Розділ 46 — Я питаю тебе (Часть 3).
Коли ви бачите золоті монети, вираз обличчя Рендольфа змінився.
Триста золотих були зовсім не тією сумою, яку можна було б безрозсудно відмовитися. Але це набагато менше, коли поділиться між сотнями найманців. Незважаючи на те, що цей гонорар був значно вищим від інших платежів які отримують Бродячі Волками, навіть він не коштував того, щоб ризикувати своїми життями два дні підряд.
- Дозволь мені почути історію.
Почувши таку двозначну відповідь Рендольфа, Теодор нахмурився.
- Це дивовижно. Чи не достатньо висока плата?
- Не зовсім. 300 золотих більше ніж достатньо. Але я боюся, що умови будуть занадто суворими, і тому для початку волію послухати історію до кінця.
Не мало значення, завищена плата або, навпаки, знижена. Рендольф не почав визначати конкретну умову. Він був найманцем, і тому добре знав природу своїх родичів.
Найманці були людьми, які за гроші обклеюють і вб’ють будь - кого, навіть кидаються в дракона лише для того, щоб там померти. Поки їм добре платили, вони були готові прийняти будь - яке завдання. Це був принцип, якого дотримувалися абсолютно всі представники цієї професії.
Однак Рендольф створив свої інстинкти для виживання над усіма існуючими принципами.
- Незалежно від того, наскільки хороший гонорар, я не полезу в завідомо програшну битву. Я вислухаю твій план, а потім вирішу — братися за це замовлення чи ні. Нерозумно було розкривати гаманець. Чесно кажучи, я хочу відмовитися від золота, але ти б не став розкидатися трьома сотнями золотих без плану - з поблякливими очима вимовив цей вовк.
« Він дуже дивний для того, щоб бути найманцем»
Якби Тео не показав 300 золотих, він би навіть не зміг сидіти за цим столом переговорів.
Рендольф відрізнявся від звичайних найманців. Вони не знали, як оцінити свої шанси та можливості. Але оскільки Рендольф шукав загублені реліквії свого предка, він міг бути нащадком великого воїна.
Таким чином, в цих переговорах Тео потрібно було дати Рендольфу переконливі аргументи.
- Як Ви самі знаєте, не можна тримати глухоту оборони. Максимум, два або три дні - це межа.
- Все, як ти і сказав. Ця нежити занадто дратує.
Рендольф також втомився від усього цього.
Нежити було необмежену кількість, а самі мерці мали безмежну витривалість, що стало справжньою проблемою для живих людей. Ось чому некроманти завжди націлювалися на битви національного рівня. Вони були вразливі до могутніх людей, але при масових жертвах ніхто не міг зрівнятися з ними.
Фактично, один чорнокнижник, використовує заражену нежити, колись створив ціле королівство неживі. Але зрештою цей чаклун був убитий майстром меча, який пробрався до самого серця міста мертвих.
- Існує лише один ефективний метод контратака.
Іншими словами, тіло чорнокнижника не мало бойових навичок. Нехай гримуар з’їв свого власника, але оболонка залишилася такою ж. Таким чином, чаклун був би беззахисним, якби Тео та інші змогли подолати його у вигляді неживих становищ.
Це була чудова можливість позбутися некроманту.
« Месяц тому ще не блукала по околиці, і гримуар все ще був поневолений своїм господарем. Мабуть, тому кількість і якість не можуть зростати. Це дало мені трохи часу, перш ніж могло б призвести до катастрофи для всього королівства."
Теодор мав достатньо фактів, щоб дійти такого висновку: перша зустріч дробово - з неживою; сама поява — її посилення протягом цілого тижня; і нарешті народження змії-ввірини, яка досягла середнього рівня.
Було очевидно, що можливості власника гримуара з дня на день продовжували поліпшуватись. Якщо він продовжуватиме рости такими темпами, то незабаром зможе викликати передову нежити. А як тільки це станеться, то кінець прийде. Ця область перетвориться на справжнє королівство смерті. Крім того, не слід забувати і про можливість поширення збитків швидше, ніж швидкість евакуації села.
Отже, Тео планував нанести удар до того, як все це станеться.
- Твої слова не позбавлені логіки. Отже, ти плануєш потрапити на базу некроманта разом з невеликим елітним загоном?
- Так, я вже знайшов його притулок. Рендольф, якщо ти захистиш нас двох, то вночі буде не так вже й складно прикінчити одного чорнокнижника — кивнув Тео.
- А навіщо намагатися атакувати посеред ночі? Набагато краще розправитися з неживою протягом дня, коли вона буде слабша.
- Нічна операція краще.
