Розділ 1 — Жадний Гримуар (Часть 1).
- Теодор Міллер.
Людина з темними колами під очима назвав ім'я Теодора. Його впалі щоки підкреслювали злегка спікулі, які надали йому ще більшої худості.
Якби на ньому був поганий одяг, його можна було б порахувати за рядового обивача нетрі.
Але цей чоловік був професором третьогокурсників і майстром 5-го кола, що робило його одним з кращих в Академії Бергена.
І ось цей худий чоловік, який по сумісності зався професором Вінсом, діловим тоном проговорив:
- Ви мабуть знаєте, чому я покликав Вас.
У Теодора Міллера, або по-простому Тео на обличчі промайнула тінь і він кивнув. Він так зробив, бо просто не міг змусити себе відкрити рота і відповісти на запитання. Теодор довго готувався до цієї розмови, але як тільки настав момент, його серце чомусь відмовлялась слухатися.
- Ваші результати екзаменів просто блискучі. З усіх Ваших речей було вираховано лише три бали. При цьому допущені помилки можна сказати, що вони незначні. Жоден студент не показав такого високого результату, так що ваш сумарний бал можна назвати ідеальним.
Хоча це ніколи не підтверджувалось прилюдно, але деякі тестові питання були « покликані, щоб помилитися». Видобути максимальний бал було просто неможливо, таким був негласний правило академії. Однак, у Тео були відраховані окуляри тільки за три питання. Можливо, цей показник був ліпшим, ніж у деяких професорів.
Вінс захоплювався талантом цього молодого чоловіка, одночасно з цим відчуттям смутку. Такі змішані емоції він відчував через те, що Теодор Міллер не мав таланту, щоб стати чарівником.
- Але Ви не можете завершити нашу академію, тому що практичні результати... Незадоволення.
Цей проникливий голос не був для Тео грім серед ясного неба.
У академії було два вимоги до випускників: перший - кожен студент повинен набрати принаймні 70 балів за письмові тести; другий — стати майстром 3-го Круса. Навіть перша умова була дуже непростою, але остання вимога полягала в тому, що вона мала бути справжньою проблемою.
Для Тео, який народився з невеликою кількістю магічної сили і слабкою чутливістю, стіна у вигляді встановлення майстром 3-го Коло була занадто високою. Хоча для тренування він навіть спав значно менше, ніж його однокурсники, йому не вдавалося наблизитися до їхнього рівня. Незважаючи на всю свою практику, його магія викинулася якимось абсолютно неконтрольованим потоком.
У результаті Тео вже третій рік не міг закінчити академією.
– Хм... На якому ти зараз кругу, Теодор? - Роздратований голосом запитав професор Вінс.
Минулого року, і за рік до того, він ставив подібне запитання. Але відповідь Тео залишалася такою ж.
– ... На другому, - в який раз відповів Теодор.
Це було жахливе число.
Більшість учнів академіки зазвичай доходили до кінця першого курсу, а до 3-го Круга - на третій курс. У деяких рідкісних випадках особливо обдаровані учні при випуску з академії володіли 4-им Колом.
Але Тео провів у академії вже п'ять років і все ще не зміг подолати стіну в вигляді 3-го Круса. Крім того, це була не єдина проблема.
- Вам вдалося освоїти магію 2-го Круга?
– ... Ні, у мене не вийшло.
Голос Тео пролунав ще тихіше.
Якщо б він мав лише магічну силу, то міг би отримати її потрібну кількість з зовнішніх джерел. Так, це було б трохи дороговатим методом, якби для заповнення магічної сили Тео почав використовувати реагенти, але тоді він зміг би отримати достатню кількість енергії, необхідну для 3-го Коло.
Однак чутливість Тео, яка була не менш важливим елементом для використання магії, вже близько до дна. Отже, якщо проблему у вигляді відсутності магічної сили ще можна було якось подолати, то спосіб підвищити чутливість до мані просто не існувало.
Саме тому професор Вінс відмовився від надання йому стипендії.
« Звичайно, він видатний учень, але... З такою поганою магічною чутливістю він ніколи не виживе в ролі мага. Провівши тут п'ять років і навіть не освоївши магію 2-го кола... Це безнадійно."
Вінс з задумливим виразом подивився на Тео.
Будь-який інший студент вже б здався... Тео, який знав про відсутність у себе таланту краще, ніж будь-хто інший три роки підряд не припиняв спроб вибитися на потрібний рівень. Це було просто незрівнянно з іншими учнями, які виростали в академії, наче рослини у теплиці.
Якби тільки Тео мав найзвичайніші рівні магічної чутливості, тоді статус першого випускника був би за ним.
Але реальність була надто жорстокою.
Злегка засміявшись, професор Вінс витягнув з ящика конверт. Це було вже не вперше, але з роками здавалось, що конверт більший. У конверті був лист, який вручали людині, яка мала піти на повторний курс.
- Це мій обов'язок як професора, але... Мене не покидає відчуття, що я роблю щось по відношенню до тебе. Прости.
– ... Ні, все добре.
- Перед тим як викинути, прочитай його. У порівнянні з минулим у ньому мало що повинно було змінитись, але хто знає.
Тео спокійно прийняв конверт з рук професора.
Його пальці тремтіли, але йому якимось чином вдалося переробити свою нервозність. Це був його третій лист. Навіть коли студент отримував таке навчання, то став предметом глузувань і знову зазнавав би сорому від цілої сім’ї.
Тео був єдиним учнем в Академії Бергена, який коли-небудь отримав його тричі.
Крім того, третій лист мав особливе значення. Воно було останнім.
Четвертого листа більше не буде.
Професор Вінс не згадав про це, але якщо Теодор Міллер не закінчить академії наступного року, то його виключать. Це буде справжній скандал, при чому настільки ганебний, що йому краще самому піти і врятувати хоч краплю своєї честі.
« Але чи це єдина проблема? »
Потьмянілим поглядом Тео подивився на лист.
Його очі, які колись були наповнені мріями, потемніли. Молодий чоловік, який вступив у академію стати великим магом, тепер повинен був зіткнутися з похмурою реальністю, яка змусила його понуро опустити плечі.
« Я зможу зробити це наступного року. Наступного року я зможу закінчити академію".
Але тепер це було для нього наче самозвеличення. Ніби він стояв на порозі прірви.
Теодор Міллер...
Він був найстаршим сином, яка втратила прихильність благородної сім’ї. Сім'я Міллерів, яка колись була прирахована до графського титулу, 100 років тому втратила всіх своїх почестей і привілеїв. Спроби його предків відновити добробут нічого не принесли, а Тео знехтували.
Отже, Тео хотів стати магом. На відміну від тих, хто з дитинства навчався в школі, діти з благородними титулами могли без труднощів потрапити до академії. Він думав, що достатньо здібний, і переконав батьків відправити його сюди у Королівську Академію.
Тим не менш, на цьому все і закінчилося. Тео лягав пізніше всіх і вставав раніше за усіх. Він з ентузіазмом працював і вчився, жертвуючи сном, щоб зайвий раз попрактикуватися зі своєю масою. Замість нарікати на свою долю і несправедливість, Тео вважав за нагороду, якщо докладе більше зусиль.
« Чи я був занадто оптимістичним? »
Його однокурсники закінчили академію ще два роки тому. Потім з неї випустилися ті, хто був молодший його на рік. Тепер же дипломи повинні були отримати й ті, хто був на два роки молодшим.
Навіть нові учні знали його ім’я. Він був вічною 2-одною Академією Бергена.
Тео зганьбив і той, хто втратив сім’ю Міллерів.
« Коли все пішло не так? »
Може все почалося, коли невдача зазнала невдачі спробувати активувати закляття на його самому першому практичному зайнятні?
Коли він зрозумів, що його магічна чутливість є безнадійною? Тоді, коли за кілька днів до церемонії випуску йому вручили його перший лист про потребу повторного курсу? Чи, навпаки, коли він отримав другого листа, то подумав, що всі його зусилля даремні?
Або, можливо... Можливо, коли він вперше почав мріяти про те, щоб стати чарівником?
"Прокляття"
До цих пір він ніколи не обурювався власною бідністю. Були й інші люди, які їли менше від нього, і ті, хто ніколи не мав би жити в достатку та багатстві. Незважаючи на те, що статус сім'ї Міллерів впав, Тео все ще був благородним дахом і зміг вступити в Королівську Академію.
Однак його терпіння здавалося нездійсненним.
Магічні реагенти, які інші студенти пили як воду? Тео відмовився від них, знаючи, що одна пляшка прирівнюється до двох місяців бюджету його сім’ї.
найняти іншого чарівника як приватного наставника? Але він не міг собі цього дозволити, навіть якщо продав маєток Міллерів.
Звичайно, багато студентів закінчили академію і без застосування таких методів. Вони збільшили свою магічну силу завдяки природному талантові й не потребували індивідуального навчання. Але що робити, якщо немає ані таланту, ні грошей...
Можна було закінчити академію, навіть якщо не вистачало якоїсь з цих речей. Проте Теодор Міллер не мав ні того, ані іншого...
- Я мушу повертатися на заняття.
Коли професор кивнув на знак згоди, Тео розгорнувся і пішов до виходу.
Він не був упевнений, що зможе зберігати спокій ще хоча б кілька секунд. Його холоднокровне обличчя вже було частково перекошене. Принаймні він не хотів, щоб професор став свідком чогось подібного.
Бум!
Двері зачинилися з куди більш гучним ударом, ніж коли він увійшов.
З важким виразом на обличчі професор Вінс глянув на двері, але вже через кілька секунд опустив свій погляд на книгу, яку читав. Сторінки цієї книги вже довгий час не переверталися.
***
Дзинь!
У коридорі пролунав гучний дзвін. Це годинник, що сигналізував про настання вечора.
Завдяки магії його звучання було однаковим по всій області навчального закладу. Студенти, які жили в гуртожитку після якогось часу той самий дзвінок оголошував про заборону залишати межі свого корпусу, тоді як студенти, котрі не ночують у клубах, повинні були їх покинути, почувши його.
Тео несподівано зупинився на своєму гуртку.
«... Якщо подумати, я ще не з'їв свою вечерю."
Чи не сходити йому зараз в їдальню?
Він трохи подумав, а потім похитав головою. Через листи, які він ніс у руці, Тео не мав ніякого апетиту. Тоді може йому варто повернутися в гуртожиток і відпочити спати? Ні, здоровий сон він теж втратив. Було б дуже приємно, якби він зміг заснути без жодного кошмару.
Зрештою, кроки Тео кинулися в ту сторону, що й завжди.
У це місце рідко коли навідувалися сторонні, а ще воно було найбільш комфортним для Тео у всій Академії Бергена. Бібліотека.