Ремус Люпін з парочкою товаришів із ордену фенікса прибули за Пітером буквально через годину після того, як Сиріус відправив тим свого патронуса. Заодно принісши з собою досить цікаві новини... Які особисто змусили мене остаточно повірити, що смерть Воландеморта - це реальність. Реальність, підбудована Дамбльдором.
А все через те, що інформація про смерть темного лорда вже зараз проковтнулася у всі газети... Поки що без особливих подробиць, але власники магічної Британії вирішили втішити прямо посеред ночі, випустивши екстрений випуск новин. І це дійсно показне видання, яке висилало сови майже кожному магу в Британії, і таким чином будить шанованих чарівників посеред ночі.
- І навіщо ж все це потрібно? - Трохи похмуро дивлячись на газету, що перепало мені в руки, звернувся я у порожнечу. Банально не розумів, навіщо директору Хога все це потрібно і як він це взагалі зміг провернути ... А його вплив на ситуацію з газетами прослідковувалося досить чітко. Занадто заготовлені були написані журнальними статтями, а отже й писалися вони дуже заздалегідь... Не за ті жалюгідні дві години, що пройшли з моменту "смерти" великого некроманта.
- Ти про що? - Не дуже впевнений звернувся до мене Люпин... Очевидно, навіть людський слух залишався гострим. Природа перевертня впливає на чоловіка і в такому ось питанні.
- Та так... Думаю ось, кому потрібно було влаштовувати раптові нічні прогулянки магів прямо посеред ночі. І що за цими гулянками цей хтось хоче приховати. - Спокійно простягнув я, практично не сумніваючись в тому, що аврорат зараз готується або вже почав повномасштабні операції з виявлення і затримання особливо небезпечних злочинців з пожирачів смерті...
- Думаєш, хтось вирішив прикрити свої брудні справи подібним чином? - Кілька недовірливо вточнив у мене перевертень, не переставаючи кружляти за Сіріусом і тією парою чарівників, що зараз зав'язує до цих пір несвідомого Пітера в наручники.
- Навряд чи. Швидше за все, Міністерство з авроратом вирішило чимось відволікти народ від масштабної операції по знищенні пожирачів смерті... Ось тільки та оперативність, з якою розвиваються події, кілька бентежить мене. Не схоже це все на наш аврорат. Таке відчуття, що хтось заздалегідь попередив міністерство про можливу смерть темного лорда... Що просто неможливо, з урахуванням того, що ми з Сиріусом буквально годину тому були на місці злочину. - Тихо тягнув я слова, ретельно відглядаючи реакцію Люпіна на такі припущення.
- Хочеш сказати, що хтось підставив Джеймса і Лілі... Зробивши з тих приманку для Воландеморта? - Трохи осипатим голосом, ледь чутно запитав у мене чоловік... Кілька з них радують мене своєю витонченістю і стриманістю. На відміну від мого брата, Ремус добре тримав себе в руках, навіть якщо він горює через смерть друзів.
- Я такого не говорив... Але хтось точно знав, що Воландеморт збирається атакувати Поттерів цієї ночі. І цей хтось підозрював... чи навіть знав, що темний лорд може не пережити зустріч з цією сім'єю. - Беземоціонально простягнув я, про себе зазначаючи, що єдиною людиною у всій Британії, щоб в теорії міг зібрати подібну інформацію, був Дамбльдор... І щось мені підсвідомо, що саме він і зриває сьогоднішню ситуацію, дійсно пустивши в шкоду членів свого ордену ...
- Це... - Мабуть, починаючи щось зібражати, якось втрачено простягнув обертінь. - Ти думаєш, що за всім цим стоїть хтось з верхівки міністерства або навіть сам Дамбльдор? - Побоюючись уточнив в мене Люпин, кинувши стурбований погляд по стороні своїх товаришів.
- Да... Саме на главі вашого ордену я і думаю в першу чергу. Але хтось із Міністерства або навіть з табору самого Волдеморта, в теорії теж міг провернути щось подібне. - Досить чесно відповів я, бачачи, що співрозмовник досить легко сприймає мою інформацію, не збираючись із фанатичним блиском в очах кидатися на мене, захищаючи честь свого лідера.
- У твоїх міркуваннях є логіка... Але я занадто добре і довго знаю директора, щоб підозрювати того в чомусь подібним. - Кілька непевно простягнув хлопець. - Занадто багато він для всіх нас зробив ... Але хтось дійсно дізнався про цю ситуацію раніше за нас. І це не можна випускати з уваги. - Напружено додав хлопець, викликаючи в мені лише скупу посмішку.
Було цілком можливо, що прихильник Дамбльдора не прийме думки про те, ніби його кумир і справжній лідер здатний на такі злі вчинки. У цьому світлі навіть той факт, що Люпин взагалі збудив мене спокійно вислухати, прийнявши частину озвученої мною інформації, вже сам по собі радів. У будь - якому разі, я не намагався використовувати цю розмову лише для того, щоб сам зібратися з думками і розкласти по півню інформацію.
- Гаразд, опустимо цю тему. Все одно це всього лише мої припущення... Які в даний момент мало на що впливають. Краще зосередитися на справах більш реальними... - Поспішав зіскочити з незручної теми я. - Хоча, я все одно радий, що ти слухав мої марні, Ремус ... Подбай про мого брата і свого друга-повідника. Мені потрібно повернути в родову менор, перевірити ще деяку інформацію. У разі чого зв'яжися зі мною за допомогою ось цього дзеркала. - Доставаючи з власного підмомутка з розширеним простором дзеркальце-артефакт, простягнув я.
Оборотень же лише кивнув на мої слова, приймаючи артефакт... Що ж, на цьому з Сиріусом можна було закінчити. Нехай тепер його друзі доглядають за моїм братом. Мені ж по хором давно вже потрібно бути на Гріммо 12. Там, у фільмі для скриньки зберігатися один з хрестражів лорда, до якого його душа в теорії могла б прибитися після втрати фізичної оболонки. Медальйон Слізеріна, що я завжди нашу з собою, замотав у зачаровану тканину, не подавав жодних ознак активації. Залишилося зрозуміти, що там з чашею... Ну і за Біллою теж доглянути не завадить.
Вона, як-никик, досі вважається небезпечною злочинницею на островах. А ще я кинув ту після кінця всіх фінансових питань у Грінготтсі. Добре, на жінці було багато слідуючих заклять, через що я був упевнений, що та зараз ховається від світу в моєму родовому менорі... Що просто чудово, а то я, якщо чесно, кілька переживав про кузину. Все ж таки, банк гоблінів ми відвідували з нею вже глибокої ночі, коли не було зайвих свідків, що могли б розпізнати в моїй дружині знамениту злочинницю...
Та не суть, головне, що жінка не принесла мені додаткових проблем. Я відчув, що прибув додому і коротко переказував ту свіжу новину. Не соромлячись ділитися з тією думкою і теоріями на рахунок всього, що сталося... У якийсь момент довівши жінку до чергової істерики. Хоча моя провина у подібній реакції, мабуть, не було.
Просто для Белли, новина про смерть свого колишнього пана виявилася по справжньому шокуючою і трагічною. Та щиро хотіла смерті даного твору... Але смерть ту вона хотіла подарувати лорду самостійною, навколо чого і будувалися всі прагнення та думки жінки. Ось і вийшло так, що з одного боку, та майже до сліз щаслива, радіючи смерті настільки ненависного їй чарівника... А з іншого боку, та знову втратила хоч якусь серйозну мету існування, що раніше і допомагала жінці не впасти у відверту депресію.
Коротше, від наплив емоцій жінки дійсно прорвало... Добре, мені вже не впервою було заспокоювати істеряючу жінку, паралельно з цим відвалюючи ту від занадто радикальних думок та ідей. Правда, без мого складу розуму та могла б вилитися в ті пожирачі, що ще не встигли усвідомити ситуацію. Хоча, це ще не найбільш критичний варіант...
Куди гірше було б, якби Белла вирушила святкувати чужі поминки одним своїм видом вганяючи у паніку звичайних чарівників... Який влаштували цієї ночі грандіозні прогулянки. Відлуння яких я навіть з власного вікна міг бачити. Важко, знаєте, не помітити справжній зіропад — плід чужої магії, швидше за все на стику чар і трансфігурації. І щось мені підказало - це тільки початок. Наступні кілька днів магічна Британія буде гуляти, порушуючи всі писані і не письмові правила та закони ...
І цій метушні потрібно користуватися, інакше пізніше я просто не зможу легально відправити Беллу в іншу країну. Це і зараз, якщо чесно, буде досить складно зробити. Все ж таки побіжиться такою іменною злочинниці з країни точно приверне до себе багато уваги... Знову ж таки, переконуючи простих людей, що Белла є вірною послідовницею Воландеморта. Ну не просто так та покинула Британію тільки після смерті свого пана...
Мда, були в смерті темного лорда і свої мінуси. Я банально не знав, як можна змусити Беллу добровільно залишити країну... Я весь час відкладав настільки важливу розмову, через що зараз Белла може просто послати мене лісом, намовляючись іммігрувати. Ну, принаймні, саме таку реакцію я і чекаю від своєї кузини, чудово розуміючи, що в своєму нинішньому стані та точно не зрадіє раптової необхідності звалити з країни і до деякої міри рідного для нього будинку...
Ех, адже мені ще й Нарцисе, ймовірно, допомогти доведеться. Кинути родичку в ситуації, коли на її сім'ї може початися майже справжнє полювання... Я не можу так робити, бо більше ніколи не зможу собі дозволити. У мене в цьому світі не так вже й багато справді вірних мені союзників. Навіть Сіріуса, чого вже там, я таким можу назвати лише з не якою натяжкою.
Тому я не буду віддалятися від родичів, з якими маю досить добрі стосунки. До того ж, Люціус нехай і був дуже слизьким типом, але борг визнавати той же умів. Так само, як той умів і розплачувався за борги та рахунки... Якби інакше і з його родом давно б вже ніхто не вів жодної серйозної справи. Ну а так, репутації чесного дельца у Люціуса була. І я був готовий повірити в цю репутацію, при необхідності надаючи йому та його родині зайву послугу... І навіть перед міністерством магії.
Хоча, до останнього я все ж не хочу. Адже чарівне навчання означає багато речей... До того, що я повинен буду прийняти частину провини за поруху. До чого я все ж не готовий, під яким би соусом це прийняття чужої вини не подавалося. Та не суть, своїми зв'язками, грошима і навіть силою я був готовий поділитися з родом Малфой, впрягаючись за Нарцису.
Потрібно тільки з Беллою щось вирішити... А то розриватися між двома кузинами мені якось не хочеться.
https://literna.net/uk/books/259-harri-potter-novii-rehuus-blek