Розділ 17 — На перехресті довіри (Часть 1).
Після занять Теодор обідав у їдальні, а потім підкорявся указу професора Вінса з кислою міною на обличчі відправився в його лабораторію.
Він не міг насолодитися перемогою над Ґарсією, бо знав, чому він покликав його. В академії не було іншої людини, яка б знала Тео краще. І він зрозумів, що можливості Тео аномально виросли.
- Плюс знає, що у мене немає грошей на купівлю магічних реагентів або найму наставника.
За останні три роки Вінс виявив більше турботи, ніж будь-хто інший.
Тео згадував про свою жалюгідну фінансову ситуацію, яка була майже як у бідного селянина і його жахливу чутливість до мані.
Вінс відрізнявся від інших професорів, які не звертали особливої уваги на Тео. Таким чином, ця ситуація була набагато небезпечнішою, адже це був не хто інший, як професор Вінс, якому завжди було шкода Тео, що змарнував свій талант. Він навіть намагався відкрити для нього ще один шлях.
Професор Вінс відразу зрозуміє, бреше він йому чи ні.
Проблема виникла в тому, що ми можемо знайти спосіб приховування існування обжерливості.
- Чорт, як би я не думав, — відповіді немає. Я не можу виправдатися перед професором Вінсом. Це викличе непорозуміння і, можливо, він мене розкусить.
Обжерливість сказала, що існує понад 100 способів збільшити магічну силу, але вона розповіла йому лише про одне.
Конкретно зараз йому були відомі всього лише три-чотири інших методи. Усі вони включали чорну магію або інші шахрайські методи, від яких навіть могла зменшитися магічна сила. Інакше кажучи, це зовсім не підходило як виправдання.
Тео розумів, що стоїть перед лабораторією професора Вінса.
– ... Я приплыл.
Це був його перший візит сюди з того дня, як він попросив у професора видати йому дозвіл. Тео подивився на коричневі двері. Тоді він вийшов з цієї кімнати з досить похмурим обличчям і ось, знову повернувся до неї, сповнений турбот.
Його поточна ситуація докорінно змінилася. Бездарний невдаха 2-го Круса тепер отримував кращі оцінки в всій групі. Це стало наслідком того, що він завжди стикався з труднощами і не уникав їх.
- Цей випадок нічим не відрізняється.
Він не втече. Тео підняв руку, подумавши, що має пройти через це.
Стук-тук.
- Професор, це Теодор.
– Заходи.
Через двері відразу ж пролунав відповідь, ніби його вже чекали.
Тео повернув дверну ручку і відчув запах звичайної кави. Пергаменти і книги, розкидані на столі, говорили про те, що професор Вінс над чимось старанно працював.
Професор відклав у бік пергаменту, який читав, і подивився на Тео з абсолютно непроникним обличчям.
- Ти вчасно. Засідання школи зайняло більше часу, ніж я очікував, а тому я щойно повернувся.
Все було так, як він і думав. Покарання Ґарсії Картера було складним рішенням для академії. Вісконт Картер був добре відомий, тому викладачі не хотіли карати його сина і піднімати шум. Професора настільки турбувало ситуація, що Вінс був змушений відмовитися від його винятку або приходити на повторний курс.
Засідання тривало дві або три години, і коли воно вже нарешті підійшло до кінця, в кришталевій кулі з'явився Віконт Картер своєю власною персоною.
- Мені дуже шкода, що мій дурний син викликав такі неприємності.
Вінконт Картер не намагався виправдати Ґарсію, оскільки був порядним і почесним вельможею. Навпаки, він навіть попросив Вінса суворо покарати його. В результаті директор Академії Бергена вирішив залишити рішення за самим Вінсом.
- Це незадовільно. Директор все одно боїться можливих проблем, якщо буде прийнято невірне рішення - підтвердив Вінс, коротко описавши Теодору ситуацію. Потім він зробив ковток з кавової чашки, висловлюючи своє незадоволення тим, що професор в академії були бюрократами, які дбали тільки про свій власний добробут.
З іншого боку, Тео не очікував багато від професорів, а тому вводив себе абсолютно спокійно. Вінс побачив його реакцію і поставив чашку назад на стіл.
- Я занадто довго говорив. Ну що, чи не пора перейти прямо до справи? - Винс сказав і щось витягнув.
Це була захоплива підвіска на срібному ланцюгу. Тео негайно відчув надзвичайну магічну силу, яка походить від червоного самоцвіта посередині.
Коли Тео побачив кулон, його очі полізли на лоб.
«Ого! Ніколи раніше не бачив артефактів такої якості."
Тео швидко визначив його силу, бо провів два місяці у суспільстві чорного трейдера. Срібний кулон не можна було навіть порівнювати з тим, що продавалося в лавці на відбитому Бергені. Це магічна сила, яка була на абсолютно іншому рівні.
Можливо, поковтнувши його, можна було б скоротити шлях до 4-го Коло більш ніж наполовину. Кулон був схожий на блюдо від шеф-повара.
А потім професор Вінс розповів йому назву кулона.
- Мови Пламені.
- Ревні язики...?
– Да. Цей тупиця Ґарсія скористався цим артефактом у спаррингу з тобою.
Отже, сила його опонента справді була викликана наявністьм артефакту. Тео неохоче кинув. Це пояснювало те, як Ґарсія, маг 3-го Колоу, зміг використати закляття 4-ого. Його раптова трансформація була пов’язана з Ревульськими мовами Пламені.
Але його подив не закінчився.
- Бери.
- ...?
Професор Вінс раптово кинув Ревеві язики Пламені прямо Теодору в руки.
Артефакт, який коштував як мінімум 100 золотих і був справжнім скарбом для магів, злетів у повітря. Тео автоматично підняв руку і схопив його.
Перед тим як Тео встиг хоч щось запитати, Вінс сказав:
- Ти не отримаєш офіційних вибачень від академії. Тим не менш, ти був атакований цим артефактом. Можеш вважати, що цей кулон був відправлений Віконтом Картером у якості особистого вибачення.
"Навіть так..."
Передача такого артефакту як вибачення... Жодна людина в Королівстві Мелтор не пішов би на це. Принаймні, Віконт Картер не був відомий наявністьм у себе неймовірних багатств.
Тео знав це і дуже сумнівався в тому, що все так і було.
- Замість виключення, Ґарсія буде звільнений на місяць. Я вибрав йому покарання не порадившись з тобою, тому, якщо у тебе є якісь скарги, поверни кулон, і він буде виключений, - недбало пояснив Вінс.
– ... У мене немає скарг, професор!
- Я так і думав.
Коли Тео так несподівано повертався, Вінс посміхнувся і знову взяв чашку кави.
Хоч би яке покарання отримав Ґарсія, Теодор не мав жодної користі з цього. Крім того, Ґарсія міг би затаїти на нього образу в разі суворого покарання. З огляду на те, що Ревеві язики Пламені були в центрі уваги, Тео залишився одним.
« Дуже добре. Можливо, мені вдасться стати магом 4-го кола ще до закінчення академії."
На якийсь час у кабінеті професора запанувала тиша. Тео замишляли використовувати Оценку, а Вінс закрив очі і втішив ароматом кави.
Однак невдовзі професор перервав цю спокійну тишу.
- А тепер я поставлю тобі особисте питання.
А ось і пішов неминучою в цій розмові шах та мат. Миттєва розслабленість знову стала напруженістю, наче натягнена гумка для паперу, і вираз обличчя Тео знов загострився.
Він втратив фальшиве почуття безпеки, яке професор Винс внушив йому і віддав артефакт. Атмосфера в кімнаті, здавалося, охолола лише за 10 секунд до мінімального значення.
- Я не сумніваюся у твоїх здібностях. Ні, будь-хто, кому вистачить мізків зрозуміти твою природу, не буде сумніватися. Хіба я не говорив тобі про це вже кілька разів? Теодор Міллер, якби у тебе було трохи більше чутливості, ти б був найкращим випускником ще три роки тому.
Слова обличчя Тео не пом’якшувалися навіть після похвали. Швидше, він тільки ще сильніше напружується. Теодор боявся цієї, так званої ідеальної репутації. Ніхто в академії ще не знав, але один вже здогадався про перетворення на талант Теодора. І цим чоловіком був професор Вінс.
- Але кожен має свої обмеження. Не можна підвищити чутливість, і мені було шкода тебе. Но...
Вінс подивився на нього пронизливим поглядом.
- Після зимових канікул ти змінився. Ні, слово "змінення" тут не годиться. Ти став зовсім іншим.
Єдине полегшення - те, що Тео не відчував ворожості у словах професора Вінса.
Хай Тео взяв деякі таланти і досвід Альфреда Беллонтеса, але він не був рівну Вінсу. Винс десятиліттями виступав у ролі бойового мага і був одним з найсильніших чарівників 6-го Круга.
У ста дуелях з Вінсом, Тео був приречений на всі сто поразок.
На щастя, Вінс просто розмовляв з Тео і, здається, не виявляв жодних ворожих намірів.
- Я зрозумію, якщо ти не захочеш відповідати. Ти щирий і не зіпсутий студент. Я знаю, що ти не став би використовувати для свого розвитку який-небудь брудний метод.
– Професор...
- Але якщо ти все-таки вважаєш мене своїм наставником, то я хочу запитати тебе: чи є щось, що я можу зробити, щоб допомогти тобі? - Поцікавився професором і додав, — Я хочу навчити тебе.
У цей момент Теодор Міллер мав здогадку.
« Це перехрестя»
Його життя зміниться залежно від того, який бік він вибере. Чи повинен він розповісти все Вінсу або приховати це?
Якщо він утаїть правду, то його будні залишаться такими ж, як і зараз. Він буде продовжувати їсти книги з бібліотеки і зрештою отримає диплом елітного студента.
Але чи все так і буде?
Був межа тому, скільки книг він міг взяти з бібліотеки. Протягом останніх двох місяців Обжерство з’їло понад 100 підручників. Поки що йому якимось чином вдавалося це приховувати, змінюючи розташування збірок або пересуваючи книги з полиці на полицю. Але якщо хтось почне стежити за ним, то скоро розкриє його секрет.
Але якщо він співпрацюватиме з професором Вінсом, йому не потрібно буде ризикувати.
"Ні, це не має значення"
Зрештою, це було другорядним питанням. Йому треба було подивитися на суть самої ситуації.
У чому сенс цього перехресного перехрестя?
Тео дивився на професора Вінса. Якщо замислитись, це було дуже просте питання...
... Має він довіритися Вінсу чи ні?
- Професор.
Після певного періоду мовчання, який був одночасно і довгим, і коротким, Тео нарешті прийняв своє рішення.