- Займально... Ну дуже цікаво! - Активуючи одне скануюче закляття за іншим, тихо тягнути я слова, намагаючись зрозуміти, як подібне взагалі можливо. Як некро артефакт, яким насправді і був хрестраж, може одночасно з цим бути ще й живим об'єктом. Енергія смерті такого артефакту повинна бути не найкращим способом впливати на здоров’я живої істоти. Дуже швидко звівши в могилу навіть дійсно сильної істоти. Енергія смерті заперечує життя, а якщо у цього життя ще й тіло є...
Але факт є фактом, що переді мною зараз знаходився живий хрестраж у вигляді пристойних розмірів магічної змії — Нагайни. Ім'я цього творця я знав ще з пам"яті Регулуса, який мав сумнівну честь спостерігати за вірним фамільєрам темного лорда із перших рядів. От тільки я і подумати не міг, що Воландемор перетворив свого фамільєра на справжній хрестраж... І я навіть уявити не можу, як це взагалі можливо.
Зазвичай, коли маги та інші магічні істоти обмінюються частинками своїх душ, між ними розвивається дуже міцний духовний зв’язок. За типом тієї, що є у мене з Круком... Але сам шматочок душі не зберігає свою цілісність, асимілюючись магічними істотами. Ну, це в звичайній ситуації. Темний лорд, очевидно, зміг це виправити і змусити свого фамільєра стати носієм частини його душі.
- Лорд Блек ... Чи правильно я розумію, що ця змія і є той артефакт, який ви шукали? - Кілька сором'язливості спостерігаючи за пляшками навколо спійманої тварюки, уточнив в мене Луї Дагур. Лідер тієї групи розтрощів заклинань, що і відловила для мене цю тварюку, повністю окупувавши всі запасні на них сили та гроші.
- Так, це саме той артефакт. Правда, я не знав, що його можливо настільки майстерно впровадити у чуже тіло і залишити саме тіло в відносному нормі. - Тихо прошепотів я, не відглядаючи від власних досліджень. - За подібний рахунок з мого боку можете розраховувати на пристойну премію. - Я відразу додав, чудово знаючи, чого саме від мене хоче цей француз.
- Дякую. - Кротко кинув мені чоловік. - Але я вів не зовсім до цього... Розумієте, в Литл Улдінгу ми з хлопцями теж знайшли щось подібне... В одному з будинків, що привласнював нашу увагу досить свіжими слідами якихосьслідкових чарок ми виявили одного малюка з приблизно такою ж аномаллю в тілі. Правда, реакція дитини була занадто слабкою через що ми і не поставили такого особливого значення. - Протягнув чоловік, змушуючи мене різко відкинути свої спроби вивчення чужого фамільєра.
- Ось воно означає як... - Швидко просканувавши розум свого співрозмовника, тихо пошепки прошепотів я, не піднімаючи очей. - Чи може вийти так, що темний лорд заполонив свій крсраж в звичайне немовля... - Тихо шепотів я, в шаленому темпі намагаючись зрозуміти, чи не могла бути пов'язана низька активність темного лорда з тим, що він зараз просто чекає на дорослішення своєї судини ... Я чув про магів, що для продовження власного життя вирощували для себе нові тіла і навіть просто захоплювали собі нові тушки. Я і сам, в деякому розумінні такий же.
Правда, тоді ставати незрозумілим чому сам темний лорд зараз прибуває у вигляді духу, ховаючись десь за межами Британії... Чи, може, саме те, що ховається від того самого Дамбльдора і чекає на мить, коли його телятко трохи підросте? Все можливе. Це божевілля може бути досить складно зрозуміти. До того ж я можу ще й не знати деяких деталей або нюансів чужого плану...
- Значить так. - Закінчивши мозковий штурм, голосно хмикнув я. - Оправляйся зі своїми напарниками в Литл Улдінг, простежайся за виявленою аномалією... Я за подібну роботу добре вам заплачу. - Віддав я свій наказ, вирішуючи для початку розібратися з вже наявним у мене на руках змії.
- У нас буде якесь конкретне завдання? - Поточив у мене лідера ліквідаторів заклинань, тим самим погоджуючись з моїми умовами.
- Ні. Просто стежте за останнім аретфактом. І намагайтеся не потрапляти під дію, що слідкує за нашою ціллю. - Кротко кинув я, всім своїм виглядом висловлюючи небажання ще сильніше затягувати цю розмову. І Луї зрозумів мій м'який, затикаючись і покидаючи одну з моїх резервних квартир, де я й волів зустрічатися з іншими магами. - Я сам зв'яжуся в Лилт Улдінгу через пару днів. - Додав я в останній момент, позначаючи зразкові терміни нинішнього завдання.
І найманець мене почув, тепер вже точно залишаючи мене на самоті. Що було дуже до речі ... Бо які б там плани не були у темного лорда, але проблеми потрібно вирішувати при мірі їх приходу. А тому, спочатку я передаю агресивну змію. Авоу і вийде зрозуміти, як саме Волдеморт створив подібний хрестарж, і які практичні переваги можуть мати такі методи створення некроконструктів.
