Розділ 101 — Великий Ліс (Часть 3).
Наступного дня люди, які провели майже повністю безсонну ніч, увійшли в Великий Ліс зі сходом сонця. Дерева й кущі, які набагато перевищували людський зріст, виглядали справді фантастично. Коли група увійшла до лісу, від сонця залишилося лише кілька смуг.
Але це не було єдине, що змінилося.
- Буде швидше, якщо ми підемо направо.
- О, правда?
На відміну від вчорашнього дня, під керівництвом Майстра Білої Вежі тепер очолювали групу Едвіна з Тео. Крім Едвіна, який добре знав ліс, Тео також розділив його роль. Чому? У зв'язку з подіями минулої ночі. Його здатність виявлення дозволяла йому помічати істот швидше, ніж заклинання когось іншого, а тому Майстер Білої башти повністю довірився Теодору.
У результаті він став одним з двох гідів цієї подорожі.
« Якщо бути точнішим, Мітра»
Теодор добре усвідомлював значення маленької дівчинки, яка сиділа на його голові.
Кожного разу, коли він робив крок, бутончик Мітри обертався, наче вітряк. А над головою лунав яскравий і веселий голос, який відповідав ритму обертання. Тео не знав, з чим це пов'язано - з тим, що Мітрі подобалося у Великому Лесі або з якоїсь іншої причини, але вона була дійсно схвильована після того, як вони сюди увійшли.
– Мітра.
- Хе-е-і ... Чонь?
- Я знову покладуся на тебе.
- Хинь! — Дуже розкривши руки, вигукнула дівчинка.
Тепер вона знала, як використовувати свою силу. Тому їй більше не потрібно було тиснути бутоном до лоба Теодора. Таємничий зелений світло поширювалося на всі сторони, і в голову Тео передавалися навколишній ландшафт. Дорога сягала наліво і праворуч, тому Тео довелося перевірити обидва варіанти. Незабаром він виявив, що ліворуч нічого немає, а ось справа ...
- Сер Едвін.
- Так, добродійник.
- У цьому лісі живуть вовки з рогами на лобі? Якщо ми пройдемо три кілометри по правому шляху, то наткнемося на них.
- Вовки з рогами на лобі... Можливо, це громоргіття вовків.
Едвін без жодних сумнівів приймав слова Тео за правду, бо той вже кілька разів довів свою професійну придатність. У лісі, де зазвичай важко було побачити понад 100 метрів, здатність виявлення Тео була надзвичайно корисною. Завдяки цьому вони ніколи не зустрілися і просувалися вглиб Великого Лісу майже без затримок.
- Тоді нам слід уникати їх. Якщо вони побачать нас, це викличе певні проблеми.
- Невже вони настільки небезпечні, що можуть завдати шкоди? — Поцікавив Майстра Білої Вежі, який став свідком цієї розмови.
- Ні, вони не небезпечні. Це не ті істоти, які можуть вижити в глибинах Великого лісу. Найбільшою загрозою з боку гучного вовка є не його бойова сила, а шум.
- Шум?
- Рога на лобі видають звуки, подібні до грому. Це приведе всіх істот у околицях, а сам вовк втече, щоб вижити.
Справді, було б мудро уникати таких противників. Делегація швидко погодилася з таким зрозумілим поясненням.
Чарівники спеціалізувалися на певних ділянках, але більшість істот у Великому Лесі не знали їх. Отже, порада Едвіна, який жив тут сотні років, була надійнішою за будь-яку теорію.
Таким чином, під керівництвом цих двох осіб група змогла звести до мінімуму всі непотрібні сутички. А коли їм все-таки доводилося стикатися з монстрами...
Фьу-у!
Едвіну потрібно було лише стріляти, щоб монстри відразу звільнили їм дорогу.
Ці атаки відрізнялися від штормових стріл, які викликали масові руйнування. Це була швидка напівпрозора стріла, що розділялася на десятки і сотні пострілів, пронизуючи голови істот. Ця техніка чудово поєднана з терміном « стріл ».
Десятки обезголовлених тіл відразу падали на землю.
« Це вражаюче. Ось яка сила майстра."
Побачивши мертвих монстрів, Тео віддав шану Едвіну. Було просто неймовірно, що настільки сильний майстер так вежав з ним.
Незважаючи на те, ким були його противники: тролями чи ограми, усі в яких стріла була побита, неминуче загинули. Незважаючи на відставку від Магічної Ракети Теодора в збитковій силі, швидкість їх польоту і дивовижна траєкторія були просто жахливими. Навіть якщо Тео встиг би передбачити, що таке стрільба, його шосте відчуття можливо не могло б відвернутися або захиститись від нього.
Ні, враховуючи те, що Едвін зараз був достатньо розслаблений, то його стріла, можливо, була набагато небезпечнішою за Магічну Ракети.
– ... Добре, що він друг, вірно?
- Хонь?
Мітра поставила запитання, але Едвін вже закінчив свої справи і повернувся. Показавши на вільне місце, де колись валялися десятки монстрів, він сказав:
- Добродійник, тут ми влаштуємо привал.
- Тут?
– Да. Далі ми будемо проходити через місце поширення могутніх істот і цілком ймовірно, що нам не вдасться повністю їх уникнути навіть зі здібностями добродійника. Це останнє місце, де ми можемо нормально відпочити.
Упевнившись у логіці сказаного, Тео подивився на Майстра Білої Вежі.
Орта підняв руку на знак згоди і сказав:
- Робимо привал на цьому пустирі. Рух через дві години, а тому вам дозволяється будь-які автономні дії. Їжте, спите і робіть те, що вам потрібно. Але пам’ятайте: якщо ви не будете надмірно турбуватись про себе, то суворо покарані.
Очі чарівників засяяли від слів «автонна дія». А навіщо вони ще сюди прийшли? Вони прагнули дізнатися таємниці таємничої землі Великого Лісу. Вони зовсім забули про втому, нагромаджену за останні два дні і почали ховати будь - які матеріали, що тільки потрапляли їм під руку. Хтось навіть дістав лопату і почав копати землю. Образ елегантних чарівників наче вітер здуло.
Едвін з подивом подивився на цю сцену і сказав:
– ... Благородник, людські маги в наш час набагато активніші, ніж я думав.
– Ха-ха...
Навіть Сільвія була зайнята тим, що ховала у своїй просторовій кишені кілька пляшок проточної води. Це було повною протилежністю тому, що говорилося про магів у дитячих розповідях. Єдиною людиною, яка не рухалася, був Теодор. Крім того, на своєму місці стояв і Майстер Білої Вежі.
Орта підійшов до Тео з Едвіном і запитав:
- Сер Едвін, можна вас запитати?
- Говоріть.
- Для нас, людей, ельфи відомі як хоронителя лісу. Мені цікаво, наскільки це сприйняття правдиве?
- Цей слух наполовину вірний, напівніде.
Ельфи традиційно вважалися расою, яка охороняла ліси. Але насправді вони часто спалювали дерева, безжалісно вбивали тварин і нападали на тих, хто вторгався в їхні землі.
І ось, Едвін без вагань підтвердив, що ці чутки правдиві лише наполовину.
- Ми захищаємо саму екосистему, а не лише дерева, рослини та тварин. Ваша флора і фауна ніщо в порівнянні з цим величезним лісом, а тому у мене немає причин не використовувати деякі його дари.
- Хо-хо, тоді як щодо створення дороги за допомогою масових атак? Живити ліс — значить бути відновленим без жодних труднощів.
Брови Едвіна трохи сміялись від цих слів.
– ... Ваші слова неправильні. Але немає жодних підстав створювати непотрібні проблеми. Я вірю, що мої дії правильні, якщо це дозволяє трохи пришвидшити наші кроки.
