Першим прийшов у себе Рейнольд.
- Батьку!
Він побіг до герцога, який зробив нам крок.
Я пішла за ним з спантеличеним виглядом.
- Батьку! Батько, що, чорт візьми, відбувається? Що сталося з монстром? Це чудовисько в людській подобі відпустило тебе?
Рейнольд затряс герцога, не дав йому відпочити.
- Це...
Як тільки задихаючий герцог зібрався відповісти.
- Йди сюди, леді.
За моєю спиною пролунав холодний голос. Спадкоємець притягнув мене і сховав за собою. Сер-р-н. Недовго думаючи, він обнажив меч і направив його на герцога.
- Що ви робите!
- Ва-ваше Високість!
Я була шокована. Те, чого не можна було сказати про Рейнольд.
Обличчя щойно поверненого герцога похмаркнело.
Крпринц, який підняв меч так високо, як ніби збирався відразу вбити його, повернув клинок наскочилося.
І.
- Це герцог.
Коли Каллісто перевіряв щось, він обережно опустив меч.
- Що ви робите, Ваше Високість? Що б ви не домагалися, мені дуже неприємно, - повідомив герцог наслідному принцу, контролюючи гнів.
- Ви сказали, що її не видно ні у воді, ні в дзеркалах. Не серщайте, герцоге, я просто переконався, що ви не Лейла.
ронпринц нахально потиснув плечима, не виправдовуючи свою жахливу грубість секунду назад. Але він показав, що́ спонукало його до цього.
У цей момент я замислилась, чи немає в нього червоного прицілу, як у жартівнику.
'Ти сказав, що станеш бездоганним імператором, божевільний!'
На щастя, герцог теж зрозумів і розгубився сказав:
- Я не зустрічався з Лейла. Може вона навіть не знає, що я вибрався з живота монстра.
- Як ви повернулися?
Тільки після цього наслідний принц поставив питання, яке турбувало нас усіх. Замість відповіді герцог повернувся до мене, вийняв щось з внутрішньої кишені піджака і простягнув.
- Твоє передчуття було вірним, Пенелопа.
- Це...
Я відразу дізналася те, що лежало на долоні герцога. Тонкий круглий і обезцвічений, наче запечений, жетон.
Це був амулет, який я подарувала герцогу перед мисливськими змаганнями.
- Як тільки шлунковий сік монстра торкнувся мого тіла, він знову активувався. Через мить я вже був у лісі особняка.
Я майже не слухала герцога. Мені було важливіше...
- Ви постійно носили його з собою?
- Ну, це ж особливий подарунок, - відповів герцог, як ніби це було самим собою розуміється.
Тоді я відчула, що дивно змінилася в обличчі. Я зовсім про це забула.
На відміну від кронпринца, якого завжди намагалися вбити, герцог ніколи не зазнавав небезпеки.
'Я думала, він викине його або покладе кудись подалі.'
Я не очікувала цього.
- Я ні на секунду не знімав його з тіла відтоді, як отримав від тебе, і радий, що не зробив цього.
Обличчя герцога, який дивився на зношений амулет, засяяло доситью посмішкою.
Його вигляд мене дивно шокував.
- Що? На ньому було вигравано закляття телепорту? У нього був краще, ніж у мене - неохоче проворчав наслідний принц поруч зі мною.
Проігнорувавши його, я повільно підійшла до герцога.
- Ви поранені?
- Я в порядке. Хіба тобі не гірше, ніж мені? У тебе йшла кров з носа. Кровотеча припинилася?
Його проковтнув монстр.
Мене переповнили змішані почуття, бо герцог турбувався про мене.
Я ледве відкрила рот:
- Простите.
Очі герцога розширилися.
- За що ти вибачаєшся?
- Я пішла з дому, нічого не сказавши... І, не знаю, чи чули ви... Я сказала, що мені все одно, якщо вона вас вб'є.
Мені дуже хотілося сказати йому це, коли ми зустрілися і дещо ще. Я повинна була сказати.
Я замовилася, набравшись хоробрості:
- Я-я не це мала на увазі, Отче.
Моє серце стисалося, коли я подумала, що герцог всередині монстра, можливо, здався, почувши те, про що я сказала.
Я вважала, що мене не хвилює те, як вона стане з моєю сім’єю.
- Я не це мала на увазі.
Але коли я побачила цілий і неушкоджений герцога, на очі навернулися сльози полегшення. Хіба це не смішно?
Так я хотіла віддати належне герцогу, який втратив свою доньку. Я не могла дивитися йому в очі і опустила голову.
Але тоді.
Хлоп-. Щось впало мені на макушку.
- Підніми голову, Пенелопа, - приглушливо сказав герцог, поклавши руку мені на голову.
Я повільно підняла очі.
- Еккарти ніколи не впрягають голови. Як члени нашої сім’ї, ти добре справилася з труднощами і не панікуєш.
Герцог випромінював гідність великого аристократа, хоча й був у грязюці.
- Молодець.
Він погладив мене рукою по голові.
Іноді він хвалив мене за те, що я добре витримую, але це був перший раз, коли ми мали такий тісний зв’язок.
- З тих пір, як я отримав його, я показував йому кожному зустрічному. Тепер твоя черга хвалитися своїм провидінням.
- А? Що-що?
Раніше моя репутація була на дні.
Я була дуже здивована, що герцог розповідав все про мене, чого не робив навіть щодо своїх власних дітей.
Моя реакція розвіяла герцога.
- Кажуть, герцог Еккарт на саму голову завалений проблемами через його доньку.
Його голос, який недавно був важким, наче його сім’я розпалася, ставав теплішим.
- Мене не хвилює, що говорять плітки. Дитина нічого не знає і через невігластво може бути неприємною. То хіба я не повинен намагатися стати батьком, який виправить усі твої недоліки?
- ...
- Що б ти не робила, я ніколи не пишався тобою так, як зараз, дочка моя.
- Хнг...
Мої очі швидко защипали.
Я не витримала і шмигнула, беззвучно заплативши.
Потім герцог ніжно обійняв мене. У саду запанувала тиша.
Інші двоє також мовчки стояли поруч.
Мене охопили гнітючі емоції.
Крики нещасної Пенелопи і мій безмовний плач поступово вщухали. Через деякий час до мене повернулося самовладання.
Мені стало так незручно через становище, в якому ми з герцогом стояли.
- Теп-тепер все в порядку.
Час прийшов.
- Ваше Високість! Ваше Високість!
Саме в цей час хтось у поспіху гукнув кронпринца. Здалеку до нас втік один з його лицарів.
- Катастрофа!
- У чому справа?
- Кажуть, що два дні тому хроніанські повстанці вчинили набіг до палацу і захопили Палац Сонця.
- Що? Чому доклали тільки зараз?
Спадкоємець ошахував виснаженого лицаря. Але на цьому не закінчилися дивовижні новини.
- П-перед вважається, що... Вони відразу ввійшли в Палац Сонця і взяли імператора до заручників.
- Ха!
Кранпринц фальсифіковано розгулювався.
Було смішно, що палац з правителем імперії впав першим.
- Чарівники, які залишилися на варті Імператорського палацу спали, коли на них напали? Навіть собак було б більше користі.
Це не його вина, але лицар присоромив голову.
Роз’ясний Каллісто почав спокійно досліджувати ситуацію.
- Час прикінчити цих марних виродків. Якби імператорський палац мав добрий захисний бар’єр, ніхто б не зміг його пробити.
- Я думаю, що хтось допоміг повстанцям пробити лінію оборони.
- Хочеш сказати, що хтось будує змову проти нас?
- Перед раптовою атакою війська марказа Еллен увійшли до палацу імператриці, і ...
- Гаразд, цього достатньо. Мені більше не потрібно нічого чути.
Ведмедик, слухаючи звіт, знервовано махає лицарю рукою. Це було після слів про імператриця і марки Еллен.
'Що? Другий принц приєднався до заколотників, намагаючись влаштувати державний переворот?
Коли я поспішала до мозку.
- Чорт.
Кронпринц, який додумався до того ж, що і я, виручився.
- Повстання Дельмана було обманкою. Не дивно, що він намагався зупинити нас, коли атака провалилася з огляду на його монстри...
У моїй голові промайнула сцена.
~ Принце!
(...) Ці хлопці виявилися сильнішими, ніж ми думали! Якщо продовжимо, ми можемо втратити всіх монстрів. Доведеться діяти за первісним планом...
Я почула це від одного з людей Ікліса, коли він викрав мене.
'Я повинна була здогадатися, коли він сказав, що збирається захопити імперію....'
Цьому божевільному вдалося привести всіх в дію.
'Іклис, повстанці, маркіз Еллен, імператриця.'
Як тільки я почала думати, у мене по шкірі пішли мурашки.
Мені стало страшно, тому що я поняття не мала, як далеко зайшла Івонна.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert