- ... Багата земля, сприятлива для життя, могутня імперія і безліч красивих дітей.
До моїх вух донісся урочистий голос.
Зітхнувши, я розплющила очі.
Плесь-, Кап, Шу...
Я чула десь освіжний плавець води. Хоча вода була поруч, я лежала в ній.
- І потомок великого дракона, що захищає їх.
Почувши наступні слова, я оглянулася. І була вражена.
Мене оточували сотні людей у білих мантіях з трощами.
'Якого біса ці люди...'
Я нахмурилася, намагаючись зрозуміти, хто вони.
Але, як не дивно, коли я спробувала придивитися, мій зір розфокусувався, наче хтось дав мені на очі.
Єдине, що я могла побачити - це палиці, які всі тримали в руках.
'Вони схожі на мій дзеркальний жезл ...'
Таку думку мені навіяло шалене видовище.
Мудреці, які мають прихильність золотого дракона, покликані захищати все суще.
Величний голос знову говорив про щось незрозуміле.
Але безглуздий жадний чоловік буде розбитий крилами золотого дракона, який володіє вічним життям.
'Що ти кажеш...'
- Останній нащадок, який блукав в пошуках наших слідів.
Один з людей у білих мантіях, що стояли навколо мене, раптом ступив до мене.
- Який вибір ти зробиш? - запитав він, простягнувши руки до мене.
В одній руці було велике золотисте яйце.
А в іншій кисневій масці. Звисаючий з долоні апарат штучної вентиляції легенів мало не торкався мого носа.
'У цьому світі є кисневі маски?"
Це було досить дивно.
Але коли я підганялася, маска прискорила рух.
Звичайно, мені не потрібно було довго думати, якщо вибирати одне з двох...
'Очевидно...'
Коли я простягнула руку.
- ...ді, леді! Пенелопа Еккарт!
Хтось грубо зачепив мене.
Я широко розплющила очі, раптово зітхнувши.
- Ти в себе?
-Каллісто?
Коли я побачила його розпачливе обличчя, то зайшла в приступ кашлю.
Мене не шкодувало, що я вигортав водою, змушуючи корчитись у судоми.
Каллісто, який витирав моє обличчя руками і поплескав мене по спині, обійняв, коли я врешті відкашлялася.
- Чорт забирай, знаєш, як я злякався, коли ти несподівано перестала дихати?
- Дайте мені вдихнути! Задихаюся!
Він стискав мене з жахливою силою, і я вдарила по його плечу.
- ...У тебе талант доводити людей до інфаркту, - пробурмотів він замість того, щоб відпустити, і обняв мене міцніше.
Я раптово перестала намагатися вирватися з його рук.
Мені здавалося, що я дріжджу через те, як промокла наскрізь.
Але це тремтіли руки Каллісто, що тримали мене, і все його тіло.
Через секунду я зрозуміла, як він злякався.
- ...Простите.
Я нарешті опустила руку, якою збиралася знову вдарити його по плечу, і обняла його.
Через деякий час ми заспокоїлися, і я змогла оглянутись.
Ситуація була похмурою. Це була глибока підземна печера.
Незвичайним було те, що на іншому кінці печери лежало велике озеро.
Судячи з того, що я промокла до нитки, я впала в озеро, а Каллісто витягнув мене, поки я не була без свідомості, на суходіл.
- Знову. Що ми думаємо про кота? У тебе сині губи, ти виглядаєш як труп.
Він підняв руку і доторкнувся моїх губ великим пальцем, дрижня мене.
Незважаючи на те, що я була скривджена, то таки замовкла, бо частково винна в цьому.
Замість цього я озирнулася, роблячи вигляд, що ігнорую його.
Я навіть не могла зрозуміти, наскільки глибоко під землею ця печера.
- Що нам... Тепер робити?
- Так.
Каллісто вяло відповів на моє запитання:
- Будемо сподіватися, що вже світанок, і хтось помітить нашу відсутність.
Злегка посміхнувшись, щоб розвіяти мою тривогу, він додав:
- Цікаво, хто прийде першим.
- Я... На стороні Мальтбана, - підіграла я і жартливо зробила ставку. - Джін боїться вас і кожен раз рано вранці перевіряє, чи в мене все добре у будинку.
- Хах, дійсно, тобі це не знати, людині, що відправився на пошуки пригод посеред ночі, поки охорона спить.
І моя відповідь змусила Каллісто стиснути зуби.
- До речі. Скажи чесно. Що ти там робила...
- Секунду.
Я пройшла повз нього, перервавши Каллісто, який влаштував мені допит, як тільки з’явилася можливість.
- Ти йдеш від розмови? Імператриця в смутку?
Він дуже здивувався, але мій погляд був прикутий до предмета на мілині.
- Ось він.
Той, хто впав з нами у воду.
- Він здається трохи дивним, так що .... Я візьму його з собою, щоб перевірити, коли ми повернемося.
Це була просто стара срібна палка з слабкою захистом і невеликою кількістю мани в якості палива.
Я завжди бачила його по дорозі туди і назад з робочого майданчика, але коли згадала про вібрацію та білому світлі раніше, у мене раптом виникли сумніви на його рахунок.
'Якщо подумати, мені приснився дивний сон ...'
Думаючи про це, я оглянула озеро в тихій печері.
- Думаю, Марієнн буде неймовірно розчарована...
- Хіба зараз слушний час для цього?
- Я не знала про такий великий ставок, хоча провела тут майже рік... Так що, звичайно, - сумно пробурчала я. Розчарована буде не тільки Мариенн, але й я.
Каллісто, який став просто дивитися на мої безсилі метання, поплив у мою сторону.
Я знешкоджувала брови, тихо потерпаючи і не привертаючи на нього уваги.
- ...Тоді чому тут так багато монстрів?
- Думаю, вони теж хочуть жити. Але були змушені ховатися в гірській долині через таких набридливих людей, як ти, - вставив Каллісто, коли я огорожяла собі під ніс.
Не дивлячись на його обличчя, на якому чітко читалося, що він про це думає, я простягнула руку і підняла прапорець.
- Ай!
І в той же момент відчула різкий біль у долоні через що, коротко скрикнувши, відпустила його.
- Що там? Дай глянути.
Перед тим як він знову впав у воду, Каллісто схопив прапорець і поспішно розгорнув мою руку до себе.
З рани на моїй долоні зійшла кров.
Коли алая рідина капнула на поверхню води, його обличчя в мить окутіло.
- Ти поранилася! Чорт забирай, я тягав тебе з собою, щоб жоден твій волосся не постраждав...
- Думаю, це сталося, коли мене віднесло течія.
- Ти занадто незграбна. До речі, чому ти поклала на живіт щити в кілька шарів?
- Що?
Коли я опам’яталася, то здригнулася і озирнулась на живіт.
"Точно, дитина.'
Моє тіло сяяло білим світлом, що означало, ніби закляття все ще було активним.
"Добре, що я не постаралася і витратила всі сувої щитів.'
Не знаю, чи через них це, однак навіть при тому, що я багато чого пережила сьогодні, зі мною все було в порядку, і нічого не хворіло.
- Хіба ти не бачила зміїні голови? Як би ти не захищала внутрішні органи, однієї дірки в шиї буде достатньо, щоб ми здохли. Накладай щит і на шию. Добре?
Він говорив повільно, ніби пояснював це безглуздій дитині.
Коли я збиралася відкрити рот, щоб заборонити йому вимовляти такі жахливі речі.
Дзун-н-нь!
Каллісто знову почав вібрувати.
У той же час. Вшу-...!
Я почула шум води.
Ми обидва озирнулися на озеро.
- Що...
І тоді я побачила неймовірне.
Вода, яка заповнила величезне озеро, з великою швидкістю покидала його.
Рівень води поступово знижувався. І те, що було під нею, повільно відкривали погляду.
- О боже...
Я широко розплющила очі.
Озеро осушилось, відкривши уламки робітничого майданчика і кілька стародавніх будівель, між якими були виткані розкішні ювеліри, золото та артефакти.
- ... Тут жили стародавні чарівники.
Навіть без вимірювача мани я відчувала ману настільки потужного, що від неї покаляло шкіру.
Давні чарівники зникли з світу після великої війни з клоном Лейла.
Час від часу ми знаходили реліквії або магічні рештки, але не такі великі об'єкти.
- Неймовірно.
Здавалося, що вітання від місця нашого перебування починалося сходинками, які вели до руїн.
'Це може стати великим відкриттям.'
Як одержима побігла по сходах, забувши підняти щелепу.
- Леді! Не можна поспішно нестися в небезпечні місця!
Імператор, здається, з обуренням пішов за мною, але я нічого не чула.
Я озирнулася, аж поки не дійшов до дна озера.
Можливо, через магію тут не було ніяких форм життя, як риб або водоростей, не кажучи вже про монстрів, хоча руїни давно були поховані під водою.
Я з цікавістю дивилася на висихаючу землю. Вона була вирівняна, як колодка в місті, і незабаром я побігла до найближчого знахідок.
Це були залишки будівлі, від якої залишилася тільки одна стіна.
- ...Це не прісна вода, а морська?
Уважно розглядаючи її, я доторкнулася рукою солоного нароста на стіні.
Каллісто, на секунду пізніше спускався з сходів, крикнув:
- Нічого не чіпай!
- Ваша Величність, мабуть, це місце було недалеко від пляжу! А оскільки за багато століть змінилася місцевість, я не могла знайти її!
Я наче божевільна бігала від одного історичного пам'ятника до іншого.
Каллісто з бурчанням слідував за мною, але весь його бубніж проходив повз моїх вух, тому що я вже втратила розум.
Через деякий час я добралася до внутрішньої частини руїн, де, на відміну від усього іншого, розташовувалося порівняно ціле приміщення.
Велике кругле будівництво, подібне до Колізею, було наполовину зруйновано.
"Для чого це місце? Тут проходили магічні битви?
Зазвичай такі круглі споруди були стадіоном або театром.
Я обійшла будинок на випадок, якщо це допоможе знайти ключ до розгадки.
Потім на обломках, які я вважала вхідом, я виявила древні писання.
Мені довелося використовувати всі свої нагромаджені за п’ять років знання, щоб перекласти частину слів.
- Турнир... Сильний і вишуканий улюбленець та рослини...?
Хоч би як я дивилася, я не могла скласти іншу пропозицію.
Крім того, зображення поруч з текстом підтвердили вірність мого перекладу.
Змії, оси, птахи, квіти...
Вони відповідали тим дивним істотам, з якими я ще стикалася.
Якщо живий організм піддається впливу мани, він перетворюється на монстра.
- Але якщо вони перетворюються на монстрів не через вплив випрощеної мани...
Спочатку нам було важко зрозуміти, чому біля стародавніх реліквій мешкають монстри.
'Виходить, це просто через дивний смак стародавніх чарівників?'
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert