Глава 37 - Церемонія нагородження.
Серед усіх інших магічних подій, що проводилися в Королівстві Мелтор, Турнір учнів був одним з найменш визначних.
Він був приманений, щоб магам не було чим зайняти своїх учнів. Простіше кажучи, це було щось на зразок молодіжного фестиваля. Так, цього року Турнір учень прийняв дуже нестандартну форму, але це було далеко не те змагання на якому прибули високопоставлені маги та вельможі.
Однак цей постулат був перекинений з ніг на голову всього одним чоловіком — королем Королівства Мелтор, Куртом III.
– Ч-що? Сам Його Величність!
- Хіба він зазвичай не зупиняється у палаці?
- Якщо це станеться, моє обличчя повинно сяяти як нефрит... Я не можу виглядати потворно, стоячи перед королівською сім'єю.
- Слуги! Підготуй мантію!
- Де Пентаріум?
Мелторові жителі були шоковані від таких несподіваних новин.
Незважаючи на те, що Курт III зійшов на трон під крейдом Башен Магії, він тримав у своїх руках усі військові та адміністративні повноваження. Отже, чиновники не наважувалися виступити проти нього, особливо після того як деякі з двориків, які намагалися діяти на своїх інтересах, були обезголовлені.
« Настав час схилити голову»
"Я не хочу, щоб моя голова злетіла з плечей..."
"Краще почекати, поки трон займе хтось з наступного покоління."
Не маючи можливості перемогти, вони вирішили, що найкраще рішення — це зблизитися з королем. Щоб зберегти своє життя і статус, вони мусили схилити перед ним свої голови. Зрештою палаци відмовилися від боротьби з Куртом III і намагалися подружитися з ним. Як не дивно, дії палаців лише посилили владу короля.
Тим часом Курт III зосередився на керуванні, прикидаючись, що слухає їх лестощі. Усі їхні подарунки були перенаправлені у казну для підтримки бюджету, а молоді дівчата з жадібністю повернулися до своїх сімей. Курт III був зразком ідеального правителя, без будь-яких недоліків.
Отже, чому ідеальний правитель раптово вирішив роздавати призи на Турніре учнів?
Кожна людина з мозком може дійти висновку, що в церемонії награбування є щось особливе. Ось чому на головній арені Пентаріума, де відбувся фінальний матч Турніра учнів, зібралося так багато палаців. Коли маги почули, що учень Майстра Сіней Вежі брав участь у змаганнях з боротьби, то це призвело до непередбачуваного рівня.
Звичайно, обличчя молодого чоловіка на ім’я Теодор було блідим, оскільки саме він був центром цілої церемонії.
- Професоре, хіба публіка на трибунах не надто дивна?
- Хмм... Це правда. Як я дивлюся, на трибуни стікаються бюрократи відразу з декількох департаментів. Так, це місце стало справжнім видовищем. Тут прибули три найбільш могутніх родини королівства.
- Ох, але навіщо їм це тільки...
Ця подія була пов'язана з участю короля, і великі шишки зайняли свої місця ще за кілька годин до початку церемонії!
За все своє життя Тео не зустрічався навіть з звичайним графом, тому він просто не відчував тривоги. Його шкіра то й справа покрилась мурашками, але ще більше боліло йому було усвідомлювати, що всі ці високопоставлені люди постійно спостерігають за ним.
Коли Тео роздумував про своє сумне становище, то несподівано перевів погляд направо.
- ...!
На нього дивилася Сильвія. Зіткнувшись з його поглядом, вона замешкалася, не знаючи, що робити. Вона знеохочувалась і помила йому рукою. Тео посміхнувся, дивлячись на її незручні рухи, але руками махати не став, обмежившись кивком.
Вона відчула полегшення, коли побачила його відповідь і усміхнулася. Схоже, її більше турбувало реакція Тео, а не люди на трибунах.
"І справді немає потреби нервуватись, доки не прийде моя черга виходити".
Завдяки Силвії напруження Тео пішло на спад.
Чекаючи короля разом з Вінсом, він виглядав куди розслабленішим, ніж раніше. Він подумки повторив усі правила етикету, які йому треба було зоблюва́ти.
Незабаром через завісу з'явився король.
- Його Величність Король!
Почувши гучний голос слуги, люди одночасно опустилися на землю. Рухи їхніх тіл були схожі, але різниця в позі свідчила про статус кожного тут присутній.
Звичайні люди впали обличчям ниць, в той час як двіряни поклонилися по пояс.
Проте, Маґі просто опустилася на одне коліно. Їхні праві руки були притиснені до грудей — місця, де було серце і магічне коло або ж сама магічна система. Одно колїно, звоване до землї, показувало їхню вірність королю, тоді як друга нога була покликана шанувати магію, а не людину. Якби це була Імперія, вони були б покарані за нелояльність. Але тут все було по-іншому.
Це був Мелтор, королівство, де маги були наріжним каменем. І характерною для цієї країни є унікальний етикет.
І ось, в повній тиші пролунав чоловічий голос:
- Підніміть свої голови.
Це був голос короля. І в цьому голосі була сила.
Магі минулого любили казати, що сила слів — це брехня. Вони думали, що чим коротші слова активувати закляття, тим сильніше воно буде.
Тепер це вважали не більш ніж старою приказкою, але Тео міг зрозуміти її значення. Королеві потрібно було лише три слова, щоб змусити людей слухатись. Їхній розум був приголомшений гідністю короля, і вони підняли голови перед тим, як навіть встигли подумати про це.
Тео зробив те саме. Він підняв голову і вперше в своєму житті побачив короля.
Король мав золоте волосся і пурпурні очі, які таємничо сяяли. Його зовнішність і атмосфера, що оточувала його вмить викреслили його шляхетне походження. Він справив таке незабутнє враження, що Тео був переконаний, ніби будь-хто міг би дізнатися короля навіть якби той був одягнений в ганчірки.
« Це ж сам король, Курт III...! »
Як тільки Тео відчув якесь незнайоме йому відчуття, Курт знову заговорив:
- Давно не бачилися, Майстер Вежі Бланделл. Здається, місяць три?
Його голос був досить дружній.
Майстри башт вважались найвидатнішими людьми, але вони не були такими ж видатними, як і сам король. Вони мали вищий статус, ніж ті люди, оскільки на них припадає понад 70 відсотків національної влади. У зв'язку з цим королю було нерозумно ставитися до Бланделла якось інакше.
- Ха-ха-хо! Ваша Величність, для такого старого як я, здається це було не далі, ніж позавчора!
- Якби ви не пропустили запланованого зібрання, то могли б сказати, що це було як позавчора.
– К-кха!
Від такої різкої критики Бланделл негайно замовк. Тепер він виглядав як дитина, якого лаяли за якісь проробки.
Курт III подивився на незручний вираз обличчя Бланделла і, посміхаючись, змінив тему.
- Ви взяли відпустку, щоб подбати про свою ученицю? Одна з причин, чому я сюди приїхав - це те, щоб подивитися на неї.
- Ах, точно, Ваша Величносте. Я саме хотів представити її вам.
- Якщо ви хотіли представити мені її, то навіщо тримали це в секреті 10 років?
- Кха-кха!
Здавалося, що кожне слово Бланделла наносило потрійний удар по ньому сам. Він знову замовк, і Курт подивився на двох людей, які стояли перед ним. Один з них був учнем Майстра Сіней Вежі, а другий - тим, хто її позичив.
Саме ці молоді люди в майбутньому повинні були стати опорою Мелтора.
- Тоді я продовжу церемонію награбування.
Він ненавидів формальності, а тому почав церемонію награбування без будь-яких вводів і непотрібних поздоровлень.
Згідно з порадою, вперед вийшов чоловік, який відповідальний за проведення турніру. Він назвав ідентифікаційні номери, після чого оголосив імена наставників та суму призових грошей, які покладалися на того чи іншого учасника.
Зрештою на кожного учня, який стояв по центру стадіону, залишилося лише два імені. Він наказав організаторові турніру зробити крок назад і взяв у руки награну піктограму.
- Сильвія, учениця Бланделла Адрункуса, вийди вперед.
- Так, Ваша Величносте.
Послухавшись наказу, Сильвія зробила крок вперед і злегка вклонилася.
Хоча їй наказали підняти голову, було б справжнім блюзнірством дивитися прямо в очі королю. Курт прийняв її поклон і заговорив, вручаючи їй пам'ятну піктограму:
- Як достойної учениці Турніра учнів, я даю Сильвію Посох Морозного Джека і надаю її титулом баронеси.
- Сильвія, учениця Сіней Вежі Магії, дякую вашій Величності.
- Так, з нетерпінням чекаю твого подальшого росту.
Це була виняткова нагорода, але ніхто не заперечував твердження Курта. Що стосується сама Сильвія, подолання стіни 5-го Круга для неї було важливішим, ніж благородний титул. Більш того, золото і артефакти вона могла отримати й від Бланделла.
Потім Курт назвав ім'я Теодора:
- Теодор Міллер, учень Вінса Хайделя, вийди вперед.
- Так, Ваша Величносте.
Тіо майже встиг відповісти спокійним голосом і встав зі свого місця.
- Як переможець Турніра учнів, я дарую Теодору 200 золота, Захисний Браслет і надаю його титул барона.
- Теодор, студент Академії Бергена, дякує вашому...
- На додаток до цього...
Тео поспішно закрив рот, коли його перервав Курт. Отримавши 200 золотих, артефакт і титул, Тео не очікував, що буде щось ще.
- Крім титулу барона, Теодор Міллер отримує ім'я шинка.
"Титул шина!"
Його очі затремтіли від такого приголомшливого повідомлення, але його мова була на крок попереду мозку.
- Дякую, Ваша Величність! - Вирвався у Тео, і він відразу ж впокорився опустив голову, а по трибунах пішла приглушена хвиля шепота.
Високе просування в титулі... Це була честь, неможливої без накопичення багатьох заслуг. Але ось, її удостоївся переможець невеликого конкурсу? Це була безпрецедентна ситуація, і тому деякі з дворян не змогли приховати свого замішання.
Незалежно від того, розуміли люди значення цього чи ні, Курт тепло подивився на Теодора та Сильвію і закінчив церемонію навчання.
- Наш Королівство Мелтор оточене Харканським гірським пасмом на північному сході і Імперією Андрас на північно-західі. Щоб захистити нашу батьківщину від диких імперіалістів, які прагнуть війни, нам потрібно виховувати саме таких людей, як ці дві молоді маги. Магічне повідомлення повинно оприлюднити сьогоднішню подію і не розслаблюватися... Зрозуміло?
Люди, які зібралися на стадіоні негайно відповіли своєму правителю:
- Так, Ваша Величність! Як накажете!
***
Невдовзі Курт III залишив Пентаріум.
Він ще довго гаяв за палацами, і найчарівніший момент у житті Теодора закінчився.
Тео і Вінс нарешті пішли в ресторан, де так і не потрапили у перший день свого візиту до столиці. Коли сонце зайшло, вони повернулись у свій готель і Тео впав на ліжко. Зазвичай він волів їсти менше, але в столичному ресторані його рот зовсім вийшов з-під контролю.
Дивлячись на нього, Вінс посміхнувся і сказав:
- Можеш навіть не казати, що їжа була нічого. Хіба не так?
– ... Все, як Ви і сказали, професор.
Потім двоє чоловіків подивилися один на одного і розсміялися. Це був чудовий день.
І не було кращого способу насолодитися сучасною перемогою. Вінс навіть дістав кілька пляшок дорогого вина. Але вони не напилися, бо обидва були магами.
А потім прийшов момент, якого вони обидва чекали.
Чавк.
З дірки в долоні Тео виліз червоний язик. Це був гримуар, який поїдав магічні книги. Обжерство розбудилося.
- Голод. Принесіть їжу.
Обжерливість проковтнула заготовлені книги, поглинши одночасно і приховані в них знання. Гремуар був готовий відповісти на одне з запитань свого власника.
Але цього разу дві особи чекали на це. Угода Теодора і Вінса... Настав момент для першого питання і першої відповіді.