- Тобі обов'язково туди йти?
Він ставив мені те саме питання, коли мене запитали утретє.
Пізно вночі ми прибули до північної брами столиці разом з чарівником і шістьма лицарями, а тепер їхали в екіпажі у герцогство.
Ми взяли карету, тому що сил палацового чарівника, який використовував телепортацію, на більше не вистачало. Я сумно відповіла на його похмуре обличчя:
- Я ж сказала вам, що збираюся вбити її.
- Я маю на увазі, тобі обов'язково йти відразу після того, як ми доберемося туди? Ти можеш піти, коли встане сонце...
- Все гаразд.
- Ти без попередження впала в непритомність, але все гаразд?
Зійшовши на мене закричати, він глибоко зітхнув і заспокоївся.
Нащадок принцу, схоже, не подобався мій план відразу відправитися в маєток вбивати Івонну.
З того моменту, коли я втратила свідомість через використання магії проти Ікліса і монстрів на болоті, Каллісто поводився зі мною як з перичкою, яке відлетить від будь-якого подиху вітру.
Настільки турботливо, що коли я знову відкрила очі в таборі Імперської армії, Седрік подивився на бідного чаклуна з обуренням.
'Це не так вже й погано.'
Мені стало ніяково, і я задихала.
Я тихо запитала, потягнувши його за лікоть:
- Чи не думаєте ви, що вам потрібно якомога швидше повернутися на північ? У нас досі війна.
- Хіба війна це проблема? Хто подбає про тебе, якщо ти знову непритомнієш?
У герцогстві Еккарт не було нікого, хто міг би подбати хоча б про мій труп.
'Це правда, але ...'
Але я подумала, що оскільки я тільки нещодавно перейшла в нормальний режим і вже два персонажа уникли промивання мозку, Івонна мало що встигла зробити, так що зараз саме час для удару.
Я раптом згадала системне вікно, яке з'явилося, коли я ось-ось повинна була відключитися.
<СИСТЕМА>
Однак [Дивня магія] Це приносить багато фізичних та ментальних сил! Використовуйте її з розумом!
Попередження системи було не жартома.
Відразу після використання магії я ослабла і відчула запаморочення.
Крапринц заслужено підняв шумі через те, що я спала мертвим сном цілих три дні.
'Я не можу втрачати свідомість кожен раз, коли використовую магію.'
Важко сказати, скільки атак потрібно щоб вбити цю суку. З цією думкою я поклала руку в кишеню і кінчиками пальців натрапила на холодну скляну пляшку.
У мене було лише п’ять лікувальних зелень, які дав мені палацовий чарівник.
'Нужно виграти час і покінчити з нею перш, ніж вони закінчаться.'
Незважаючи на те, що я зіткнулася з Івоною перед втечі і в мене кружляла голова після виходу зі стародавнього магічного кола, мені не можна втрачати пильність.
Бо я поняття не маю, що буде з цією божевільною грою, коли я переможу фінального боса.
У цей момент я відчула, що карета зупиняється.
- Ваше Високість, благородна леді, карета прибула до помести Еккартів.
- Правда? Передай герцогу, що наслідний принц тут.
Поблизу екіпаж міг проїхати через ворота лише з дозволу власника особняка.
- Це щасливий знак повернення леді, яка вибила його справжню доньку і пішла з дому, чи не так?
Кранпринц, який зухвало віддав наказ, оглянувся і підмигнув мене. Здається, він мав на увазі, що пишається мною.
Я чекала, коли відчиняю ворота і не звертаю уваги на нього.
- Ваше Високість, я думаю, вам варто вийти на хвилинку.
Замість звуку, що відкривалася важких залізних воріт пролунав голос лицаря.
- Що за...
Спадок принц зірвався з сидіння з похмурим виразом обличчя.
- Ти хочеш сказати, що герцог не збирається відкривати ворота?
- Це...
Через відкриту дверцята карети я побачила знайомі ворота герцогства. Але в них було щось дивне.
Що саме здавалося дивним визначив Каллісто, що стоїть поруч з каретою:
- Приставників немає.
- Я перевірив і... Ворота відкриті, Ваша Високість.
Помети, що сторожі брами його чотири сезони зникли, здавалося дуже тихим.
Атмосфера в особняку була дуже підозрілою, тому я задумалася, чи варто туди йти.
У цей момент.
Тудх-, Тулк...
Земля слабо задрижала.
- Що...
Кронпринц і його лицарі швидко обнажили мечі.
- Ки-и-і-ик-...
Водночас здалеку почувся жахливий вереск.
- Це монстр, Ваше Високість. - Я миттєво опізнала звук.
Каллісто крикнув, з застиглим обличчям забираючись назад в екіпаж:
- Чорт! Сідай, леді. Займіть місце кучера! Ми їдемо до Імператорського палацу!
Я здивовано озирнулася на нього:
- Про що ви говорите? Івонна розкрила свою особистість. Ми повинні піти в особняк!
- Не зараз. Я відчуваю, що їх більше двох.
- Тоді я піду сама. Можете їхати в Імператорський палац.
- Куди ти підеш з таким тілом!
Каллісто зловив мене, коли я поспішала зійти, перш ніж карета ссунеться з місця.
- Скільки разів я повинна вам говорити? Зі мною все гаразд, Ваше Високість.
- Який сенс у тому, що ти в порядку зараз? Ти ж збираєшся знову використовувати цю кляту магію. Поїхали. Не виходьте з карети!
Спадок принц різко крикнув, і карета повільно прийшла в рух.
Я мовчки дивилася на нього, а він міцно тримав мене за плечі.
- Ваше Високість, ви сказали, що дозволите мені робити все що я захочу.
- Тільки коли ти у гарній формі, - обгризнувся він з відчайдушним поглядом. - А герцогство твоєму здоров'ю не сприяє.
- ...
- Вони самі викопали собі могилу. Неважливо, помруть вони чи ні. Вони навіть не заслуговують, щоб ти почувалася винною.
Чесно кажучи, мені було нічого відповісти йому, тому що він був правий.
Але смерть людей у палаці і усунення Лейла була зовсім різними речами.
- Якщо я знову втрачу свідомість, ви мене врятуєте.
- У цьому є сенс... Що?
- Мені теж страшно, Ваше Високість.
Я відчувала, що ми віддаляємося від герцогства і старанно підбирала слова.
Хоча величезні і дивні монстри лякали мене, мені потрібно було вбити фінального боса, якого я втікала
Це було неминуче.
Якби я повернулася до свого світу, проглянувши кінцівку гри, всі померли б від рук Івони.
Я повільно простягнула руку до щоки кронпринца, який дивився на мене з похмурим обличчям.
- Я була так налякана, що просто втекла, а ви прийшли за мною.
Коли я втратила свідомість, мені приснився сон.
Сон про його мечті, про яку я вже давно почула в печері під час полювання.
Не думаю, що він дійсно мав на увазі те що сказав, коли говорив про бажання стати ідеальним імператором, щоб знищити імперію.
Можливо, він мріяв стати досконалим імператором і правити країною так само, як я хотіла бути археологом.
Може бути, це все моя жадібність.
Але його усмішка була такою яскравою.
- Ви сказали, що будете на моєму боці... Так що я знаю, що ви захистите мене, якщо я буду в небезпеці.
Я хочу, щоб він жив як бездоганний імператор у світі, який я спасу.
- Ось чому я така хоробра. Не те щоб я збиралася рятувати герцога і його людей, але ...
Каллісто мовчки подивився на мене з невиразливим обличчям. Через деякий час він притулився головою до моєї щоки.
Потім закрив очі і тихо прошепотів:
- Кожного разу, коли ти закриваєш очі, я боюся, що ти їх більше не відкриєш.
- ...
- Я знав, що у тебе просто закінчилися сили але вважав кожен твій вдих і перевіряв твоє стан десятки разів, поки ти спала.
- ...
- Тому що постійно бачив, як ти лежиш з кров'ю.
- Ох...
Спочатку я не розуміла, про що він говорить, а після важкого зітхання нарешті зрозуміла, чому він так близько до серця.
Каллісто розповідав про той час, коли я випила отруту і впала в кому.
Мені було достатньо поглянути на його обличчя, щоб побачити в нього страх втратити мене навіть коли його лице залишалося невиразним.
Я почувалась дивно.
- Цього разу я буду використовувати її обережніше.
Коли я давала метеликів у животі, то заспокоювала їх тим, чого не могла гарантувати. Тільки тоді Каллісто розчавив своє застиснене обличчя і розплився в ухмилці.
- Як ти можеш використовувати її обережно, якщо не здатна її контролювати?
- Навіть якщо я перестараюся, я не втрачу свідомості. Ви ж знаєте, що чарівник дав мені зілля, - відповіла я, надувши губи.
- Тц, я вже давно так легко не відступав... - Він висів, клацнувши язиком, і знову наказав: - Розверни карету.
Повозка, яка змінила місце призначення, швидко прибула в маєток і проїхала через браму до особняків.
- Ки-и-і-ик-!
- А-а- а-А!
Лязг-, Дзинь-!
Передній двір палацу був повністю зруйнований.
- Боже! Угх!
Мені було огидно дивитися на бородавчатий надрост з черв’яками, що вивищувалися на місці ніг.
'Ненавиджу молюсків!'
Вийшовши з карети, наслідний принц швидко крикнув лицарів:
- Троє супроводжують карету, а решта - за мною!
Він поспішно повернувся до мене.
- Леді, поки не користуйся магією, просто залишайся в карі. Тут лицарі Еккартів, тому я спробую розібратися з монстрами фізичної сили. Добре?
- Добре.
Але я шукала Івонна, і його порада пролетів повз моїх вух.
'Де вона?'
Коли я каталася по саду, схожому на полі битви через розкинутої скрізь плоті і крові.
- Дюку!
Раптом мою увагу привернуло знайоме ставлення.
В іншому боці саду герцога і дворецького переслідувало чудовисько.
'Чому ти не послухав, коли я сказала тобі бути обережним ...'
З огляду на те, що він також зазнавав промивки мозку, герцог, який привів дивізію, був нечутно зухвалим.
У будь-якому разі, він мені навіть не рідний батько. Як і сказав кронпринц, чи повинна я його рятувати?
(...) Не турбуйся.
Але якщо ти так хочеш, я дозволю тобі покинути сім'ю Еккарт.
Але в цей момент мені почувся теплий голос герцога.
(...) Чи, навпаки, відмовишся входити зі старшою особою і хочеш піти сама?
Ти винен у всьому своєму батькові. Не плач, добре?
Я стиснула зуби, щільно закривши вуха.
Це було тоді. Втікаючи, палацій спіткнувся об камінь і впав.
- Феннель!
Герцог розгорнувся і підбіг до нього, щоб допомогти.
- Ки-и-і-i-І-И-ик-!
Але підставив спину монстру, який гнався за ним.
У той момент, коли лапи пускаючи слині наросту стали падати їм на голови, як серп на мертві тіла, над верхньою частиною дзеркальної палички, яку я тримала, з'явилися парячі в повітрі білі літери. Прочитавши закляття, я без коливань викрикувала:
- Декіна Рептіум...!
Коли у грудях піднялася спека. Бах-!
З гуркотом прилетів величезний згусток світла і почав стрибати по саду, як стрибунчик.
Перевага цієї магії полягала в тому, що вона змітала велику кількість монстрів за короткий час, не убиваючи противників.
Недоліком було те, що вона не розрізняла "своїх" і "чужих".
Бах, Бабах-! Бух-!
Бушуюча маса світла швидко вбила кілька монстрів. Звичайно, проробивши в особняку пару дір.
Залишки монстра були розорені в клочику, а сад був буквально зруйнований.
Оглянувшись, я побачила герцога, палацового Феннеля та решту в передніх подвір’ях.
- Ха, ха...
Моє дихання стало важчим.
Кап-. Щось закапало у мене з носа.
- Я ж сказав не використовувати її. Ти зовсім мене не слухала!
Коли я почула пригнічений голос, то підняла голову і помітила принца, який біжить до мене.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert