Як і слід було очікувати, моє тіло померло без опору.
- Си-сиен! Сієне!
- Ча Сіен!
Люди, що стояли біля моїх ніг на колінах, кинулися до ліжка.
Але графік на екрані апарата життєзабезпечення вже давно змінився на пряму лінію.
Другий брат, який не вагався визнати мою сестру, подивився на мене очима.
- Що за...! Що ти, чорт візьми, робиш!
Це був імпульсивний порив, але, дивлячись на своє відкрите обличчя, я відчула себе краще.
Моє справжнє тіло, здавалося, теж полегшало, наче йому було важко дихати.
Я заговорила, відчуваючи легкість:
- Ви, мабуть, помилилися.
- Ча Сіен!
- Ча Сіен померла давним-давно через ваше знущання і занедбання.
Коли я це сказала, обличчя трьох людей збліднули.
- Що...
- Хіба ви не бачите? Це порожня оболонка.
Я вказала на нерухоме тіло на ліжку.
- Насправді ви всі знали.
- ...
- Якби я хотіла повернутися живою, я б повернулася набагато раніше.
Ви не могли цього не знати.
Якщо воно все ще живе, то чому ж вони досі не можуть вийти з коми?
На обличчі батька було боляче, наче мої слова були близькі до істини.
- Але ти ж повернулася живий, нехай і в такому вигляді ...
Він подивився на мене, на моє мертве тіло на ліжку і з непомітним обличчям пробурмотів:
- Щ-що б не трапилося, все гаразд. Поки ти жива...
- Хм. Навіщо мені сюди повертатися? Тут немає нічого доброго.
- Сієн...
- Не називайте мене так. Я більше не Сиєн, - гірко посміхнулася я, перебивши його. Я не поверталася до вас, я просто обірвала останній зв'язок з вами, щоб повернутися до своєї сім"ї.
- Що... Сиен, про яку сім'ю ти говориш!
- ...
- Твоя сім'я тут. Я твій батько, а ці двоє - твої брати...!
Батько був настільки охайний, що було б не дивно, якби він знепритомнів прямо зараз.
Але вражає те, що він впізнав мене.
Однак.
- ...Я тільки що вам сказала, що вона, можливо, забула про свою стару сім'ю і живе щасливо.
- ...Сиєн.
Навіть якщо б це тіло було ще живою, у мене немає найменшого бажання повертатися сюди.
Я відсторонилась на своє виснажене тіло на ліжку і, нарешті, повернула голову.
Ті, кого я колись вважала своєю сім'єю, частиною якої хотіла стати, через багато років здавалися мені недоумками.
Я більше не ненавиділа їх і не ображалася.
- Давайте забудемо про наше жахливе минуле і будемо жити так, ніби його ніколи не було.
- Си-сиен. Зачекай секунду.
Незважаючи на мій рішучий голос, чоловік продовжував тримати мене.
- Ще не все, мені ще є що сказати. Сієне! Будь ласка, не йди. Будь ласка...!
- Якщо ви хочете вибачитися...
Моє серце тремтіло в грудях. Я знала, що він хотів сказати.
Я по черзі подивилася на них, відчуваючи сльози.
- Я не можу пробачити вам, Отче.
- ...Сиєн.
- Те, що я щаслива, не означає мене забути свої страждання.
Спочатку вони не дізналися в мені справжню Ча Сіен, а зараз їх обличчя були хворобливо спотворені.
У минулому я боялася, що не зможу повернутися і назавжди залишуся замкненою в ігровому світі, але тепер мені часто снилися кошмари про повернення у реальність без Каллісто та Джудіт.
Де я знову побачу їхні презирливі погляди і житиму в жалюгідній запліснявілі.
Страх, який зародився глибоко всередині мене, не відпускав.
Тому можливість обірвати всі зв'язки з цим світом була скоріше моїм шансом.
Хоча вони не ображали мій портрет, як в ілюзії Лейла і не раділи моїй смерті, наші відносини були достатньо поверховими, щоб нам було плювати один на одного.
Це не назвеш сім’єю.
Так що я не могла їх пробачити. Це було трохи сумно.
- Але я більше не ненавиджу вас, тому... Я не збираюся постійно турбуватися про своє нещасне минуле.
- ...
- Задовольняйтеся цим і не почувайте себе винними.
Це не було прощенням, яке полегшило б їхнє почуття вини.
Це було лише прощання.
- Ви зштовхнули мене в настільки глибоку прірву, що я захотіла померти...
- ...
- І врешті-решт зробила це.
- Сієн.
- Прощайте.
Я повністю відвернулася з легким дротяним кивком.
- Мамо! Умх...! У-у...!
До мене донісся далекий знайомий звук. Я замерла і прислухалася.
- Мамо! Мамо! Унх, мама...!
'Джудит!'
Це був плач моєї дитини.
'Я терміново повинна повернутися!'
Коли мені здалося, що моя маленька дівчинка плаче, я поспішала до мушлі.
- Сиєне! Сієне!
Хтось ззаду з тривогою гукнув мене, але тепер це ім'я не мало до мене ніякого відношення.
Коли я потягнулася до дзеркала, все ще випромінював біле світло перед моїми очима раптово спалахнуло білі промені.
- ...ен! ...ён!
Водночас крик ставав весь біль далеким.
- ...ён!
Врешті-решт, я перестала розуміти, хто кличе мене, а потім, відчуваючи, як хтось трясе мене за руку, широко відчинила очі.
- Хн, матуся!
Коли я прокинулася, на мене дивився моя плачевна дитина.
- Дитинко, чому ти плачеш? М?
Я здивовано сіла.
Вона в істериці трясла мене та кричала.
Джуді, у кого не було дзеркала! Джуді зламала його!
- Джудит.
- Мама йде. Мама сказала, що магія Джуді...! Це погано! У-у, хн.!
Можливо, через те, що вона була так схвильована, я не могла зрозуміти більшість її слів.
Я відразу обійняла дитину, намагаючись провести аналогію і вловити її думку.
- Не плач, добре? Мама не залишила б свою милу Джуді.
З часом дитина мало не розплакалась і відповіла:
- Я-я боюсь!
- Чого ти боїшся?
- Боюся, що моя мама залишить тата і Джуді.
- Чому ти ...
Джудіт мала таку ж добру інтуїцію, як і її видатні здібності.
Це через наслідки мого дивного сну?
Моє серце обливалося кров'ю, побачивши її сльози.
- Тц, це не має сенсу.
Коли мене охопили смуток і занепокоєння, хтось, клацнувши язиком, раптово вдерся до кімнати принцеси.
Золоте волосся, як і моє немовля, було освітлено тьмяним.
- Ваша Величність.
Звичайно, він напоумив мені перед сном, але тепер я була до сліз рада бачити його.
Каллісто, який підійшов до ліжка на якому ми лежали, простягнув руки і обняв нас у ліжко.
- Не хвилюйся. Навіть якщо імператриця залишить нас, тато буде переслідувати її до самої смерті.
- ...Ви не могли сказати перед дитиною нічого краще?
Хоча його слова були грубими, коли я притулилася до міцної руки, моє серце втихомирилося.
- Тату, тату!
На щастя, Джудіт розплакалась і потягнулася до Каллісто.
Коли він брав її на руки, вона поцілувала його в щоку і заявила:
- Відтепер я буду називати тебе "імператор-слуга".
- Слуги?
Мило усміхнена дівчинка несподівано схопила імператора за голову.
І затрясла, весело кричачи:
- Імператор-слуга, слуга!
- ...Просто клич мене папою.
Я не витримала і розгулювалася.
- Слуги! Слуги!
Прокривши це кілька разів, Джудіт швидко втратила інтерес і лягає між нами.
Імператор вирішив поступитися цій надзвичайно суворому примхливості через її відмову спати.
Червоні очі дитини незабаром почали злипатися.
Коли я спала з Каллісто, раптом згадала її і запитала:
- Коли вона прокинеться... Поїдемо до її дідуся, якого давно не бачили?
- Так! До дідуся!
Дитина з гучним "так" кивнула.
Сім'я Еккартів, включаючи герцога та Рейнольда, була дуже слабкою до Джудіт, хоча спочатку це було схоже на Каллісто.
Навіть айсберг Дерік намагався підняти перед дитиною кутки рота і говорити м’яким тоном.
Можливо, через те, що в особняку вона більше відчувала себе принцесою, ніж у імператорському палаці Джудіт дуже любила їздити до герцога.
- Навіщо вам туди? Там немає нічого доброго.
Єдина, кого це не влаштовувало, була Каллісто.
Може бути, він все ще ненавидів герцогство і насторожено ставився до нього тому, що пам'ятав, як я там пережила.
Я не дуже переймаюся цим, і часто п’ю з ними чай.
Але я знала, що він турбується мною, тому ніжно стиснула тильний бік його долоні.
- Просто я давно не бачила його... і він посилає мені запрошення кожного разу, коли приходить Джудіт.
- Тц, цьому старому нічого зайнятися з тих пір, як він вийшов на пенсію. Я зроблю з нього няньку імператорського палацу.
- Стежте за язиком.!
Шлеп-. Я непомітно, за спиною дитини, шлепнула його по губах.
- Джуді поїде! - раптово голосно закричала Джудіт, відчинивши очі, ніби зовсім не спала. - Було б добре, якби і імператор-слуга поїхав зі мною до дідуся!
- ...Просто клич мене папою.
- Ні! Ти мій імператор-слуга, імператор!
- Спи.
Під час боротьби з дитиною моя рука змістилася з тильної сторони долоні Каллісто.
І цього разу він сам схопив мене.
Велика тверда долоня розвіяла моє занепокоєння.
Приємне тепло умить зігріло мої холодні руки.
Тепер я відчувала себе спокійно.
Я знову була в обіймах своєї сім’ї.
Це була звичайна, насичена подіями ніч.
Кінець.
✔
Усім дякую за підтримку і терпіння, особливо тим, хто виводив помилки.
Проект успішно випробував блокування за заявкою правого володаря, нехай і втратив всі коментарі... Зате повернувся.
На правах реклами рекомендую вам інший проект - "Яка прикрість, що мій друг дитинства - архімаґ" :3
Дякую за читання. Побачимось пізніше!
Ваш перекладач, Mirasa.
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert