На світанку, коли столиця тільки прокидалась, у перевулку, куди мене перевели Джін, було дуже тихо.
- Це тут, Ваше Високість?
- Так.
Я відчула полегшення, коли побачила будинок, який все ще стоїть поруч.
Не думаю, що вона вже спробувала вкрасти осколок у Вінтера.
- Тобі буде важко туди пройти. Мені потрібно зайнятися справами, так що тобі краще повернутися.
- Що? Як я можу повернутися один! Я чекатиму на вас!
- Як хочеш.
Тоді мені пощастило.
Не треба буде ганебно просити Вінтера повернути мене.
Це було якраз тоді, коли я попрямувала до старих дверей з логотипом білого кролика.
- Ем, до речі, Ваша Високість, це будівля не здається вам дивним?
Джин боязко запитав мене.
- Що?
- Я відчуваю могутню ману в цій будівлі, ніби воно ось-ось вибухне ... Хіба ви не відчуваєте?
- Правда? Якщо подумати, я теж щось відчуваю.
Звичайно, я нічого не відчувала.
Але я не сприймала його сумнівів серйозно.
'Хіба не природно відчувати ману, якщо цим офісом керує чарівник?'
Піднявшись по сходах, я постукала у двері.
- Це я. Ви всередині?
Я постукала у двері ще раз, дав йому час відреагувати.
- Я вернулась. Мені терміново потрібно дещо обговорити, так що я відкрию двері.
Скрип-.
Двері з похмурим скрипом відчинилися.
Всередині будинку було зовсім не те, що я бачила востаннє.
- Що...
Офіс був повністю зруйнований, наче в ньому вибухнула бомба. Зруйновані стеля, стіни та розбите меблі.
Старе офісне приміщення тепер здавалося руїнами.
'Я помилялася місцем?'
На мить я відступила і спустилася на сходи. Але ззовні споруда була такою ж.
- Що за...
Коли я здивовано дивилася на зовнішню стіну будинку, то всередину офісу.
- Я-я думаю, це якась ілюзорна магія.
Джин, що стоїть позаду, з запинкою відповів мені.
- Ілюзорна магія?
- Д-да, через неї все ніби в порядку.
Його слова мою шию обхопили зловісне передчуття.
'Івона вже була тут?'
Я поспішно вбігла назад.
Хоча Джін кликав мене ззаду, мені було все одно.
Моє серце пропустило удар, коли я побачила інтер'єр, який дуже відрізнявся від того, що я бачила зовні.
- Эй!
Я шукала Вінтера, бігаючи по обломках. Він сильний чарівник, його не могли так просто вбити.
Але маг-інформатор, керівник агенції, не міг допустити такого розрухи.
І якщо він не програв...
'Тоді як Івонна змогла взяти Емілі і дітей в заручники?'
Раптом мене охопило почуття несумісності. Наскільки мені відомо, це був притулок, про який знав тільки Вінтер.
- Эй! Маркиз! Де ви, маркер!
Титул мага-інформатора звучав дедалі збентеженіше.
- Я-я не думаю, що тут хтось є!
Джін, який ледве перебирався через завали, не міг нагнати мене Вінтера і закричав. У його руці була палиця з маленьким світловою кулею на кінці, наче він чарував.
- Отже, тіло ...? - Я шокований.
Він знову взявся за тростину і повільно похитав головою.
- Я не думаю, що тут є щось живе.
- Ха...
Тільки тоді я зітхнула із полегшенням.
Очевидно, Івонна не покинула б його живим, але на щастя, тіла Вінтера ніде не було.
'А де мені тепер шукати Вінтера? Де я ще можу зустрітися з маркером Вінтером Верданді? "
Я знову озирнулася і замислилась.
- Але, Ваше Високість, ця магія дивна, - вагаючись подав голос Джин. - Вона виглядає небезпечно, може ми повернемося?
Я не знаю, яку магію відчував чарівник, але якщо Вінтера тут немає, то мені нема чого залишатися.
- Так. Повертаємося.
Варто було мені кивнути Джину. Дзин-н-нь.
Як дзеркальна паличка в моїй руці раптом сильно завибрювала.
- Що...
Коли я автоматично підняла голову, то побачила білі промені дзеркального жезла.
Світло від дзеркальної палички накреслив у повітря довгий прямокутник над обломками, який впав за стіною.
- Це...
На перший погляд він був схожий на двері.
Я зрозуміла, що за стіною був захований секретний прохід. Залитий білим світлом прямокутник засяяв, наче запрошувати всередину.
- Чому ви не йдете? - запитав Джін, який вже вийшов за двері.
- Повертайся в особняку першим. Мені потрібно залишитися тут ненадовго.
- Що? Що ще тут може вам знадобитися...
Я віддала йому короткий наказ, а він з подивом оглянувся на мене. Здається, він не бачив сліпучо ясну "дверь".
- Я просто перевірю дещо і повернуся.
Джін негайно поблизився.
- Будь ласка, поверніться зі мною, Ваше Високість, якщо вашу пропажу помітять, наслідний принц же уб'є мене ...
Чарівник мало не плакав, тому я запропонувала рішення, вигідне нам обом:
- Тоді наклади на мене закляття стеження.
Моя ідея базувалася на копії карти кронпринца.
- Тоді він, принаймні, не вб'є тебе поки не знайде мене.
- Ви впевнені?
- Так. У нас немає часу, так що роби швидше.
- Вашу руку може трохи поколювати.
На щастя, цей метод підійшов йому. Джін поспішно кивнув і помахав тростиною.
Через мить на тильної стороні моєї руки з'явився невеликий золотий візерунок, і, як він і попереджав, я відчула легке поколювання.
- Закінчив? Мені треба йти.
- Будь ласка, поверніться до того, як Його Високість дізнається ... - Спохлипнув Джін і повернувся в особняку, зникши у спалаху.
Я повернулася в приміщення тільки після того, як перевірила його у відставці. Двері в повітрі все ще чекала мене і яскраво світилася.
Я доторкнулася до дзеркальної палиці, яку тримала в руці, подивилась на білі слова, що кружляють у куті неї, і сказала:
- Піраціо Лейк Фасцидор Есфі.
Божевільне закляття.
Поки я тішилася, що відіслала Джина назад, передо мною все побіляло. Коли я знову відкрила очі, то вже стояла на вершині драбини. Коли я проморгнулася і звикла до темряви, то озирнулась.
Це було дивне місце. Величезний зал з величезними колонами...
- Эм.
І не що інше, як скелети, збиті в купу біля підніжжя сходів.
"Дрова гробниця Лейла".
У голові заміщалися спогади.
Недавно я прийшла з Каллісто до своїх пошуків дзеркала правди.
'Я думала, що потраплю в секретний притулок ... Чому я тут?
Я не могла зрозуміти, що відбувається довкола.
Раптом щось далеко привернуло мою увагу.
А-подібна рама, досить велика, щоб зайняти стіну цього величного залу, слабо світилася.
Певно, це було дзеркало правди.
- Неможливо... Воно мало бути розбите.
Я не могла говорити вголос.
Як дзеркало, що розбилося після того як мені дали цю ганебну паличку, могло відновитися? Дзин-нь-н, Дзун-Нь.
Плискалька, яку я тримала, знову завибрювала, наче гумкою з сяючим дзеркалом правди. Я повільно йшла до нього, наче заворожена.
Хрусть-. Я рухалася вперед, не задумуючись відтинаючи кістки і наступаючи на останки. Аж раптом перед дзеркалом побачила щось дивне.
Щось повзало червоним, займаючи місце останків на підлозі. Чим ближче я підходила, тим чіткіше бачила це.
Коли я побачила у червоному сяйві щось магічне, то зупинилася.
У центрі свічки хтось нерухомо лежав, як маріонетка з обрізаними нитками. Тріск-, Треськ. Лети іскри.
Я сумнівалася у своїх очах. Це було полум’я у формі зірки.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert