Я повернулася в свої апартаменти одна, залишивши шокованого наслідного принца у їдальні.
Коли я зайшла до безлюдної кімнати, то розлютила:
- Що? Чи ви маєте робити такі дратівливі речі?
Скільки б я про це не думала, мене не відпускав гнів.
Моє весілля відбудеться в день коронації. І я жодного разу не чула про це протягом кількох тижнів перебування в Імператорському палаці.
Крім того.
(...) Якщо ти вийдеш не за мене, то за кого?
Було так, ніби я більше не одружувався.
- Ха! Хто вийде за тебе? У мене немає ні найменшого бажання, божевільний золотоволосий виродок!
Я кричала, ніби Каллісто стояв переді мною.
- Навіть якщо ти будеш благати мене на колінах! Я не стану тебе слухати і буду робити, що хочу, сучий сину!
Тобто, якщо я погоджувалась на відносини, то чи можу ти більше не цікавитись моєю думкою?
Я швидко втомилася навертати кола по кімнаті. Стільки всього сталося з сьогоднішнього ранку.
Я не могла спати, тому зітхнула.
- Ха...
Як ми дійшли до цього?
Каллісто ніколи не поводився так навіть після останньої коми.
Мабуть, через це я не міг зрозуміти поведінку слуг і був вражений.
- Зрештою Марієн мала рацію.
Я замислилась у стелю.
Насправді я не планувала своє майбутнє з Каллісто.
Я любила його, тому вирішила залишитися тут і думала, що обов'язково зроблю це з ним, якщо ми одружимося.
'Але не так.'
Не знаю щодо заручин, але я думала, що шлюб все ще залишався у далекому майбутньому. Тепер, коли я повністю завершила гру, у мене є все життя.
Як і Каллісто, який мріяв стати "безперекірним імператором", у мене теж була мрія. Чесно кажучи, мені було шкода свої оцінки і спеціальність, яку я залишила в попередньому житті.
Тепер, коли моя мета вижити і повернутися додому втратила свій сенс, я хотіла здійснити свою початкову мрію тут.
На щастя, тепер мені не потрібно займатися всю ніч у напівпідробленій кімнаті після робіт.
Однак я наглядала за кропринцем, який постійно працював і не раз казав мені, що хочу вчитися.
'Я до цих пір не знаю обстановку в світі. Який шлюб? Імператриця? Я навіть не знаю, що повинен з себе представляти аристократ.'
Це було неправильно і викликало роздратування.
Але потім мені пригадалося бліде одержане обличчя Каллісто.
'Це було занадто?'
Він ще не одужав.
Крім того, поруч з ним стояв помічник, і я заплакала через свою імпульсивність.
'Ні, дивно говорити "так" типу, який навіть не зробив пропозиції!'
Я боролася зі своїми змішаними емоціями, і невдовзі вирішила викинути їх з голови.
'А-а... Чому я взагалі повинна турбуватися про нього?'
Непотрібні хвилювання через почуття мене вимотували.
- Чому цей божевільний навіть не сказав мені про це, а спланував все сам, - неохоче пробурмотала я, заспокоюючись.
Коли Каллісто повернеться ввечері, у нас буде серйозна розмова.
Хоча в їдальні я діяла надто необачно через лють, ми повинні спокійно обговорити це питання.
'Не злись, будь холоднокровним. Потрібно просто обговорити з ним мою позицію і плани на майбутнє.'
(...) Я вплутаю все у життя. Магія або археологія, все що ти хочеш робити.
(...) Так... Чому ти не можеш залишитися зі мною замість того, щоб повертатися?
Я думала, він дотримається своєї обіцянки, слово, яке дав сам. Однак.
- На жаль, він сказав, що сьогодні затримається.
Перед вечерею в мою кімнату зайшов Седрик, а не Каллісто.
Я поцікавилася, дивлячись на нього:
- Це не тому, що він засмучений?
- Як таке може бути?
Седрік похитав головою, уникаючи мого погляду.
- Він справді зайнятий. Зустріч зірвалася, і він пропустив вечерю. Але йому вдалося пройти обстеження, щоб дотримати обіцянку, яку він вам дав.
- Хмф.
Я фырнула и отверила голову.
'Дите мале. Справді?
Я ні про що не жаліла.
Після перевірки стану Вінтера Верданді не було жодних підстав залишатися в Імператорському палаці.
Приблизно в той час, коли я планувала звернутися за допомогою до герцога.
- Леді, я не знаю чи можу це говорити, але ви напевно були шоковані.
Седрик обережно заговорив зі мною. Я запитала у відповідь, прикидаючись несвідомою:
- Чим шокована?
- Ви відмовили йому в їдальні.
- Ха, в чому відмовили? - хмикнув я, роблячи вигляд, що здивована. - Відповідь використовують, коли хтось про щось просить. Я не пам'ятаю ніяких благань.
- Ха-ха... Його Високість трохи незграбний в цих питаннях.
Справа не в тому, що я цього не помітила. Слова, які виражали моє ставлення до цієї ситуації, верлися у мене мовою. Але натомість я запитала Седрика:
- Ти робив це не просто так, вірно?
- А? Що...
- Ти часто питав мене про іноземні справи і обставини в імперії. Хіба ти не хотів перевірити мої здібності, як імператриці?
- Що? Н-ні, нічого подібного!
Коли я поставила питання, майже закінчуючи факт, Седрик підстрибнув і замахав руками.
- Я... Як я посмів був перевіряти когось... Не кажіть так, леді. Я хочу прожити довге життя!
- Тоді навіщо ти це робив?
- Ну, знаєте...
Зам'явшись, Седрик зажмурився і зізнався:
- Його Високість наслідний принц передав мені деякі з вирішених питань, щоб дізнатися думку Спадщини про них.
- Що? - Раптом для себе заволав я, забувши про свою гідність.
Мабуть, те, що я говорила від імені Седріку, не думаючи про це.
'Він знав! І все одно записував це як дебіл!'
Я мало не завивала від пристрасного бажання вибити Седрика.
- Ні, чорт. Який у цьому сенс? Хто взагалі повірить рвань герцога, яка не втручалась в політику?
- Але йому потрібно було зробити це заздалегідь, щоб ніхто не заперечував проти кандидатури леді в якості його нареченої.
Моя дурна слава йшла попереду мене, але Седрик тільки незручно посміхнувся, підтримуючи ідею кронпринцу. Він тихо додав:
- Знаєте, минулих прозви благородної леді трохи лякаючі. Ха-ха-хо...
У мене боліла голова. Я зітхнула і згадала про людей, які теж повинні були бути в сказі.
- Що сказав мій батько?
- Хм? Ваш батько - це ...
- Мій батько герцог Еккарт! Він ще нічого не сказав?
З якоїсь причини герцог, який повинен бути першим підняти шум, мовчав. Це турбувало мене ще більше.
- Ох, герцог Еккарт...
Седрик на мить задумався, як ніби забув, що у мене все ще є сім'я. І розповів про реакцію герцога:
- Герцог, здається, опирався ... Він сказав, що не знає, чого хоче леді, але, схоже, був задоволений тим, щоб статус пані підвищується день від дня.
На мить я відчула полегшення. А потім приготувалася прийняти наступну бомбу.
- Батько... Він знав про коронацію?
- А, так... з сьогоднішнього ранку... - З жалем відповів Седрик.
'Ось чому.'
Мене осеніло. Підчинений, поспішаючи ввірвався у їдальню під час вечері.
(...) Я боюся, що коронація зламає мене.
(...) Всі ці люди сердиті кажуть, що так не повинно бути і взагалі "це неправильно"...
Спадкоємець, який нарікає мені на життя.
Тільки тоді пазл склався.
- Мій батько, мабуть, поспішає мене знайти.
Поки я бормотала собі під ніс, Седрик з рішучим поглядом відповів:
- Його Високість наслідний принц заздалегідь заборонив стороннім входити до палацу.
- Добре.
Я відчула полегшення, коли дізналася, що уникнула небезпечного зіткнення.
- Ха...
І схопилася за голову, думаючи про цей кошмар. Седрик подивився на мене.
- Шановна леді.
- Тільки я нічого не знала.
- Простите?
- Про чутки про нас і про те, що моє весілля було організовано без моєї участі.
Я почувала себе дурною. Коли я нервово розсміялася, стривожений Седрик раптом сказав:
- Леді, послухайте.
- Що?
"Що ти збираєшся мені сказати, коли я вже все дізналася?"
Коли я пильно втупилася на нього, він закрив рот і раптово похмуро заговорив, ніби щось придумав.
- Ви, здається, дуже стурбовані.
- Що?
- Знаєте, леді... За бажанням ви можете покинути це місце в будь-який момент.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert