Глава 99 — Великий ліс (Часть 1).
Ніхто не міг вимовити ні слова. Ні, точніше сказати, що у групи просто не було слів, щоб висловити своє здивування.
Переходи від столиці до кордону за один просторовий стрибок перевищував будь-який здоровий глузд. Складність заклинання підвищилась експоненціально в залежності від відстані та кількості супутників. Але, як тільки Орта закінчив це заклинання, він відразу ж використав ще одне, не менш складне.
Це була магія, важка для розуміння, не кажучи вже про принципи, що стоять за нею.
« Я б навіть не зрозумів, що це таке, якби не побачив як воно діє. Магія Майстра Белой Вежі просто фантастична!», - подумав Теодор з захопленням дивлячись на Орту.
Він згадав слова, які почув від Вероніки перш ніж відправити в цю подорож. Вона була розчарована тим, що не могла піти з ним, але так і не переживала за його безпеку. Вероніка високо цінувала чоловіка, який стояв перед Тео.
- Якщо це Орта, то про безпеку можна не турбуватися. Він більш компетентний супроводжувач, ніж я.
- Компетентніше, ніж сестра?
– Да. Звичайно, я можу перемогти його в лобовому зіткнення. Але я ніколи не зможу зловити Орту, якщо він захоче втекти. В ситуації, коли перемога не є обов'язковою умовою, його мобільність прямо-таки засмучує. В останній війні він зміг вийти з середовища трьох майстрів меча. Як гадаєш, звичайному магу таке під силу?
У відповідь Теодор несвідомо потряс головою.
Майстри меча були надлюдниками, які виходили за межі обмежень цього світу. Їхні тіла вже самі по собі були відмінною зброєю. У них була сила гра, а в їхньому житті переважали будь - який металевий голем. Це було лише питання часу, щоб майстер меча зловив свою здобич.
По суті, деякі майстри меча були відомі тим, що викликали ударні хвилі своїми рухами. Вони могли на одному диханні подолати відстань в кілька сотень метрів, і коли хтось ставав їх ціллю, йому вже не вдавалося втекти.
« Але орта може це зробити» — зрозумів Тео.
Орта міг залишити ні з чим навіть майстрів меча, які були швидше за стрілу. Кілька сотень метрів на одному диханні? Це не дотягувало навіть до половини одного кроку Орти. Орте не можна було зупинити, щоб потрапити туди, куди він хотів. Прості чари Майстра Білої башти досягли абсолютного рівня.
І єдиний, хто зрозумів суть цієї магії - це обжерливість.
- Непогано, це ШукучіхО? (п)/В Японії так позначаються ряд технік, що прискорюють рух.
— Шукучхо?», - машинно перепитав Теодор.
Цей вислів був досить незвичайним. Але обжерливість, очевидно, була обізнана з тим, що робить Майстер Білої Вежі. Крім того, якщо Обжерство само ініціувало розмову, то Теодору не потрібно було використовувати своє право задавати питання. І ось, як завжди, пожадливий гримуар виправдав сподівання свого власника.
- Керування вісью. Осью землю. Це східна безсмертна техніка, завдяки якій людина може долати великі відстані та звужувати простір.
« Безсмертна техніка? Це якийсь вид магії?
- Не зовсім так. Не можна порівнювати її з магією, яка має систему. Ця техніка залежить від природних якостей та вдосконалення за допомогою ментальнії сили. Це ближче до надсили, ніж до магії.
Потім, раптово, Обжерство змінило свій тон.
- Але маг відтворив Шукучіхо, використовуючи чисту магія. Він точно спотворює простір і перемикає навколо себе всі необхідні точки. Справді, люди можуть робити чудові подвиги.
Це був один з тих рідкісних випадків, коли Обжерство вирішило когось похвалити, а тому воно насправді було вражений. Оскільки гримуар звернув увагу на цю магію, значить вона не була в пам'яті цього вченого. І тому він просто не міг передати свою повагу деяким сучасним людям. Тео хотів задати ще кілька запитань, але Обжерство знову занурилося у сон.
Теодор продовжував дивитися на постійно мінливі хмари.
« Просторога магія...»
