- Маркиз.
Я озирнулася на нього, трохи здивована його раптовими словами. Вінтер спокійно дивився на мене.
- Навіть якщо ви не плачете, у вас все одно завжди сумне обличчя.
- ...
- Тому... Я з першого погляду не міг відірвати від вас очей, навіть коли підозрював, що ви можете бути пов'язані з Лейла.
На його худорлявому обличчі був вираз світлій смутку.
- Але... Тепер ви так не виглядаєте.
Я трохи розширила очі і повільно запитала:
- Що ви бачите тепер?
- Ви виглядаєте спокійно, - без коливань відповів він.
Це було так очевидно? Я була здивована. Вінтер, який помітив це, гірко засміявся.
- Поки я був тут у пастці, багато змінилося.
Якщо подумати, я забула, що Вінтер був замкнений тут через Івону. Так що він був правий. Багато змінилося.
Але на відміну від мене, яка викинула все і мало-помалу рухається вперед, він весь цей час залишався на місці.
- Я знаю, що повинен бути вдячний леді за те, щоб ви перемогли Лейла і навіть звільнили душу справжньої Івони. Но...
- ...
- Мабуть, ви прийшли врятувати мене, і...
- ...
- Я так радий цьому.
Коли він сказав це, його сині очі відбирали біль.
- Якщо я скажу, що хочу, щоб цей час тривав вічно, думаю, ви назвете мене жалюгідним покидьком.
Тільки тоді я зрозуміла, що він все ще живить мої почуття.
Було смішно дізнатися, що я досі подобаюсь одному з головних героїв навіть після того, як гра закінчилася.
'Тепер це реальність.'
Нарешті я зрозуміла, що була досить різка з Вінтером.
Я була настільки зайнята собою, що не думала про свої почуття. А Вінтер подав свої почуття і негайно вирушив у це місце.
Йому пора перестати тягнутися до мене і почати рухатися далі.
- Маркиз.
Я повільно заговорила.
- М-мне подобається наслідний принц.
- ...
- Більше, ніж я думала. Достатньо, щоб уникнути спроб втекти від Лейла.
- ...
- Мені дуже шкода, що я не змогла сказати вам заздалегідь.
Його очі злегка задрижали.
Я не була впевнена, що можу дивитися на його упереджене обличчя і повільно опустила очі, раптом пожалкуючи про свої слова.
Якби я відразу відмовила, йому було б легше забути мене.
(...) Чому ви сказали, що були зацікавлені в мені?
(...) Мені дуже шкода, але я не можу цього прийняти.
У той час я щиро хотіла завдати Вінтеру болю.
Він сумнівався, що Лейла була злодієм, яка намагалася вбити Івонну.
Мені було смішно, коли він сказав, що я подобаюсь йому настільки, щоб він був готовий зрадити свою віру.
Але тепер я не відчувала огиди та веселощів.
Хоча я вибачилася, мені не було шкода відмовляти. Просто...
Вінтера теж треба було звільнити від його ноші.
- Зрозуміло.
Після довгої паузи він нарешті відповів.
- Не те щоб я цього не очікував. Він сказав, що вже їде на північ, куди ви поїхали. И...
- ...
- Коли леді втекла з дому, наслідний принц тричі відвідав мій особняк.
- Що? Чому особняк марказа...
У цей момент.
(...) Коли я почув, що ти зникла з герцогства, то наче божевільний помчав до столиці і підключив чарівників Імператорського палацу.
(...) Я думав, що ти з цим одержимим злим духом і коли побачив його.! Я.!
Це було, коли ми возз'єдналися на кораблі до островів Арчі.
Раптом у моїй пам'яті заграв голос сердитого кронпринца.
'Боже. Тоді...'
Я почала похмуро дивитися на Вінтера.
Хоча він ввічливо підніс це як "візит", я занепокоїлася, думаючи, що може статися, коли Каллісто вдерся у його будинок, шукаючи мене.
- Приношу вибачення за незручності, маркиз. Цей божевільний не ... Я маю на увазі, прошу вибачення від імені Його Високості...
Я поспішно вибачилася перед ним.
- Радий це чути.
Він тихо сміявся.
- Тепер поруч з вами є хтось, хто може розселити леді.
Я повільно підняла голову.
Хоч би що він думав, Вінтер усміхався мені з теплими очима.
Я зам'ялася на якийсь час, а потім мій погляд ковзнув по його щоці, і я побачила обкусені нігті його руки.
Очевидно, Каллісто обурювалася через жорстокість, але я відчувала, що його обличчя розслабилися. Я здивовано відвернулася в сторону на мить і знову поглянула на Вінтера.
- Я довіряю вам зараз. Тож...
- ...
- Вам більше не потрібно почуватися винним.
Вінтер довго мовчав.
Я хотіла не дивитись, як сині очі червоніють. Через тривалий час.
- Якщо ми виберемося звідси, контракт буде повністю виконано без будь-яких змін.
Раптом переді мною простяглася велика рука.
- Я впевнений, що зможу покласти на ювелірні вироби чистої магії.
- ...
- Ви довірилися кращому агентству.
Кілька хвилин пізніше я зрозуміла, що він пропонував рукостискання як власник агентства.
- Очевидно.
Тільки тоді я посміхнулась і взяла його за руку.
- Тепер ви повинні мені своє життя. Ви ж знаєте, що я ретельно вважаю всі борги, вірно?
- О, боже... - Розчаровано простоал Вінтер.
Я зрекла, подивившись на нього:
- Ви повинні бути готові виплатити мені весь борг, - вимагала я у відповідь на рукостискання.
У моїй уяві мої смарагди і діаманти вже були розпущені по всьому світу, включаючи королівство Байєн.
Вінтер відповів так, ніби програв моїй альній душоні.
- Добре.
- Тоді ходімо.
Не довго думаючи, я повернулася, витягнувши свою долоню.
Я відчувала, як Вінтер дивиться на мою руку, але підійшла до дзеркала правди і не зациклювалась.
Тільки вставши перед неушкодженим, на відміну від розбитої гладінь по той бік часу і простору, дзеркалом, я зрозуміла відчуття, яке відчувала. Відчуття, що я більше ніколи нічого не побачу у клятому дзеркалі.
'Було огидно зустрітися, давайте більше ніколи не згадаємо один одного.' - пробурмотіла я про себе стародавнім чарівникам, які, мабуть, раді цьому.
- Коли ми будемо виходити, ми можемо втратитися в різний час і простір. Це незручно, однак, будь ласка, візьміть мене за руку.
У цей час він раптово підійшов до мене і знову простягнув руку. Я без вагань взяла її. І ми одночасно стрибнули у дзеркало. Перед моїми очима спалахнуло біле світло.
Знову розплющеними очима.
- Ой...
Я побачила натовп озброєних лицарів на робочому майданчику.
- Ваше Високість?
А в центрі стояв наслідний принц з перекошеним обличчям.
Він тримав меч, який я сховала в спальні, піднятим, наче був готовий розбити дзеркало, але повільно опустив його.
За його лобом стікав холодний піт.
'Тобі погано або щось в цьому роді?'
Коли я зібралася підійти до нього, то несподівано занепокоїлася. Його погляд змістився кудись вниз.
- Пенелопа Еккарт.
Він раптом покликав мене дуже низьким голосом. І його червоні очі забили.
'Мені кришка.'
Я відчула, що його очі прикуті до наших з Вінтером навантажених рук.
- А, Ваше Високість. Це, е ... Трохи ніяково... - Намагалася пояснитися я, струшуючи чужу руку.
- Зв'яжіть.
Але голос мене випередив.
Його імператорська гвардія негайно рушила виконувати наказ наслідного принца. Вони відразу оточили Вінтера і зв’язали йому руки тонкою мотузкою. Як мене одного разу.
- Мар-маркиз!
Вінтер не опирався, і його тихо забрали.
Я здивовано спостерігала за цією сценою, а потім повернулася до Каллісто.
- Що ви робите? За що ви так з людиною, яка щойно вийшов назовні?
- А що робиш? ти? Леді Еккарт досить кумедна.
Але він зимно мене перебив і змусив йти за ним.
- Ваше Високість.
'А мене навіщо?'
Мене відразу оточили трясучі сторожі.
Я змерзла, і я втупилася на мотузку, якої раптом обв’язали мою руку.
- Я особисто введу цього порушника спокою, - тихо кинув Каллісто, гордо забравши кінець мотузки у одного з лицарів.
Так я була схоплена і ув'язнена в палац самим кронпринцем.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert