих племен» також продавалися людьми за високі ціни.
З огляду на темперамент Орландо, « це» просто не могло статися.
- Ах, тільки не це. Елленя, відведи їх в інше місце прямо зараз...
– Мне жаль... — У цей момент вони вже зустрілись, як Елена відповіла спустошеним голосом.
***
Звірині племена, також відомі як зверо люди, народжувалися двома рисами. У них був людський інтелект і жорстока звірина. Процвітання цієї раси ґрунтувалося на їхній здатності полювати на диких тварин і монстрів, а також на їх інтелекту для створення розвинутої цивілізації. Принаймні, вони так думали.
Однак гордість звіролюдей була марною для людського расового розвитку. Магія та аура похитнули силу обертів, які протягом багатьох поколінь зосереджувалися виключно на своїх природних здібностях. Вони були п'яні власними силами і на якомусь етапі почали ігнорувати подальший розвиток. Зрештою, вони мусили втікати від людей.
Оборотні, які змусили багатьох людей тремтіти від страху, помирали від мечів лицарів, а ведмеді-переверти, яким всі підносили данину, як істинним господарем гір, були перетворені на попіл полум'ям чарівників.
Потім звірі вже не були найсильнішими, і їх примусили ховатися на краю континенту. Одним з їхніх сховищ став Великий ліс, де люди майже не заходили.
І ось, з тих пір, як вони втекли, минуло вже понад сто років.
У міру того як виросли нові покоління, страх у їхній крові випарувався і трансформувався в гнів. Ярність і ненависть — ось що вони тепер відчували до людей.
- Гей, виродки! Підійдіть сюди і пояснитесь!
Рув був настільки гучним, що деякі ельфи з жахом закривали свої вуха. Він виходив від людини з величезним тілом на два метри ростом і незвичайними рисами обличчя. Ця істота раптово крокнула вперед і грубо викрикнуло:
- Чому ви привели людей до цього лісу? Ви забули, як люди переслідували нас? Чи вас обманули їхні лукаві мови?
Елленя не витримала і підняла голос:
- Ідіть прямо зараз, вождь Орландо. Люди, яким ви грубите - це не люди, а гості Ельфхайма.
- Не вказуй мені, що робити!
М’язи Орландо, вкриті шрамами, що загрожували здуттю. Орландо не робив ауру, але він знеболювався і лише виявляв свої клинки. На жаль, його скелелазні створіння були сильніші за нього.
Майстер Білої Вежі, який стояв поряд з Теодором, тихо пробурмотів:
- Звіре плем'я, яка рідкість. Який найкращий спосіб розв’язати цю проблему?
– ... Атмосфера не найприємніша, так?
Орландо був сміливим. Людина, волосся якої було більше схоже на лев’яча гриву, не могла так просто опустити свою голову. І той факт, що він кричав на найвищого ельфа в Ельфхаймі, був ще одним доказом. Коли голос Еллени став ще холоднішим, Орландо показав своїми гострими кігтями на найближчого до нього чоловіка Теодора і сказав:
- Ти ставишся до людей краще, ніж до Племені Кам'яного Лева! Чому ви дали цій мелозі кращі апартаменти? Я не піду звідси, поки він не доведе свою кваліфікацію!
- Шефе Орландо, якщо Ви будете продовжувати розмовляти в тому ж дусі...
Коли Еллена підняла від обурення брови, почала щось говорити, Теодор з насмішкою ступив вперед.
Тео не боявся тиску від цієї двометрової туші. У порівнянні з Веронікою, тиск від Орландо був дуже легкий. А порівнювати його вбивство з однією із Семи мечників Імперії, Ллойдом Полланом, і зовсім не смішно.
Теодор подивився зверолюду прямо в очі і сказав:
- Спершу скажіть, яка ваша каліфікація?