Якби вони боролися на просторному полі, то погляд Рендольфа був би правильним. Але мета оселилася в поблизькій печері, яка була настільки вузькою, що навіть сонячне світло не проникло у неї. Йому доведеться вступити в бій з тисячами мерців, щоб дістатися до чорнокнижника.
Отже, краще завдати удару коли нежити буде відправлена в село і печеру виявиться найбільш вразливою. У цей момент тріо в особі Теодора, Сільвії та Рендольфа почнеться штурм сховища некромант. Це була стратегія, яка дійсно відповідала терміну "контратака".
«... Яка жахлива дитина. І йому лише 19? Чого, чорт забирай, Вежі Магії вчать дітей в ці дні? "
На лобі Рендалфа виступив холодний піт, коли він зрозумів суть плану. Будучи потомком воїна, він багато часу проводив вивчення тактики, але такий сміливий крок був придуманий не їм, а звичайним 19-річним хлопчиком.
Якщо план провалиться, Тео втратить своє життя. Але він без вагань вирішив кинути цей виклик. Його вчинок був цілком характерним для того, хто носив в собі чиєсь (Альфреда Беллонтеса) безумство.
Однак, незважаючи на холодний піт, Рендольф мав визнати, що стратегія Теодора і правда були гідною.
– ... А тепер я повністю сформулю свою пропозицію. Бродячі вовки залишаться захищати село, тоді як два дослідники і Рендольф атакують притулок некроманта. Якщо контратака не вдасться, війська будуть евакуйовані разом з мешканцями села. Оплата - 300 золотих. Що скажете?
Рендольф розсміявся, зрозумівши, що у нього немає причин відмовлятися. Якби він не погодився з даним пропозицією після всього, що почув, то це було б для нього навіть у деякому мірі принизливо. Він отримає 300 золотих і реліквії, так що ця гра явно коштувала свічки.
І ось Рендольф нарешті піднявся зі свого місця і дістав знамена найманця.
- Рендольф, лідер Бродячих Волків, приймає замовлення Теодора Міллера. Я даю цю присягу перед Маркусом, Богом Війни.
Зроблений з сталі піктограма найманця засяяв червоним світлом. Він був схожий на Свиток Обета, який Теодор використовував у минулому, створюючи силу, яка перешкодила б найманцю розірвати контракт.
Якщо б цей контракт був порушений, наймник мав би бути покараним Божим духовним воїном на війні Маркуса. Тепер Теодор і Рендольф були в одному човні.
Тим не менш, план Тео ще був далеко від завершення.
- О, мало не забув.
- Е-е?
— Під час виконання замовлення уся здобич зазвичай йде замовнику. Верно?
Рендольф моргнув від такого несподіваного питання. Він подумав, що молодий маг просто хотів уточнити правила його індустрії. Коли Рендольф бездумно кивнув, Тео посміхнувся. Він виконав своє завдання згідно з найманцями, а отже настав час пожинати плоди.
Ось чому люди завжди повинні слухати все до кінця.
- Хм-м-му, тому що, як мені здається, сімейні реліквії знаходяться в самому сховищі чорнокнижника ... Навіть не знаю, скільки вони коштуватимуть.
- Що?
Рендольф вичавив очі так, ніби його вдарили молотом по затилку.
Реліквії не були поруч з базою, але всередині неї...? Якщо так, то право власності на реліквії перейде до Тео. У певному розумінні очі Рендольфа були затуманені трьома сотнями золотих. Але тепер туман, що розкриває слова Тео, був розвіяний.
Зрештою Рендольф був просто приголомшений цією контратакою.
«... Не міг же він добиватися цього від самого початку? "
Коли Рендольф подивився в очі Тео, він просто втратив дар мови. На обличчі цього наглого мага висіла широка усмішка.
« Добре, що я уважно прочитав звіт» — подумав Тео.
Можливо, вони були знайдені ще до виявлення гримуара, але так чи інакше, Башта Магії дала йому кілька повідомлень, написаних дослідником. В одному з них згадується про два мечи, знайдені в печері.
Тео зрозумів, що ієрархія в їхніх стосунках докорінно змінилася.
- Рендольф, зараз у тебе є 300 золотих але може ти хочеш поділитися ними зі мною?
Раніше Рендольф ніколи нічого подібного не чув, але йому чомусь здалося, що це шепіт самого диявола.
***
Врешті-решт, Рендольф був змушений обміняти право власності на реліквії 200 золотих. Таким чином, Тео найняв Бродячих Волків і чудового мечника Рендольфа всього за 100 золотих. Цей прибуток складався з 50 золотих.
« Я міг би отримати більше, але... Я не повинен бути занадто жадібним. Я не можу просити найманців битися за копійки."
