- Леді, пора йти.
Невдовзі після того як герцог пішов за мною, прийшла Емілі.
- Так, я кивнула і піднялася.
Я пішла за Емілі вниз. Там було тихіше, ніж я думала.
Під час церемонії, яка відбулася в досконалому віці, не для того, щоб лужайка перед особняком готувалася до проведення цієї урочистості. Це був герцог, тому що я проводила там найбільше часу.
Але це не мало сенсу.
Знову знехтувавши неприємними відчуттями в животі, я пройшла через двері і занурилася у яскраве сонячне світло.
Сад, закритий на пару днів через підготовку до церемонії, перетворився в країну зірок. Білі драпіровки, шати, квіти, кристали, коштовності, численні столи зі скатертими золотом і прикрашеними квітами. У центрі стояв величезний фонтан, якого раніше тут не було.
Перед нами відкрився легкий кольоровий дощ з вишуканих квітів.
- Це не ілюзія, леді, а справжня магія, - захоплено прошепотіла Емілі. - Для цього дня герцог найняв безліч магів.
Коли я це почула, то нарешті зрозуміла, чому герцог категорично відмовлявся скасувати церемонію. Цей захід був просто втіленням розкоші, однією великою горою золота.
- Це так красиво, леді... - Промайнула Емілі, мрійно дивлячись в небо.
Я простягнула руку, і нападник лептик дуже вчасно опустився на мою відкриту долоню. Мій вираз обличчя відразу пом’якшився.
Плямки з рожевими пелюстками належали до троянд Ейлін, які я назвала гарними, щоб не встромлятися у ще одну суперечку.
Поки я задумливо дивилася на свою долоню. Хвати-. Хтось схопив мою руку.
- Чого ти стоїш тут з таким дурним обличчям?
Піднявши очі і побачивши світло-розове волосся, я з досадою запитала:
- Що?
- Жоден лицар не зголосився супроводжувати тебе на церемонії, так? Що б ти робила без мене?
- Ти мені не потрібен, я можу піти одна. І я вже говорила тобі не розмовляти зі мною якийсь час, - різко кинула я і видерла кисть.
- Эй, эй!
Рейнольд знову швидко схопив мою руку.
- Відпусти, ти мене не чув?
- Що буде з честю роду Еккарт, якщо ти підеш одна при двох живих братів? Всі будуть показувати на нас пальцем, якщо ми будемо стояти в стороні.
- Чому тебе це хвилює?
Коли я почала вивертати руку, Рейнольд швидко заволав:
- Це батько! Він сказав мені подбати про тебе, щоб у вас не було проблем! Ей, ти, скажи їй. Батько просив мене зробити це, чи не так? Чи не так? - Здивувався він на Емілі.
Емілі закидала:
- Д-да, леді! Я це чула! Молодий пан відведе вас на церемонію...
- Ось бачиш, вона чула!
Це була неприхована брехня, очевидна всім. Незнімно зітхнувши, я дозволила йому взяти себе за руку. Я не хотіла мати нічого спільного з Рейнольдом, але якщо б я продовжувала чинити опір, то була б непотрібною увагою.
Він швидко пішов за мною, коли я мовчки зайшла до свого місця. Мені не хотілося бачити його гарне обличчя, тому я дивилася виключно вперед.
Від центральної платформи до фонтану було досить далеко. Коли я ступила на червону килимову доріжку з Рейнольдом, який підставив мені лікоть, як джентльмен, я почула звичайне шушукання.
- Гадаю, чутки про те, що вона стане улюбленою донькою герцога, а не викинутим сміттям, правдиві.
- Е-е, навіть при тому, що вона весь цей час вражала суспільство своєю аморальною поведінкою...
- ...Що це за прикраси на ній? Боже... Виглядає так дорого.
У цей момент у мене перед очима спалахнуло біле світло.
<СИСТЕМА>
Ви отримали +100 очок репутації за поліпшення ваших відносин з іншими людьми.
(Всего: 460)
Я не хотіла бачити повідомлення про підвищення моєї репутації в останній день складного режиму.
Рейнольд підняв наші руки вище, щоб ніхто не залишився сумнівів у наших добрих стосунках.
Через деякий час і багато поворотів, я нарешті добралася до свого кінцевого пункту призначення. Незважаючи на те, що Рейнольд виконав свою місію, він не залишив мене.
Я була єдиною, кому принесе незручність згадка про це, тому я сфокусувалася на воді, що бігала у фонтані. Неприємні емоції як і раніше не залишали мене в спокої.
- Ти все ще ображаєшся через...
- Ні, я його відрізала.
- Хах, - приголомшено хмикнув Рейнольд. - Не могла б ти хоча б дати мені договорити?
- Слухаю.
- Ти напевно образилася. Хм.
Я намагалася забути про це, але ця неприємна сцена продовжувалась у мене перед очима.
- Чому ти думаєш, що я образилася? Мені абсолютно байдуже.
- Ти завжди говориш так перед тим, як влаштувати скандал.
- Шкода тебе розчаровувати, але я не буду витрачати свої нерви на тебе.
- Ой, моя сестричка надулася, - посміхнувся він і вщипнув мене за щоку.
Я вдарила його по руці, скрикнувши від здивування:
- Ти збожеволів?
- Да ладно. Просто здавайся.
- Ха... - Глибоко зітхнувши, я знову повернула голову до фонтану.
Хоча ця церемонія ще не почалася, мені здавалося, що день уже закінчується. Коли я вирішила повністю ігнорувати його заради свого ментального здоров'я...
- Вибач, я неправильно зрозумів твої дії.
До мене прийшли тихі вибачення. Я озирнулася на нього так, ніби я прослухувалася. Цього разу Рейнольд не дивився на мене.
- Я не спеціально. Ти ж знаєш, що іноді я... Поводячись як придурок.
Те, що він знав про це, було надзвичайно дивним.
- Ти, мабуть, не можеш пропустити жодної зручної нагоди посваритися зі мною.
- Послухай, твій брат тут взагалі-то вилив тобі свою рану душу, - кинув на мене шалений погляд і пробурчав, насупившись: - Насправді я не розумію, чому зробив це ... Мабуть, мене збив дивний сон.
- Сон? Що за сон?
- Напередодні мені приснився сон з такою ж ситуацією, так що я подумав, що ти дійсно над нею вимиєшся. Ну, знаєш, це було як дежавю.
Рейнольд схилив голову і повернувся до кінцевої теми:
- Так що будь звичайною собою, окей? Чесно кажучи, мені здається, що ці сни мене заплутують...
У мене раптом волосся стало дибки. Я не могла уявити, що сталося тоді. Очевидно, Івонна намагалася промити мізки не тільки герцогові, але й Рейнольду.
Я запитала, утримуючи тремтіння в руках:
- Тобі її не шкода?
- Що?
- Вона повинна сидіти взаперти через мою церемонію досконалолітання.
Рейнольд потиснув плечима у відповідь:
- Про що ти говориш? Поки ще нічого не ясно. Якщо наш батько не може сказати, справжня вона чи ні, немає сенсу жаліти її.
Здається, що Байдужий до Івонн Рейнольд не піддався впливу артефакти.
Я була вражена. Мабуть, тут лише я вся на нервах і насторожі. Донині сім’я герцога стикалася з безліччю шахраїв, які відвідували їх у надії на винагороду. Може, якби цей світ був реальністю, така реакція була б природною...
- Ух...
Через дивну поведінку Рейнольда моя думка обірвалася. Він несподівано присів, згорнув драпіровку під платформою і щось витягнув з-під неї.
- Ось, візьми.
Він запропонував мені досить великий дерев'яний ящик.
- Що це?
Я не знала, що це було, тому дуже здивувалася. Він не відповів і просто поставив ящик переді мною. Я негайно зняла кришку і заглянула всередину, після чого широко розплющила очі.
На купі соломи лежало чотири пухнастих кульки, що збилися в купу спресованих уві сні.
- Це...
Це були крольчата. Білий, чорний і останній, небесно-блакитний з зеленими плямами на міхи.
- Це кролики?
- Кролики, яких ти захотіла випустити в ліс, залишили своїх малят біля полігону. Їм вже три місяці.
- А.
Зовсім забула. Після полювання він випрошував у мене, кого я хочу з його здобичі. Я пожадала кролика.
Коли я випадково видала звук, який видав мою неуцтво, Рейнольд зніс брови:
- Ти їх навіть не бачила, так?
Я не тільки їх бачила, але й не знала, що він про них піклується. Розчарований Рейнольд вказав на один з комочок у коробці:
- Це мій подарунок.
Це був екзотичний кролик з зеленими плямками на небесно-блакитній шерсті. Поки я з цікавістю розглядала його, Рейнольд тихо додав:
- Хоча я витратив багато грошей, щоб купити зеленого кролика з півдня і схрестити його з небесно-блакитним, у них не отримався крихти кольору твоїх очей.
- Хіба тут не працює той же принцип, що і з фарбами? Якщо змішати ці кольори, вийде ж занадто темний відтінок, ні? - Дивно запитала я.
- Все, досить. Ти думаєш, я ідіот? Да? - Рейнольд обурився. Але його обличчя почервоніло, як ніби він змутився. - У той час біг кольору змащуються і він виглядає бірюзовим! Коротше, це успіх!
Потім він швидко заглянув у ящик, ніби боявся потревожити сплячих кроликів, і обережно закрив кришку.
- Подбай про них. Тепер ти їхня мати.
- А як щодо їхньої рідної матері? Де вона?
- Їх або кинули, тому що вони були слабкими або їхні батьки загинули. Якщо я випущу їх на волю, вони помруть від голоду.
Це зауваження змусило мене сприймати це серйозно. Покликавши Емілі, яка стояла поряд, я передала їй скриньку. На жаль, я не зможу пообіцяти Рейнольду, що буду піклуватися про них.
Однак я була неспроможна так холодно відмовитися від них, як від пащі малінового птаха, яку мені подарував. Це було частково тому, що вони ще мали дітей, але я не могла проігнорувати їх, коли Рейнольд так за ними піклується.
Я запізнювалася тихо прошепотіла:
- Дякую за подарунок, брате.
Почувши мене, Рейнольд усміхнувся.
- З днем народження, Пенелопа.
Над його головою виблискував світло-розовий індикатор інтересу. Поки я дивилася на нього зі змішаними почуттями, натовп в іншій частині саду зашуміла. Рейнольд, який погорнув голову, щоб дізнатися причину, прокоментував:
- О, старий тут. Зараз почне їздити по вухах.
Це був один із старших членів родини Еккарт, які прийшли виголосити промову на церемонії досконалого літа. Його не було в грі, але я чула про нього від палацового раніше.
- Я приведу батька, почекай тут небагато.
Рейнольд, як член сім’ї, брав участь у підготовці програми.
- Де він ходить, коли тут справ невпроворот? Чому я повинен робити його роботу?
Коли я вже збиралася відвернутися від нього, щоб не слухати його чемі, мою щоку раптом опалило жаром. Несвідомо повернувши голову в бік джерела дискомфорту, я зустрілася з тим, хто запалює мене поглядом.
Оскільки місця ще не були повністю зайняті, пурпурна шкала інтересу була добре видно. Це був Вінтер Верданді.
До мене було звернено його холодне обличчя, якого я давно не бачила.
Нагороди сині очі нагадали мені день, коли я вторглася в його таємну кімнату.
'Ну, цього достатньо?'
Я мовчки стерпіла його суворий погляд. Він чудовий інформатор, так що вже повинен знати, що Івонна повернулася в герцогство і знаходиться десь у особняку.
Вінтер спочатку був персонажем, який був настільки відданий Івоне, що привів її в день церемонії повноліття. Про що він подумав, коли я змусила його виконати запит навіть замахом у Тратані?
Це було тоді. Його крижаний погляд, який був прикутий до мого обличчя, ковзнув вниз. Він дивився на сукню, а не на моє обличчя.
'Ой, блін.' - коротко вирубалася я, теж глянувши вниз і зрозумівши, на що він втупився.
Я забула зняти намисто через розмову з герцогом. Це старомодне прикраса, яка не підходила мені разом.
'Що робити? Зняти його прямо зараз?
Звичайно, нічого не станеться. Я залишила пляшку у своїй кімнаті.
Коли я дивилася на блискучу білу намистинку, не знаючи, що робити, раптово впала тінь.
- Леді.
✔
Перевод: Mirasa
Дякую за читання!
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування
https://literna.net/uk/books/258-finalom-likhodii-ki-mozhe-buti-tilki-smert