Розбиратися з дитиною, що якогось фіга носить в собі шматок чужої душі, я буду трохи пізніше ... За одним треба буде розібратися, хто ж це такий розумний почав стежити за цим немовлям. Минулого разу, саморуйнівна перерва весь Литл Улдінг, я не знайшов і на чужі чари. А значить, ті були створені зовсім недавно... І нехай це буде лише моєю параноєю, але мені чомусь вже зараз здається, що і ця справа навряд чи обійдеться без впливу одного надмірного активного старачка.
- Пане Регулус... Це? - З якоюсь замікою привітала мене Кірхе, варто було мені тільки повернутися додому з величезною зміїною, тепер замкненою в спеціальні кільця, що не дозволяє тій навіть шипіти нормально.
- Фамильяр Воландеморта... Вона пробуде у нас недовго. Після всіх досліджень ця істота згорить у вогняному пеклі. - Спокійно відповів я, пообіцявши в найближчий час врятувати дівчину від подібного сусідства. Розшифрувати погляд дівчини на змію було не так вже й складно. А вже той страх, що вона випускала у поза собою, тільки побачивши левитуючу над полом змію, було ну дуже важко не помітити. Та що вже там, я і сам намагався тримати змію подалі від себе, просто на всяк випадок.
- Ясно. - Кротко кивнула вейла. - Вас зараз краще не турбувати? - Тихо уточнила та, відходячи трохи в сторону мого шляху, не бажаючи наближатися до скутої змії.
- Так, Кірхе. В найближчі кілька днів я буду сильно зайнятий. Якщо у тебе є якісь питання про магію - пошуки відповідей в бібліотеці або моїй книзі чарівника. - Спокійно відповів я, трохи засмучую дівчину... Але не переймайтеся цим. Мої вайлики були не зовсім дурними, а радше досить легко зрозуміти, коли ситуація не має нічого спільного з тим чи іншим.
- Добре, пане Регулус... Якщо що, ми з Анною будемо чекати вас у себе в кімнаті. - Спокійно пообіцяла мені дівчина, швидко заспокоюючись і тримаючи себе в руки. Я ж лише кивнув їй, прискорюючи крок в сторону ритуального залу. Мене дуже хвилювало вивчення такого незвичайного хреста, що я потрапив у мої руки. І я не збирався втрачати час зазрячи, тим більше що довго підтримувати життя в Нагайні я ніколи не хотів.
Живий хрестраж мені не потрібен. Забагато від нього буде клопоту, і навіщо зберігати його як би й ні. Це щоденник або кільцювання з медальоном, які можуть не завдавати собі особливих труднощів. А ось цілком собі живу змію краще б просто знищити, попередньо вивчавивши.
Чим я, власне, і почав намагатися зрозуміти, як темний лорд заполонив свій хрестраж у свого фамільєра. Це питання мене цікавило, чи воно справді практичне. Я, звичайно, не хочу створювати собі хрестражі, занадто серйозна ця буде навантаження для моєї душі. Я не хочу розривати цикл переродження, навіть якщо це час. Не ясно, чим це обернеться для моєї душі в майбутньому.
Але ось перетворити того самого Крука в цю частину власної душі, як то зробив лорд зі своєю змією, було б не так вже й погано... Від смерті то все одно не втекти. Але зберегти хоча б щось з цього самого життя хотілося б. Тому, можливість значно зміцнити свій зв'язок з духом звучить дуже непогано. Тим більше, що сам Крук зовсім і не проти такого експерименту.
Це наш симбіоз. А якщо я зможу зробити свого духу захисником своєї душі, то про смерть не хвилюватимуться особливо. Духи — це духи, на них механізм реінкарнації діє дещо по - іншому. Ну, принаймні, Крук не втратить свою пам'ять якщо я раптом влаштую того з собою на переродження. Ну а там вже він і мені мою пам'ять повернути зуміє, якщо того зажаде ситуація...
Коротше так, те як Воландеморт вмудрився перетворити магічну змію на частину самого себе, мене ну дуже зацікавило. У пошуках відповідей я не тільки намагався повністю дослідити Нагайну, але й з іншими хрестражами почав активнішу взаємодію. Особливо мене цікавило вивчення тих ментальних сліпих, що залишив після себе Воландеморт. Один такий сліпок був на кільці, інший на щоденнику, з якого я і вирішив розпочати вивчення особистості свого ворога.
А все через те, що в щоденнику перебував більш стабільний сліпок чужої особи, вивчати який без ризику випадково знищити відбиток особистості, було куди як легше ... Шкода лише, що на початку інформація в хрестражі була занадто роз'єднаною і суперечливою. Через що за перші 24 години своїх експериментів я дізнався не так вже й багато.
Ну, але мені вдалося дізнатися справжнє ім'я Воландеморта, якого в юності звали Том Марвело Реддл. Навіть ім'я майбутнього темного лорда не здавалася мені чимось особливим, натякаючи, що темний Лорд був у кращому випадку напівкровкою або байстром якогось благородного роду. Але, не завадило цьому у свій час показати володіння парсетангом - магічною мовою змій і зватися спадкоємцем самого Слізеріна. І в цілому, маг з Тома отримався той ще...
Принаймні в некромантії той дійсно непогано розбирався, сдумавши змінити ритуал створення хрестражів настільки, що я навіть натяки на нього у випадку з Нагайною вгадував з ну дуже великою працею ...
https://literna.net/uk/books/259-harri-potter-novii-rehuus-blek