Розділ 41 — Повернення додому через 5 років (Часть 2).
По закінченні зібрання прогрес пішов досить швидко. Вони отримали повну підтримку Майстра Сіней Вежі, і тому Магічне повідомлення без замків здійснило всі необхідні процедури для того, щоб « командувати » тео та виплатити йому 100 золотих.
Незважаючи на великий тиск, Вінс зміг швидко домовитися про транспорт Теодора у володіння Міллерів. А це сталося завдяки торговій компанії, яку він недавно супроводжував у столиці.
- Дякую, що так швидко відгукнулися на моє прохання.
- Пустяки! Це мені варто подякувати професору і Вашому учневі за те, що мої люди щасливо дісталися до столиці. Тож я мав честь виконати таке незначне прохання.
- Ви дійсно гідні стати босом цієї компанії.
Коляска Ґордона, приготовлена для Тео, була далеко не якоюсь дрібницею, яка могла б бути зроблена за один день і в якості позички.
Сама карета була полегшена за допомогою магії і вміщала до шести чоловік. Хоча екіпаж був лише тимчасовим користуванням, така аренда коштувала б декількох золотих. Проте, Гордон надав її їм абсолютно безкоштовно.
« Профессор носить мантію з символом мага 6-го кола... Це шанс сформувати хороші стосунки зі старшим членом Магічного товариства!», - подумав Гордон, широко усміхнувся.
Гордон був матерним торговцем. А тому, коли він дізнався про досягнення Вінса, то зробив вигляд, що не знає. Щоб мати міцний зв’язок з магом, який скептицизм ставився до всього світу, він мав будувати їхні стосунки на моральних цінностях.
Отже, він зробив вигляд, що дає розкішний екіпаж виходячи з своїх добрих спонук.
« Нагорода. Що ж, не можна сказати, що це погано."
Звичайно, Вінс знав про приховані мотиви Гордона, але все одно прийняв цю невелику послугу для свого учня. Навіщо відмовлятися від того, що йому давали?
Коли Вінс закінчив розмову з Гордоном, він підійшов до Тео, який чекав його біля карети.
Перед від’їздом Теодора він хотів обмінятися з ним кількома словами.
- Добре тобі відпочити. Після закінчення конкурсу більшість з цих роздратованих людей повернуться у свої доми, щоб спокійно зосередитися на магії.
- Так, вчитель.
- І береги цю просторову кишеню. На ньому є магія стеження, так що всі витрати будуть списані з тебе.
– ... Не буду спускати з нього очей.
Тіо злегка нервував, дивлячись на просторовий кишеню в своїх руках. Йому потрібно було споживати від двох до трьох книжок на день, а це означало, що він повинен був взяти їх з собою достатньо великий об'єм. Таким чином, Вінс орендував просторий кишені і віддав його Тео.
Однак правила його використання були дуже суворими, і Тео боявся навіть уявити собі, що з ним зроблять, якщо Обжерство випадково проковтне настільки цінний артефакт.
"Мене можуть затягнути на суд і ..."
До Тео доходили чутки про строгість Магічного повідомлення, а тому його обличчя поблизилося від однієї тільки думки про це.
Він навіть подумав, що йому не варто тримати кишені в лівій руці. До цих пір Обжерство ще жодного разу не висканувало спонтанно, не будучи викликаним, але ніколи не знаєш чого очікувати від подібних речей. Загалом, у прийнятті додаткових запобіжних заходів не було нічого поганого.
Тим часом прибув кучер і зайняв своє місце біля привідів.
- Що ж, я піду, вчитель.
- Так, будь ласка, бережи себе.
Тео закінчив прощатися з Вінсом і зник всередині екіпажу, після чого червона карета почала повільно рухатися. Завдяки магії легкості, вона котилася розмірно і плавно. Коли Тео і Сильвія побачили, Вінс обернувся й побажав своєму учневі, який п’ять років тому покинув дім.
***
Тух-тух! Тух-тух!
Експрес-карета обмеженого випуску, надана компанією Пуллонет, минувши ворота Мана-віля, прискорилася. Магія легкості дозволила коням бігти, майже не відчуваючи тягару.
Вони набрали запаморочливу швидкість, і декорації за вікном почали мінятися зі страшною швидкістю.
« Так... Якщо ми продовжимо рух у такому темпі, то прийдемо на володіння Міллерів вже через п'ять днів."
Для звичайного перевезення їжі потрібно було б два тижні. Але Ґордон з упевненістю сказав, що його команда справиться з цим завданням за тиждень. Як виявилося, йому не знадобиться витрачати багато часу на дорогу між столицею і його будинком.
Однак проблема була не в кареті, а у тому, що було всередині неї.
"Ех, так незручно ...!"
Тіо відчайдушно подивився на Сильвію, яка сиділа поруч з ним.
Тео добре бачив її яскраві очі і срібне волосся. Він поняття не мав, про що вона в цей момент думала. Побачивши, що Тео дивиться на неї, Сильвія раптом опустила погляд і витягла щось з кишені своєї мантії.
- Тео, давай грати в карти.
– А-а? Карти?
Сильвія підняла одну з карт.
На задній її частини не було ніяких малюнків, а тому він не міг визначити, для чого саме вона використовувалася. Крім того, він просто не міг собі уявити Сильвію, що грала в покер.
Тео з радістю взяв кілька карт і відразу подивився на вміст їхніх лицьових боків.
- Ух-х, тут символи...
Очі Тео округлювалися, коли він побачив, що було написано на лицьовій стороні карт.
- Це що, руни?
Руни були одним з найбільш близьких для сучасних чарівників мов і були важливим елементом, який фіксував магічні формули. І ось на лицьовому боці карт вибудувалися руни, формуючи собою цілі речення.
Тео спробував перекласти руни, намальовані на одній з карт і зрозумів, що вони формують собою частину магічної формули. Те саме стосувалося й інших карт.
Іншими словами, на різних картах були різні частини магічних формул, які врешті-решт мали об'єднатися в цільне закляття.
Обличчя Тео прийняло дуже стурбований вигляд, коли він зрозумів, що вона мала на увазі фразою « грати в карти».
- Ти хочеш пограти в ці карти ...?
– Да. З раннього дитинства я грала в них разом з дідусем. Тео буде дуже весело.
- Ні, почекай хвилинку.
Тіо деякий час покрутив карти в руках і зрозумів, наскільки це все-таки складно. Навіть професори академії не могли б дійти такого ж висновку. Тим не менш, Бланделл, здавалося, навчив її магії саме через цю гру.
Хоча методи Силвії були чудовими, Тео зовсім не надихав подібний час.
З ким вона могла грати в ці карти?
За винятком Теодора, навряд чи хтось навіть почав розглядати можливість такої гри. Навіть ті, хто хотів бути ближче до Сильвії, не могли зрівнятися з нею.
Бути друзями набагато важче, ніж можна було спочатку подумати. І вдвічі складніше було дружити з кимось, хто перевищував тебе по всіх показниках. Краса, геній і природа Сільвії тримали її далеко від інших людей.
« Можливо, ми могли б у це пограти... Ні, таким чином я точно не зміню її відношення."
Бланделл хотів прищепити їй соціальні норми. Якщо Тео гратиме з нею в карти, вона почне по-особому до нього ставитися. Інші люди все ще залишаться далекими для неї, і в оточенні її спілкування з'явиться лише одна людина, яку звуть "Теодор Міллер".
І тоді її розвиток знову застопориться. Тепер вона потребувала зовсім не магічного середовища.
- Замість карт краще розкажи мені якусь історію.
- Історію?
- Так, і все одно, що це буде. Це може бути щось про себе, наприклад твоє улюблене блюдо або місце. Або щось таке, що тебе недавно повеселіло...
"О!"
Раптом в голову Теодора прийшла геніальна ідея, і він сказав:
- Ти зацікавлений духами?
- Духи?
Від такого несподіваного слова, очі Сильвії заблудлі. Здавалося, що їй стало цікаво.
– Мітра.
- Хі-і-нь?
У вікно відразу влетів комочок бруду і перетворився на фігурку маленької дівчинки. Мітра стала трохи більшою, тому що Тео дійшов до 4-го кола, але вона все ще ледве перевищувала його руку.
– ... Мила.
Обличчя Сильвії просвітило, коли вона побачила маленький дух, що застрибнув у карету.
- Хонь?
Коли Сильвія взяла її на руки, Мітра видала чарівний звук. Дівчина обережно погладила голову маленького духу, бо боялася завдати їй шкоди.
Як Мітрі був дотик Сільвії?
Спочатку дух був дуже пригнічений, але зрештою він замурувався і став мов кошеня.
Ця картинка справді була схожа на малюнок дитячої книжки.
Тео нарешті відчув полегшення.
« Ну, тут варто брати до уваги її чутливість. Маг не може не зацікавитися Мітрой."
Сільвія, граючись з Мітроєм, сміялася і насміхалась, куди більше пригадувала дівчині свого віку. Подібного виразу її обличчя Тео, ймовірно, не побачив би, якби вони грали в одні тільки карти. Як правило, Сильвія була безстрашна як вода, але ця компанія такої усміхненої дівчини зовсім не була чимось обтяжливим.
Отже, наступна подорож двох людей продовжувалася в набагато приємнішій атмосфері, ніж він очікував.
