Глава 65 — Рейд до работоргівлі (Часть 2).
Бергенські Трущі, в яких переховувалися члени « Замкнутого кола» були настільки складними і розгалуженими, як мурашки. Якщо туди заходив хтось інший, то він міг би згнути там.
Теодору здавалося, що тут важко навіть повітря. На землі валялися пляшки з-під вина, а також виднілися плями, які цілком могли колись бути кров'ю. Як би там не було, Тео все це проігнорував і спокійно зосередився на справі.
"Справа, за двадцять п'ять метрів звідси, і ще три за рогом."
Така точна чутливість залежала не лише від фізичного сприйняття. Це стало можливим завдяки роз’єднанню почуттів з духом Мітрої, яка співдіяла із землею. Її крото-подібна здатність відчувати рух і фіксувати розташування інших людей завдяки вібраціям була надзвичайно корисною для Теодора. Він міг бачити те, що було недоступне навіть Яструбіному Око.
Насправді, за рогом шепоталися три злодія. Тео підійшов трохи ближче, щоб почути про що вони говорять.
- Я бачив це! Це безумовно була ельфійка!
- Ти збожеволів, Гансе. Ти що, пропустив сьогодні прийом ліків?
- Ганс, може у тебе галюцинації через те, що ти вже кілька днів не бачив повії? Хочеш, я позичу тобі грошей? Під 2% в день.
- Ах ви, сучі діти!
Так чи інакше, один з них бачив полоненого ельфа, і його підлеглі не повірили йому. Злодій розлютився на своїх товаришів і вирішив, що з нього достатньо їхньої компанії. Він завернув за ріг і зіткнувся обличчям до обличчя з Теодором. Чоловік відкрив було від подиву рот, побачивши незнайоме обличчя, але ...
Вжух!
Перед тим як він встиг щось сказати, посеред його лоба з'явилася дірка. Навіть у найсильнішого мага Вероніки, навряд чи був якийсь спосіб уникнути Магічної Ракети з такої відстані. У той момент, коли злодій зустрів Теодора, його життя закінчилось.
« Було ще двоє... Від них мені теж потрібно позбутися."
Тео завів два вказівних пальці за кут і вистрілив у голови двом позосталим солдатам. Вони так і впали, з усмішками на обличчях, навіть не встигши усвідомити, що смертельні спалахи вже розвіяли їхні мізки. Це були останні противники в категорії «звичайні злодії».
Невдовзі після цього...
У партизанській війні навички та підготовка нічого не означали перед лицем Магічної Пулі.
- Екх...
– Ку-ак...
Тіо вбивав усіх, хто зустрічався йому на шляху. Він дотримувався цього принципу з дотошною ретельністю, залишаючи десятки тіл вздовж свого шляху аж поки не побачив другого патрульного патруляра. Можливо, це був збіг обставин, а може й чудовий досвід, але один воїн зміг залишити на передпліччі Тео неглибоку подряпину.
"Ех, я все ще недосвідчений. Я б зміг уникнути цієї атаки, якби повністю перейняв досвід Лі Юнсуна" - подумав Теодор, застосовуючи магію. Це було лише кілька крапель крові, але вони тільки підтвердили його потребу бути найбільш обережним. Він замаскований і пройшовши трохи далі, зрозумів, що дістався до бараків. У них, за словами Каніса, мали міститися ельфи. Але поки він ламав собі голову над тим, який з бараків атакувати першим...
- Ні? Чому ні? - Розчулись крики з боку правого барака.
Звичайно, Тео вирішив вибрати саме цей барак. Його два золотисті очі дивилися крізь огорожу, допомагаючи зрозуміти ситуацію всередині. Перед бараком стояла велика група злодіїв і сперечалася з чотирма похмурими воїнами.
Тео напружився, з першого погляду зрозумівши рівень їх сили.
« П’ять користувачів аури... Можливо, розвідник з Білої Вежі щось пропустив. Чи не краще просто залишитися стежити за ситуацією звідси?"
Тео був максимально зібраний і готовий діяти в будь - яку секунду, але для початку вирішив послухати про що вони сперечаються.
- Це проти угоди! Хіба ви не обіцяли віддати двох ельфичок мені? Ви забули, як наша гільдія через вас ризикує?
- Просто почекайте ще трохи, бос Ракон.
- Я вже тиждень чекаю! Ці істоти можуть завалитися до нас у будь-який момент!
Почувши ім'я "босса" Тео прищурився. Це був глава Гільдії, до якої належав Каніс. Можливо, він хотів взяти собі кілька ельфів в обмін на посередництво до работоргівлі. Саме тому Ракон погодився на угоду, яка не відбулася б навіть у кількох сотень золотих монетах. Думка про можливість мати ельфійку неймовірної краси на якийсь час змусила його забути страх втратити голови.
Однак через кілька днів Ракон знову почав непокоїтися. Він хотів отримати ельфіек якнайшвидше. Через тиждень після того, як він усвідомив, що в будь - який момент може прийти виконавці з Червоної вежі, то просто непокоївся.
Проте, члени "Замкнутого Круа" рішуче похитували головами. Вони боялися, що злодії їх видадуть у разі потреби. У той же час, мабуть, їм набридло кілька разів на день вислуховувати їхню лайку.
- Дай хоч разок з ними побачитися!
Ракон намагався розкачати вартових, але все було марно. Ці люди не могли навіть підкупити. "Замкнуті кола" дуже відрізнялися від власних.
Вшу-у-о...
Розгнівана голова Ракона охолодив прохолодний вітер.
Бос видихає, а потім з подивом вдихнув слабкий запах крові, який приніс вітер. Його брови здригнулися. Цей запах явно виходило не від тих, хто стояв поруч з ним. Незвичайно, що в законі було знайдено ворога.
Дзинь!
Ракон шевнув зап'ястям, і майже одночасно в його руках з’явилося шість кинджалів. Його дії були майже невловимими. Воїни були вражені тарщами на свого боса, який мітнув кинджали в ту сторону, звідки походив запах крові. Хоч би як дивно це було, але метою припадав якраз той паркан за яким ховав Теодор!
« Як?» — не повірив своїм очам Тео. Він повністю замаскував свою присутність, але Ракон напевно знав, де він знаходиться. Добре, що перед Теодором був паркан.
Фьу-у! Бум! Бум! Бам!
Роздався свист чогось літаючого, і паркан, не витримав таких потужних влучань, впав, виявив Теодора Міллера.
Охоронці нарешті зрозуміли, що на території пробрався ворог і обнажили свої шамшири. Очі воїнів засяяли червоним блиском.
Перед Тео стояло відразу п’ять користувачів аури.
– Ху-у... Ну, тут вже нічого не поробиш.
Замість того, щоб відступити назад, він крокнув вперед. Бігти можна було завжди, але якщо він піде, то доб'є головного болю Вінсу, який знаходився на іншій стороні. І передусім досвід двох чоловіків давав йому пораду — він може перемогти у цій ситуації.
- О, так це зовсім молодий хлопець. Привіт, малюк! Ти що, загубився? Де твоя мама?
Почувши насмішку Ракона, щоки Тео сміялись. Це була дуже емоційна відповідь на його дивну провокацію.
«... Ого, а це звучить гірше ніж я думав."
Одне й те ж слово було зовсім по-різному залежно від того, з чиїх уст воно виходило. Вероніка і бородатий злодій назвали його « Чутим», але різниця була ніби день і ніч.
Однак ця думка допомогла Тео охолонути. Він представив собі обличчя Вероніки і зрозумів, що їх не можна навіть порівнювати. Перед ним стояло п’ятеро чоловіків і сусідніх бараків, які охороняли чотири вартові й дев’ять противників. Але вони були не сильніше її.
« Відкрити інвентар. Екіпакція No3."
Тим часом його ліва рука спокійно витягла червону мантію. Вероніка дала її йому особисто. На ній була емблема червоної вежі і п'ять кіл. У Королівстві Мелтор такі мантії були символом сили і честі.
Коли Теодора окутала червона тканина, Ракона полізла на лоб. Голова злодіїв зрозумів особистість людини, яка стояла перед ним.
- Чорт, виконавці вже тут!
Злодії Мелтора були дуже чутливі до цих одягу. Для них ця мантія, яка містила захисну й другорядну магію, була розпізнавальним знаком смерті посланців. Такі артефакти не роздавалися жодним іншим.
Зрештою Теодор перевірив свої слоти « Памати» і підняв обидві руки.
"Піснь Боя"
"Соната швидкості"
"Аллегретто"
А потім він побіг назустріч темряві.
***
Тим часом Вінс Гайдель стрибав по дахах будівель, що були протилежні тому від місця перебування Теодора Міллера.
Здобувши 6-го кола, Винсові фізичні здібності збільшилися. Його рух був такий самий, як коли Теодор використовував « Песень Боя ».
Фу-ух!
Вінс використав Пісні Боя в повітрі, маскуючи своє тіло магією. Воїни, що жили на землі, не могли знайти Вінса. Саме в цьому і була причина, по якій маги могли б відігравати найбільшу роль на полі бою. Вони могли знищити патрульних і розвідувачів, а тому ветеран війни був найефективнішою бойовою одиницею в будь - якій битві.
А серед старших чарівників Красної Вежі Вінс був одним з кращих.
«Тут» — побачив місце, яке відкрив Каніс і без жодного звуку опустився на землю.
Використовуючи « Зла », він дивився на сірий намет і казарми, які стояли по боках так, ніби в них вже кілька років жили воїни. Озираючись назад, він відчув сильний дискомфорт.
Тому йому було важко уникнути удару.
Фьу-у!
Ця атака була швидше звуку. Леза розірвала повітря, розсіюючи по сторонах остатковий слід червоної аури. Кончик клинка одряпав шию Вінса, розбризкуючи по повітряу краплі крові. Однак він не зачепив артерію. Пісня Боя допомогла Вінсу підняти свої рефлекси.
Проте замість того, щоб дивуватися цій несподіваній атаки, Вінс посміхнувся, ніби щось зрозумів:
- Ха-ха, так ось що сталося.
З тіні намету вийшов чоловік. На його голові досить чітко виднівся чорний тюрбан, прикрашений золотом. Це була визначна риса чоловіків з Королівства Остін, що на півночі континенту.
У людини були довгі руки, а навколо її шамширів немов димка поливала червона аура. Він оглянув Вінсента зверху донизу, і відразу ж визначив його особистість.
– Бойовий маг Мелтора.
— Так, яснаяр Остіна, — відповів Вінс, надаючи мантію.
Людина була більше шокована словами Вінса, ніж її червоною мантією.
Поки яначар намагався захистити свою особистість від розкриття шляхом мовчання, Вінс швидко очистив рану.
- А я думав, яка злочинна організація вирішить так безстрашно діяти? Навіть якщо їм вдасться продати ельфів, вони майже напевно залишаться в збитці. Не так багато ідіотів, які намагаються купити рабів в цій країні. Ви не використовуєте Королівство Мелтор як торговий майданчик. Ви просто проходите крізь нього.
– ... Чому ти так думаєш? - запитав яначар на грубій версії офіційної мови. Проте зміст фрази був цілком зрозумілий. Вінс не мав наміру залишити цього чоловіка живим, але він і той, очевидно, не збирався просто так вмирати.
Вінс зробив крок вперед, кивнувши в сторону намету.
Він був упевнений, що його здогади правильні.
- Ельф, якого ви там тримаєте... Ні, якщо бути точнішим, "вищий ельф", вірно?
Віки яначара затрималися.