Глава 48 — Контрата Трійці (Часть 2). Кінець 2-ої книги.
Комбінація з трьох осіб, також відома як « триєдина клітина» була дійсно ефективною для дрібномасштабних боїв.
У Королівстві Мелтор вже давно розроблена тактика бою двома чарівниками і одним воїном або двом воїнам та магом. Такі комбінації були випробувані у численних баталях, і тому ніхто не сумнівався в їхній ефективності.
Теодор також погодився з цією теорією.
Вшу-ух!
Уперед вони спалахували вогнем, викликаними двома мечами Рендольфа. Підпільна аурока розрубала мертвонам клинки без жодного опору.
Лезовия гойдалися як хлисти, люто знищуючи п'ять зомбі-орків. Якщо хтось із мерців підбирався до нього занадто близько, то негайно використовувалося магія.
- Спротив холоду.
- Морозна Вольна.
Спротив Тео захищав Рендольфа від холоду Сильвії.
Усі живі істоти не могли прохолоджувати від лютого морозу, але Рендольфа противився цьому стихію. Тому він без зволікань розбивав заморожене тіло і продовжував йти вперед. Запирі, яких слід було віднести до нежиті середнього рангу, зміталися так само, як сміття.
Рендольф із захопленням прищепив язик, відчуваючи, ніби б'ється з чучелами.
« Це дивовижно. Мій роботодавець і ця дівчина використовують магію згідно з моїми рухами. Цей хлопець дійсно не якийсь там балакун. Він спланував справжню контратаку".
Навіть якщо комбінація з трьох людей була прекрасною, все виявилося б неефективним, якби руки і ноги її учасників рухалися самі по собі. Погана спільна робота могла перешкодити руху союзників і, в найгіршому випадку, навіть допомогти ворогу вбити когось з них.
Ось чому Рендольф високо цінував не тільки цю комбінацію, а й взаєморозуміння між ними.
- Рендольф, стрибай!
І найманець, не вагаючись, відразу виконав те, що від нього вимагали.
- Вітряна Резка!
У цю ж секунду під черевиками Рендольфа пронісся вітряний лезо. Воно було в кілька разів швидше за звичайну Вітряну Різку, при цьому таке ж гостре! Ноги запиря були перерубані, в результаті чого він впав, і меч Рендольфа остаточно його упокоїв.
У міру того як вони продовжували просуватися вперед, коридор поступово всідав зупинками нежиті.
- Уф-фу... Дайте секунду відпочити.
Після третьої битви Теодор зупинився, перекладаючи подих і подивився на Рендольфа.
Незважаючи на те, що Рендольфу довелося постійно обручувати своїми двома короткими мечами, його дихання все ще було спокійним. Це стало доказом того, що у нього все ще залишалося величезна кількість не витраченої енергії.
« Те, що з нами така сильна людина як Рендольф, — підбадьорює»
Так само як Рендольф захоплювався майстерністю Теодора, Тео також був вражений його майстерності. Його вміння були справді безсердечними. Навіть упирі не могли нічого протиставити цьому смертоносному вихрю з двох мечів.
Тео радів, що цей чоловік був його союзником і не противником. Він також відчував потребу звернути увагу на вміння свого ближнього битися. Якби Теодору довелося битися з Рендольфом, який був би сильним і стабільним, бій тривав б не більше 10 секунд.
Деякі маги, як - от Бланделлу, використовували такі тактики, які містять у собі заклинання і бойові мистецтва. Тео вирішив, що займеться цим по завершенню даного завдання.
Після роздумів Теодор оглянувся.
- Сильвіє, як твоя магічна сила?
- Близько 80%. Її все ще багато.
- Рендольф?
- У мене десь теж. Я можу продовжувати боротися в такому ж темпі.
З’ясувавши стан своїх компаньйонів, Тео глянув глибше в печері, де потекла темрява. Після трьох сутичок і цілого сотні запирей та зомбі в темряві залишилася лише тиша. Чи він уявляв, як це сталось? Проте він вважав, що коли вони не поспішать, то в цій темряві настане справжній хаос.
– ... Що ж, давайте рухатися далі.
Два освітлювальні кулі полетіли вперед, і Теодор знову пішов назустріч темряві.
***
Як довго вони рухалися по похмурому коридору?
Теодор відчув якийсь дискомфорт і завмер на місці. Згідно з тим, що він прочитав у повідомленні, глибина печери складала всього кілька сотень метрів, і тому вони вже повинні були дійти до її кінця.
Але шлях не закінчився, а залу з ним і дефектами так ніколи й не було видно. Тео з’явився в голові одна можлива гіпотеза.
- Рендольф.
- А?
- Прорубай стіну своїм мечем. Якщо можеш собі це дозволити, то, будь ласка, використовуй ауру.
– ... Я спробую.
Рендольф був спантеличений, але не ставив під сумнів наказ Тео.
Через його попередній досвід взаємодії з Тео, він знав, що цей юнак не буде говорити без вагомої на те причини. Отже, Рендольф поклав руку на рукояти свого меча, тримаючи його під кутом, і зосередився.
І ось, він рубав по стіні. Пічера озарила синє спалах, і стінка тріснула. Звичайна стіна не могла зупинити лезо меча, який був сильною аурою. Але Рендольфа очі полізли на лоб.
- Якого...?
Зруйнована стіна перед очима почала затягуватися, наче рана на тролі!
Рендольф, будучи мечником з народження, не знав, що це була за чортівня. Проте Теодор і Сільвія зрозуміли ситуацію й відразу серйозно поставилися до справи. З стіни виринула могутня чорна магія, наче кишки з живої істоти.
Пам'ятаючи, що це може бути, два маги пробурмотували практично одночасно:
- Підземелля...
Це було потужне заклинання чорної магії 6-го Круга, яке перетворювало область в конкретному радіусі у справжню чаклунську фортецю.
Заклинання вимагало величезних витрат часу і ресурсів, але якщо воно було завершене, влада господаря підемель ставала дедалі більшою.
Або сам маг був досить високим, або гримуар встиг набратися достатньо сил - хоч би як там було, це все було зовсім не добре.
Чорнкнижник перетворив цю печеру в підземний підземелля і міг вільно формувати її структуру. Наступного дня їхні вуха прокололи криком.
- Ку-і-и-І-їх!
По спині Теодора пройшла крижана хвиля. Через еха, властиву кожній печері, фізіологічна відраза цих звукових хвиль було в три-чотири рази вище звичайного. Коли компаньйони побачили джерело цього холоду, вони активували свою магічну силу та ару.
Це були напівпрозорі істоти, які плавали в повітрі.
– Призраки!
- Чорт, у мене немає святої води...!
Побачивши привидів, товариші нахмурилися. На відміну від неживих, примари не мали фізичних тіл і були низкою зла, ненависті та образи. Вони атакували, викрадали живі тіла або виснажували їхню життєву енергію.
Оскільки вони існували у формі духів, то фізичні атаки не заважало їм шкоди. Найбільш дієвою в їхньому випадку була божественна магія.
Рубувати привидів мечем було подібне до кип'ятіння води в сіті. Рендольф не мав із собою святої води, а тому його противники мали для нього дуже важкі дані.
Невдовзі примари знайшли живих істот і з дикими криками ринулися вперед.
- Ну, з цим нічого не поробиш, так що спробуємо!
Якби Рендольф відступив назад, маги були б під ударом і не могли допустити цього. Якщо він був у авангарді, то з самого початку мав виступати в якості стіни, яка блокує атаки противників. Саме тому навколо його мечів спалахнула аура, і вони відразу ж закрутилися, наче лопатки. Він повинен зупинити привидів, навіть якщо йому доведеться витратити на це левну частку своєї аури.
Але потім Рендольф отримав наказ, який у звичайній ситуації навіть не розглядав би.
- Рендольф, встань за мною.
- Що?
- Швидко!
– ... Чорт, добре!
Це було досить і дуже дивно, але до цих пір Тео не розчарував його. Незважаючи на невеликий затримку, Рендольф швидко відступив назад. Як тільки він відступив, Теодор без найменшої побоювання крокнув вперед.
- Укі-і-и!
– Ке-е-і! Ки-и-і-ї!
Чому Тео не боявся їх? Дико сміючись, привиди кинулися до своєї здобичі. Вони збиралися висмоктати кожну краплю його життєвої сили.
Поки Сільвія і Рендольф пильно спостерігали за розвернутою картиною, готуючись у будь - який момент кинутися вперед, привиди долетіли до Тео.
- З'їжте все...
Це був не його голос. Це була обжерливість, що спить у його лівій руці.
Невідомий голод. Саме він був причиною того, що Теодор тільки розсміявся в обличчя привидам і без коливань вийшов вперед.
Він відчув, як з його лівої долоні виникла мова Обжерства. Тож не дивно, що у світі існує приказка: « Немає такого хижака, який б боявся своєї здобичі».
І ось, вечеря почалася.
- Кай-а-ак!
Перед лицем вишуканого хижака привиди тут же втратили все своє божевілля. Насильницькі образи й розпач намагалися втекти, але Обжерство вже зловило їх.
Спли, наповнені болем, жахом і страхом, роздавалися щоразу, коли черговий привид був втягнений у його долоню. Ці створіння відрізнялися від людей, які живуть у запирі та зомбі. Примари народилися завдяки чорній магії і були зроблені з неї, а тому підходила під категорію речей, предметів та істот, які Обжерство сприймало як « їду».
Ви поглинули привида шамана-гобліна.
Ви поглинули привида орка-воїна.
Ви поглинули привида дурного троля.
...
Ви все ще не розблокували приховану функцію.
Поглинання Теодором привидів викликало в нього незнайоме відчуття, яке охопило все його тіло. Це відрізнялося від поїдання артефактів або магічних книжок. Хоч це було абстрактне уявлення, але Тео відчув, що його "чаша" була повна.
Теодор відкрив очі, коли знаходив задоволення в цьому таємничому задоволенні. До цього часу всі привиди, що заповнювали коридор, вже зникли. Вони всі були з'їдені, хоча можливо комусь таки вдалося втекти. У будь - якому разі, його початкова мета — зупинити привидів була досягнута.
- Е-е, роботодавець?
– ... Тео?
Але двоє його товаришів перебували в цій сутичці.
- Що це зараз сталося? Ти підняв ліву руку, і привиди були втягнуті у неї...
- Тео, навчи мене! Як ти це зробив? Це магія виснаження? Або ж модифікована версія магії друку?
На щастя, Сильвія і Рендольф стояли позаду нього. Виверження в його руці та рухі язика було таким кутом, що їхні компаньйони не могли їх бачити. Цього було достатньо для Тео, щоб він зміг придумати якусь відмазку. Він збирався списати все на спроможність намиста, яке вже почав витягати, щоб показати своїм компаньйоном.
Проте, перш ніж він встиг щось сказати, довколишній простір почав тремтіти.
- Ух-ху! Що відбувається?
- Це...!
- Воно розширюється...?
Це було Простір розширення!
І ось, через кілька хвилин перед ним виявився величезний куполоподібний зал. Тео зробив крок вперед з вузького коридору в досить просторий зал, намагаючись розглядати те, що відбувається з позитивною сторону. Це могло статися лише з чаклуном, який живе в підземеллі.
Не дивно, що на іншому його кінці з'явилася масивна декоративні двері.
Скрип.
Дверна ручка повернулася сама собою, після чого двері відчинилися, і з'явилося щось в чорних одягах. Воно не йшло по землі, як звичайна людина, а повільно пливло повітрям.
А потім через цю чорну мантію пролунав голос.
– Що ж... Вам вдалося зруйнувати мої творіння.
Голос був гучним і страшним, а також віддавався від стелі печери. Тіло, яке вкутане в мантію не здавалося особливо сильним, але всі троє відчували жахливий потік сили, що обволює його.
Темрява, яку просто неможливо було не відчути, знову викрикувала від себе неприйнятні для неї слова, які більше походили на спів.
- Ви можете вбити моїх істот, але ви не зможете убити мене. Якби ви з'явилися тут вдень, лише на пів дня раніше, то могли б зупинити мене. Але тепер вас чекає неминуча доля. І ім'я їй - смерть!
Магічна сила стала інтенсивнішою, а голос посилився.
Чорний одяг почав розбухати і, не в змозі витримати тиск, лопнули, як бульбашка. Два маги збліднули, побачивши те, що викликало в них підозру.
- Дивіться на образ самої смерті! Пізнайте величність того, хто знаходиться за межами смертних!
Черепахи цієї істоти були начисто позбавлені плоті, а з порожнистих отворів, які колись були очима, сочився синій дим. Чорна магія була настільки сконцентрована, що навіть ті люди, які не були чарівниками, в той час як земля, яка зіштовхнулася з магією смерті, негайно прогнивала, а їхні тіла починали бунтуватися.
Це було жахливе покарання від проклятого мага. Навіть вежі магії були б приголомшені після зіткнення з такою істотою. І називалась вона Старим Лічем.
На відміну від звичайних личок, які уникали смерті, утримуючи свою душу скутованою, маг повинен був забрати власну душу з тіла і запечатати її. Старший Ліч був безсмертний, аж поки його посудину життя не було знищено.
Перед групою Теодора з'явився монстр, який світською білизною магії класифікувалося як нежити 3-го рангу.
В повітрі знову заговорили кістки.
- Спочатку я хотів вас вбити, а ваші тіла перетворити на моїх слуг, але...
Старший Ліч підняв свій вказівний палець і витягнув його до трьох нервових людей, показавши прямо на Тео.
- Твоє тіло стане цікавим експериментом. Я залишу тебе живим.