Для використання просторової магії потрібно було принаймні шість кіл. Тео не знав, чи є у нього схильність до її використання але, на щастя, він міг навчитися подібним заклинанням і з допомогою інших способів. Але поки що перед ним стояла проблема у вигляді "стіни". Тео міцно стиснув кулаки і знову пообіцяв собі зробити це. І в Ельфхаймі він обов’язково докладе всіх зусиль, щоб досягти цього.
Дев'ять людей і один ельф продовжували перетинати Червоне Плато найвідчутливішим способом.
***
Заява, зроблена на початку Майстра Білої Вежі, виявилася правдивою. Перед тим як сонце закрилась над горизонтом, перед очима делегації здалося дещо ще, крім пустелі.
Перед ними простягався Великий ліс.
- Це Великий Ліс півночі...! - Вирвався чись здивований крик.
З давніх - давен існувало табу на цю місцевість. Якщо подивитися з боку, то це був просто густий і красивий ліс. Однак ніхто не сказав би те саме після його візиту. Лише абсолютні створіння, які досягли рівня майстра, могли гарантувати безпеку в лісі. Держава, в якій не було людини майстерного рівня, просто не могла торгувати з Ельфхаймом.
Коли майстер Білої Вежі побачив удалечині Великий Ліс, він зупинився.
- Зараз ми розіб'ємо табір, а в ліс зайдемо зі сходу сонця. Будь ласка, поверніть кільця, які ви отримали.
У групи явно були питання, але всі вирішили підкорятися Майстерові і зняти кільця.
Орта забрав кільця в коробку і сховав її у своїй мантії. Можливо, ці кільця дозволяли групі супроводжувати його, поки він користувався Шукучіхо. Озираючись назад, Тео почав діставати багаж.
Табір було розбито досить швидко. Спальні мішки розташувалися в спеціальних наметах, які не пропускали ні вітру, ні піску, ані холоду, тоді як у центрі табору було розведено багаття. Магів здебільшого вважали бюрократами та науковцями, але таке ставлення не узгоджувалося з правдою в Мелторі. Через довгу війну і безліч різноманітних місій, учасники делегації могли розбити табір навіть з зав'язаними очима.
– ... Вчитель, як Ви так швидко все зробили?
- Досвід, досвід.
Вінс поставив свою намет на кілька хвилин раніше, ніж Тео, і вже потягував чай з чашки. Коли Теодор і Сільвія закінчили встановлення, решта групи вже приготувала вечерю.
Коли двоє молодих людей з плюхнулися на землю, інші розсміялися і помахали їм руками.
- Гей! Ми всі були такими, коли були молодшими!
- Беріть миски і жодних заперечень. Це найкраща їжа, яку можна тільки уявити на свіжому повітрі.
- Ви ще досить швидко справилися... Точно кажу, ці двоє набагато краще за вас, коли ви були в тому ж віці.
– Ха-ха? Та ти себе пам'ятаєш, звалище!
Люди підкріпили Тео і вручили йому миску з їжею, тоді як інші почали згадувати свою молодість. Завдяки цьому на Червоному Плато з’явилася тепла атмосфера, незважаючи на холодний вітер. Тео з'їв шматочок тушеної яловичини і озирнувся.
Майстер Білої Вежі дивився на Великий Ліс, а решта все ще були зайняті їжею. Вінс з серйозним обличчям щось обговорював із магом Жовтої Вежі, тоді як навколо Сильвії кружляли два чарівники зі Синейкія Басю, пропонуючи їй ту чи іншу їжу.
Топ-топ.
У цей момент до нього підійшов Едвін.
- Благородник.
- Ах, сер Едвін.
Тушкована яловичина не відповідала смаку Едвіна, а тому він їв яблуко. Доївши його, він кинув насінини яблука в бік здалеку Великого Лісу.
Едвін оглянувся з боків, і сів поряд з Тео та сказав:
- Я не думав, що ми так скоро прийдемо. Людська магія вже перевершила нашу уяву. Мої родичі сумнівалися, що хтось зможе перетнути Червоне Плато всього за один день.
- Я б теж не повірив, якби це не випробовувалось безпосередньо, — посміхнувся Тео, розділюючи почуття Едвіна.
Червоне Плато... Земля, де не було води і життя. Земля, в якій загинули ті, хто погано підготувався... Навіть великі істоти лісу одного дня відмовилися від перетину Червоного Плато.
А тому маги дійсно виходили за рамки здорового глузду.
Маг і елементаліст прийшли до певного консенсуса, і між ними зав’язався невимушена розмова. Незабаром розмова перейшла до Мітрі.
- Благородник, ніяких змін ще не сталося?
Тео подивився вниз і, злегка похитаний, сказав:
– Мітра.
- Хонь! - Тут же з'явилася маленька дівчинка, видаючи веселий звук. За винятком того, що тепер з її волосся проросте бутон, розміри і тон елемента залишилися незмінними. Це було мило, але не більше того.
Едвін також не міг зрозуміти, що́ відповів. Він висловив припущення, що вони всі дізнаються природним чином відразу ж після того, як ввійдуть до лісу. Або коли запитають у Елленоні.
Таким чином, розмова між двома компаньйонами закінчилася без особливого результату.
Після того, як вечеря була з'їдена, делегація вирушила спати. Теодор і Майстер Білої Вежі були виключені зі списку чергуваних, оскільки з’явилися глави делегації, від чого Тео почувався незручно забираючись у спальний мішок.
- Я розумію, що це через мою позицію, але мені не по собі від того, щоб я спати поки мій вчитель чергує.
Тому було нелегко заснути. Після того як він перекинувся кілька разів на бік, до нього підійшла Мітра, яка гралася біля входу в намет. Здавалося, що її круглі очі запитували: « Що сталося?»
Теодор лише злегка посміхнувся і похитав головою.
- Нічого.
- Пдавда?
- Так, правда.
Мітра ще кілька разів висловила свої побоювання про стан Тео, після чого застрибнула до нього на груди, де й залишилась. Вага була майже незчутимою, але Тео було якось незручно. Як тільки він уже збирався було заснути, Мітра підняла голову.
А в наступний момент...
Фьу-у!
Злегка вібруючи, маленький бутон на голові Мітри почав сяяти зеленим світлом. Тоді бутон почав обертатися за годинниковою стрілкою, яка нагадувала водяне колесо. Здивована Мітра повернулася зі звуком "хонь"? Бутон не зупинявся.
Перед тим як Тео встиг щось зробити, дещо сталося.
- Хо-е ...
Мітра не змогла подолати запаморочення і впала прямо на лоб до Тео. Цей удар не міг пошкодити жодному з них, а тому він не почав повертатися. У нього на лобі лежав зелений бутон.
– Ах...
Це було незрозуміле відчуття, ніби його тіло перетворилося на землю і дерева. Проте Теодор все ще був людиною, бо це відчуття було просто баченням.
Але що ж він тоді чув?
– Угра-а-А- а-е-ах!
До його вух донісся жахливий рів.
Джерело рева вбив гобліна і від запаху крові збудився ще сильніше. За ним тяглася важка дубина. Його товсте черевце було набито кров’ю і м'ясом, а його міцна шкіра швидко загоїлася.
Кількість істот не піддавалася рахунку. Між деревами і кущем металися тіні, наче щури в підвороті. Усі вони йшли пряміком до десяти наметів.
- Кхек!
Видіння закінчилося, і Тео схопився. Він підхопив Мітру і відразу вибіг з намету. Це було не просто бачення. В іншій ситуації він міг би подумати, що це був поганий сон. Однак Теодор був переконаний у реальності.
- Учителю!
Першим на чергуванні був Вінсент.
Вінс був здивований, коли побачив свого учня і ще більше здивувався його напруженістю. Він не питав Тео пояснень і відразу вистрілив магію в бік Великого Лісу.
Спалах світла на мігнові відкинула темряву, освітлюючи місцевість навколо табору. Від яскравого світла, що затьмарив собою вогнище, відразу заграли тіні.
У цей же момент сильний рух магічної сили змусило магів машинально прокинутися і ...
– Угро-о-О- о-у-йо-во!
Могутній рів, який пролунав за декілька кілометрів від них, з кожною секундою ставав до нього все ближче і ближчо.