Тео згадав розмову, яка відбулася кілька годин тому.
Якби він забрав усі 300 золотих, то Тео і Рендольф могли б стати ворогами після закінчення цього завдання. Для найманців, які продавали своє життя, неоплачена праця вважалася справжнім гріхом. Якби Рендольф не мав ста золотих скарбів, він був би змушений оплатити роботу найманців зі своєї кишені або ж вони просто покинули б його. Іншими словами, у Рендольфа було достатньо грошей, оскільки його головна мета полягала в тому, щоб знайти реліквій.
- Ну, це безпрограшна ситуація, — зухвало пробурмотів Теодор.
- Ти, проклятий богами роботодавець, яка це ще безпрограшна ситуація? - Він запитав Рендольф, що з'явився позаду.
Йому було не по собі через те, що 19-річна дитина обдурив його на 200 золотих. Але він все одно повинен був отримати реліквії, які шукав, а тому збитки був не занадто великим.
- Я думаю, ми обоє отримаємо те, що хочемо, — м'яко усміхнувшись, вимовив Тео.
— А, що ж, ти дійсно хороший, — розсміявся Рендольф і продовжив, - Обрональні укріплення готові. Ми все ще можемо блокувати їх, навіть якщо сьогодні їх з'явиться вдвічі більше вчора...
Потім, оглянувшись по обидва боки, Рендольф з захопленням додав:
- Чесно кажучи, це дійсно приголомшливо. Навіть якщо ви чарівники, це вражає, що ви змогли створити це всього за пів дня.
Поля, що розкинулися перед селом, були модернізовані настільки, щоб вчорашній пейзаж тепер здавався якимось вигадком.
По пустельних рівнинах розрослися ряди білих стін. Це була магія 4-го кола « Камена Стіна », яку Тео використовував для створення імпровізованої безпеки. Стіни витримають, навіть якщо зомбі вріжуться у неї кілька разів підряд.
Крім того, найманці могли використовувати ці захисні стіни для більш ефективного захисту бою ніж вчора. А якщо з'явиться монстр літаючого типу, як зомбі-ввірина, то можна впоратися з ним при менших ризиках.
- Ну, це майже все завдяки Мітрі, — пробурмотів Тео і погладив маленьку дівчинку на його грудях.
З боку грудей розчавлювалося слабке "Хо-Онь". Щоб побудувати ці стіни, які могли б блокувати чорну магію, протипородну природу, Мітрі довелося докласти зусиль на славу.
Коли Тео і Рендольф роздивлялися стіни, до них повільно підійшла Сильвія.
- Хм-м, Тео...
- Ти тільки прокинулася?
– ... Так, я злегка задрімала.
Сільвія мала сонне обличчя, але магічна сила навколо неї була в ідеальному стані. Мана відреагувала на її чутливість, і тому навколо неї було трохи прохолодніше. Рендольф затримав погляд на дівчину, після чого змінив свою увагу на ліс, з якого почала показуватися не жити.
Червоне небо поступово темніло.
- Вже захід сонця, роботодавець.
Почувши слова Рендольфа, обидва маги подивилися в одному напрямку.
Сонце опускається за гори, і порода темряви викидали свої сховища. У густому лісі виблискували кілька пар очних яблук. Тео міг гарантувати, що червоне-синій світло не є символом присутності живих істот.
Трупи світилися завдяки силі, яка заперечувала закони природи. Почався час, і незабаром усі околиці мали знову заповнитись сморід смерті.
Наїмники були нервово дихані, а деякі навіть стали жертвами пляшків з алкоголем, які ховали під своїм одягом. Саме в цей момент...
– ... До сьогодні!
Голос Рендольфа, наповнений пристрастю, прикував до себе увагу найманців.
- Весь цей час ви терпіли і билися! Але сьогодні ввечері це буде останній раз! Останній раз, і ми попрощаємося з цими проклятими тварями!
Коли лідер закінчив говорити, сотня ковток вибухнула в унісон:
- У-о-у- о-О-йо-об-во! Це було схоже на вій зграї вовків, яка відірвала свій вожак.
Подув вітерець, який встромив листя дерев, а сонце опустилося за обрій. А потім з темряви виднілися справжні втілення смерті.
– Ро-о-О- о!
– Ро-о-О- о!
До найманців йшли мертві тіла. Навіть якщо їх не було видно, довкола сморід чітко свідчила про те, що ми живемо.
Місячне світло відбивалося від заточених наївників, і воїни зібрали в кулак усю свою рішучість.
Нежити і люди... Це був момент, коли межа між життям і смертю була показана зрозуміло як ніколи.