У Ікліса було спантеличене обличчя.
- Вы... Використання мене?
- ...
- Але я ж не використовував вас, чи не так?
Він кинув мене дивним поглядом, ніби не вірив у це.
Якщо він справді втратив пам’ять, то було б смішно дізнатися, що його використала жінка, яка навіть харчувалася раз на три дні.
- Смішно.
Серо-каріє очі, які подивилися вниз, знову піднялися.
- Якщо ви не хочете розповідати мені про минуле, чому ви говорите це?
- Щоб тебе більше нічого не тримав поруч зі мною.
Здебільшого його цікавило минуле, тінь якого гналася його з тих пір, як він побачив мене.
Слово "вівраг" було ближче до правди, ніж "рятівник", або "злюблена".
Усмішка зіповзла з його обличчя.
- ...Тоді що, якщо я вб'ю вас? - запитав він, знизивши голос. - Що, якщо я в якості помсти за своє зруйноване життя зруйнує вашу?
- А ти хочеш? - Я довідалася.
Після втрати пам’яті Ікліс став іншою людиною, але я була впевнена, що він цього не зробить.
Якби він хотів мене вбити, то не став би переслідувати, занепокоєний моєю безпекою.
Хоча він не дуже цікавився минулим, повинно було ж бути щось, що він хотів дізнатися від мене.
- Не думаю, що ти зараз думаєш про це.
Ікліс невизначено відповів, підтверджуючи моє припущення:
- Тоді що щодо вас?
І раптово перевів стрілки на мене.
- Ви теж мене ненавидите?
З несподіваного запитання я широко розкрила очі. Потім повільно кивнула:
- ...Це могло бути так.
- Чому?
- У той час ти був досить зарозумілим для раба, - потисла я плечима, наспх пригадавши причину.
- Високомерним, говоріть ...
Ікліс з багатозначним обличчям повторив мої слова.
Я згадала, яким він був п'ять років тому.
У той час у мене не було ніяких сумнівів в тому, що можна брехати і використовувати когось для власного виживання.
Тоді я думала, що це природно.
Навіть якщо я піду, героїня залишиться. І головні герої врешті-решт полюблять її.
Тому, коли він привів Лейла, яка маскувалася під Івоннну, я була розлючена.
Мені здавалося, що всі мої невдачі були через Ікліса.
Усі ці слова про любов до мене і бажання заволодіти мною були обманом.
Тільки коли він бився з кронпринцем і пожертвував своїм життям заради мене, я зрозуміла, що темно-червона шкала інтересу стала такою не через промивання мізків Лейла, а через мене.
Я подивилася в простір над русою головою, де більше нічого не було.
- Тоді... Ви повинні були іноді хотіти вбити мене, вірно? - Раптом помітив Ікліс. - Ви б хотіли мене вбити хоча б зараз?
- ... Що?
Я розгубилась. Він же тим часом швидко витягнув кинджал.
- Що ти...
- Вот.
Потім постукав лезом кинджала по своїй шиї і сказав:
- Це одна з життєво важливих точок.
- ...
- Ось, візьміть.
Я не знала, про що він говорив, коли простягав кинджал рукою.
- ...Ти збожеволів?
Слів "з'їхав з розуму" навряд чи було достатньо. Він спокійно відповів:
- Ні. Це єдине, в чому я не сумніваюся після того, як покинув столицю.
- Тоді чому ти це робиш?
- Просто я втомився переслідувати вас і полювати на монстрів.
- ...
- Оскільки ми ненавиділи один одного, я подумав, що було б добре, якби ви намагалися мене вбити.
Я намагалася позбутися його колишніх почуттів, але після слів про те, що я є його ворогом, у ньому знову загорівся хворобливий інтерес.
Ікліс сам взяв мою застиглу руку і вклав в неї кинджал.
- Ти збожеволів? Тобі настільки плювати на своє життя? - Покликала я, приголомшено намагаючись вирватися.
- Насправді я втомився від життя.
Але рука чоловіка, який дивився на мене дивними очима, не зрушилася ні на дюйм.
- Якщо подумати, мені цікаво, як ви ненавиділи мене тоді.
- Ты...
- Як я поводився? Можливо, ви намагалися використати мене для власної вигоди. І я зрадив вас, не знаючи про вашу доброту? Или...
- Відпусти.
- Ви не хочете, щоб я торкався вас, або не бажаєте робити це?
Ніби жартома, він взяв мою руку і навів її на свою шию.
Клац-. Скриньки кинджала зачепили стару жовту намистинку.
На мить його божевільні дії загнали мене в ступор, і я спробувала стріхнути його руку.
Після його слів, близьких до істини, моє холодне обличчя скам’яніло.
- Не обманюйтеся. Це не настільки велика справа.
Я перестала вириватися і вільною рукою стиснула його шию.
Потім піднесла кинджал до його шкіри, як він і хотів.
Тільки тоді він з заінтригованим виразом обличчя відпустив мою руку.
- З якої стати мені пачати руки кров'ю заради твого веселощі? - Поцікавилася я, не зводячи очей з кинджала.
- Ви були моєю господинею. Може, щоб відплатити рабу?
- Чи справді це варто, якщо ти все ще носиш нашийник на шиї?
Коли я заговорила про нашийника, схованого під бронею, його цікавість почала згасати.
Помітивши, що його обличчя знову втратило будь-який вираз, я холодно сказала:
- І ти не мій раб. Я не хотіла, щоб мене так жалкували, тому повернула з цього шляху.
- Тоді, мабуть, я жив краще.
Коли я побачила, як він жартує з невгасимою особою, то навела кинджал.
Рідкий звук шкіри дратував мій слух.
- Як тільки ти перестав бути мені корисним, я віддала тобі поводок, і на цьому наші відносини закінчилися.
Леза ввійшла трохи глибше.
І нарешті, міцний ремішок був розрізаний.
Кошівники, якими сковують рабів, нелегко пошкодити звичайною зброєю через накладену на них магію.
Проте шкіряний ремінь, з якого згодом зникли всі сліди магії, був колись порваним і склеєним знову.
У це місце я і цілилась.
Ти вбив найманця, бо не хотів бути рабом. Чому ти все ще носиш це?
Я схопила нашийник, що падає з його шиї, і помахала їм перед його очима, як і раніше натискаючи кинджал до його горла.
- Це рівнозначно визнанню, що ти не втрачав пам'ять.
Він повільно переклав погляд на нашийник, який я перерізала.
- Я знаю.
- ...
- Більше немає причин зберігати його.
- ...
- То чому я носив його, як пес?
Він нахилив голову до моєї руки, яка тримає кинджал, навіть не усвідомлюючи, що лезо впається у шкіру.
- Ви знаєте, чому?
- Ні.
По його шиї потекла струмка крові. Я відштовхнула його.
Я б ніколи не вбила тебе.
Я обережно вилазила на землю нашийник і смикала рукою.
- Ясно?
З якоїсь причини він не міг відпустити ці відносини, навіть забувши те, що сталося п'ять років тому.
Від моїх слів у сіро-карах очей з'явився дивний блиск.
Але я проігнорувала це і ввічливо повернула кинджал.
- Пробач, але якщо хочеш померти, позаботься про це сам і умирай десь подалі від мене. Не хочу нічого про це знати.
- ...Ви безсердечніші, ніж лягаєте.
Він подивився на кинджал, який я простягла, і з ухмилкою забрав його.
Я відчула полегшення, хоча й не показала цього.
- Кожного разу, коли з'являвся монстр, ви намагалися захистити всіх інших, тому я вирішив, що ви філантроп.
- Не хочу бачити, як люди помирають на моїй роботі. Крім того, я можу впоратися з цим сама.
- Вам подобається займатися тим, чим ви займаєтеся?
Він несподівано поставив мені несподіване запитання.
- Хіба це краще, ніж бути... Одна леді роду Еккарт?
- Це робота. Як робота може подобатися постійно?
- Виглядає так, ніби ви завжди сповнені ентузіазму...
- Я схильна сприймати це як нагороду за важкі дні в якості єдиної леді Еккарт.
Я намагалася не відволікатися на його дивні запитання.
Зробивши маленький паузу, я безжурно додала:
- Колись і ти знайдеш цікаве для себе заняття, якщо будеш жити.
- ...
- Я без розуму від того, що роблю, я гналась за своєю мрією роками...
- ...
- Ти занадто молодий, щоб говорити, що життя нудне.
- Ви говорите, що у нас були не надто близькі стосунки, але пам'ятаєте мій вік?
- Чи пам'ятаю, що молодший за мене був занадто зухвалим? Да.
Коли я бадьоро огризнулася, схрестивши руки, вираз його обличчя знову стало дивним.
"Що ти хочеш від мене?"
Дивлячись на мене холодною очима, він сказав:
- Чому ви говорите це тому, кого ненавиділи і вважали мертвим?
Голос Ікліса, який прокоментував мої слова, змусив мене нервувати.
"Ти помітив, що це брехня? Ти пам'ятаєш...?
Однак його байдужість не мала жодного значення.
Викинувши ці думки з голови, я м'яко сказала:
- ...Тому що я занадто щаслива зараз, щоб продовжувати згадувати погане.
Це було єдине, що я колись щиро говорила йому.
- Я кажу це, тому що вже стикалася з тобою в неприємних ситуаціях і хочу, щоб ти знав. Як би там не було, сьогодні ти допоміг мені, я не хочу залишати недовок.
- ...
- Якщо ти розумієш, перестань переслідувати мене.
- Те, що я ненавидів вас...
- ...
- ...Це правда?
На відміну від мене, який не хотів говорити про це, людина, яка переконує мене в тому, що йому нецікаве минуле, продовжував питати про нього.
Я зітхнула і відповіла:
- Навіщо мені тобі брехати?
- Я насправді збрехав.
Мій сумний тон спровокував щось?
Він додав, не змінюючи вираз обличчя, і я на секунду перестала дихати:
- Спочатку я збирався вбити вас, що б не трапилося між нами в минулому.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert