Альбус Персіваль Вульфрік Браєн Дамбльдор — це епохальна і поважна особа, особливо на британських островах. Так і в світі, що вже там, той вважав себе переможцем минулого Темного лорда Геллерта Гріндемальда, і тепер обіймав посаду президента Міжнародної конференції магів. А ще цей старий дуже любив будувати з себе дідуся, особливо коли мова заходила про випускників і учнів його школи.
Власне, той і зі мною вів себе цей привітно-повідомлення прямо як справжній дідусь, що наставляє свого внука на шлях істинний. І все б нічого, якби не акуратні спроби цього старого прощупати мої ментальні щити і розум... У Шумері така поведінка була б цілком зрозумілою — агресія і напади на іншого мага. Тут же це можна було вважати страшною наглимістю, але кидатися з паличкою навпочіпки навряд чи хтось став би ...
Я ж, розуміючи, що зайві конфлікти зі старим чоловіком мені не потрібні від слова зовсім, а його здібності все же недостатньо, щоб проникнути в мій розум, думав взагалі зайвий раз не брепенитися. Звичайно, він кинув кілька похмурих поглядів на старого чоловіка, але не більше того. Навіть словесне зауваження не робив цього, а хотів якомога швидше розібратися з нашими справами і закінчити цю зустріч... Бажаю, що більше ніколи не зустрічаюся з цим старим.
А все через його аури... Скрученою, але все одно чітко розкритою аури магістра магії. І це при тому, що місцеві маги майже не використовують скільки енергії або закляття, які автоматично робили з цього старого мало не справжнього архімага... І нехай можливо я трохи перебільшую, але сходитися в бою з подібним противником я точно поки що не ризикую. Занадто чітко в його аурі видніються сліди вогняної і святої магії.
А я святий ауру бачив тільки у пари місцевих священиків і інквізиторів, що все ще мають величезний вплив як на магічний світ, так і на світ магловський... І саме з їхньої ініціативи сьогодні заборонено дуже і багато дисциплін магії. А той факт, що старий чоловік, який сидів переді мною, володів магією, змушував мене турбуватися. Я просто не розумів, який зв'язок між ним та церквою і чи є цей контакт взагалі.
Можливо, він просто знав кілька особливих чарів місцевих жерців. Тому що багато магів вірять у біблійного бога, якого всі церкви цього світу з’являються в тій чи іншій мірі. До того ж, крім магії вогню і священної магії той точно володів трансфігурацією, та й сліди інших видів чаклунства в його аурі також виднілися, через що я особливо не став загрозити увагу на « Святості» у його опері.
Мене ще більше напружував той факт, що цей чарівник звернув на мене увагу. У разі Волдеморта, у мене на руках хоча б його хрестраж мав, що в випадку чого могло здорово розв'язати мені руки в бою з ним. Я не мав нічого проти директора Хогвортсу, через що ми билися і я ймовірно програю. Хоча шанси на перемогу у мене все одно не нульові, через що боятися даного мага я не спішував.
Страх взагалі кілька протистав мені, тим більше що один раз мою смерть я і так вже зустрів. Але і накопиватися зайвий раз я не хотів, в всю користуючись ситуацією і намагаючись банально відкупитися від могутнього мага та його ордену. Благополуч, самого Дамбльдора, подібні результати влаштовували, через що мені не довелося вдаватися до жодних запасних планів на всю цю розмову. Ми досить собі посиділи в ресторані, поговорили про справи в країні, у розмовах про які старий і натякнув мені, що саме тому від мене потрібно.
І нехай ціна "відкуплених" була не мала. Все ж, налагодити стабільну поставку деяких зелень в Іспанії - це не так вже й просто, а ще дуже дорого, бо всі витрати у цьому питанні я брав на себе... Не забуваючи, що щомісяця вносять солідні суми у « Загальний орден », а також надавати Дамбльдора зв'язку свого роду для найманців на континенті...
Я не можу повірити, що мій старий чоловік грабував мене в наглу, використовуючи мою готовність йти туди. Що мене дійсно дико бісило, але все ж влаштовувало... Я дійсно не хотів вдаватися в жодні ордени, приносячи магічні клятви майже на рівному місці. Щоб від мене отстали, я і був готовий платити ... Добрим, бізнеси мого роду дозволяли мені навіть з такими збоченнями не особливо турбуватися про гроші.
У цьому плані Дамбльдор явно знав, що саме з мене можна було зажадати. Згідно з цим, я мусив витрачати майже рік на те, щоб утримувати його орден. Що неприємно і в цілому настрою мені не додавали, але я все ж був готовий піти на подібні жертви, щоб відкупитися від старої магістра... І все ж таки почав розвивати план по викорененню цього старого.
Занадто мене розлютило його поведінку і те, з якою легкістю та цинізмом той вимагав від мене того, чого за ідеєю вимагати не мав ніякого права. Дамбльдлор явно відчував себе господарем ситуації, безсилля мене і важко контролювати свій гнів. Але я терпів, заспокоюючи себе ментальною магією і думкою про можливу помсту...
А ще я зрозумів, що поки цей уряд знаходиться у Британії, я все одно не зможу почуватися комфортно в цій країні. А покидати Британію назавжди я не бажаю. Тут зосереджено занадто багато активів мого роду, та і про родове джерело забути не варто. Тому в ідеалі, мені потрібно позбутися відразу ж і від Воландеморта та Дамбльдора. Що для теперішнього мене все ж дещо занадто. Сумніваюсь, що мені вистачить сил вбити таких зубрів, а спроби позбутися подібних фігур чужими руками навряд чи приведуть до чогось хорошого.
У цьому світі занадто мало сильних магів, які готові вбити когось на зразок Дамбльдора. А якщо такі маги існують, то їх пошук може привернути до мене надто багато уваги, і це я ще не говорю про те, що й оплату ці експерти вимагають дуже мало... Тому, поки що мені дійсно краще затаїтися, використовуючи те, що хоча б один із сторін конфлікту не буде виявляти до мене особливої ворожості.
Я не хотів відмовлятися ворогові відразу для двох ворожих сторін. Я все одно опинюся у програші. Ну, я просто визначив свою першу ціль для знищення — Воландеморт, на якому буде дійсно легше знайти управу. У ідеалі ж ще і якесь положення Дамбльдора заробити, просто щоб той менше очікував удару з мого боку ...
Приблизно з такими думками я покинув компанію директора Хогвортсу, відчуваючи гнів і рішучість... Ситуація, коли твої сили просто недостатньо, щоб забезпечити собі спокійне життя настаебала мені ще в попередньому житті. Зараз же ця історія знову повторюється, змушуючи мене нести величезні фінансові втрати і витрачати час на виконання просьб мага, якого особисто я вважав би бачити у вигляді в’язної душі!
І знову це відчуття власного безсилля, від якого вже навіть зубами скреготати не хочеться... Хочу просто взяти і кинутися на своїх ворогів у абсолютно самогубства. Щоб весь той гнів і невдоволення, що копалися в мені протягом всієї розмови з місцевим магістром, отримали нарешті вихід, а я трохи заспокоївся.
Я повернувся додому того дня у розчаровані почуття, бо хотів напитися до безпритульності. І я б навіть випив, але щось у мені було проти такого способу втекти від проблем. Ні, залишок того дня я вирішив витратити в тренувальному залі, очорняло доводячи своє тіло і душу до виснаження просто щоб позбутися зайвих емоцій та думок. А то ж, п'яниці я точно міг вирішитися на якийсь абсолютно безглуздий вчинок ...
Однак, приступ сказу і якогось внутрішнього відчаю досить швидко зійшов на немає, вже наступного дня змінивши холодною рішучості рухатися далі ... До певної міри я був вдячний Дамбльдору за те, що зустріч з ним стала для мене гарною. Та відкрила мені очі на деякі нюанси, що раніше вислизали з мого погляду, та і мотивація розвиватися далі бушувала в мені як ніколи раніше.
А все через те, що я не хотів в черговий раз втрачати своє життя або терпіти серйозні незручності і втрати через власну слабкість. При тому, у мене навіть були ідеї, як саме можна було посилити себе в досить короткі терміни, нехай навіть цих благань і не вистачить щоб повністю змінити ситуацію... Але починати з чогось все одно було потрібно. Так, я почав з того, що закінчив створення власного протидемонічного ланцюга, готуючись викликати одного не дуже приємного демона...
Але саме цей демон - Людина-скорпій, якщо правильно поставити це питання міг навести мене на якогось цікавого духу, що в теорії може стати моїм духом Захисником... Своїм своєрідним фамільяром від світу духів, який може значно посилити мене в одному з аспектів великого мистецтва. У минулому світі у мене вже був охоронець - дух життя, що з підсумку був принесений мною в жертву разом зі своїми іншими духами перед моєю першою смертю.
І якщо чесно, раніше дух Охоронець був дійсно незамінним для мене істотою... Багато в чому, саме через це я і не поспішав у новому житті шукати собі нового духовного партнера та захисника. Гібель минулого Хранителя була порівняна з втратою шматочка власної душі, і переживати щось подібне знову я не дуже те й хочу ... Вірше сказати не хотів, рівно до нещодавньої зустрічі з одним надмірним лицемірним старим.
Зараз я був готовий знову начепити такі зв'язки з духом, чудово розуміючи, що деякі особливо могутні шамани умудрялися створювати зі своїх духів-хранників справжніх богів і зверобих ... Це залежить від духу і шамана. Та не суть, мені до такого рівня все ще дуже далеко, хоча навіть користь подібний зв'язок почне приносити майже відразу ж...
Лише питання в тому, де мені знайти підхожий дух, чий потенціал розвитку мене улаштує... І якого саме духу взяти. А то знову стати контактором духу життя я не хочу. Після втрати першого духу Охоронця в мене, можна сказати, моральний удар, через що знову складати подібний контракт з духом життя я не хочу. Підвищена фізична сила, життя і вкрай приємний регенерація, а також здатність до самозцілення не варті того... Краще вже знайти когось іншого. Навіть стихійний дух, якщо той буде достатньо сильним і відповідним мені в енергетичному плані, зійде.
Авось вдасться закрити одну зі своїх слабкостей у стихійній магії. Наприклад, у вірші вогню, що дається мені особливо важко ...
https://literna.net/uk/books/259-harri-potter-novii-rehuus-blek