***
Роскошний екіпаж біг по дорозі від Мана-віля, наче вітер. На конях був чудовий родовід, і тому вони без особливих труднощів подолали важкопрохідні гірські стежки. Вони більше ніде не затримувались, коли міняли гірські хребти.
На четвертий день подорожі екіпаж прибув на територію віконта Тегерана, володіння якого розташовувалося по сусідству з землями Міллерів.
П'ять років тому Теодор пішов місяць, щоб дістатися до Академії Бергена. Але цього разу дорога зайняла лише чотири дні.
- Як твій рідний дім, Тео?
Неловкий спосіб спілкування Сільвії тепер здавався природним.
Також змінилися теми для розмови. Якщо колись вона заводила розмову тільки про магію, то тепер вона могла поговорити про колір свого улюбленого одягу або пейзажі за вікном. Також вона могла поцікавитися чимось із особистого життя Теодора.
Тео подумав, що це хороший знак і відповів:
- Ну, це звичайна сільська місцевість. Люди збирають врожай і живуть серед високих гір та густих лісів. Коли дикі тварини спускаються в долину, фермери полюють на справжній бенкет. Життя в таких місцях не завжди стабільне, але вони завжди поділяють свою здобич разом зі своїми сусідами. Ось такі диваки і живуть в цих місцях.
Коли Тео розповідав про свою батьківщину, в його свідомості спалахнула картина свого рідного будинку.
Він уявив собі, як люди сіють насіння, грають і весело працюють на полях, з усмішкою збирають врожай та зустрічаються ввечері зі своїми сусідами коло вогнища.
Якщо подумати про це місце, то його доля випало більше років бідності, ніж достатку. Його батько відкрив свої склади і голодував разом зі своїми людьми, тому Тео також виростав у дитинстві.
Смак хліба, взятий з зморшистих рук старого був набагато запам'ятовуєм, ніж білий пухнастий хліб, який він їв у Бергені. І ось, вага цих спогадів відобразилася у голосі Тео.
Сильвія відчула щось тепле і пробурмотіла:
- Гарне місце.
– ... Так, це гарне місце, — погодився Тео.
Як сказала Сильвія, це дійсно було досить добре місце. Саме таким був дім Тео. Вони ніколи не жили заможно, але були щасливі.
14 років, які він там прожив, були для нього ціннішими, ніж безчисленна краса, яку він бачив у Бергені та Мана-вілі.
"Мати, Отче..." - від думки, що через стільки років він нарешті обніме своїх батьків і привітає сусідів, очі Тео трохи зволожувались.
Атмосфера всередині карети стала більш ніж комфортною, як тут...
- Е-ех?
- Ах!
Вони вигукнули майже одночасно. Тео відчув, як по його спині прокотилася хвиля холоду. Це було не що інше, як попередження від його сенсорного сприйняття. Але Сильвія була дуже чутливою, а тому помітила, що мана навколо карети була якось дивною.
Обидва швидко відкрили вікна по обидва боки карети. Але, незважаючи на те, що зараз був тільки захід сонця, і сонце ще не зайшло, їх видимість була дуже обмежена.
« Тихенько... У такий час сонце світить куди яскравіше. Якщо це так...
Очі Теодора виблискували золотим кольором. Він активував Яструбовий Око, який дозволяв йому побачити крізь темряву. Якщо б Тео зосередився, він міг би виявити навіть монету в кілька сотень метрів від нього.
У лісі за вікном було темно, але ніяких особливих перешкод там не було.
Золоте світло проникло крізь дерева. І як тільки Тео побачив контури тіней, повільно рухаються вдалеці, він завмер, а з його уст вирвалося зітхання:
- Не жити... У цьому місці ...?
Як і у відповідь на його слова, фігури покинули темряву, з'явивши себе в повній красі. Їхні тіла були перекошені, кістки зламані і вони пересувалися неприродно. Лише вигляд цього неживого чоловіка викликав у нього огиду.
Це були ходячий мерці - побічний продукт некромантії, які пожирали живих істот, щоб збільшити свою кількість.
Творіння рук чаклунів повільно наближалося до карети з двома чарівниками.
Вшу-вша-ушу - вхожу!
Власник гримуара і геній Синей Вежі... Магічна сила Тео та Сильвії обернулася навколо них і викликала сильний шторм мани. Нежити була зупинена цим імпульсом, але її замішання тривало лише мить.
— Я візьму на себе ліву сторону, а ти правиця, — впевнений і твердим голосом вимовив Тео.
— Добре, — погодилася Сильвія.
Ківнувши один одного, маги покинули екіпаж і зустрілися віч - на - віч з натовпом трупів.