– Цінність ельфів зрозуміла. Але хіба ви не відчуваєте потреби позбутися непотрібних кайданів в ім’я прогресу?
- Ці кайдани нам треба захищати.
Обидва голоси були спокійні. Тим не менш, Тео відчував підвислу в повітрі напругу. Між двома супутниками виникла невеличка сварка, яка ґрунтувалася на найбільш трьохвиська історія. Люди і ельфи... Чи можливо, що кожна з цих рас рано чи пізно зрозуміє іншу?
Теодор вирішив просто тихо послухати зав'язану між двома майстрами дискусію. Але раптом Мітра підскочила.
- Хойть! - Вона засинала на його голові, а потім озирнулася.
Два майстри були вражені цим різким звуком і відразу почали в поспіху озиратися по сторонах, але нічого не відчували. Довкола був тільки ліс, а до вух лише лунали пісні птахів. Тільки Тео, який поділяв почуття Мітру з нею, міг почути те, що стривожило його.
- Вибачте, Ви хто? - Хтось почув голос. Це був не фізичний звук, а голос, який передавався через ментальний зв'язок, як у випадку з обжерством.
Голос транслювався через його зв'язок з Мітрой. Він згадав, що колись таким чином з ним говорила Елленя. Але перш ніж Тео почав відреагувати, він почув, як хтось знову заговорив. Цього разу це був вже інший чоловік.
- Чому так шумно...
Голос був сонним, наче цього чоловіка щойно розбудили.
- Що, сталося щось цікаве?
Наступний голос дзвенів, наче дзвіночок.
- Та заткніться ви вже.
Потім голос був такий низький, що нагадував рик звіра.
- Ні, я ясно це чув! - Перший голос, який почув Теодор.
Чотири незнайомих голоси увійшли в голову Тео, і він не міг не запитати:
- Ви хто?
У цей момент в його голові раптово стало спокійно. Однак ця тиша тривала недовго.
- Що? Хтось дійсно з'єднався до нейронної мережі?
- Що? Що за дурість?
- Тит! Ти думаєш, що я обманю тебе?
- Ні.
- Тоді хто той хлопець, який щойно говорив?
Через всі ці голоси у Тео розболілася голова. Він не відчував такого болю, коли розмовляв з обжерством, Мітроєю та Елленою. Можливо, це сталося тому, що він не звик так говорити? Очевидно, що перш за все треба було заспокоїти ці голосні голоси.
Тіо несвідомо торкнувся своєї лобі і сказав:
- Мене звати Теодор.
- Теодор?
- Здається, я десь вже чув це раніше...
- Вперше чую. Хто це?
Зрештою власник легкого голосу змінив атмосферу.
- Ах, точно! Чоловік, який врятував Еленію! Я прав? Відповідайте!
- Це правда.
- І як далеко зайшов прогрес? Ця дівчина все ще нейтральна? Вона вже ваша? Кья-ха, через сотні років між людиною і ельфом зав'язався роман! Якщо пам'ять мені не змінює, з моменту, коли щось подібне, минуло вже півтора00 років!
Тео вперше бачив, щоб хтось був настільки балакучим, а тому просто втратив дар мови. Тео не був людиною, але ця людина не давала йому навіть можливості щось сказати. Незважаючи на те, що він говорив тільки один, його лоб знову почав покалічувати.
На щастя, рятівний голос прийшов досить швидко.
- Т-Теодор? Так ти вже ...?
- Ах, Еленоя!
Він був такий щасливий почути її голос, що вголос кричав ім'я. Едвін, який спостерігав за Тео, не жартома перелякався, але він зовсім не звернув на нього уваги. Почувши знайомий голос, Тео поспішно запитав у неї про те, що це за безпрецедентний феномен.
- Теодор отримав доступ до нейронної мережі Іггдрасиля, яка називається Рататоскр. Тільки прямі нащадки Арви можуть взаємодіяти з нею, - Розгніваним голосом відповіла Еллена.