- Сиріус! Якого біса тут відбувається? - Підскакуючи до явно не зовсім адекватному братові, кричав я на нього. - Чому від дому несе такий магію, що мене аж в тремтіло кидає? Навіщо ти захопив дитину! - Криком намагаючись вивести чоловіка з шокового стану, я ставив свої питання, відчуваючи за спиною не менш стривоженого і стурбованого напіввеликана.
- Гаррі! Що з хлопчиком? - Гаркнув Хаґрід, нависаючи над нами і впиваючись поглядом у зранене лом немовля.
- Не знаю. - Втрачено ганчірнув головою Сіріус, порожній поглядом подивившись на немовля. - Джеймс і Лілі... Вони мертві. Залишився тільки Гаррі... - Прошепотів хлопець, піднімаючи на нас погляд. - Це все Хвост... Це він, виродок, показав Воландеморт шлях до будинку! - Резко змінив склад розуму хлопець, буквально проривши ім'я одного їх своїх приятелів.
- Заспокойся Сиріус! Давай по порядку! - Не понижуючи голосу крикнув я, кинувши діагностичне заклинання в немовля... Той факт, що дитина безпроблемно спав навіть незважаючи на нашу перепалку і всі ті магічні обурення в будинку, навів на не найщасливіша думка. Навіть від темної магії хлопці майже нічого не робили, щоб переконати мене в тому, що він має добре здоров’я. Однак коротка діагностика показала, що все з маленьким хлопцем в порядку.
Гаррі Поттер принаймні не хотів помирати, хрестик мого брата. І нехай в аурі у дитини явно творився якийсь звиродець, але сильно загострити на цьому увагу я не збирався, більше турбуючись про Сиріуса, ніж про якесь там немовля.
- Регулус... - Здається, щойно розпізнавши в мені свого брата, кілька загальмовано прошепотів Сиріус. - Нарциса повідомила мені, що Волдеморт відправився на полювання за моїм хрестником... Я і так в той момент збирався до Джеймса, відзначити сьогоднішню получку, але подібні новини... Знаєш, коли я почув про темного лорда, то майже відразу аппарував сюди. От тільки потрапити в будинок не вийшло ... Крім того, що в домі висіли інші захисні чари, які активізували Джеймса, зрозумівши що на нього нападають... - Кілька преривисто пояснював Сиріус, зовсім не слідуючи за своєю ментальною охороною.
Навіть не намагаючись глибоко проникнути в розум брата, я все одно зміг прочитати поверхові думки Сіріуса відразу ж усвідомивши, що той ламано не встиг допомогти другу. До Нарциса, здається, занадто пізно дійшла інформація про лорда, через що ситуація і обернулася подібним чином... Але про це я думатиму вже потім.
- Хаґрід, ти ж приїхав сюди за Гаррі Поттером? - Небезпечно звузивши очі, уточнив я у здоров'яка.
- Ну так етак, да. Дамбльдор сказав, що з Джеймсом і Лілі щось трапилося і мені потрібно терміново, піктограма, вирушати до них, дізнатися як і в разі чого відвезти Гаррі у умовне місце. - Кілька збившиво відповів здоров'я, змушуючи мене все сильніше і міцніше хмуритися ... Не подобалося мені все, що відбувається. Ой не подобалось... Але скласти повну картину того, що я поки що не можу. Занадто обривна у мене на руках інформація. Так і Воландеморт, що б його чері дралі, теж незрозуміло куди зник, так і не убивши мальцю, за яким той начебто як і прибув.
- Зрозумів... Тож забирай малого, той ніби не збирається помирати в найближчий час і виконуй наказ старого... Сиріуса я візьму на себе. - Я звернувся до Хаґріда, майже силою відбираючи у брата сверток з дитиною. Той, почавши пояснювати ситуацію, все сильніше і більше розпався, погрожуючи розчавити дитину на руках у пориві сказу.
- Я не встиг, Регуус! Я не встиг їх врятувати! Хвост, чортовий щур був охоронцем фіделіуса... Це він видав розташування цього будинку Волдеморту! - Відвертно тремтіли хлопець, кілька неадекватно реагуючи на дію зовнішніх подразників. Не просто так, той навіть особливого уваги не звернув, коли я відібрав у того малюка Гаррі, передавши того Хаґріду... Якщо Дамбльдор потребує цього немовлятка, то нехай забирає. А мені дійсно потрібно розібратися з братом.
Все ж я не повністю розумів, що з ним відбувається, але одне було ясно точно: Сіріус зараз не адекватний. Можливо, шок від смерті близького друга виявився занадто сильним для цього чарівника або ж того просто хтось прокляв чи навіть банально приклав оглушливим заклиначем або ментально магією... Складно ось так з ходу сказати, що саме сталося з Сиріусом. Але залишати його зараз одного точно не варто ...
- Добре, Блек ... Ви це, розбирайтеся тут самі. - Забираючи в мене дитину, трохи втрачено пророкував Хаґрід, намагаючись не надто сильно реагувати на повну істерику у виконанні мого брата.
- Я вб'ю цю сучку! Я вб'ю його! - Швидко перейшов від знеохочення до гніву Сиріус, збираючись ось зараз кудись бігти, абсолютно забуваючи, що я взагалі стою прямо перед ним ... Ні, ну це точно не дуже нормально. Сиріус уже мусив втрачати товаришів, а отже і відчуття втрати не могло його довести до ручки в такі ж жадібні терміни... Хоча, тут звичайно, будь-яке можливо. Але перестрахуватися не завадить...
- Не рипайся, Сиріус... Тебе ніби прокляли. І поки я не уб'ю, що з тобою все нормально, ти не куди не підеш. - Сухо рикнув я, заковуючи брата в такі собі обійми, щоб той просто не втік від мене... Можна було б його і закляти яким прикласти. Але я досі не впевнений, що варто вдаватися до таких радикальних заходів. Сиріус може образитися на мене за таку грубість.
- Регулус! Через Хвоста померли Джеймс і Лілі! Я повинен йому помститися! Я знаю запах Пітера, я знайду його! - Прямо в моїх руках починаючи звертатися в собаку, проричав Сиріус... Щоб у наступну мить зірватися десь за межі обгородженого фіделіуса ділянки. Очевидно, що в собачій іпостозі нюх вже дав підказку братові куди саме цього варто рухатись.
- Чорт забирай, Сіріус! - Зло рикнув я, збігаючись слідом за тим, що спускається на повній швидкості тварин ... Боротися з бажанням укласти брата яким-небудь закляти або ментальною магією ставало все важче. Але оскільки Сіріус дійсно зміг взяти слід, дуже впевнено носячись в сторону магловської частини міста то і зупиняти його ось так відразу ж я все одно не зважився.
Замість цього я тільки більше розігнав рух своєї пральні, виходячи за фізичні можливості людських можливостей, щоб банально поспішати псину, до якої і звернувся Сирія... Ну і до можливого зіткнення з тим же темним лордом я також морально готувався, вивільняючи із бус власних духів та складаючи з Ворона якийсь план бою. Добре, концентрації мені вистачало на все і відразу... Я ще й крокую за міткою на Сиріуса кинувся, щоб в разі чого мати хоч якусь можливість знайти його.
- Сиріус! Не виривайся дуже вперед. У разі чого, тебе буде дуже легко вбити поки ти в звірній формі! - Все ж змирившись із ситуацією і наганяючи свого брата, рикнув я... Отримавши відповідь, пса не очікував від чарівника так легко його наздогнати. - Я тебе прикрию і допоможу розправитися з твоїм ворогом... Ти тільки з розуму не сходи, дворяга смердюча! - Тут же додав я, з ходу перестрибуючи чотириметрову лужу, в яку сам Сіріус без роздумів пірнув, не сильно при цьому у швидкості... Але обливаючи мене бризками брудної води.
Не надто приємно, але відволікатися на подібні дрібнички мені було колись. Після звільнення парфумів я відразу направив декого з них до місцевої території, щоб приєднатися до них та закляти їх. Я не хотів цього. Однак жодна пастка з підсумку і не виявилася. Приблизивши близько трьох магловських кварталів, ми з Сиріусом практично одночасно виявили десь явно поспішаючий чарівник...
- Занадто вже все це підозріло! Звичайний чарівник просто аппарував би з місця злочину... То чому ця падавка воліє здирати на своїх двох? Не може апарувати... Навряд чи, серед друзів Сиріуса не було відвертого слабкака. - Мислливо ревел я, сподіваючись, що Ворон вже встиг проаналізувати ситуацію і дасть мені хоч якусь відповідь на мої питання...
- Стой, Питер! Єбовий щур не відступиться від мене! - На ходу перетворюючись назад в людину, зревели Сиріус, кидаючися на свого приятеля, якого особисто я бачив лише миготцем під час минулої сутички з Воландемортом... З того часу той не дуже змінився. Все такий же повний чарівник з не надто приємною зовнішністю і аурою. На атаку Сиріуса той все одно зреагував дуже бадьоро, приймаючи парочку бомбрад і уламків від них же на вельми відточені щити.
- С-сиріус! - Взгнув пухк, досить енергійно намагаючись піти з-під атаки мого братика. - Навіщо ти на мене нападаєш? - Відверто паніку, харчував Пітер... Чудово відкривши роль нічого нерозумного простака. От тільки занадто очевидний страх і паніка від виду мого брата сказали мені куди більше, ніж навіть характерні сліди в аурі.
Добре, Сіріус навіть не думав звертати увагу на слова свого друга, з диким риком посилаючи в тому все нові і нові прокляття ... І нехай сам Хвіст був явно сильнішим і досвідченішим від рядового чарівника, але під подібним напором з боку Сиріуса, той все одно дуже швидко здавав свої позиції...
- Хвиля жаху! - Тихо шикнув я, проганяючи геть так невдалих поблизу маглів, що ще просто не встиг зреагувати на те що відбувається. І тепер вже не встигають, бо після хвилювання жаху я виставив звичайний такий магловідочний бар'єр, відразу ж вступаючи у битву між Сіріусом і Пітером.
Те, що майже відразу дало свої плоди. Адже якщо від закляття Сиріуса Петтігрю ще вмудрявся якось йти, мабуть, відмінно знаючи стиль бою мого брата, то ось від моїх заклинань було так просто не піти... Я не тільки дуже задоволений, що пригнув того розжареним валом, так я ще й блискавкою відіслав... Яку Пітер все ж зміг заблокувати, пропускаючи якесь прокляття від Сиріуса ... А потім я потрапив у пастку.
Трансфігурована паща на манері акул'ячої щелепи раптово виникла під ногами наляканого мага, відразу ж відкуслюючи ліву стопу і частину правої ікри відступного Пітера... Але втекти тому було вже не призначено. Різка втрата точки опори дала про себе знати, через що Пітер, навіть не встиг відчути болю, почав втрачати рівновагу, відразу ж пропускаючи наших з Сиріусом закляття ...
- КЬЯяя! - Роздався дійсно жалюгідний крик-письк, що затих хвилин пізніше. Закляття Сиріуса послало щуреня в безпорадність, рятуючи від куди більш неприємної долі... Так, тут йому пощастило. Пітер просто не встиг відчути всю гаму того болю, що виникає, коли твоє тіло за лічені хвилини вигорає і плавиться під напором магічного полум'я...
- Не вбивай його! - Відзиваючи власний вогонь, рикнув я, зупиняючи Сиріуса, що вже явно знадобився прикінчити свого друга. - Не вбивай, кажу тобі! Для початку його потрібно буде допитати, а потім вже роби з ним, що хочеш! - Рычав я тричі рятуючи твушку Пітера від чужих проклять... І слава Мерліну, легкої ментальні атаки все ж вистачило Сіріуса, щоб той же звернув на мене свою увагу.
https://literna.net/uk/books/259-harri-potter-novii-rehuus-blek