Глава 89 — Протистояння меча і магії (Часть 3).
Коли Теодор досягнув ідеальної перемоги в бою з Ребекою, він не пішов на запрошену вечерю. Замість цього він подався в лазарет королівського палацу.
Тео покинув арену в набагато кращому стані, ніж Ребека. Але це не означало, що він був повністю неушкоджений. Сила клинка, яка була буквально рівна шторму, виходила за межі захисних здібностей « Пенні Боя».
Побачивши трепане передпліччя Теодора, цілитель поцокав язиком і сказав:
– ... Як жахливо. Нелегко лікувати травми, завдані аурою, але це навіть більше. Просте лікування зіллям або трави буде більш ефективним, ніж просто магія.
Відомо, що мана переходячи через тіло людини, змінювала його відповідно до її природи. Щоб запобігти погіршенню свого стану і взаємодіяти з цією енергією, маги створювали органи штучної циркуляції магічних сил — колах.
Але у лицарів все було по-іншому. Вони також задовольнялися своєю власною природою від народження. Оскільки аура підсилювала фізичні здібності людини, то чим ближче вона була до природи її користувача, тим більше зростала ефективність і сила самої аури. Разом з тим вона залишала сліди, які перешкоджали магічному зціленню.
- Могло бути гірше?
– Да. Лицар Ребека... Щільність її аури вже досягає рівня професійного лицаря. Якби ви зазнали серйозної травми, то пролежали б у ліжку протягом кількох місяців.
- А скільки часу знадобиться для загоєння цієї рани?
- Зачекайте.
Він уважно оглянув передпліччя Тео. Іноді вона починала різко покакати, але цього було недостатньо для Тео. Його поведінка чимось нагадувала ставлення до ран справжнього солдата-ветерана.
Цілець використовував свою магічну силу, щоб злегка підліпити рану і знову підняв голову.
- На щастя, удари кліка проникли не надто глибоко. Після заклинання зцілення я оброблю її цілої мазью, а після цього накладу пов'язку. Три дні буде цілком достатньо, щоб рана зажила.
- Три дні.
- Також, будь ласка, протягом наступного тижня уникайте важких вправ і надмірної активності. Рана може знову відкритися.
У Теодора не було причин заперечувати цілителя, а тому він просто кивнув.
Потім цілитель почав лікуватися повністю. Спочатку він за допомогою цілої магії видалив ауру, що лишилася в рані. Після цього з’єднав кров'яні судини. Невдовзі рана повністю припинила кровоточити. На завершення цілитель виконав обробку мазями і травами.
Майстерність цього лікаря була дійсно гідною цілителя, який працював у королівському палаці. На руці Тео з’явилася біла пов’язка, і біль зник.
Тіо поворухнув травмованою рукою і сказав:
- Так набагато краще. Дуже дякую.
– ... Пустяки. Швидше, це я повинен подякувати Вам, — проаналізувавши міцність вузла, посміхнувся цілитель.
Він працював у якості королівського цілителя вже кілька десятиліть. Коли вибухнула війна, кількість пацієнтів, які лікували його, становили тисячі, сотні з яких так і не були врятовані. Клинки Андрраса забрали їх життя.
- Перемога тільки тоді є перемогою, коли ми всі повертаємося з поля бою живими. І це справжня поразка, коли ми приносимо з собою тіла наших товаришів. У минулому я шкодував, що став цілителем. Я не міг битися і часом звинувачував себе в тому, що вибирав, кому допомогти першому, обкреслюючи тим самим когось іншого ...
– ...
- Але сьогодні, здається, я вперше відчув щось схоже на чисту перемогу.
Цього чоловіка було ще занадто рано називати старим, але на руці, яка тримала передпліччя Тео, можна було чітко побачити зморшки. Можливо, він також був присутній на аудієнції і бачив владні та провокаційні вимоги Імперії.
- Герой Мелтора, для мене велика честь допомогти Вам цими руками — нахиливши голову і знову висловив йому свою повагу цілитель.
– ... Дякую, я теж вдячний Вам.
Тео не залишалося нічого іншого, як тільки прийняти цю гарячу похвалу.
Він відчував себе обтяженим емоціями цілителів і, після короткочасного прощання, покинув лазарет. Більшість глядачів пішла на запрошену вечерю, так що в коридорі було кілька разів темнішим і безлюднішим, ніж зазвичай. Коли за його спиною зачинилися двері, на Тео опустилася холодна тиша.
- Уф, це занадто обтяжливо.
Позитивними були всі ці емоції, або негативні, — привертання уваги інших людей не відповідало природі Тео. Після поглинання досвіду, він зміг надіти на своє обличчя твердість, але, стикаючись з такою щирою похвалою, у нього щось закололо всередині.
« І що мені тепер робити? » — подумавши, йшов по коридору Тео.
У тиші лунали м’які звуки його кроків.
Вероніка запропонувала Теодору відвідати звана вечеря, коли він звільниться, але не хотів іти у таке важке місце. А Тео не думав, що зможе спокійно відпочити в компанії двох майстрів меча.
Набагато привабливішим варіантом він вважав використання своєї травми в якості привіду для повернення до башти, оскільки таке політичне місце як палац було у багатьох відношеннях незручною справою. Крім того, з'явилося ще дещо, про що він раніше не думав.
Тео зробив ще кілька кроків, після чого зупинився і легко зітхнув. Він подивився на тінь в кутку коридору і проговорив:
- Може, все-таки покажетеся?
Тінь була слабкою, наче ледь помітна туман. Незважаючи на те, що його почуття були доведені до межі, він зафіксував її присутність лише через кілька секунд. Коли голос Тео пролунав у коридорі, де більше нічого не було, « він» з'явився.
Ллойд Поллан, один з Семи мечників Імперії, потиснув плечима і сказав:
- О, я слідував за Вами ненавмисно.
– ... Я думав, Ви підете на звана вечеря.
- Вибачте, але їжа і алкоголь Мелтора не відповідають моїм смакам, так що я відправився на прогулянку.
Це був повний дурниць, і Тео, втупившись на Ллойда холодними очима, пошкодував, що не може його затруїти. Хоч вони були в окремому будинку, де делегати з Імперії Андрас не могли бродити по королівських дворах. До того ж, яка, до біса, прогулянка? Це був жалюгідний привід для того, щоб слідувати за переможцем дуелі.
- Чому Ви шукали мене, сер Поллан?
Тіо з усіх сил намагався придушити свій гнів. Грубити тут було марно. Тіо не вистачало ні сили, ані влади, щоб бути грубим. Ллойд також знав про це. Якби поблизу були Вероніка або Бланделл, меч без зайвих слів просто пішов би.
"Він хитрий чоловік."
Теодор мав точне уявлення про природу Ллойда.
– Зачем... Вважаю, щоб вибачитися.
- Вибачитися?
- Як Ви вже знаєте, я зробив помилку під час Вашої з Ребекою дуелі. Я не знав, що ваші почуття настільки гострі. Ви відповіли на мій намір убити, який я видав зовсім випадково, і я захоплююсь цим — з усмішкою похвалив його Ллойд. Але його погляд був далеко не теплим.
З іншого боку, Теодор втратив розуміння цих слів. Ллойд казав, що не хотів порушувати бою, але його свідоме бажання вбити проникло зовсім випадково.
Це означало, що... Цей майстер меча дійсно хотів смерті Теодора Міллера.
- Ну, зараз вам не варто так напружуватися, — посміхнувся Ллойд і продовжив, - мене вже відчитав 4-й номер, оскільки від нього теж не приховалося мій намір. Що ж, принаймні в цьому місці позбавити Вас голови не вийде. І, на жаль, це сумно.
– ... Чому?
- Е-е?
- Чому Ви хочете мене вбити?
Імперія Андррас або Пан Елліонес не видавали такого наказу. Тому Тео запитував себе, чому Ллойд Поллан так хотів його вбити. Незважаючи на те, що убивці вбивали людей без причини, то такі бажання були маловірні для майстрів меча. Тому Тео було більше цікаво, ніж страшно, а це призвело до такого непереборного прагнення.
Почувши таке сміливе питання, Ллойд щиро зітхнув.
- Уф, як шкода. Чому Ви народилися не в Імперії? - Ллойд пробурмотів, після чого продовжив: 10 років — крайній термін для цього перемир'я.
Це, звичайно ж, почало викидати його почуття насправді жахливі факти:
- В найближчі 10 років ви станете ворогом Імперії. Мої почуття ніколи не помилялись.
- Ваші почуття... Ви хочете мене вбити з такої невизначеної причини?
– Вы... Ви використовували менше 30% своєї сили в цій дуелі, вірно?
Тон Ллойд показав, що це було риторичне питання, а тому Теодор мовчав.
- У вас є потенціал, щоб в майбутньому стати рівними Семам мечникам, тому я думаю, що повинен вбити Вас прямо тут, навіть якщо це призведе до війни.
- О...!
Ллойд уся його істота витіснила жахливу кровожерну мету. Вона навіть порядок відрізнявся від Гордіні. Це було схоже на те, як би до його шиї чіплялися гостре лезо. Проте, клинок Полланана так і залишився в нічних місцях. Ллойд просто пройшов повз, запевняючи свої слова про те, що тут і тепер Тео не буде вбито.
Його голос поступово віддалявся.
- Але через десять років я не дозволю тобі жити, як зараз.
Навіть після того, як Ллойд повністю зник, Тео не міг зрушитися. По суті, стати наміром майстра меча було жахливо. Якби не сила волі, укріплена у битві проти Гордіні.
У ретроспективі йому пощастило, що він не показав Умбру і Магічну Ракета. Якби Ллойд оцінював Теодора вище, то міг би ігнорувати цей наказ і не вбивати його. У битві з ремісником меча Тео не було жодної надії.
- Так, 10 років, — тихо пробурмотів Теодор.
10 років... Це було як багато, так і мало. Після цього він буде засуджений на смерть одним із майстрів меча. Хто б не відчув страх, почувши це. Однак Тео просто розсміявся з його слів.
- Що ж, розслаблятися я не планую.
Всього за рік він зробив стрибок від вічного невдаха академії Бергена до героя Королівству Мелтор. Речі, на які маги йдуть місяць, Тео займав лише кілька днів. Хіба ж десять років для Теодора не були подібні до стола для звичайних магів? Здоровий глузд не можна було застосовувати до власників гримуарів.
Майстер меча, безперечно, був найгіршим противником.
« Я не думаю, що це нездоланна стіна»
Тео пішов вперед. Він відновив свій початковий певний темп і невдовзі залишив коридор, де зустрівся з Ллойдом.
« Ми ще подивимося, хто через десять років втратить голови»
***
Ск-к-крип.
З невеликим скрипом дверна ручка повернулася.
Тео зайшов до кімнати і уважно оглянув її. Як тільки він переступив поріг, йому в ніс вдарив запах трави й зілля. Видаливши всі сторонні запахи простим заклинанням вітру, він подивився в сторону обітара цієї кімнати.
З золотим волоссям, зеленими очима і привабливими рисами обличчя Ребекка, дуелянт з Імперії, дивилася на Тео в ліжку. Її ребра, які були зламані ударною хвилею, були перев'язані, а на вушбленій шкірі були видно сліди лікувальних мазей. Її стан разюче відрізнявся від того, в якому перебував Теодор, що мирно блукав по території палацу.
Він сидів біля ліжка Ребекки і був приголомшений.
«... Ні, ну що взагалі відбувається? "
Теодор зайшов до кімнати Ребекки, тому що хотів запитати її про Рендольфе. Але той охоронець, який стояв перед входом, впустив його відразу після того, як переконався у своїй особистості.
« Чому вони мене так легко впустили? »
Теодор був знаменитим, але Імперія Андрас і Королівство Мелтор все ще були ворогами. Чому вони так просто впустили відвідувача з ворожої держави? Він думав всього лише попросити арештувати Ребекку ім'я Рендольфа і подивитися, як вона на нього відреагує. Але делегація Імперії, навіть нічого його не запитавши, просто взяла і пропустила Теодора в її кімнату.
Атмосфера була незручною. Очі Ребекки не моргаючи дивилися на Тео, ще більше збільшуючи це дивне неприємне відчуття.
Він не знав, з чого почати. Зрештою, Теодор відкрив рот для вимови просте привітання, але Ребекка його випередила.
Її голос звучав як ясний дзвін, чітко виговорюючи кожен склад:
- Ви прийшли, щоб реалізувати права переможця, вірно?