Розділ 23 — Ніч на гірському перевалі (Часть 1).
Після зустрічі з групою інших двох осіб процесія висунулась вперед. Караван з 30 возів і кілька сотень людей, які рухаються в одному напрямку, були справді вражаючим видовищем. З землі піднялася хмара пилу, а околиці заповнились топотом ніг найманців.
- Що ж, я піду. Якщо вам щось знадобиться, будь ласка, негайно покличте мене, і я відразу ж прибіжу.
- Дякую.
- Ха-ха, немає проблем. І, будьте добрі, не соромтесь!
Гордон шанобливо попрощався з магами, а потім вклонився і рушив до передньої частини процесії. Він був зразковим прикладом досвідченого торговця, який спілкувався з належною повагою, але без надмірної лестощі. Хоча Тео обережно й з пильністю ставився до інших, Гордон справив на нього добре враження.
Вінс зробив рукою через сидіння воза і подумав: « Чудова карета. А він достатньо винахідливий, щоб створити щось подібне до дрібних речей. Через кілька років Гордон може стати ключовою фігурою в цій компанії."
Повозка Гордона, яку прикували двоє чоловіків, була призначена виключно для VIP-гостей.
Вони тільки - но торкнулися стрімкої гірської стежки, покрита килимом підлогу і почала витікати м’яке й приємне тепло. Крім того, фіранки могли регулювати кількість світла, яке пропускали.
Карета була більше схожа на пересувний будинок.
"Не думав, що колись так близько побачу гірський кряж надун ..."
Після того як вони покинули академії, Теодор з захопленням дивився у бік розтягненого гірського хребта.
Мешканці Королівства Мелтор знали, наскільки суворі ці місця. Ці землі були заселені великою кількістю монстрів. А в глибині гір було настільки небезпечно, що навіть найвідоміші авантюристи могли легко втратити життя.
Проте дорога каравана лежала по краю гірського хребта, уникаючи наближення до їхньої центральної частини.
Однак невдовзі Тео втратив інтерес до життя.
« Окрім родючої рослинності, це просто звичайні гори»
У глибині хребта жили різні види дивних істот. На щастя, на його околицях, де пролягав шлях каравана, все було більш-менш спокійно.
Втративши інтерес до процесії, Тео вирішив поспостерігати за імпезними найманцями, які піднімалися вгору гірською стежкою. Тео більше нічого не бачив, тому вирішив звернути увагу на ще щось.
– Мітра.
Дівчина відразу ж відповіла на заклик, ніби чекала його.
- Хіінг!
Здавалося, у неї було гарний настрій. Мітра кружляла, розкидаючи частини землі і заглядаючи в кожний куточок воза. Дивлячись на неї, Тео розсміявся і несвідомо простягнув їй палець.
- Хуунг!
Мітра притиснулася до нього. Текстура вологої землі була не дуже приємною, але її поведінка настільки мила, що Тео не став відтягувати руку. Він погладив її правою рукою, і дух відразу ж накинувся на його інший палець.
Тео сумнівався, що від цього буде штовхнути, але принаймні йому не було б нудно.
Таким чином, поки карета тримала шлях до Мана-вілья, Тео вирішив деякий час пограти з Мітрой.
***
У перший день подорожі вони не зіткнулися з перешкодами, і поступово почали смеркати. Кожного дня люди, які піднімалися крутими гірськими стежками, діставали котеки та прилади для приготування вечері. Інші розводять вогнище, щоб сховатися у теплій воді від холодного вечора.
Завдяки Вінсу Тео також розглядався як VIP-персони, а отже отримав миску з рагу і кілька шматків м'якого хліба.
« Хіба вечеря на свіжому повітрі не є найбільшою радістю? А торговці і справді не той народ, який буде брати з собою які-небудь сушені сардини"
Їжа є однією з найважливіших речей у далеких походах. Якщо поставити за мету лише насичення животів, то їжа, яка не мала навіть найменшого смаку, просто шкодила б розуму та тілу людей.
Теплі і смачні страви полегшували не лише фізичну втому, але й психологічну. Люди, які розуміли це швидше, ніж інші і розробляли ефективний метод вирішення цього питання, ставали набагато згуртованішими.
Після цілком задовільної вечері Тео подивився на початок процесії і пробурмотів:
- Охо-хо, здається, що мені навіть комфортніше, ніж професору...
Відвучеряв, Вінс вирушив встановлювати заклинання тривоги по периметру табору. Також міг зробити це і Тео, але надійність заклинання тривоги 5-го кола в порівнянні з сигнальною магією 3-ого Колоу була як небо та земля.
В залежності від кола, найувагоміший ефект був кардинальним.
У результаті Тео залишився сам, хоча він і не був зайнятий.
- Ну, мені не варто сидіти склавши руки.
Замість того щоб повертатися в нудну карету, він викликав Мітру і опустив її на землю.
Мітра захвилювалася по краях, після чого присіла і почала грати з землею. Почва, яка була зворушена рукою, ставала або м’якою, або твердою, обтічної форми. Це стало можливим завдяки тому, що Мітра була духом землі.
Мітра почала « липки » з грунту маленькі земляні фургончики, і коли закінчила робити п'ятий...
- Ух!
Раптом по спині Тео пробігла хвиля холоду.
- Виявлені Зла!
Це була магія для виявлення ворогів.
Маг 3-го Круга міг виявити ворогів на відстані до 50 метрів. Отже, навколо Тео розкотилася магічна хвиля радіусом понад 50 метрів. Тео знехтував поглядами тих, хто не розумів найманців довкола нього і зосередився на аналізі результатів чарівної хвилі.
«... Вона нічого не засікла? Але це просто неможливо!"
Сенсорне сприйняття Альфреда все ще підказувало, що до нього наближаються вороги. Він не міг визначити напрямок руху ворога, але холод, який знову прокатувався по його спині, чітко засвідчив наближення загрози.
Тео швидко почав роздумувати над тим, у чому він помилився. Виявлені Зла - магія, яка підкреслювала присутність ворога в окрузі. Навіть якщо ворожий маг нейтралізував його закляття, він не міг заперечити факту присутності когось чужого.
« Ні, зачекайте-но хвилинку»
"Це не може бути!"
Очі Тео впали на землю, де грала Мітра.
- Мітра! Швидко в землю!
- Хйонг!
Як тільки він віддав наказ, Мітра миттєво занурилася в землю. Мітра, наче вода, впиралася у ґрунт і показала Тео те, що вона відчувала під землею. Оскільки між їхніми душами був міцний зв’язок, то вона не могла ділитися звуками та візуальним відображенням того, що відбувається в зоні, яку змогла просканувати.
Взору Тео і Мітри постали вороги.
"Хобгобліни?!"
Через тунель, що прорвався під землею, бігли створіння з синьою шкірою та потворними обличчями. Їхні сокири вказували на те, що вони не є дружніми. Кількість противників досягла 20-30 одиниць, і ця сила могла завдати значного удару урону, доберися вона до тила каравана.
"Професор, я повинен повідомити про це професору Вінсу..."
Теодор машини розгорнувся і побачив, що перед процесією спалахнула полум’я.
Ду-дух!
Потім довкола виринула могутня хвиля магічної сили! Це було заклинання, якраз придатне для магів 5-го Коло. Передня частина каравана, мабуть, також була нападкою з боку ворогів. У подібній ситуації Тео може призвести до неврівноваженості і відволікти професора Вінса. Крім того, не залишилося часу.
Хобгобліни, які бігали тунелем, були на 5 метрів нижче поверхні. Приблизно через 15 секунд вони будуть на місці, а значить у Тео залишився лише один варіант.
« Я повинен зупинити їх сам»
Підготувавши свій розум, Теодор глибоко зітхнув і вигукнув так голосно, як ніколи раніше:
- Уах-х-ху!
Він не підсилював свого голосу магією, але його відчайдушного крику було достатньо, щоб інші навколо нього відразу вполошилися.
- Ч-що?
- Що відбувається?
- Що цей хлопець робить?
Однак Тео просто опустив свої долоні до землі, під якою бігли хобгобліни. Тепер вони були лише в чотирьох метрах, а то й більше. Якщо він належно не візьме час, то напевно зазнає невдачі. Однак Тео не хвилювався за можливу невдачу. Натомість він зосередився на використанні магії духів через Мітру.
"Пора!"
- Перевертання в бруд!
Перевага чаклунства полягала в тому, що йому не потрібно було магічних формул. Все, що йому було потрібно - чіткий образ кінцевого результату. Завдяки силі Тео Мітра найприроднішим способом перетворила навколишнє середовище в бруд. Для хобгоблінів, які ось-ось повинні були вийти з тунелю, це була справжня катастрофа.
– Ку-ррук? Куве-е-Е-ек!
– Ку-ва-а-ак!
- Кьяк! Ку-а-ак!
Деякі з них були багном на голові, тоді як інші застрягли в ній по пояс. Декому пощастило більше, і вони просто пов'язали в ній, але всі без винятку гобгобліни, які застрягли у багнюці були розлючені.
Тим не менш, Теодор ще не закінчив.
- Застигання на камінь!
Його магічна сила знову полилася пряміком в землю, і бруд застигла. Це було лише тимчасове явище, але вплив був справді сильним. Коли сира глина затвердилася, хобгобліни жахнулися. Ті, хто застряг вже на виході з тунелю, почали судорожно дергатися, намагаючись вирватись із кам'яних кайданів.
Тео витер піт з лоба і закричав на стоячих поруч найманців:
- Ну що ви замерли? Убий їх!
- А-а!
- Що тут відбувається?
Однак війни були для них джерелом хліба і даху над головою, тому невдовзі вони зрозуміли ситуацію. Тео дав їм чудову нагоду розібратися з обеззброєним противником. Гобгобліни, голови та руки яких стирчали над землею, були зрубані, наче колоски пшениці. Алебарди знесли голови тих, хто практично вибрався на поверхню, а інші були поховані живцем.
В одну мить було знищено 30 гобгоблінів. Але холод, який Тео відчував на своїй спині, все ще не зник.
Фу, фью, эм!
Якби не його крайній концентрація, він би ніпочим не почув цього звуку. Тео повернувся в напрямку звуку і побачив дещо знайоме.
"Стріли!"
Гобгобліни були монстрами, які використовували абсолютно такі ж інструменти, як і люди, а їх атаки були тактично скоординованими. Якби Тео не зупинив цього раптового нападу, то загинуло б досить багато найманців. Ось чому хобгобліни були неприємними і небезпечними монстрами. Вони викрадали у людей їхню зброю і використовували її для нападу на каравани.
У голові Тео схлипував досвід Альфреда Беллонтеса: « В середньому стріли дерев'яні з металевими наконечниками ».
Якщо все було саме так, то стріли можна було зупинити без особливих труднощів. Завдяки цій інтуїції Тео миттєво створив широкосмуговий бар'єр. Не слід було перевіряти, чи зброя міцна союзниками.
А щоб повністю запобігти цій дальній атакі, йому просто потрібно було впливати на траєкторію стріл. Після зіткнення з вітром сила стріл впала б наполовину.
- Повітряний Захисник!
З його руки вирвався поривчастий вітер.
Сильний вітер був максимально дієвим у подібній ситуації. Проста зміна напрямку могла б зменшити загрозу з боку стріл. І ось стріли, випущені зі страху перед лицем вітру, зрештою впали на землю і не досягнули своїх цілей.
Тео був задоволені результатами, але глянувши в сторону, звідки стріли вилетіли, його очі прищурилися ще сильніше.
«... Вони йдуть".
Хобгобліни, які ховаються у тіні, зрозуміли, що обидві засідки зазнали невдачі і пішли в рух.
У відблисках вогнищ можна було побачити їхні червоні очі.
Під акомпанемент моторошних криків і волей, на одному з гірських перевалів надун почалася повномасштабна битва.