- Богиня!
Війна почалася.
Збудувавшись на найвищому і розкішному сидінні Імператорського палацу, Івонна з цікавістю дивилася на людей, які схилили перед нею голову.
Це була імперія. І ніхто інший, як народ цієї країни, зазнав поразки у переможній війні, яка почалася Імперією.
Парадоксально, але саме тому люди з різних частин світу зібралися тут сьогодні.
З натовпу вийшов старий аристократ і раболепно простягнув їй щось, загорнуте в розкішну тканину.
Коли тканину розправили, світ з’явився голова трупа із широко відкритими очима і імператорським скарбом.
- Це голова імператора, Богиня.
Маркіз Еллен покірно схилив голову.
Івонна подивилася на людей, що лежали за ним.
Усі вони, від другого принца до високопоставленого палацянина і імперії, були людьми, які вмовлялися дати їм силу Лейла та навіть голови імператора.
'Проще простого.'
Щелк-.
Івонна відкрила ящик, який лежав у неї на колінах і заглянула всередину. У ній було чотирнадцять осколків.
Але тепер навіть останній мав незабаром опинитися в її руках.
Запустивши її рух, очі маркиза Еллен жадібно забили.
- Дорога Богиня, як скоро ви почнете церемонію пробудження...?
- Ще не час, - з усмішкою відповіла Івонна.
- Ох, звичайно.
Старець усунувся зі змішанням розчарування і занепокоєння на обличчі.
У минулому вона доклала незліченних зусиль, щоб потрапити сюди.
'Чому я тоді не подумала скористатися цими ідіотами?'
Незадовго до того, як вони були запечатані стародавніми чарівниками, брати заздалегідь заховали в глибині імператорського палацу кілька фрагментів дзеркала правди і передбачили майбутнє.
Тільки з ними Лейла можна було надрукувати.
Однак її тіло було незручним. Тому що душа "справжньої Івони" все ще була жива.
Неякісні тіла обмежували використання сили.
Тому, щоб повністю заволодіти цим тілом, вона шукала розкидані уламки і особисто увійшла в імператорський палац.
Обман сумнівного чарівника, запозичення його в свої сіті, вбивство жінки, яка стояла на її шляху, відновлення спадщини принцесою і входу до палацу.
Все це було в минулому.
Тепер вона досягла ще більшого успіху, повністю застосовуючи клики Золотого Дракона.
Хлоп-.
Івонна зачинила ящик і підняла голову, зустрівшись поглядом з іншою людиною.
- Ххік-!
Його маленькі плечі здригнулися, і він розплакався.
Це була дитина в масці лева, який привів своїх друзів на вірну смерть через промивання мозку.
На відміну від своїх друзів, дитина часто плакала наодинці. Його плач був дуже приємний для слуху.
"Раніше на його місці був Вінтер Верданді."
Людина, яка власними руками приніс в жертву клану Лейла своїх зібратиів-волочинників, улюблених дітей і зійшов з розуму.
Він не був присутній, тому не міг дивитися на цю смішну сцену. Івонна з жалем подала голод.
- Івонна.
Це було тоді. Хтось швидко пройшов величезний зал Імператорського палацу.
- З поверненням. Я чекала на тебе.
Івонна привітала його, коли він підійшов.
У минулому, під час краху імперії поруч з нею стояв кронпринц, а цього разу - Ікліс.
Ікліс мовчки простягнув їй щось.
Блакитні очі Івонн розширилися і зігнулися півмісьцями.
- Чого і слід було очікувати. Я знала, що ти впораєшся.
Їй вдалося зібрати всі 15 осколків.
Івонна ухмильнулася і поклала останній осколок, переданий Іклісом, в ящик. Раптом щось привернуло її увагу.
- Що...
- Не дивися.
Ікліс сховав те, що тримав у руці, за спиною.
Це була чарівна паличка Пенелопи. Він збирався зберегти її і повернути, коли все закінчиться.
- Чому мене має турбувати Пенелопа, коли у мене є уламки?
Івонна лише посміхнулася.
Але його настороженість не є чимось новим.
- Тримай своє слово, Івонна.
- Я виконую всі свої обіцянки, дані тобі, Ікліс, на відміну від Пенелопи.
Вона встала зі свого місця, звільнивши огорнений величністю золотий трон імператора з золотим драконом.
- Садись. Тепер це твоє місце.
- Ні.
- Тоді...
- Заручники.
Ікліс відвернувся від неї і попрямував в сторону пов'язаних дітей.
- Ти ж знаєш, що означає "не чіпати"? Жоден з них не повинен страждати.
- Ти намагаєшся зробити так, щоб Пенелопа не ненавиділа тебе?
- Один невірний наказ, і я можу перевернути все з ніг на голову і віддати тебе спадкоємцю.
- Звичайно.
Івонна відповіла на холодне попередження Ікліса широкою посмішкою. У минулому чарівники були б необхідні.
Вони були наповнені життєдайною силою, яка була джерелом сили для Лейла. Но.
- Цього разу мені це дійсно не потрібно, - пробурмотала Івонна, дивлячись вдале.
Лейла, які приносили магів у жертву, були зарозумілими і егоїстичними.
У світі, де вже не було перешкод для цих стародавніх чарівників, Лейла відбудувала свою оригінальну силу і безладно вбивала людей.
Після чого почали загрожувати становищу Івони.
Багато хто намагався забрати у неї фрагменти дзеркала правди, єдиний засіб їх контролю і стати лідерами.
Коли вона усвідомила, що повернулася додому, то була у розпачі.
"Я зайшла так далеко і, нарешті, змогла правити світом разом зі своїми братами, так чому! Чому я знову тут?
Але, якщо подумати, це не було тільки розпач.
Вона, отримавши ікла золотого дракона, могла використовувати їх лише раз у житті.
Але після її повернення тіло і сила, які вбили справжню душу Івони повернулися в той же стан, у якому були раніше.
Хіба це не означало, що вона могла використати ікла золотого дракона ще раз?
'Це шанс.'
Чому життя було нескінченним циклом віри і зради?
Бажання помститися тим, хто вбив її сім’ю та братів, з часом зникло. Після низки повторень цих подій вона нарешті зрозуміла.
Світ, якого вона хотіла, не був світом, в якому панували Лейла.
- Так, мені все це не потрібно.
Це був світ, яким правила вона сама.
Івонна дивилася в нікуди, повторюючи це про себе як мантру.
- Принце!
У цей момент хтось безцеремонно відчинив двері залу і вдерся всередину.
- У нас серйозні проблеми! Імперська армія проходить через західні ворота Імператорського палацу! Схоже, вони йдуть прямо до палацу сонця!
Від слів солдата обличчя Ікліса захиталося.
Перше запитання, яке він поставив у своєму Слові, стосувалося не оборони палацу.
- А як щодо леді?
- Що ..?
- Що з леді Еккарт у палаці імператриці!
- Е, я ще не перевіряв палац...
- Чорт!
Ікліс різко розгорнувся, перш ніж солдат договорив, і раптово замер перед заручниками.
Він передав чарівну паличку одному з солдатів Дельмана і наказав:
- Ризикуйте своїми життями, якщо знадобиться, але захистіть дітей-заложників. Не дозвольте нікому їх забрати. Навіть леді Еккарт. Ясно?
- Е-есть! Так точно!
Емілі дуже розкрилася очима, що прикидалась без свідомості і підслуховувала розмову. Ікліс, який не довіряв Івонні, залишив чотирьох своїх людей захищати заложників.
Він мав привести решту військ до Сонця, тому швидко покинув зал.
Коли почалася метушня, Імператорський палац швидко спорожнів.
Маркіз Еллен, який стежив за кожним її рухом, знову сів на Івонн.
- Бо-богиня, який сюрприз ви мали на увазі? Коли почнеться ритуал відновлення Лейла?
Івонна повернула голову до порожнього престолу. На спинці золотого крісла виднілися незвичайні борозни.
Якщо вставити імператорський друк і клики в потрібне місце і повернути, трон відсунеться убік, відкривши секретний прохід.
У минулому вона знайшла цей секрет тисячолітньої імперії, коли обшукувала трон під час заворушення.
Івонна відвела погляд від трону і нахилилася.
Вона з гордістю посміхнулась, піднявши імператорський скарб біля голови імператора.
- Вечірка починається, людишки.
***
- Божевільна сука, вечірка відкладається до твоєї смерті.
Таємний прохід за великою колоною дозволяв піддивитися, що відбувалося всередині Імператорського палацу. Мені не подобалася вечірка, яку вона тут влаштувала.
Крапринц ледве стримував сміх, дивлячись на мене.
- Буде простіше, ніж я думав, леді.
Я озирнулася на нього круглими очима.
- Простіше? Тут все ще багато людей.
Звичайно, я не знала, скільки солдатів Ікліс забрав, проте тут було як мінімум близько десяти дворян, включаючи марказа Еллен і 2-го принца.
Це як і раніше було велике число.
- Все це збірник - просто шматки м'яса. Фактично, єдине, з ким нам потрібно розібратися - це та четвертка.
- А що щодо другого принца? Він же теж вміє користуватися мечем.
- У цього виродка руки ростуть з дупи.
На моє здивування, його вульгарна і рішуча відповідь змусила мене почуватися спокійніше.
- На, візьми.
Він витягнув щось і передав мені.
- Це...
Це був красивий золотий кинджал. У свій день народження він запропонував мені перерізати йому шию.
- Я піду першим і позбудуся цих чотирьох, так що у тебе буде час звільнити заручників.
Я кивнула, згадавши міцно пов'язаних мотузкою дітей.
- Потім візьмеш чарівну паличку і атакуєш Лейла. Як тобі мій план?
- Повний отвір, але звучить до дивного ідеально.
Це було правдою. Він говорив про величний план, який був надійним швейцарським годинником.
Він повністю виключає будь-які змінні в обличчі Івони або марказа Еллен.
Проте його впевнений голос заспокоїв мене.
Каллісто завжди дотримувався своїх слів. Я могла в них вірити.
- Дякую, що пішли зі мною, - тихо прошепотіла я.
Без нього я б сама не впоралася з цією ситуацією. Він весело посміхнувся.
- На рахунок "три" ми виходимо.
- Я буду готова.
Я рішуче стиснула кинджал наслідного принца. Потім він схопився за двері секретного проходу і почав відрахунок:
- Раз, два.
Чмок-.
Замість "трих" моїх губ торкнулося щось м'яке. Я здивовано застигла і почула шепіт:
- Між іншим, я дуже хочу побачити, як моя дівчина це зробить.
Скри-и-іп-.
У мить заходу двері відчинилися, і Каллісто вибіг у тронний зал. Його танець з мечем почався.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert